Рішення

від 17.04.2019 по справі 910/332/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.04.2019Справа № 910/332/18 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю. , при секретарі судового засідання Ваховській К.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Ловкого Артема Олександровича

до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ДІАМАНТБАНК" Тімоніна Олександра Олексійовича

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії

Представники учасників справи:

від позивача: Тарасова-Патрай К.А.,

від відповідача: не з'явився,

від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Фізична особа-підприємець Ловкий Артем Олександрович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Тімоніна Олександра Олексійовича про визнання бездіяльності протиправною; зобов'язання внести зміни та доповнення до переліку вкладників, за яким підлягає відшкодування сума вкладу за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та включення кредиторських вимог.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на бездіяльність відповідача щодо переказу коштів на рахунок позивача та включення його до реєстру вимог кредиторів ПАТ "Діамантбанк".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2018 судом залишено позовну заяву без руху; зобов'язано позивача усунути недоліки позовної заяви.

23.01.2018 позивач через відділ діловодства суду подав заяву про усунення недоліків позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2018 відкрито провадження у справі №910/328/18, підготовче засідання призначено на 26.02.2018, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

13.02.2018 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшли письмові пояснення на позовну заяву.

20.02.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов супровідний лист про долучення документів (відзив на позов, клопотання про закриття провадження у справі, описи вкладення у цінний лист та фіскальні чеки).

В підготовче засідання 26.02.2018 з'явилися представники учасників справи.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, оголошено перерву підготовчому засіданні до 21.03.2018.

26.02.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про виправлення помилки в позовній заяві та клопотання про приєднання до матеріалів справи.

15.03.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

В підготовче засідання 21.03.2018 з'явилися представники сторін, представник третьої особи не з'явився.

В підготовчому засіданні представником позивача подано, а Судом прийнято заяву про зміну предмету позову, відповідно до якої позивач просить: визнати бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ДІАМАНТБАНК" Тімоніна Олександра Олексійовича протиправною; зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ДІАМАНТБАНК" Тімоніна Олександра Олексійовича провести переказ коштів з поточного банківського рахунку №26009300006606.980 Приватного підприємства "Модуль -М" (Код ЄДРПОУ 36902941) на поточний рахунок НОМЕР_2, який належить Ловкому Артему Олександровичу (РНОКПП НОМЕР_1); зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ДІАМАНТБАНК" Тімоніна Олександра Олексійовича внести зміни та доповнення до Переліку вкладників, за яким підлягає відшкодуванню сума вкладу за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Фізичній особі-підприємцю Ловкому Артему Олександровичу (РНОКПП НОМЕР_1).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2018 зупинено провадження у справі № 910/332/18 за позовом Фізичної особи - підприємця Ловкого Артема Олександровича до Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Діамантбанк" Тімоніна Олександра Олексійовича, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет пору на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ДІАМАНТБАНК" Тімоніна Олександра Олексійовича протиправною, зобов'язання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ДІАМАНТБАНК" Тімоніна Олександра Олексійовича протиправною зобов'язання Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ДІАМАНТБАНК" Тімоніна Олександра Олексійовича провести переказ коштів з поточного банківського рахунку №26009300006606.980 Приватного підприємства "Модуль -М" (Код ЄДРПОУ 36902941) на поточний рахунок НОМЕР_2, який належить Ловкому Артему Олександровичу (РНОКПП НОМЕР_1), зобов'язання Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ДІАМАНТБАНК" Тімоніна Олександра Олексійовича внести зміни та доповнення до Переліку вкладників, за яким підлягає відшкодуванню сума вкладу за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Фізичній особі підприємцю Ловкому Артему Олександровичу (РНОКПП НОМЕР_1) до перегляду Великою Палатою Верховного суду справи № 910/8132/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.

11.04.2018 через відділ діловодства суду відповідачем подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, заперечення проти уточнених позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2019 поновлено провадження у справі № 910/332/18, підготовче засідання у справі №910/332/18 призначено на 18.02.2019.

30.01.2019 через відділ діловодства суду відповідачем подано клопотання про закриття провадження у справі.

05.02.2019 через відділ діловодства суду позивачем подано відповідь на заперечення у справі.

В підготовче засідання 18.02.2019 з'явився представник позивача. Представники відповідача та третьої особи в підготовче засідання не з'явилися.

Представник позивача підтримав клопотання про виправлення помилки в позові, а саме, ідентифікаційного коду юридичної особи-відповідача.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, задовольнив клопотання позивача про виправлення помилки в позовній заяві.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, постановив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів та відкласти підготовче засідання на 27.03.2019.

25.03.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшло заперечення на клопотання про закриття провадження у справі.

В підготовче засідання 27.03.2019 з'явився представник позивача. Представники відповідача та третьої особи в підготовче засідання не з'явилися.

Розглянувши клопотання відповідача про закриття провадження у справі, заслухавши пояснення представника позивача, Суд зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.02.2018 та 30.01.2019 відповідачем було подано клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, мотивовані тим, що даний спір є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Частиною 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; 3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; 4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; 5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов'язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов'язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах; 6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов'язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності; 8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; 9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; 10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; 11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті; 12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах; 13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; 14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою; 15) інші справи у спорах між суб'єктами господарювання; 16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець.

За статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (стаття 4 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Відтак помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Структура банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначені Законом України "Про банки і банківську діяльність", за змістом статті 2 якого банком є юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Згідно із частиною першою статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, установлених цим Законом. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, зокрема, здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку (пункт 8 частини другої статті 4 цього Закону).

Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що основні функції Фонду можуть мати як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і не містити владної складової, є спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків.

У розумінні Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" неплатоспроможним є банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних. Ліквідацією банку є процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до законодавства (пункти 6 і 8 частини першої статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

За змістом частин першої, третьої статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а виконавча дирекція Фонду у цей же строк призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання (частина п'ята статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

З дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, установлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку. На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, установлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку (частини перша, друга статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Відповідно до частини 5 статті 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом відшкодування суми за вкладами не заявляються. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.

Системний аналіз наведених нормативних приписів дозволяє дійти висновку, що з моменту запровадження у банку тимчасової адміністрації Фонд набуває повноваження органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій. При цьому, банк зберігає свою правосуб'єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб'єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Такий правовий статус Фонду, визначений Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", дає підстави для висновку про те, що Фонд як юридична особа публічного права може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових правовідносин. При цьому в приватноправових відносинах, якими є здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не здійснює функцій суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Водночас визначений статтею 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правовий статус Фонду, відповідно до якої він є, зокрема, юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні, - не впливає на правовий статус банку, в якому запроваджено тимчасову адміністрацію або щодо якого розпочато процедуру ліквідації, оскільки Фонд розпоряджається майном такого банку від імені останнього й у межах виконання покладених на нього законодавством функцій щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та не здійснює в цій частині жодних владних управлінських функцій.

Оскільки позивач оскаржує дії уповноваженої особи Фонду не як суб'єкта владних повноважень, а як органу управління банком, який здійснює заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та грошових коштів, такий спір не є публічно-правовим. Аналогічна позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 18.04.2018 у справі №910/8132/17 та від 12.06.2018 у справі №910/14465/17.

Отже, зважаючи на предметну юрисдикцію та характер правовідносин, доводи уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про неналежність цього спору до юрисдикції господарського суду є помилковими, а тому підстави для закриття провадження по справі відсутні.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, постановлено відмовити у задоволенні клопотань відповідача про закриття провадження у справі.

У підготовчому засіданні Судом вчинено всі дії, визначені частиною другою статті 182 Господарського процесуального кодексу України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Зважаючи на викладене, за результатами підготовчого засідання 27.03.2019 Судом постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого засідання та призначення справу до судового розгляду по суті на 17.04.2019.

В судове засідання 17.04.2019 з'явився представник позивача. Відповідач та третя особа в судове засідання уповноважених представників не направили, про причини їх неявки суд не повідомили, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (ухвали суду від 27.03.2019).

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що відповідача та третю особу було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання, а їх неявка не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи обмеженість процесуального строку, Суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за відсутності представників вказаних осіб.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 17.04.2019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

05.02.2015 між Публічним акціонерним товариством "ДІАМАНТБАНК" (банк) та Приватним підприємством "Модуль М" (клієнт) було укладено договір №16-02-05-000340 банківського рахунку, згідно з п.1.1 якого банк зобов'язався відкрити клієнту поточний рахунок в банківських металах №260093006606.980 - поточний рахунок, на підставі документів, визначених сукупністю нормативно-правових актів України, в тому числі Національного банку України; приймати і зараховувати на поточний рахунок грошові кошти/банківські метали, що надходять клієнту, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум/банківських металів з поточного рахунку та проведення інших операцій за поточним рахунком, передбачених чинним законодавством України, за умови, що клієнт погоджується з тарифами банку, чинними на момент надання зазначених послуг; здійснювати договірне списання коштів з поточного рахунку, у випадку надання клієнтом заяви про здійснення договірного списання коштів, що містяться на поточному рахунку, відкритому в Публічному акціонерному товаристві "Діамантбанк" та виконання умов, достатніх для належного використання банком свого права на договірне списання відповідно до п.4.3 договору.

Цей договір набирає чинності з дня відкриття поточного рахунку та діє до моменту закриття поточного рахунку (п. 9.1 Договору №16-02-05-000340 від 05.02.2015).

10.02.2017 між Фізичною особою-підприємцем Ловким Артемом Олександровичем (продавець) та Приватним підприємством "Модуль М" (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу №01/02-2017, відповідно до п.1 якого продавець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується передати у власність покупцю належний продавцеві товар, бувший у використанні: залізні вироби, водопровідне та опалювальне устаткування і приладдя до нього, зокрема: труба металева водопровідна, труба чавунна каналізаційна, труба чавунна опалювальна, котли опалювальні, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його.

Згідно з накладною № 42 від 21.04.2017 продавцем було передано покупцю товар відповідно до договору №01/02-2017 від 10.02.2017 на суму 179 260,00 грн.

21.04.2017 між Фізичною особою-підприємцем Ловким Артемом Олександровичем (новий вкладник) та Приватним підприємством "Модуль М" (первісний вкладник) було укладено Договір №21/04-2017/4 про відступлення права вимоги, за умовами п.1.1 якого первісний вкладник передає, а новий вкладник приймає на себе право вимоги, що належить первісному вкладнику і стає кредитором за договором банківського рахунку №16-02-05-000340 від 05.02.2015, укладеним між первісним вкладником та Публічним акціонерним товариством "ДІАМАНТБАНК".

У п.1.2 Договору №21/04-2017/1 від 21.04.2017 вказано, що новий вкладник одержує право (замість первісного вкладника) вимагати від боржника належного виконання зобов'язань за основним договором в частині списання грошових коштів в сумі 179 260,00 грн на оплату товару, отриманого первісним вкладником від нового вкладника відповідно до умов Договору купівлі-продажу №01/02-2017 від 10.02.2017 на підставі видаткової накладної № 42 від 21.04.2017.

21.04.2017 позивачем та Приватним підприємством "Модуль М" було подано відповідачу спільну заяву до Публічного акціонерного товариства "ДІАМАНТБАНК", якою повідомлено банк про відступлення права вимоги списання грошових коштів в сумі 179 260,00 грн.

24.04.2017 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі рішення правління Національного банку України №264-рш/БТ від 24.04.2017 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "ДІАМАНТБАНК" до категорії неплатоспроможних" прийнято рішення "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "ДІАМАНТБАНК" та делегування повноважень тимчасового адміністратора".

22.06.2017 Фізичною особою-підприємцем Ловким Артемом Олександровичем було скеровано до відповідача заяву від 22.06.2017 про виплату коштів в сумі 179 260,00 грн. в порядку відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком від 22.06.2017.

23.06.2017 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі рішення правління Національного банку України №394-рш від 22.06.2017 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ДІАМАНТБАНК" було прийнято рішення №2663 "Про початок процедури ліквідації та делегування повноважень ліквідатора банку".

У заяві про включення до реєстру кредиторів від 06.07.2017 позивачем було висунуто вимогу Уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ДІАМАНТБАНК" Тімоніну Олександру Олексійовичу про включення вимог Фізичної особи-підприємця Ловкого Артема Олександровича на суму 179 260,00 грн., які виникли на підставі договору відступлення права вимоги №21/04-2017/4 від 21.04.2017.

07.07.2017 позивачем було надано відповідачу заяву-уточнення до заяви про включення до реєстру кредиторів.

03.10.2017 Фізичною особою-підприємцем Ловким Артемом Олександровичем скеровано на адресу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ДІАМАНТБАНК" Тімоніна Олександра Олексійовича вимогу про повідомлення результатів розгляду заяви про включення до реєстру кредиторів.

За твердженнями позивача, відповідачем не надано відповіді щодо включення позивача до реєстру вимог кредиторів. Окрім того, з урахуванням клопотання про зміну позовних вимог, позивач зазначає, що банк повинен був виконати доручення позивача та Приватного підприємства "Модуль М" як первісного кредитора на підставі спільної заяви № 60 від 21.04.2017, якою було повідомлено про відступлення права вимоги в частині списання грошових коштів, тобто, виконати переказ коштів на рахунок позивача або повідомити про причини неможливості цього зробити, однак жодної з цих дій не вчинив. Оскільки до введення тимчасової адміністрації банку позивачем були виконані всі дії щодо повідомлення про факт відступлення права вимоги, позивач вважає, що бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів є протиправною.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначає, що укладання договору про відступлення права вимоги не вказує на виникнення між Публічним акціонерним товариством "ДІАМАНТБАНК" та Фізичною особою-підприємцем Ловким Артемом Олександровичем правовідносин за договором банківського рахунку, укладеним з іншою юридичною особою, а отже, і не є підставою для виникнення грошового зобов'язання банку перед позивачем, а спільна заява позивача та Приватного підприємства "Модуль М" не є розрахунковим документом, що містить будь-які доручення на списання коштів. Разом з тим, відповідач зазначає, що позивач не є владником в розумінні Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд зазначає таке.

Відповідно до статті 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Національний банк України приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду та з інших підстав, передбачених Законом України "Про банки і банківську діяльність". Фонд вносить Національному банку України пропозицію про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку: 1) відповідно до плану врегулювання; 2) у разі закінчення строку тимчасової адміністрації банку та/або невиконання плану врегулювання; 3) в інших випадках, передбачених цим Законом. Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку протягом п'яти днів з дня отримання пропозиції Фонду про ліквідацію банку. Національний банк України інформує Фонд про прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку не пізніше дня, наступного за днем прийняття такого рішення. Фонд розпочинає процедуру ліквідації банку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку. Ліквідація банку має бути завершена не пізніше двох років з дня початку процедури ліквідації банку. Фонд має право прийняти рішення про продовження ліквідації банку на строк до двох років з можливістю повторного продовження на строк до одного року.

За змістом ст. 77 Закону України "Про банку і банківську діяльність" Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

В пунктах 1, 2 ст.ст. 3, 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Згідно з ч.ч. 2, 5 ст. 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку.

Положеннями ч. 1 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до ч. 2 ст.45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Відповідно до ч. 2 ст. 45 цього Закону уповноважена особа Фонду, протягом 90 днів з дня опублікування відомостей здійснює такі заходи: визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.

У ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

За таких обставин, виходячи з системного аналізу наведених правових норм, чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство пов'язує можливість включення уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вимог, які відповідають визначенню ст.2 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

В ст. 5 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" унормовано, що суб'єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, є учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем. Відносини між суб'єктами переказу регулюються на підставі договорів, укладених між ними з урахуванням вимог законодавства України.

За приписами ч. 1 ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Тобто, з системного аналізу наведених правових норм та з правової природи договору банківського рахунку слідує, що на підставі вказаного правочину у банку виникають обов'язки щодо здійснення певних банківських операцій, як то, перерахування грошових коштів, саме на виконання вимог клієнта.

Як зазначалось вище, 05.02.2015 між Публічним акціонерним товариством "ДІАМАНТБАНК" (банк) та Приватним підприємством "Модуль М" (клієнт) було укладено договір №16-02-05-000340 банківського рахунку, згідно з п.1.1 якого банк зобов'язався відкрити клієнту поточний рахунок в банківських металах №260093006606.980 - поточний рахунок, на підставі документів, визначених сукупністю нормативно-правових актів України, в тому числі Національного банку України; приймати і зараховувати на поточний рахунок грошові кошти/банківські метали, що надходять клієнту, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум/банківських металів з поточного рахунку та проведення інших операцій за поточним рахунком, передбачених чинним законодавством України, за умови, що клієнт погоджується з тарифами банку, чинними на момент надання зазначених послуг; здійснювати договірне списання коштів з поточного рахунку, у випадку надання клієнтом заяви про здійснення договірного списання коштів, що містяться на поточному рахунку, відкритому в Публічному акціонерному товаристві "Діамантбанк" та виконання умов, достатніх для належного використання банком свого права на договірне списання відповідно до п.4.3 договору.

Отже, виходячи з умов вказаного правочину, здійснення списання грошових коштів з поточного рахунку №260093006606.980 може мати місце лише на вимогу (розпорядження) особи, яка є клієнтом банку, а саме, Приватного підприємства "Модуль М".

Однак, Суд зазначає, що спільна заява позивача та Приватного підприємства "Модуль М", подана 21.04.2017 до Публічного акціонерного товариства "ДІАМАНТБАНК", якою повідомлено банк про відступлення права вимоги списання грошових коштів в сумі 179 260,00 грн., не є розрахунковим документом в розумінні чинного законодавства (платіжним дорученням тощо), що містить доручення/вимогу клієнта про списання коштів з рахунку.

Відтак, твердження позивача про бездіяльність відповідача щодо невиконання переказу коштів на рахунок позивача у зв'язку з поданням вказаної заяви визнаються Судом необґрунтованими та безпідставними.

При цьому, у даному випадку відступлення Приватним підприємством "Модуль М" права вимоги за договором банківського рахунку в частині списання грошових коштів в сумі 179 260,00 грн. на оплату товару, отриманого первісним вкладником від нового вкладника відповідно до умов договору купівлі-продажу №01/02-2017 від 10.02.2017 на підставі видаткової накладної № 42 від 21.04.2017, ніяким чином не нівелює законодавчо визначеного порядку здійснення списання грошових коштів з поточного рахунку клієнта банком.

Разом з тим, Суд зазначає, що правовідносини, що виникають під час відкриття банками поточних і вкладних (депозитних) рахунків регулюються Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 № 492. Зазначеною інструкцією встановлено, що банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України (пункт 1.8).

Таким чином, поточні рахунки відкриваються на конкретну особу за умови надання відповідних документів, а можливості зміни власника поточного рахунку чинним законодавством та банківськими правилами не передбачено. Відповідно, укладення договору відступлення права вимоги за договором банківського рахунку не призводить до виникнення грошового зобов'язання у банку перед новим кредитором. (Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 06.04.2016 у справі №910/8058/15-г).

Отже, з урахуванням викладеного, укладення між Приватним підприємством "Модуль М" та позивачем Договору купівлі-продажу №01/02-20117 від 10.02.2017 не призвело до виникнення у позивача права вимоги до банку в розумінні ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", яке могло б бути визнано уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" Тімоніним О.О. та включено до реєстру вимог кредиторів згідно ст. 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Крім того, Суд звертає увагу, що станом на момент запровадження процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "ДІАМАНТБАНК" на поточному рахунку №260093006606.980 Приватного підприємства "Модуль М" в Публічному акціонерному товаристві "ДІАМАНТБАНК" містився залишок грошових коштів в сумі 768 801,32 грн., який фактично і включав 179 260,00 грн., вимоги щодо яких заявлено Фізичною особою-підприємцем Ловким Артемом Олександровичем.

Приватне підприємство "Модуль М" звернулось до Публічного акціонерного товариства "ДІАМАНТБАНК" з заявою №58 від 05.07.2017 про включення до реєстру вимог кредиторів вимог Приватного підприємства "Модуль М" на суму 768 801,32 грн.

Тобто, як вбачається з виписки по поточному рахунку підприємства та його заяви з кредиторськими вимогами, останнє заявило Фонду свої вимоги в сумі залишку коштів на йог поточному рахунку в повній сумі, без урахування відступлення прав вимоги за договором рахунку та відповідного зменшення зобов'язань банку перед ним особисто.

Вказані вимоги було акцептовано виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та включено до реєстру вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "ДІАМАНТБАНК" (рішення №9017 від 11.09.2017 виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "ДІАМАНТБАНК").

Тобто, з наведеного слідує, що фактично задоволення позову в частині зобов'язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ДІАМАНТБАНК" Тімоніна Олександра Олексійовича провести переказ коштів з поточного рахунку №260093006606.980 Приватного підприємства "Модуль М" на поточний рахунок Фізичної особи-підприємця Ловкого Артема Олександровича та зобов'язання відповідача внести зміни та доповнення до Переліку вкладників, за яким підлягає відшкодуванню сума вкладу за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб позивачу, могло б призвести до порушення визначеного чинним законодавством порядку здійснення банківських операцій зі списання та перерахування грошових коштів та подвійного задоволення банком вимог щодо грошових кошів в сумі 179 260,00 грн., з урахуванням чого, позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ДІАМАНТБАНК" Тімоніна Олександра Олексійовича протиправною, Суд зазначає таке.

Згідно з ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України".

Проте, у даному випадку суд зауважує, що фактично обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не є ефективним у розумінні ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та ніяким чином, навіть у разі наявності підстав для задоволення позову в цій частині, не призвів би до дійсного відновлення порушеного права особи. Правову позицію щодо неефективності застосування такого способу захисту як визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб викладено у постанові від 23.05.2018 Верховного Суду по справі №910/14075/17.

За наведених обставин невірно обраного позивачем способу захисту поряд з відсутністю відповідних доказів бездіяльності відповідача, Суд доходить висновку, що позов Фізичної особи-підприємця Ловкого Артема Олександровича в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача також підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними та задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

У задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 23.04.2019

Суддя Т.Ю. Трофименко