Рішення

від 20.03.2019 по справі 702/1048/18

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2019 року справа № 702/1048/18

08 годин 30 хвилин м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі: судді - Трофімової Л.В., за участі секретаря - Безпалого А.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 702/1048/18

за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) [позивач - не прибув]

до виконавчого комітету Лукашівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області (вул. Бастракова, 29, с. Лукашівка, Монастирищенський район, Черкаська область, 19110, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 04408985) [представник відповідача - не прибув]

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, прийнято рішення.

16.01.2019 з Монастирищенського районного суду Черкаської області до Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до сільського голови і голови виконавчого комітету Лукашівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області в особі ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, у якому позивач, з урахуванням заяви про усунення недоліків від 04.02.2019 просить:

- визнати протиправною бездіяльність сільського виконавчого комітету Лукашівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області під час розгляду запиту на інформацію від 10.12.2018 № 79;

- зобов'язати надати докази того, що дві будівлі, розташовані за адресою АДРЕСА_1 зведені саме у 1995-1996 роках, що наявні у виконавчого комітету Лукашівської сільської ради.

Ухвалою від 05.02.2019 відкрито спрощене провадження у справі з викликом сторін, розгляд справи призначено на 14.02.2019 о 09 годині 15 хвилин. Ухвалою від 14.02.2019 розгляд справи відкладено до 05.03.2019 до 09 год. 00 хв.

У обґрунтування позовних вимог зазначено, що листом від 11.12.2018 № 352 позивачеві відмовлено у задоволенні запиту на інформацію від 10.12.2018 № 79 з посиланням на відсутність задокументованої інформації з порушеного питання та недотримання позивачем вимог до формування запиту на інформацію, а саме не зазначено номерів засобів зв'язку та не зазначено про їх відсутність. Позивач вважає зазначену відмову протиправною, оскільки у відмові не зазначено, як відсутність зазначення засобу зв'язку вплинула на результати розгляду запиту. Позивач зазначає, що відповідно до пункту 1 частини 5 статті 19 Закону України Про доступ до публічної інформації . Позивач у судове засідання не прибув, звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач позовні вимоги не визнав, 01.03.2019 подав відзив на позовну заяву, де зазначив, що заяву позивача розглянуто та надано законну відповідь. У відзиві зазначено, що відповідно до пункту 1 статті 22 Закону України Про доступ до публічної інформації виконавчий комітет Лукашівської сільської ради як розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до своєї компетенції володіти інформацією щодо якої зроблено запит. Відповідачем зазначено, що згідно відомостей виконавчого комітету Лукашівської сільської ради місце проживання позивача на території Лукашівської сілької ради не зареєстровано, відсутні документи, що б підтверджували, що позивач є власником вказаних будівель, тому запитувана інформація не може стосуватися прав та законних інтересів позивача. 13.03.2019 відповідачем надано пояснення, де зазначено, що згідно Закону України Про місцеве самоврядування до компетенції виконавчого комітету Лукашівської сільської ради не належать питання технічної інвентаризації та обстежень технічного стану будівель та споруд, у штаті відповідача відсутня посада державного реєстратора, тому відповідач не здійснює обліку та реєстрації речових прав на нерухоме майно. Представник відповідача у судове засідання не прибув, причин своєї неявки суду не повідомив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Згідно частини 3 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті. Оскільки немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду та відсутності потреби заслухати свідка чи експерта суд вирішив розглянути справу у письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем аргументи щодо обставин справи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів сукупно, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що 04.07.2015 позивачеві видано довідку виконавчого комітету Лукашівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області вих. № 245 (а.с.22), де зазначено, що у період з 1995 року до 1996 року зведено без дозвільних документів дві будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на виділеній під будівництво земельній ділянці розміром 0,25га за рішенням виконкому Лукашівської сільської ради від 19.10.1995 № 27. Будівлі збудовано подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_3, що є їх сумісною власністю. Зазначена у довідці інформація, на думку позивача, не відповідає дійсності, оскільки будівлі було побудовано у 1992-1993 роках.

Позивач зазначає, що у запиті від 10.12.2018 № 79 просив відповідача уточнити, щляхом надіслання у адресу позивача, з яких джерел виконавчому комітету Лукашівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області стало відомо про дату зведення двох будинків, розташованих за адресою вул. Набережна, 23 в с. Лукашівка.

Листом від 11.12.2018 № 352 позивачеві відмовлено у запиті на інформацію, у зв'язку з тим, що у розпорядженні виконавчого комітету Лукашівської сільської ради відсутня задокументована інформація з порушеного питання, а також не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною 5 статті 19 Закону України Про доступ до публічної інформації .

Надаючи оцінку твердженням позивача і відповідача, суд зазначає про таке.

Згідно статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, врегульовано Законом України Про доступ до публічної інформації від 13.01.2011 №2939-VI (далі - Закон №2939-VI).

Під час надання оцінки оскаржуваній бездіяльності, дослідженню та встановленню належить наявність, повнота та своєчасність відповіді відповідача на звернення позивача від 10.12.2018 вих.№79.

Згідно частини 1 статті 2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність, а також на операції з виконання державного та місцевих бюджетів і складання фінансової звітності про виконання бюджетів з урахуванням бюджетного законодавства. Статтею 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні одним із принципів на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність визначено превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Відповідно до статті 1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена у процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Законом №2939-VI (стаття 3) визначено гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов'язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації. Відповідно до статті 5 Закону №2939-VI одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію. Згідно із статтею 12 Закону №2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації. Відповідно до частини 1 статті 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них. Законом № 2939-VI (частиною 1 статті 19) визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона має бути заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків. Щодо не суб'єктів владних повноважень, то вони можуть бути тільки розпорядниками такої інформації.

Законом № 2939-VI (пункт 6 частини 1 статті 14) встановлено, що розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію. Відповідно до частин 1, 4 статті 20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту, а у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. Згідно з частиною 1 статті 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у таких випадках: розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини 2 статті 6 цього Закону; особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною 5 статті 19 цього Закону. Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається у письмовій формі (частина 5 статті 22 Закону №2939-VI).

З аналізу наведених норм встановлено, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний у будь-якому випадку надати відповідь на звернення з дотриманням визначених законодавством України строків.

Суд встановив, що запит позивача зареєстрований відповідачем 10.12.2018, а відповідь надана листом від 11.12.2018. Відповідь на зазначений запит позивача надана протягом п'яти робочих днів з дня його реєстрації відповідно до вимог частини 1 статті 20 Закону №2939-VI.

Визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.

Відповідно до статті 1 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01.07.2004 № 1952 (далі - Закон № 1952) дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав. Державна реєстрація речових прав на об'єкт незавершеного будівництва та їх обтяжень проводиться у порядку, визначеному цим Законом з урахуванням особливостей правового статусу такого об'єкта.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 2 Закону № 1952 державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Статтею 5 Закону № 1952 передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку , крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Відповідно до статті 31 Закону № 1952 для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об'єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються: виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою; документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об'єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав. Для здійснення державної реєстрації прав власності на зазначені об'єкти документом, що посвідчує речові права на земельну ділянку під таким об'єктом, може також вважатися рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність. Для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об'єктів нерухомості є необов'язковим.

Згідно статті 30 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: сприяння розширенню житлового будівництва, подання громадянам, які мають потребу в житлі, допомоги в будівництві житла, в отриманні кредитів, у тому числі пільгових, та субсидій для будівництва чи придбання житла; подання допомоги власникам квартир (будинків) в їх обслуговуванні та ремонті; сприяння створенню об'єднань співвласників багатоквартирних будинків; облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням; облік відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності; підготовка і подання на затвердження ради відповідних місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, іншої містобудівної документації; встановлення на відповідній території режиму використання та забудови земель, на яких передбачена перспективна містобудівна діяльність.

Відповідно до пункту б статті 31 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема: надання (отримання, реєстрація) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у випадках та відповідно до вимог, встановлених Законом України Про регулювання містобудівної діяльності .

Згідно Інструкції по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 22.02.1995 №48 (далі - інструкція №48) житловий будинок - будівля, що має поштовий номер, уся або не менше половини загальної площі якої призначена для постійного проживання, розташована на земельній ділянці з усіма розміщеними на цій ділянці допоміжними будівлями, спорудами, елементами благоустрою у визначених межах. Відповідно до пункту 37 Інструкції № 48 у рядку 01 Рік побудування зазначається - під час визначення року побудування ураховується рік, у якому цей будинок було введено в експлуатацію. Зазначена інструкція втратила чинність 08.08.2000.

Відповідно до пункту 1 розділу 1 Інструкції з ведення погосподарського обліку в сільських, селищних та міських радах, затвердженої наказом Державної служби статистики України від 11.04.2016 № 56 (набрав чинності з 27.05.2016) (далі - Інструкція № 56) погосподарський облік, як вид первинного обліку, передбачений для накопичення і систематизації відомостей, які збирають сільські, селищні, міські ради територіальних громад (об'єднаних територіальних громад) (далі - місцеві ради) по кожному з розташованих на їхній території сільських населених пунктів і які є необхідними для проведення державних статистичних спостережень. Пунктом 2 розділу 1 Інструкції № 56 встановлено, що погосподарський облік ведуть з урахуванням норм чинного законодавства з питань захисту персональних даних. Цей облік не передбачає реєстраційних дій і не несе жодних правових наслідків для об'єктів, відносно яких він здійснюється. Згідно пункту 3 розділу 1 Інструкції № 56 у рамках погосподарського обліку місцеві ради ведуть облік особистих селянських господарств у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері статистики.

Пунктом 4 розділу 1 Інструкції № 56 визначено: домоволодіння - житловий будинок з господарськими спорудами та будівлями, що розташовані на одній земельній ділянці; домогосподарство (домашнє господарство) - сукупність осіб, які спільно проживають у одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують свої кошти та витрачають їх. Ці особи можуть перебувати в родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати в будь-яких із цих стосунків або бути і в тих, і в інших стосунках. Домогосподарство може складатися з однієї особи.

Відповідно до пункту 8 розділу 1 Інструкції № 56 основними інформаційними джерелами погосподарського обліку є: будь-які документальні свідчення щодо об'єкта погосподарського обліку: паспорти, свідоцтва, земельно-кадастрова документація, правовстановлюючі документи, рішення органів виконавчої влади й органів самоврядування будь-якого рівня, письмові заяви громадян тощо; усні повідомлення, заяви громадян; наочна інформація, отримана під час суцільних обходів і перевірок.

Згідно пункту 1 розділу 2 Інструкції № 56 об'єктами погосподарського обліку (далі - об'єкт ПГО) є: домогосподарство з реєстрацією місця проживання на території населеного пункту разом із нерухомістю, якою воно володіє або користується, - перший тип об'єкта (код - 1); домогосподарство з реєстрацією місця перебування на території населеного пункту разом із нерухомістю, якою воно володіє або користується, - другий тип об'єкта (код - 2); домоволодіння, місце проживання власника (власників) якого зареєстровано в іншому населеному пункті, включаючи земельні ділянки, що належать цій особі (особам) у межах місцевої ради, - третій тип об'єкта (код - 3); землеволодіння, місце проживання власника (власників) якого зареєстровано в іншому населеному пункті, - четвертий тип об'єкта (код - 4). Землеволодіння, як об'єкт ПГО, не має розташованого на ньому житлового будинку, але на ньому можуть знаходитися окремі господарські споруди.

До повноважень Лукашівської сільської ради належить ведення погосподарського обліку у с. Лукашівка Монастирищенського району Черкаської області, а туму відповідач є розпорядником запитуваної інформації у розумінні Закону №2939-VI. Зазначене свідчить, що відповідач був зобов'язаний розглянути запит позивача від 10.12.2018 № 79 та за результатами опрацювання наявної інформації надати відповідь. Суд зазначає, що у відповіді від 11.12.2018 № 352 зазначено, що у розпорядженні відповідача відсутня задокументована інформація з порушеного питання. Відповідно до частини 3 статті 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником. Тобто, у випадку відсутності у відповідача погосподарських книг із зафіксованою інформацією щодо будинків за адресою: АДРЕСА_1. Разом з тим, інструкція № 56 не передбачає обов'язку сільської ради встановлювати дату будівництва будинку, а тому відповідач не може вважатись розпорядником інформації щодо дати зведення двох будівель, розташованих за адресою АДРЕСА_1.

Суд зазначає, що відповідно до частин 1, 2 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. У пункті 6 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 6 Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва) роз'яснено, що право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці.

Оцінюючи твердження відповідача щодо невідповідності запиту на інформацію від 10.12.2018 № 79 вимогам частини 5 статті 19 Закону №2939-VI, суд зазначає про таке.

Частиною 5 статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію має містити: ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи. Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Дослідивши копію запиту на інформацію від 10.12.2018 № 79 (а.с.5), встановлено, що запит містить: ім'я запитувача (ОСОБА_1), поштову адресу (АДРЕСА_1), загальний опис інформації, підпис і дату (10.12.2018). Запит подано у письмовій формі. Відсутність у запиті на інформацію від 10.12.2018 № 79 номеру засобу зв'язку не може бути підставою для відмови у задоволенні запиту на інформацію, оскільки конструкція частини 1 статті 19 Закону №2939-VI передбачає наявність у запиті номеру засобу зв'язку саме у випадку його наявності та не містить обов'язку запитувача інформації зазначати про відсутність засобу зв'язку.

З огляду на встановлені обставини справи, оцінюючи дії відповідача за критеріями, встановленими частиною статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що відповідач під час розгляду запиту ОСОБА_1 від 10.12.2018 № 79 діяв не у спосіб, що встановлений законами України, без використання повноваження з метою, з якою це повноваження надано, не забезпечивши у випадку відсутності запитуваної інформації у відповідача направлення запиту за належністю і без урахування усіх обставин що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Щодо доводів позивача про спосіб поновлення його порушеного права шляхом зобов'язання відповідача надати докази того, що дві будівлі, розташовані за адресою АДРЕСА_1 зведені саме у 1995-1996 роках, що наявні у виконавчого комітету Лукашівської сільської ради (уточнення позовних вимог а.с.19-20), суд зазначає про таке.

Згідно з частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, що слідує із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.

Статтею 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Суд зазначає, що предметом розгляду даної справи є правомірність дій відповідача під час розгляду запиту на інформацію від 10.12.2018 № 79, а не правомірність чи достовірність довідок відповідача від 16.11.2017 № 404 та від 04.07.2016 № 245 та/або встановлення юридичного факту.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту належить суб'єктивне право особи, що порушується у конкретних правовідносинах.

У запиті на інформацію не йшлося про надання доказів того, що дві будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 зведено саме у 1995-1996 роках, а запитувалось саме з яких джерел відповідачу стало відомо про дату зведення двох будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України, № 4909/04, пункт 58 зазначив, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 ЄКПЛ зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі Ruiz Torija проти Іспанії від 09.12.1994, № 303-A, пункт 29).

Суд зазначає, що відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України суд у конкретній справі вирішує спір, предмет якого існує на час розгляду справи, і не може приймати рішення на майбутнє, у зв'язку з чим у задоволенні позовної вимоги у частині зобов'язання відповідача надати докази того, що дві будівлі, розташовані за адресою АДРЕСА_1 зведені саме у 1995-1996 роках, що наявні у виконавчого комітету Лукашівської сільської ради належить відмовити, оскільки дана вимога заявлена передчасно.

Здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа зазначає у позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновленню порушеного права позивача.

Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи чинне правове регулювання спірних правовідносин та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що для належного захисту порушених прав позивача необхідно зобов'язати відповідача розглянути та надати відповідь на запит ОСОБА_1 від 10.12.2018 № 79.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 10 частини 1 статті 5 Закону України Про судовий збір (від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), а доказів понесення інших судових витрат суду не надано, відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат згідно статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 2, 6-16, 19, 73-78, 90, 118, 139, 242-245, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність виконавчого комітету Лукашівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області під час розгляду запиту ОСОБА_1 від 10.12.2018 вх. №79.

Зобов'язати виконавчий комітет Лукашівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області розглянути запит ОСОБА_1 від від 10.12.2018 вх. №79 та надати відповідь.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 КАС України шляхом подання до суду першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням п.п.15.5. п.15 ч.1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1];

відповідач: виконавчий комітет Лукашівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області [вул. Бастракова, 29, с. Лукашівка, Монастирищенський район, Черкаська область, 19110, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 04408985].

Повне судове рішення складено 20.03.2019.

Суддя Л.В. Трофімова