Рішення

від 15.04.2019 по справі 759/2148/18

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/2148/18

пр. № 2/759/956/19

15 квітня 2019 року м.Київ

Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді: Т.О. Величко

при секретарі судових засідань: В.В. Дудник

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного підприємства "Украгромоторс" про захист прав споживачів, визнання договору майнового (фінансового) лізингу недійсним та стягнення коштів, суд,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулась до Святошинського районного суду м. Києва з заявою до Приватного підприємства "Украгромоторс"про захист прав споживачів, визнання договору майнового (фінансового) лізингу недійсним та стягнення коштів.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, в обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 23.02.2017 року між ОСОБА_2 та Лізинговою компанією Приватне Підприємство "УКРАГРОМОТОРС" був укладений договір № 1413 від 23.02.2017 року, за умовами якого відповідач зобов"язався придбати та передати позивачу на умовах майнового лізингу у користування транпортний засіб Toyota Camry, модифікація Comfort, з об"ємом двигуна 2,5, а позивач зобов"язався прийняти предмет лізингу, сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно умов Договору. Згіідно п. 3.2 вказаного Договору, Дадатку № 1 вартість предмета лізингу становить 198 600 грн., розмір авансового платежу становить 20% ( 72 306 грн.). За п. 5.1 вказаного Договору предмет Лізингу передається у користування Лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати Лізингоодержувачеві на рахунок Лізингодавця авансового платежу та комісії за передачу Предмету Лізингу. Відповідно до Розділу 1 Договору авансовий платіж це сума, яка відшкодовує частину вартості Предмету Лізингу, в розмірі вказаному в Додатку № 1 до даного Договору, сплачена Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодавця до дати передачі Предмета Лізингу.

Позивач вказує, що на дату укладання Договору 23.02.2017 року було перераховано на рахунок відповідача 72 306 грн. 28.02.2017 року позивач подала до відповідача заяву про повернення грошових коштів, які були перераховані відповідачу. 21.03.2017 року надійшло повідомлення про те, що відповідач не бачить підстав чи причин для розірвання договору, замість того, щоб надіслати лист про розірвання договору та повернення коштів, які були сплачені позивачем, відповідач в односторонньому порядку приймає рішення про зупинення виконання замовлення на автомобіль, тобто з таких дій вбачається призупинення дії Договору майнового (фінансового) лізингу.

Позивач взазує ,що грошові кошти відповідачем не повернуті, тому просить суд визнати договір майнового (фінансового) лізингу недійсним.

14.02.2018 року протоколом автоматичного розподілу судових справ між суддями головуючою суддею визначено ОСОБА_3

15.02.2018 року ухвалою судді позов залишено без руху.

06.04.2018 року ухвалою судді відкрито провадження усправі.

У судове засідання позивач з"явилась, позов підпримав та просив його задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з"явився, про судові засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується конвертами, які повернулись на адресу суду за закінченням терміну зберігання та зворотніми повідомленнями про вручення повісток. Процесуальним правом надати відзив на позов або письмові пояснення по суті предмету спору не скористався. Документів, що підтверджують поважність причин його відсутності суду не надано. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надійшло.

Згідно із ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;3) відповідач не подав відзив;4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглядати і вирішувати справу відповідно до вимог ст.ст. 280, 281 ЦПК України.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 23.02.2017 року між ОСОБА_2 та Лізинговою компанією Приватне Підприємство "УКРАГРОМОТОРС" був укладений договір № 1413 від 23.02.2017 року, за умовами якого відповідач зобов"язався придбати та передати позивачу на умовах майнового лізингу у користування транпортний засіб Toyota Camry, модифікація Comfort, з об"ємом двигуна 2,5, а позивач зобов"язався прийняти предмет лізингу, сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно умов Договору. (а.с. 8-15).

Судом встановлено, що на виконання умов договору 23.02.2017 року було перераховано на рахунок відповідача 72 306 грн. (а.с. 19).

Судом встановлено, що 28.02.2017 року позивач подала до відповідача заяву про повернення грошових коштів, які були перераховані. 21.03.2017 року надійшло повідомлення про те, що відповідач не бачить підстав чи причин для розірвання договору, грошові кошти відповідачем не повернуті, тому позивач просить суд визнати договір майнового (фінансового) лізингу недійсним (а.с. 16, 17).

Положеннями статті 806 ЦК України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

За статтею 2 Закону України Про фінансовий лізинг відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно частини 2 статті 1 Закону України Про фінансовий лізинг за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частин першої, другої ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Так, згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до частини 2 ст. 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Отже, виходячи зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України та аналізу норм законодавства, вказаний договір за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу.

Стаття 18 Закону України Про захист прав споживачів містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Згідно ч. 5 цієї статті, у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливими може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону).

Визначення поняття несправедливі умови договору закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Отже, для кваліфікації умов договору як несправедливих, необхідна наявність одночасно таких ознак: 1) умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 с. 509 ЦК України); 2) умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; 3) умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємооблік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пп. 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів ); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів ).

Статтею 216 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності правочину, відповідно до якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлені; лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 807 ЦК України передбачено, що предметом договору лізингу може бути не споживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Закон України Про фінансовий лізинг (далі - Закон) визначає загальні правові та економічні засади фінансового лізингу.

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону, фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). За приписами ст. 6 Законудоговір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Положеннями статті 16 Закону встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Як підтверджено матеріалами справи та встановлено судом під час розгляду справи, між сторонами виникли цивільно-правові відносини на підставі укладеного договору фінансового лізингу.

Згідно положень Закону України Про ліцензування певних видів господарської діяльності , такий вид господарської діяльності, як фінансовий лізинг підлягає ліцензуванню.

Пунктом 11-1 ч. 1 ст. 4 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , фінансовою вважається послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Відповідно до цього Закону, зокрема п. 4 ч. 1 ст. 34, національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами, а саме: діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Під час підписання Договору майнового лізингу Позивачу було надано до огляду Ліцензію згідно, якої Відповідача мав право на здійснення відповідного виду діяльності.

Судом встановлено, що Відповідач надав Позивачу підроблену Ліцензію, оскільки згідно листа Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг було підтверджено, що ПП УКРАГРОМОТОРС , до Державного реєстру фінансових установи, що веде Нацкомінпослуг, не вносилось, статусу фінансової установи не набувало. Крім того, Підприємство до Реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі послуги також не вносилося. Довідка про взяття на облік юридичної особи з правом надання послуг з фінансового лізину Підприємством Нацкомфінспослуг не видавалася.

В п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 № 9 роз'яснено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним.

Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування.

Відповідно до ч. 1 с. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Судом встановлено, що Договір № 1413 Майнового лізингу не є нотаріально посвідченим, отже суперечить ст.806 ЦК України, оскільки за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що слідує зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.Окрім цього Договір № 1413 від 23 лютого 2017 року не є нотаріально посвідченим.

Зазначений висновок Верховного Суду України викладений у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2766цс 15.

Крім того, як вбачається зі змісту розділу 1 оспорюваного договору, вартість фінансування розуміє під собою одноразову плату за організацію та оформлення даноп договору лізингоодержувача лізингодавцю при укладанні Договору.

У відповідності до п. 8.2.1 Договору, перший лізинговий платіж складається, в тому числі, із комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, повязані з підготовкою та укладанням цього договору (Вартість Фінансування) та згідно додатку № 1 до договору становить 72 306 грн.

Цей платіж не є витратами лізингодавця, що безпосередньо повязані з виконанням договору лізингу.

Вказаний пункт Договору порушує принцип добросовісності, оскільки, відсутнє з боку Відповідача обґрунтування співмірністі розміру платежу за організацію даного: договору, виконаній послузі, яка згідно з ст. 16 Закону України Про фінансовий лізинг", не є лізинговим платежем, а фактично полягала у виготовленні стандартної форми договору.

Відповідно до п. 5.1 Договору предмет лізингу передається у користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу та комісії за передачу предмета лізингу.Тобто саме після сплати авансового платежу у лізингоодержувача виникає право на фактичне отримання предмету лізингу у користування.

Разом з цим, пунктом 5.2 Договору визначено, що авансовий платіж не може бути сплачений повністю лізингоодержувачем до сплати вартості фінансування .

З аналізу змісту пунктів 5.1 та 5.2 Договору, можна прийти до висновку, що вартість фінансування є складовою авансового платежу та виходить за межі переліку лізингових платежів, передбачених законом.

У відповідності до ст. 6 Закону України Про фінансовий лізинг , розмір лізингових платежів є істотною умовою договору.

Також умови Договору майнового лізингу № 1413 від 23 лютого 2017 року порушують принцип рівності сторін.

Так, пунктом 12.11 оспорюваного договору визначено право відповідача не повертати сплачену позивачем вартість фінансування та комісію за передачу предмету лізингу в разі дострокового розірвання договору. Крім того, вказаним пунктом договору для Позивача, як лізингоодержувача, встановлюється непропорційно великий розмір штрафу в розмірі 20% від сплаченої суми авансового платежу .

Виконання зобов'язань забезпечено лише відповідальністю лізингоодержувача.

В п. п. 12.1,12.12 оспорюваного Договору лізингу передбачена відповідальність лише лізингоодержувача, яка полягає у його обовязку сплатити штраф та пеню в разі порушення умов договору. При цьому захисту прав лізингоодержувача від неналежного виконання договірних зобовязань лізингодавцем, умовами договору не передбачено.

Таким чином, забезпечено захист інтересів лише лізингодавця, що свідчить про очевидний дисбаланс між правами та обовязками сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу.

Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства.

Законом України Про захист прав споживачів , встановлено недійсність правочинів, здійснених з використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введені в оману споживачів, шляхом пропонування з метою реалізації однієї продукції до реалізації іншої, позбавлення споживачів достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення.

Згідно з положеннями ч. 1, п. п. 2, 4, 7 ч. З, ч. 5 та ч. 6 ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів , нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Так, згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Визначення поняття несправедливі умови договору закріплено в частині другій статті 18 названого Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача.

Аналізуючи норми статті 18 Закону України Про захист прав споживачів , можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. З, ч. З ст.509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Таким чином п. 12.11 Договору суперечить положенням п. 4 частини З статті 18 Закону України Про захист прав споживачів , оскільки, надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору - є несправедливою умовою договору. В даному випадку вартість фінансування та комісія за передачу предмету лізингу є окремою оплачуваною послугою відповідача в розмірі 72 306, 00 грн. та 10 845, 90 грн. відповідно. Тому неповернення і цих коштів суперечить ст. З ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів .

Крім того, про істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача, свідчать й умови п. 5.4 Договору, яким визначено обовязок лізингоодержувача сплатити різницю вартості фінансування в разі збільшення вартості предмета лізингу, тоді як при зменшенні його вартості, різниця вартості фінансування поверненню від лізингодавця не підлягає.

Згідно з ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином договір фінансового лізингу № 1413 від 23 лютого 2017 року, укладений між позивачем та ПП Украгромоторс , за відсутності у відповідача ліцензії на здійснення фінансової діяльності та його нотаріального посвідчення, а також у зв'язку з несправедливими умовами договору, на що вказано вище, належить визнати недійсним та стягнути з ПП Украгромоторс на користь позивача сплачені ним грошові кошти в сумі 72 306 грн. 00 коп.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги - законними та обґрунтованими, оскільки позивачем надано достатньо належних та достовірних доказів, а відповідачем вказані позовні вимоги не спростовані.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд присуджує до стягнення з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в сумі 704, 80 грн., які задоволено судом.

Керуючись ст. ст. 203, 215-216, 220, 509, 628, 806-808 ЦК України, Законом України Про захист прав споживачів , Законом України Про фінансовий лізинг , ст.ст. 3,4,5,13,15, 81, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268, 280, 281, 353, 354 ЦПК України, суд ,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_2 до Приватного підприємства "Украгромоторс" про захист прав споживачів, визнання договору майнового (фінансового) лізингу недійсним та стягнення коштів - задовольнити.

Визнати недійсним Договір майнового (фінансового) лізингу № 1413 від 23.02.2017 року укладений між ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, та Приватним підприємством "Украгромоторс", ЄДРПОУ 24830143, юридична адреса: 02096, м.Київ, вул.Полярна, 8а, оф. 21В, місце реєстрації: 61068, Харківська обл., м.Харків, вул.Ак.Павлова, 44Б.

Стягнути з Приватним підприємством "Украгромоторс", ЄДРПОУ 24830143, юридична адреса: 02096, м.Київ, вул.Полярна, 8а, оф. 21В, місце реєстрації: 61068, Харківська обл., м.Харків, вул.Ак.Павлова, 44Б на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1 грошові кошти у розмірі 72 306 (сімдесят дві тисячі триста шість) грн.

Стягнути з Приватним підприємством "Украгромоторс", ЄДРПОУ 24830143, юридична адреса: 02096, м.Київ, вул.Полярна, 8а, оф. 21В, місце реєстрації: 61068, Харківська обл., м.Харків, вул.Ак.Павлова, 44Б на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1 витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в розмірі 704,80 грн.

Заочне рішення суду може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Згідно загального порядку оскарження, дане рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК України, згідно якого рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Т.О. Величко