Рішення

від 22.04.2019 по справі 300/585/19

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2019 р. справа № 300/585/19

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Шумей М.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Релігійної громади Української Православної Церкви "Святого Благовіщення" с. Похівка Богородчанського району Івано-Франківської області до Похівської сільської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

18.03.2019 Релігійна громада Української Православної Церкви "Святого Благовіщення" с. Похівка Богородчанського району Івано-Франківської області звернулася до суду із адміністративним позовом до Похівської сільської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача відповідачем протиправно в порушення вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації" відмовлено позивачу у наданні інформації на запит.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.03.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

02.04.2019 відповідач подав суду відзив на позов, в якому проти заявленого позову заперечує та зазначає, що сільська рада немає жодного відношення ні до церкви, ні до зборів релігійної громади та прийнятих нею рішень, оскільки в Україні держава відокремлена від церкви, а також те, що протокол загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, засвідчується нотаріусом, а не сільською радою, реєстрація Статуту релігійної громади в новій редакції чи змін і доповнень до існуючого Статуту здійснюється представниками облдержадміністрації, відповідно Похівська сільська рада не володіє та не зобов"язана відповідно до її компетенції, передбаченої Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" володіти, щодо протоколу, складеного 13.01.2019 релігійною громадою на загальних зборах релігійної громади села Похівка. Просить відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши адміністративний позов відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, відзив на позов, судом встановлено наступне.

Релігійна громада Української Православної Церкви "Святого Благовіщення" с. Похівка Богородчанського району Івано-Франківської області, зареєстрована як юридична особа 15.10.1991, що підтверджується копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 14-16).

13 січня 2019 року в будинку культури с. Похівка відбулися загальні збори громадян за місцем проживання, на яких піднімалися питання, що стосувалися статутної діяльності релігійної громади Української Православної Церкви "Святого Благовіщення" с. Похівка Богородчанського району Івано-Франківської області.

7 лютого 2019 року позивач звернувся до Похівської сільської ради із запитом на доступ до публічної інформації, в якому просив: 1) надати письмову відповідь чи отримувала Похівська сільська рада протокол проведення даних зборів і якщо отримувала то коли; 2) надати копію (належним чином засвідчену) (з грифом "Згідно з оригіналом", підписом, прізвищем та ініціалами відповідальної особи, датою засвідчення) протоколу з усіма доданими документами.

13.02.2019 Похівською сільською радою листом № ШУ-1 відмовлено позивачу у наданні відповіді на запит, мотивуючи тим, що відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" запит надано за неналежністю.

Позивач вважаючи, що відповідачем порушено право позивача на доступ до публічної інформації, звернулася до суду із даним позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Закон України "Про доступ до публічної інформації" (надалі - Закон) від 13 січня 2011 року №2939-VI визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Статтею 1 даного Закону визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

В Україні усі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються, законодавством України та Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації" № 987-ХІІ від 23.04.1991 року (із змінами, внесеними згідно із Законами станом на 17.01.2019 року) (стаття 2 даного Закону).

Відповідно до положень статті 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії. Релігійні організації не виконують державних функцій. Релігійні організації мають право брати участь у громадському житті, а також використовувати нарівні з громадськими об'єднаннями засоби масової інформації.

Відповідно до визначень, зазначених в статті 7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями). Релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Статтею 8 вказаного Закону дано визначення релігійної громади, зокрема:

Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону.

Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).

Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов'язковим.

Порядок реєстрації статутів (положень) релігійних організацій та змін до них врегульовано статтею 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", а саме: для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягай 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються:

1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади;

2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.

До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:

1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;

2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).

Відповідно до законодавчого роз'яснення, яке станом на початок січня 2019 року друкувалось у засобах масової інформації щодо порядку переходу релігійних громад з Української Православної Церкви Московського Патріархату (далі - УПЦ МП) до Православної Церкви України (далі - ПЦУ), зазначеного на той час ще у проекті Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи", який набрав чинності 17.01.2019 року: "Рішення про перехід релігійної громади в юрисдикцію іншої церкви має бути ухваленим на зборах релігійної громади. На зібранні повинен бути відповідний кворум. Умови законності зборів прописані в статуті кожної громади. Для переходу громади до іншої юрисдикції потрібно, щоб це рішення підтримали дві третини присутніх. Рішення про зміну підлеглості повинні підписати всі члени релігійної громади. Після зборів релігійна громада подає до облдержадміністрації пакет документів, що окрім іншого має містити заяву за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади; належним чином засвідчену копію протоколу (або витяг з протоколу ) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів".

Як встановлено судом, релігійна громада села Похівка Богородчанського району Івано-Франківської області вирішила прийняти рішення про перехід з юрисдикції УПЦ МП до ПЦУ. Для цього, ініціативна група, з числа активних жителів села, організувала 13 січня 2019 року загальні збори релігійної громади, на яких було обрано голову загальних зборів релігійної громади - ОСОБА_1 та секретаря зборів - ОСОБА_2, а також лічильну та ревізійну комісії.

З огляду на чинне законодавство, держава відокремлена від церкви, протокол загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, засвідчується нотаріусом, а не сільською радою, реєстрація Статуту релігійної громади в новій редакції чи змін і доповнень до існуючого Статуту здійснюється представниками облдержадміністрації, то відповідно Похівська сільська рада не володіє і не зобов'язана відповідно до її компетенції, передбаченої Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" володіти інформацією щодо протоколу, складеного 13.01.2019 року релігійною громадою на загальних зборах релігійної громади села Похівка.

Відповідно до статті пункту 1 частини 1 статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у випадку якщо розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит.

Суд зазначає, що Вищий адміністративний суд України у положеннях пункту 12.3 Постанови Пленуму "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації" від 29.09.2016 року № 10 прокоментував підставу відмови у задоволенні запиту на доступ до публічної інформації, зазначену в пункті 1 частини 1 статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" наступним чином: "За змістом пункту 1 частини 1 статті 22 Закону № 2939-УІ у задоволенні запиту може бути відмовлено лише у разі наявності одночасно двох умов: відсутності інформації у володінні розпорядника інформації та відсутності у нього обоє 'язку володіти нею".

Враховуючи викладене у Похівської сільської ради одночасно були наявні вище вказані в Постанові Пленуму ВАС України № 10 від 29.09.2016 року дві умови: як відсутність інформації у володінні Похівської сільської ради, як розпорядника публічної інформації, яку позивач вимагав у запиті на доступ до публічної інформації, поданому до Похівської сільської ради, так і відсутність у сільської ради обов'язку володіти інформацією щодо наявності чи відсутності протоколу загальних зборах релігійної громади від 13.01.2019 року, оскільки релігійна громада повністю відокремлена як від держави, так і органу місцевого самоврядування.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб"єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб"єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

В силу вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції або Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Шумей М.В.