Рішення

від 23.04.2019 по справі 910/2188/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.04.2019Справа № 910/2188/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г. розглянув у порядку письмового провадження матеріали господарської справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Дрозда Сергія Миколайовича (АДРЕСА_1)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО ТРЕЙД" (04111, м. Київ, вул. Щербакова, 52, прим 429)

про стягнення 45 003,20 грн.

Представники: без виклику представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано позовну заяву Фізичної особи-підприємця Дрозда Сергія Миколайовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Трейд" про стягнення 45 003,20 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору №2302/18 про надання послуг з вантажних автоперевезень від 23.02.2018, а саме в частині своєчасної та повної оплати виставлених рахунків-фактури №103 від 19.10.2018 та №092 від 03.09.2018, у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 45 003,20 грн, з яких: 44 900,00 грн - основний борг, 103,20 грн - 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 26.02.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/2188/19 та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст.ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

З наявного у матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0103049457778 вбачається, що ухвала про відкриття провадження у справі була отримана відповідачем 06.03.2019, проте, у визначений судом строк відзив на позовну заяву останнім не подано.

Відповідно до ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

23 лютого 2018 року між Фізичною особою-підприємцем Дрозд Сергієм Миколайовичем (надалі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерго Трейд" (надалі - замовник, відповідач) було укладено Договір № 2302/18 про надання послуг з вантажних автоперевезень (надалі - договір).

За умовами п.1.1. договору виконавець зобов'язувався своїм (власним чи орендованим) автомобільним транспортом перевозити вказані замовником вантажі з пунктів відправлення у пункти призначення, а замовник зобов'язувався оплачувати виконавцю суму виконуваних їм перевозок.

Пунктами відправлення та прибуття вантажу є вказані замовником підприємства (у т.ч. магазини, кіоски, склади), які знаходяться на території України (п. 1.2. договору).

Згідно з пунктом 2.1 договору виконавець виконує перевезення на основі заяв, які можуть бути подані як у письмовій, так і в усній формі.

Відповідно до пункту 2.4. договору водій автомобіля, що перевозить вантаж, одночасно виконує обов'язки експедитора та перевозку вантажу виконує самостійно.

За умовами пункту 4.1. договору замовник зобов'язувався оплачувати виконавцю вартість виконаних їм перевезень згідно розцінок по договірному тарифу.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що сторони несуть відповідальність одна перед одною згідно чинного законодавства України і умов Договору.

Строк дії договору встановлюється з дня його підписання до 31 грудня 2018 року (п.1.5. договору).

Так, на виконання умов договору та відповідно до заяв відповідача, позивачем у встановленому договором порядку здійснено шість рейсів з перевезення вантажу, що підтверджується товарно-транспортними накладними форми №1-ТН: № 81 від 08 серпня 2018 року, №82 від 10 серпня 2018 року, № 83 від 16 серпня 2018 року, № 84 від 20 серпня 2018 року, № 85 від 28 серпня 2018 року, № 86 від 03 вересня 2018 року.

Факт наданих послуг підтверджується підписаним та скріпленим печатками сторін Актом прийняття виконаних робіт №092 від 03 вересня 2018 року, який засвідчує, що послуга з вантажних автоперевезень була надана в повному обсязі і у відповідності з вимогами відповідача на загальну суму 32 200,00 грн з ПДВ.

Враховуючи здійснене позивачем перевезення вантажів в період з 09.08.2018 по 03.09.2018, відповідачу був виставлений рахунок-фактура № 092 від 03.09.2018 на загальну суму 32 200,00 грн, який згідно платіжного доручення №1426 від 18.09.2015 був частково оплачений на суму 15 000,00 грн.

Крім того, відповідно до заяв відповідача, позивачем в період з 20.09.2018 по 19.10.2018 здійснено п'ять рейсів з перевезення вантажів на загальну суму 27 700,00 грн, про що свідчать товарно-транспортні накладні за формою №1-ТН: №87 від 20 вересня 2018 року, № 88 від 28 вересня 2018 року, № 89 від 01 жовтня 2018 року, № 90 від 09 жовтня 2018 року, № 91 від 19 жовтня 2018 року та підписаний між сторонами Акт прийняття виконаних робіт №103 від 19.10.2018.

Для проведення розрахунку за надані послуги у вищевказаний період позивачем був виставлений рахунок-фактура №103 від 19.10.2018 на суму 27 700,00 грн, який залишився без оплати.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензіями №03/12-18 від 03.12.2018 та №б/н від 18.02.2019, у яких просив останнього сплатити існуючу заборгованість згідно рахунку №092 від 03.09.2018 на суму 17 200,00 грн. та згідно рахунку №103 від 19.10.2018 на суму 27 700,00 грн. Проте, зазначені претензії були залишені з боку відповідача без відповіді та задоволення, що стало наслідком звернення позивача з позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості за договором №2302/18 від 23.02.2018 у розмірі 44 900,00 грн та підставою для нарахування останньому 3% річних у розмірі 103,20 грн за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Судом встановлено, що укладений договір за своїм змістом та правовою природою є договором перевезення вантажу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 32 Господарського кодексу України та Глави 64 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковими для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічна норма міститься в ст. 307 Господарського кодексу України. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Як встановлено судом, факт надання позивачем послуг з вантажних автоперевезень в період з 09.08.2018 по 03.09.2018 та в період з 20.09.2018 по 19.10.2018 підтверджується наявними у матеріалах справи товарно-транспортними накладними форми №1-ТН: № 81 від 08.08.2018, №82 від 10.08.2018, № 83 від 16.08.2018, № 84 від 20.08.2018, № 85 від 28.08.2018, № 86 від 03.09.2018, №87 від 20.09.2018, № 88 від 28.09.2018, № 89 від 01.10.2018, № 90 від 09.10.2018, № 91 від 19.10.2018, а також підписаними та скріпленими печатками сторін без жодних зауважень та заперечень Актами прийняття виконаних робіт №092 від 03.09.2018 та №103 від 19.10.2018.

Згідно ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

З матеріалів справи вбачається, що 03.09.2018 та 19.10.2018 для здійснення відповідачем оплати за надані послуги позивач виставляв рахунки-фактури №092 на суму 32 200,00 грн. та №103 на суму 27 700,00 грн відповідно.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Судом встановлено, що внаслідок здійснення відповідачем лише часткової оплати згідно рахунку-фактури №092 від 03.09.2018 на суму 15 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1426 від 18.09.2018 та випискою із банківською рахунку ФОП Дрозда Сергія Миколайовича, позивач звертався до відповідача з претензіями №03/12-18 від 03.12.2018 (отримано відповідачем 07.12.2018) та №б/н від 18.02.2019 щодо оплати існуючої заборгованості за договором №2302/18 від 23.02.2018 у розмірі 44 900,00 грн.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України.

Так, відповідно до ч.2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та направлених позивачем претензій, строк виконання грошового зобов'язання відповідача по оплаті здійсненого перевезення на момент вирішення спору настав.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконання, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Беручи до уваги зазначене, суд приходить до висновку, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором №2302/18 від 23.02.2018 належним чином доведений, документально підтверджений та строк оплати є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 44 900,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За змістом ст. 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв'язку з простроченням грошового зобов'язання позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 103,20 грн, нарахованих в період з 18.12.2018 по 19.02.2019.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з претензією №03/12-18 від 03.12.2018, у якій просив останнього протягом 10 днів з дня отримання претензії погасити заборгованість за договором згідно неоплачених рахунків-фактури на загальну суму 44 900,00 грн. З долученого до матеріалів справи поштового відстеження №14029011090820, інформація щодо якого міститься на офіційному сайті Укрпошта, вбачається, що дана претензія була вручена відповідачу 07.12.2018, тобто, з 18.12.2018 відбулось прострочення виконання грошового зобов'язання щодо сплати 44 900,00 грн.

Перевіривши заявлену до стягнення з відповідача суму 3 % річних, суд встановив, що її розмір становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Приймаючи до уваги, що суду не надано право виходити за межі позовних вимог, то до стягнення з відповідача підлягають 3% річних у заявленому розмірі, а саме у розмірі 103, 20 грн.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідачем не надано суду жодних доказів належного виконання зобов'язань за договором, як і не надано доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про відсутність у нього обов'язку оплатити існуючу заборгованість в заявленому позивачем розмірі.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, зокрема, в частині витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами п.п. 1-2 ст. 126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Крім того, ч. 4-5 зазначеної статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як свідчать матеріали справи, з метою належного захисту прав позивача та надання професійної правничої допомоги в господарському суді, 18 лютого 2019 року адвокатом Максак Тетяною Леонідівною (свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 649 від 19.06.2012) та Фізичною особою-підприємцем Дрозд Сергієм Миколайовичем (клієнт) був укладений договір про надання правової допомоги.

Згідно п.2.1. договору про надання правової допомоги адвокат зобов'язався представляти інтереси клієнта в Господарському суді м. Києва при стягненні заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО ТРЕЙД".

Пунктом 3.3. договору про надання правової допомоги встановлено, що вартість послуг за цим договором становить 5 000,00 грн, яка вноситься клієнтом на підставі рахунку та Акту виконаних робіт.

Факт надання професійної правничої допомоги адвокатом Максак Тетяною Леонідівною та отримання оплати за договором про надання правової допомоги підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, підписаним між сторонами Актом надання послуг від 18.02.2019 та квитанцією № 0.0.1270364165.1 від 18.02.2019 про перерахування клієнтом 5 000,00 грн за юридичні послуги, які надавались адвокатом Максак Тетяною Леонідівною.

Враховуючи викладене, а також те, що факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу та сума таких витрат у розмірі 5000,00 грн. підтверджується матеріалами справи, і відповідач в порядку, визначеному п. 5 ст. 126 ГПК України не звертався до суду з клопотанням про їх зменшення, суд приходить до висновку про необхідність покладення зазначених витрат на відповідача, стягнувши з останнього на користь позивача 5000,00 грн.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 236 - 239, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО ТРЕЙД" (04111, м. Київ, вул. Щербакова, 52, прим 429; ідентифікаційний код 40138843) на користь Фізичної особи-підприємця Дрозда Сергія Миколайовича (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) основну суму боргу у розмірі 44 900 (сорок чотири тисячі дев'ятсот) грн 00 коп., 3 % річних у розмірі 103 (сто три) грн 20 грн, судовий збір у розмірі 1 921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн 00 коп.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 23.04.2019

Суддя Л. Г. Пукшин