Рішення

від 22.02.2019 по справі 530/1769/17

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/1769/17

Номер провадження 8/530/1/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2019 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Стрілець Л.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Зіньків справу за позовом

Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Благовість до Шилівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, третя особа: відділ Держземагенства в Зіньківському районі Полтавської області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Благовість звернулося в Зіньківський районний суд Полтавської області з позовом до Шилівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, третя особа: відділ Держземагенства в Зіньківському районі Полтавської області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом.

В судове засідання представник позивача не з явилася, направивши до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та підтримання позовних вимог.

Представник відповідача, Шилівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області в судове засідання не з'явився, але надав до суду заяву, в якій позовні вимоги визнав в повному обсязі і просить розгляд справи провести без його участі.

Третя особа, відділ Держземагенства в Зіньківському районі Полтавської області направила до суду заяву про розгляд справи без його присутності.

На підставі письмових заяв усіх сторін по справі, суд ухвалює рішення за відсутності сторін, на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку, передбаченому ст.ст. 223 , 247 ЦПК України .

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оскільки відповідач визнав позовні вимоги і вони знайшли своє повне підтвердження в судовому засіданні, суд приймає вказане визнання позову, оскільки такі дії відповідача не суперечать закону та не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, тому, відповідно до вимог ст. 206 ЦПК України , суд вважає, що вказані позовні вимоги є цілком доведеними, обґрунтованими і підлягають задоволенню у вказаному обсязі.

Суд, зачитавши заяви позивача, який підтримав свої позовні вимоги, відповідача, який визнав позовні вимоги та дослідивши наявні матеріали справи, знаходить, що заявлені вимоги обґрунтовані і такі, що підлягають частковому задоволенню.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 41 Конституції України: «кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності» .

Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту порушеного майнового права.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України: «Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини» , враховуючи місцезнаходження, позов пред'являється за правилами виключної підсудності до Зіньківського районного суду Полтавської області за місцем знаходження земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 1297 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою... .

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» , - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 263 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об єктивність і неупередженість: керує ходом судового процессу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз яснює у випадку необхідності учасникам судового процессу їхні процесуальні права та обов язки, неслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процессу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процессу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов язків.

Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі докозам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до п. 11 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.

Відповідно до ст. ст. 1217, 1218, ЦК України спадщина здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.1, ч.5. ст. 1268 ЦК України спадкоємець має право прийняти спадщину, яка незалежно від часу прийняття належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 5 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Згідно з положеннями ст. 1277 ЦК ( 435-15 ) у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Відповідно до положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), основні терміни, використані в цьому Законі, мають таке значення: зокрема, територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Згідно з ст.5 Закону система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Відповідно до ст.10 цього ж Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Пленуму Верховного Суду України у п. 24 Постанови № 7 від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про спадкування роз'яснив, що при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 17 Загальної декларації прав людини, передбачено - ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно ст. 17 Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття власності чи майна за ст. 1 Першого протоколу Конвенції тлумачиться дуже широко, охоплює цілу низку інтересів економічного характеру. За рішеннями Європейського суду з прав людини майном в розумінні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне і обґрунтоване очікування набуття майна або майнового права за укладеним договором.

Відповідно до змісту ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 Про судове рішення у цивільній справі зазначено, що в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі .

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на вищевикладене вбачається, що положення ч.1 ст.1268 ЦК України стосовно захисту права власності повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що у відповідності до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі ОСОБА_1 Девелопментс ЛТД проти Ірландії зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі Голден проти Сполученого королівства ) та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Судом встановлено що, 23 травня 2014 року у віці 91 років померла ОСОБА_2, про що в Книзі реєстрації смертей 2014 року травня місяця 23 числа зроблено відповідний актовий запис № 13. Факт смерті підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-КЕ № 273406, яке видане Дейкалівською сільською радою, Зіньківського району Полтавської області 23 травня 2014 року.

Відповідно до довідки наданої Дейкалівською сільською радою Зіньківського району Полтавської області ОСОБА_2 на момент смерті - 23.05.2014 року проживала та була зареєстрована в Будинку Ветерана (будинок престарілих) за адресою: вул. Фрунзе 9 б , с. Дейкалівка Зіньківського району Полтавської області, яке знаходиться та утримується на балансі СТОВ Благовість - 16 років.

При житті ОСОБА_2 мала на праві власності земельну ділянку загальною площею 2,78 умовних кадастрових га, про що свідчить сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0322710 від 06.11.1997 року.

При житті ОСОБА_2 на випадок своєї смерті зробила розпорядження (заповіт) від 03 грудня 2003 року де належну їй земельну частку (пай), що посвідчена сертифікатом на право на земельну частку (пай) серія ПЛ № 0322710 від 06.11.1997 року заповідає СТОВ Благовість . Відповідно спадкування буде здійснюватися за заповітом.

Як спадкоємиць за заповітом СТОВ Благовість звернулися в нотаріальну контору з проханням видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, та отримало відмову і не може здійснити своє право і успадкувати земельну ділянку в нотаріальному порядку. Слід сказати, що відповідно до довідок виданих Дейкалівською сільською радою прийняття спадщини за заповітом після померлої ОСОБА_2 Товариством підтверджено постійним проживанням та реєстрацією в Будинку Ветерана, який знаходиться на балансі СТОВ Благовість . А отже СТОВ Благовість фактично прийняло спадщину.

Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 27.12.2017 року позовні вимоги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Благовість до Шилівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, третя особа: відділ Держземагенства в Зіньківському районі Полтавської області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом - задоволено. Визнано за Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Благовість , код ЄДРПОУ 32543919, яке знаходиться за адресою с. Дейкалівка, Зіньківського району, Полтавської області, в порядку спадкування за заповітом право приватної власності на право на земельну частку (пай), що належала на праві приватної власності померлій 23.05.2014 року ОСОБА_3 , загальною площею 2,27 умовних кадастрових га на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серія ПЛ № 0322710 від 06.11.1997 року розташованої на території Шилівської сільської ради, Зіньківського району Полтавської області.

Позивач, після отримання даного рішення суду, яке набрало законної сили 10.02.2018 року звернувся в проектну організацію за виготовленням технічної документації та присвоєння даній ділянці кадастрового номеру. Коли технічну документацію було виготовлено, наступною стадією була реєстрація земельної ділянки органами Держгеокадастру. В ході цього ними було виявлено, і повідомлено позивача, що вказана ділянка зареєстрована під відповідним кадастровим номером, а також у витягу з ДЗК в розділі Форма власності - значиться приватна власність, яка посвідчена державним актом на право приватної власності на землю серії Р1 № 502497 від 20.06.2001 року і власником якої є та ж таки померла ОСОБА_2. Позивач вказує, що при попередньомусудовому розгляді цієї справи йому не було відомо про існування вищевказаного державного акту. З правовстановлюючих документів на дану ділянку після смерті ОСОБА_2 був лише сертифікат. Відділом Держгеокадастру у Зіньківському районі позивачу було надано архівний примірник державного акту, а також роз'яснюючу довідку відповідно до якої взамін сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0322710 був виданий державний акт на право приватної власності на землю серія Р1 № 502497, який виданий Шилівською сільською радою 20.06.2001 року та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №628. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площа ділянки - 2,76 га.

Таким чином успадкувати і належним чином зареєструвати належну померлій ОСОБА_2 земельну ділянку СТОВ Благовість , як спадкоємець за заповітом може тільки через суд, звернувшись із заявою про визнання за ним права власності на земельну ділянку.

Факт того, що при житті ОСОБА_2 мала на праві власності земельну ділянку, а після її смерті земельна ділянка може належати спадкоємцям за заповітом СТОВ Благовість підтверджується копією сертифікату на право на земельну частку пай серії ПЛ № 0322710 від 06.11.1997 року, копією державного акта на право приватної власності на землю серія Р1 № 502497, який виданий Шилівською сільською радою 20.06.2001 року та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №628. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площа ділянки - 2,76 га, свідоцтвом про смерть ОСОБА_2, довідками із сільської ради про те, де на момент смерті проживала та була зареєстрована ОСОБА_2, заповітом від 03.12.2003 року, довідкою з відділу Держгеокадастру Зіньківського району про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, відмовою у видачі свідоцтва про право на спадщину від державного нотаріуса Зіньківської державної нотаріальної контори ОСОБА_4.

Згідно ст. 79-1 земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об"єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площу, меж та внесення інформації про неї до державного земельного кадастру.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр", державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру, передбачених цим законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера. У разі якщо відомості про земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної долкументації із землустрою щодо встановлення )відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Відповідно до ст. 125 ЗК право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно з ч.9 ст. 79-1 Земельного кодексу України, земельна ділянка може бути об"єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до ч.10 цієї статті Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Ч. 4 цієї статті - земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформаваними незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі, якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Право власності на вказані земельні ділянки було оформлене та зареєстроване відповідно до вимог діючого на той час законодавства. Вимоги сучасного законодавства позбавляють позивачку можливості замовити послугу щодо визначення кадастрового номера, а відповідно і успадкувати таке спадкове майно в позасудовому порядку.

Відповідно до ст. 316 ЦК України "правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею...".

Відповідно до ст. 1218 ЦК України "До складу спадщини входять усі права та обов"язки, що належали спадкодавцеві на момент відкритя спадщини і не припинилися внаслідок його смерті".

Відповідно до ст. 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець має право прийняти спадщину або не прийняти її. Судом встановлено, що позивач бажає прийняти спадщину.

З огляду на вищевикладене вбачається, що положення ч.1 ст.1268 ЦК України стосовно захисту права власності повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що у відповідності до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі ОСОБА_1 Девелопментс ЛТД проти Ірландії зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі Голден проти Сполученого королівства ) та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Визнання за позивачем права приватної власності на земельну ділянку не порушує прав, свобод та інтересів інших осіб.

Відповідно до змін у ЦПК від 03.10.2017 року вказано, що новий цивільний процесуальний кодекс вводиться в дію з 15.12.2017 року.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб'єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів, що подані на підтвердження позовних вимог, із врахуванням визнання відповідачем позову, що не порушує прав та інтересів інших осіб, є підстави для задоволення позову.

За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Позивач судові витрати покладає на себе.

Суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та керуючись ст.ст. 376, 392 ЦК України, ст. ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19, 30, 228-229, 258, 263-268, 354 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Благовість до Шилівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, третя особа: відділ Держземагенства в Зіньківському районі Полтавської області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом - задоволити частково.

Визнати за Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Благовість , код ЄДРПОУ 32543919, яке знаходиться за адресою с. Дейкалівка, Зіньківського району, Полтавської області, в порядку спадкування за заповітом право приватної власності на право на земельну частку (пай), що належала на праві приватної власності померлій 23.05.2014 року ОСОБА_3 , загальною площею 2,76 гана підставі державного акту на право приватної власності на землю серія Р1 № 502497, який виданий Шилівською сільською радою 20.06.2001 року та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №628. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виданого взамін сертифікату на право на земельну частку (пай) серія ПЛ № 0322710 від 06.11.1997 року розташованої на території Шилівської сільської ради, Зіньківського району Полтавської області.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду через Зіньківський районний суд Полтавської області в 30 денний строк з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області ОСОБА_5

Секретар: Л.Г.Стрілець