Постанова

від 03.04.2019 по справі 639/1610/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2019 року

м. Харків

Справа № 639/1610/18

Провадження № 22-ц/818/1237/19

Категорія: сімейні

Харківський апеляційний суд у складі:

судді-доповідача: Кіся П.В.,

суддів: Хорошевського О.М., Яцини В.Б.,

за участю секретаря - Пузікової Ю.С.,

Учасники справи :

Позивач: ОСОБА_2,

Відповідач: ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 21 листопада 2018 року у складі судді Баркової Н.В., -

ВСТАНОВИВ:

30.03.2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_3 на свою користь аліменти на утримання малолітніх дітей - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 у твердій грошовій сумі у розмірі 20 000 грн. щомісячно з індексацією цієї суми відповідно до закону, починаючи з дня подачі позову та до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_6 посилалася на положення статей 181, 182, 183, 184 Сімейного кодексу (далі - СК) України і вказувала, що відповідач добровільно не забезпечує матеріально їх спільних дітей в достатньому обсязі.

В поданому до суду 11.05.2018 року відзиві відповідач ОСОБА_3 визнав позовні вимоги в частині обов'язку сплачувати аліменти на дітей, але вважав достатнім розмір аліментів у 3000 грн., вказуючи, що він, як батько, зацікавлений у тому, щоб його діти жили та росли в належних умовах, всебічно розвивалися, щоб були задоволені їх основні матеріальні, фізичні, освітні потреби, а також потреби в любові і захисті.

Позивач з власної ініціативи фактично припинила шлюбні відносини та переїхала жити окремо, забравши дітей, не узгоджуючи ці питання з ним, хоча за законом місце проживання неповнолітніх дітей визначається за згодою батьків.

Однак, не зважаючи на це, він спілкується з дітьми, турбується за ними, продовжує здійснювати утримання дітей у грошовій та в натуральній формі.

Так, лише з квітня 2018 року ним придбано дітям одягу на 4794 грн. Окрім цього, він щомісячно оплачує навчання доньки у приватній школі в суму 4050 грн., оплачує щомісячно по 6000 грн. відвідування сином приватного дошкільного навчального закладу та по 780 грн. за харчування в ньому, щомісячно перераховує позивачці 3000 грн. на утримання їх дітей.

Крім того, він оплачує навчання двох своїх повнолітніх дітей від попереднього шлюбу - дочки ОСОБА_7 і сина ОСОБА_8, тобто піклується усіма своїми дітьми, незалежно від перебування з їх матір'ю у шлюбі.

Натомість позивач умисно приховала від суду ці обставини, не надано розрахунку або доказі суми здійснених нею витрат на утримання дітей.

На підтвердження вказаних доводів відповідач долучив до відзиву письмові докази здійснення ним платежів у 2017-2018 роках на навчання та утримання дітей. (т.1 а.с.16-43).

14 червня 2018 року ОСОБА_2 подала уточнену позовну заяві, в якій просила стягнути ОСОБА_3 на її користь аліменти в твердій грошовій сумі на утримання двох їхніх дітей в розмірі 50 000 грн. щомісячно з індексацією, посилаючись на положення статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1089 року, та вказуючи, що відповідач має нормальний стан здоров'я, інших неповнолітніх дітей не має, а згідно наданих податкових декларацій платника єдиного податку суму доходу відповідача склала за 2016 р. - 1 934 562,60 грн.; за 2017 p.- З 008 150,66 грн., 1 кв. 2018 року - 344 879,52 грн., тобто середній щомісячний дохід відповідача, за підрахунками позивача, складає 195 836,74 грн.

Крім того, ОСОБА_9 має право власності на 10 об'єктів нерухомого майна, які відповідач здає в оренду та отримує з цього дохід. За таких обставин, позивач вважає, що відповідач має можливість сплачувати аліменти на утримання дітей в розмірі 50 000 грн., що складає значно менше 1\3 частини його доходів.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 21 листопада 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково.

Суд вирішив стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітніх дітей - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 у твердій грошовій сумі у розмірі 20 000 щомісячно, з індексацією відповідно до закону, починаючи з 30.03.2018 року та до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Допустити негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць. Та вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині в задоволенні позову суд вирішив відмовити.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просив рішення суду змінити, зменшивши розмір аліментів з 20 000 грн. до 3 000 грн.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу ОСОБА_3 вказував, що суд при визначенні розміру аліментів не враховав положення ст. 182 СК України.

Вважає, що судом безпідставно не враховано ту обставину, що він з 31.03.2018 року добровільно сплачує аліменти на утримання своїх неповнолітніх дітей у сумі 3000 грн., а відтак вказана обставина судом при призначенні аліментів з 30.03.2018 року не врахована, призначено аліменти в розмірі 20 000 грн., що з урахуванням вже сплачених коштів за вказаний період фактично буде складати вже 23 000 грн.

Також суд не врахував надані йому докази про те, що він щомісяця сплачує кошти на утримання дітей, а саме: по 4050 грн. за навчання доньки ОСОБА_4 у приватному навчальному закладі та по 6780 грн. за перебування сина ОСОБА_10 у приватному дитячому садочку.

Це свідчить, що рішення суду про стягнення з нього аліментів з 30.03.2018 року означає, що фактично за період з 30.03.2018 року по час винесення рішення з нього стягуються аліменти у розмірі 33 830 грн щомісяця, - і це сума без урахування його витрат на придбання дітям одягу, іграшок, канцтоварів, докази чого також містяться у матеріалах справи.

Тобто, за цим рішенням, з огляду на рівність обов'язків батьків щодо участі в забезпеченні утримання дитини, суд фактично визначив, що їх неповнолітні діти потребують кожен місяць матеріальне забезпечення у обсязі 67 660 грн.(33 830 х2). Однак матеріали справи взагалі не містять ані доказів необхідності стягнення вказаної суми, ані доказів матеріального стану позивача, ані доказів необхідних та понесених позивачем витрат, ані жодного іншого обґрунтування саме заявленої суми. Якщо порівняти суму задоволених позовних вимог з прожитковим мінімумом на дитину відповідного віку - 1626 грн., або навіть із середньою зарплатою по Харківській області - 7907 грн., така сума є неспівмірною та занадто високою навіть з точки зору забезпечення дітям належного рівня життя до якого вони звикли , як зазначено у судовому рішенні.

Крім того, вказує в апеляційній скарзі ОСОБА_5, суд першої інстанції поклав в основу висновків про матеріальний прибуток відповідача дані ДФС, які відображені у податкових деклараціях, поданих відповідачем до контролюючого органу.

При цьому не було враховано, що для цілей оподаткування єдиним податком у декларації платник визначає дохід, як всі кошти, які надходять на розрахунковий рахунок без урахуванням витрат, понесених у зв'язку з веденням підприємницької діяльності.

Однак для визначення щомісячного заробітку/доходу особи, для цілей не пов'язаних з оподаткуванням, враховуватись повинні як доходи так і витрати.

Крім того, судом першої інстанції не враховане різке зменшення розміру доходу відповідача у 2018 році, що також підтверджується матеріалами справи. Підприємницька діяльність здійснюється на власний ризик, має нестабільний характер, залежить від великої кількості чинників - політичних, економічних тощо. Тому визначення обов'язку сплати аліментів у твердій формі у розмірі 20 000 грн., може призвести до порушення прав інших дітей та матеріального стану самого відповідача.

Не врахував суд і ту обставину, що він має інших дітей - доньку та сина, які хоч і є повнолітніми, але продовжують навчання та у зв'язку з цим потребують допомоги. Крім цього, його старша донька ОСОБА_11, яка навчається, є інвалідом з дитинства і має потребу в додатковій матеріальній допомозі.

Стверджує, що він, сумлінно виконуючи свій батьківський обов'язок, піклується і матеріально допомагає усім свої дітям, незалежно від того, що їх матері проживають окремо від нього.

Крім того, суд не врахував і здійснення ним матеріальної допомоги своїм непрацездатним батькам - ОСОБА_12 1940 року народження і ОСОБА_13 1939 року народження.

Позивач ОСОБА_2 також оскаржила рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 21.11.2018 року та просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та стягнути з ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітніх дітей у розмірі 50 000 щомісячно, з індексацією відповідно до закону, починаючи з 30.03.2018 року та до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що надані до суду докази переконливо свідчать про те, що сума аліментів у розмірі 50 000 грн. на утримання дітей становить менше 1\3 частини щомісячного доходу відповідача, оскільки тільки дохід від його підприємницької діяльності надає йому середній щомісячний дохід в 195 836, 74 грн., а 1\3 частина від якого складає 65 279 грн.

Відповідач підприємницьку діяльність здійснює на спрощеній системі оподаткування. Згідно наданих податкових декларацій платника єдиного податку суми його доходу складали: за 2016 рік - 1934562 грн., за 2017 рік - 3008150 грн., за 1 кв. 2018 року - 344879 грн.

Крім того відповідач має у власності шість квартири, два житлових будинка, два об'єкти нежитлового призначення, є співзасновником ТОВ Шагія , кінцевим бенефіціарним власником ТОВ Молавтопром , ТОВ ІННЕКТ , ТОВ ВОЯЖОР . Дохід від його підприємницької діяльності становить 195836 грн.74 коп. щомісячно, 1/3 частина якого становить 65279 грн., а тому він спроможний і повинен сплачувати аліменти на двох їх неповнолітніх дітей у розмірі 50000 грн. щомісячно.

Вказує, що працює інженером в Національній академії Національної гвардії України, де отримує заробітну плату 10 000 грн. Крім того, працювала за сумісництвом в приватному підприємстві Домініон Харків , а жотвня 2018 року працює в ТОВ Наукове об'єднання Енергопром .

Незважаючи на те, що вона повністю поклала на себе турботи за доглядом спільних дітей на даний час вони проживають з дітьми в однокімнатній квартирі, в якій тривалий час ніхто не проживав і яка потребує ремонту та яку необхідно обладнати дитячими меблями.

Крім того, діти часто хворіють, а маючи достойні аліменти, які може і повинен сплачувати їхній батько, вони будуть мати можливість декілька разів на рік лікувати здоров'я та відпочивати в своїй країні та за кордоном, зможуть поліпшити рівень життя і жити не втрьох в однокімнатній квартирі, а зняти житлову площу побільше розміром, їсти хорошу їжу, одягатись в хороший одяг, лікуватись якісно, навчатися в визнаних навчальних закладах.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 відповідач вказував, що позивач вводить суд в оману, посилаючись на наявність, нібито, у нього значних доходів, оскільки позивач обраховує вказані суми шляхом додавання сукупної суми доходів з графою 999 - податкова декларація платника єдиного податку , тобто з графою ВСЬОГО, та, крім того, не враховує сплачені ним податки.

Позивачем невірно здійснено розрахунки його доходів з огляду на специфіку оподаткування осіб, які перебувають на другій групі єдиного податку, оскільки не враховано витрати, маніпулює цифрами, постійно змінює розрахунки, намагаючись ввести суд в оману.

ОСОБА_2 безпідставно стверджує про відсутність у відповідача інших дітей, які потребують матеріальної допомоги та непрацездатних батьків. Однак, матеріали справи містять докази наявності у нього також інших дітей, які потребують матеріальної допомоги у зв'язку з їх навчанням, та непрацездатних батьків, які також потребують матеріальної допомоги.

Крім того, матеріали справи містять докази того, що він сам добровільно сплачує за навчання їх дітей у приватних закладах і не відмовляється в подальшому це робити. Однак, враховуючи необов'язковість отримання дитиною саме приватного виховання, його вартість не повинна враховуватись для визначення розміру аліментів на все подальше життя дитини.

ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3, в якому зазначила, щов рішенні суду вказаний дохід ОСОБА_9 тільки від його підприємницької діяльності, без урахування його доходів, як фізичної особи: заробітної плати, доходів у вигляді дивідендів від його корпоративних прав, доходи самозайнятої особи. Відповідачем та його представником за час розгляду справи в суді першої інстанції, а також при подачі апеляційної скарги не було надано жодного доказу про витрати, понесені у зв'язку з веденням підприємницької діяльності у зв'язку з чим, на її думку доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 є безпідставними.

Позивач вказує, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно відповідач є власником та співвласником десяти об'єктів нерухомості, що зазначено в рішенні суду. Крім цього майна, ОСОБА_9 на праві власності належить житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 287,9 кв.м та земельна ділянка за цією адресою площею 0,1 га на підставі договору дарування від 13.04.2018 року. Під час шлюбу з відповідачем, за рахунок спільних коштів ними було набуто у власність цей житловий будинок та земельна ділянка. Після звернення до суду з позовом про стягнення аліментів в березні 2018 року, ОСОБА_9 надав згоду добровільно сплачувати аліменти на утримання дітей в розмірі 50 000 грн. щомісячно в обмін на те, що в квітні 2018 року вона подарувала відповідачу належну їй по праву власності 1\2 частку житлового будинку (вартістю 2000000 грн.), 1/2 частку земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 (вартістю 500 000 грн.) та 48% акцій TOB Шагія . За таких обставин ОСОБА_14 вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_9 повинна бути залишена без задоволення.

В судовому засіданні ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_15 підтримали апеляційну скаргу відповідача та просили її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Також просили врахувати наданий при розгляді справи в суді апеляційної інстанції звіт фахівця аудиторської фірми Щодо аналізу безготівкових розрахунків ФОП ОСОБА_3, отриманих доходів від проведення підприємницькою діяльності та витрат, понесених для отримання доходів за 2016 - 2018 р.р. , який підтверджує обґрунтованість його доводів про те, що в поданих ним до податкових інспекцій ГУ ДФС у Харківській області податкових деклараціях за 2016, 2017 та 2018 р.р., на які посилається позивач ОСОБА_2 в своїх розрахунках про обсяг його доходів, відображено загальний обсяг доходу без урахування суми витрат, понесених для отримання доходу, оскільки такий показних як витрати в цих деклараціях не передбачена.

Позивач ОСОБА_2 і її представник адвокат ОСОБА_16 проти задоволення апеляційної скарги відповідача та врахування висновку фахівця аудиторської фірми заперечували, посилаючись на викладені в їх апеляційній скарзі та відзивах доводи.

Вважають, що звіт не підлягає прийняттю апеляційним судом у якості нового доказу, оскільки відповідач не обґрунтував наявність перешкод для подання такого звіту в суді першої інстанції.

Посилалися на те, що відповідач від усіх видів своєї діяльності, нерухомості та корпоративних прав має реальний дохід, який дозволяє йому без усяких обмежень для себе, сплачувати аліменти на своїх малолітніх дітей у розмірі 50 000 грн щомісячно. Вважають, що відповідач, надавши апеляційному суду звіт аудитора щодо отриманих доходів, вводить суд в оману та приховує відомості, що він отримував інші доходи як фізична особа, а саме: заробітну плату, дивіденди з корпоративних прав, дохід, виплаченій самозайнятій особі, страхові виплати. Також, відповідно до ст. 49 Податкового Кодексу України фізичні особи подають Декларацію про майновий стан і доходи до 30 квітня 2019 року. Отже, у зв'язку з відсутністю і неможливістю на час розгляду справи отримати відомості про дохід ОСОБА_9 як фізичної особи та визначити весь сукупний дохід відповідача за 2018 рік, апеляційний суд не може оцінювати доходи тільки від його підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування, як увесь дохід ОСОБА_9, отриманий ним за 2018 рік.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.

Згідно вимог частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції забезпечив сторонам та їх представникам рівні можливості щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Судовим розглядом встановлено, а учасниками справи не оспорюється, що 19.01.2013 року ОСОБА_3 уклав шлюб з ОСОБА_17. Після реєстрації шлюбу прізвище дружини - ОСОБА_3.

Під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_4 року у них народився син ОСОБА_5.

Крім того, у сторін є ще одна спільна дитина - ОСОБА_4, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 року, тобто до реєстрації шлюбу. (а.с. 7-8).

Станом на час розгляду справи в суді першої інстанції сторони вже проживали окремо, при цьому діти ОСОБА_5 та ОСОБА_4 проживають разом з позивачкою ОСОБА_2 Починаючи з березня 2018 року відповідач направляє ОСОБА_2 перекази в розмірі 3000 грн., оплачує навчання дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на утримання двох неповнолітніх дітей, суд першої інстанції в достатньому обсязі встанови фактичні обставини, які мають значення для справи, характер спірних правовідносин, що випливають із встановлених обставин і вірно визначив норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин.

Сімейний кодекс України, за нормами якого має вирішуватися даний спір, виходить зпринципу рівності прав та обов'язків батьків (ст.ст.55, 180 СК).

Відповідно до закону брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина.

За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до статей 183, 184 СК України за рішенням суду розмір аліментів визначається у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Позивач ОСОБА_2 обрала другий спосіб визначення розміру аліментів - у твердій грошовій сумі.

Частиною 1 статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3 - 1 ) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;

3 - 2 ) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно частини 2 статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Отже, законодавством встановлено лише чіткі межі мінімального розміру аліментів, який визначається, виходячи із встановленого законом про державний бюджет України на відповідний рік величини прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, і менше гарантованого законом розмір аліментів суд не може встановлювати.

Абзацом другим частини 2 статті 182 СК України передбачено лише рекомендований розмір аліментів на одну дитину у розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, який може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Фактичний розмір аліментів у кожній справі встановлюється в залежності від доведених сторонами обставин, передбачених частиною 1 статті 182 СК України, які мають значення для справи, але з урахуванням гарантованого мінімуму, передбаченого частиною другою статті 182 СК України.

Законом України Про Державний бюджет на 2018 рік встановлено прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2018 року - 1860 гривень, з 1 липня - 1944 гривні, з 1 грудня - 2027 гривень.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач, з якою проживають неповнолітні діти, має право звернутись до суду з позовом про стягнення аліментів, визначивши їх у твердій грошовій сумі і в цій частині колегія суддів погоджується з зазначеним висновком.

Однак колегія суддів не може в повній мірі погодитись з висновком суду першої інстанції щодо визначення розміру аліментів виходячи з наступного.

Судом встановлено в результаті належної оцінки наданих сторонами доказів, що ОСОБА_3 є співзасновником ТОВ Шагія , кінцевим бенефіціарним власником-контролером власником ТОВ МОЛАВТОПРОМ , ТОВ ІННТЕКТ , ТОВ ВОЯЖОР , від використання прав на які він отримує доходи, а також у його власності перебуває близько десяти об'єктів нерухомого майна, що дійсно є вагомим аргументом для призначення аліментів у вищому розмірі, ніж гарантований мінімальний та рекомендований на рівні прожиткового мінімуму розмір (ч.2 ст.182 СК).

Разом з тим, суд першої інстанції не надав належної оцінки тим обставинам, що в деклараціях ФОП ОСОБА_3, на які посилається його дружина, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначено загальний обсяг задекларованого доходу фізичної особи підприємця, який здійснює свою діяльність на спрощеній системі оподаткування (II група), за якою в декларації ним вказується дохід без урахування витрат, понесених ним у зв'язку із веденням підприємницької діяльності. Така система оподаткування встановлена законодавцем виключно для цілей оподаткування єдиним податком усіх коштів, які надходять на розрахункові рахунки ФОП, без урахування в них суми витрат, пов'язаних з веденням підприємницької діяльності, без визначення розміру чистого прибутку.

Отже, суми задекларованих податковій інспекції доходів відповідача, на які посилаються позивач та її представник, не є тим чистим доходом, який законодавцем ототожнюється із заробітком, виходячи із змісту частини 1 статті 183 СК України та пункту 4 частини 1 статті 161 розділу II Наказне провадження ЦПК України, на положення якого посилалася представник позивача при обговоренні в апеляційному суді клопотання відповідача про долучення до справи висновку аудиторської фірми.

Зазначений висновок фахівця аудиторської фірми колегія суддів також оцінює критично і не вважає його таким, що суттєво впливає на вирішення питання щодо визначення дійсного обсягу чистого доходу відповідача, оскільки він лише узгоджується з викладеними в наданих суду першої інстанції запереченнях відповідача на позов в частині доводів ОСОБА_2 про особливості декларування доходу фізичної особи-підприємця на спрощеній системі оподаткування (II група) і не містить вичерпної та достовірної інформації про дійсний обсяг чистого доходу відповідача, як власника і кінцевого бенефіціара підприємств, як посадової особи в органах управління цих підприємств, яка отримує заробітну плату, як орендодавця нерухомого майна.

Також колегія суддів не погоджується і з доводами представника відповідача, яка, посилаючись на висновок аудитора, стверджує про тяжкий матеріальний стан ОСОБА_3 в останні роки, який доходить до межі виживання і вважає це маніпуляцією вибірковою інформацією про стан підприємницької діяльності. Відповідачу, який не може ефективно використати належні йому підприємства та нерухоме майно ніщо не заважає передати їх в ефективне управлення.

Також суд першої інстанції не надав належної оцінки тій обставині, що позивачем не надано жодного доказу ухилення відповідача від участі в утриманні дітей і рішення про задоволення позову ґрунтується виключно на презумпції права того з батьків, з ким знаходяться дитина, на отримання аліментів від іншого, а також не надав належної оцінки тим обставинам, що відповідач добровільно надавав і надає матеріальну допомогу усім своїм дітям, не зважаючи на те, де і з ким проживають їх матері, а також допомагає своїм батькам, особам похилого віку.

Колегія суддів не може погодитися з доводами позивача та її представника в тій частині, що батьки відповідача повинні жити за рахунок пенсії, а діти відповідача - ОСОБА_11 і ОСОБА_3 є повнолітніми, і їх існування взагалі не впливає на вирішення даної справи, оскільки ні місцевому суду ні апеляційному суду позивачем та її представником не надано доказів, які б підтвердили її доводи про достатність пенсійного забезпечення батьків відповідача, зважуючи на їх похилий вік, не спростувала надані відповідачем докази, в тому числі і щодо доньки відповідача - ОСОБА_11, яка є інвалідом дитинства, і хоча дійсно досягла повноліття, але ж продовжує навчання.

Враховуючи усі ці обставини у їх сукупності колегія суддів вважає, що рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 21 листопада 2018 рокуу даній справі в частині визначення розміру аліментів, які слід стягнути з відповідача на користь позивача на утримання малолітніх дітей - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, необхідно змінити шляхом зменшення аліментів, визначивши їх у твердій грошовій сумі у розмірі 10 000 щомісячно, з індексацією відповідно до закону, починаючи з 30.03.2018 року та до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Відхиляючи доводи, викладені в апеляційній скарзі позивачки та в її відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3, судова колегія, крім обставин, зазначених вище, зважує і на ті обставини, що визначений апеляційним судом до сплати на її користь розмір аліментів на дітей вп'ятеро перевищує рекомендований частиною другою статті 182 СК України розмір аліментів, а також зважує на ту обставину, що доводи позивача при обґрунтуванні зазначеного нею розміру аліментів містить посилання на потребу у витратах на оздоровлення дітей, хоча нею не заявлялися позовні вимоги з підстав, передбачених статтею 185 СК України, для звернення з якими дана справа для неї не є перешкодою.

Крім того, відповідно до положень статті 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального стану або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Керуючись ст.ст.367, 368, ст.374, п. п. 1,2 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 21 листопада 2018 року в частині визначення розміру аліментів змінити.

Стягнути з ОСОБА_3 (РОНКПП - НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_2) аліменти на утримання малолітніх дітей - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 у твердій грошовій сумі у розмірі 10 000 щомісячно, з індексацією відповідно до закону, починаючи з 30.03.2018 року та до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 21 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 квітня 2019 року.

Головуючий: П.В. Кісь

Судді : О.М. Хорошевський

В.Б. Яцина