Рішення

від 22.04.2019 по справі 914/257/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2019 Справа №914/257/19

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Фартушка Н.Б., розглянувши справу

за позовом:Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до відповідача:Галицької районної організації Української республіканської партії Собор про:стягнення 125542,69грн.,

Представники

позивача: ОСОБА_1 (довіреність №2302-вих-86 від 09.01.2019р.);

відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

11.02.2019р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Галицької районної організації Української республіканської партії Собор про стягнення 125542,69грн.

13.02.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 13.03.2019р.

Сторони участь повноважних представників в підготовчі засідання 13.03.2019р., 01.04.2019р. не забезпечили. Протокольними ухвалами від 13.03.2019р. та 01.04.2019р. розгляд справи відкладався на 01.04.2019р. та 10.04.2019р. відповідно.

Крім того, ухвалами від 13.03.2019р. та 01.04.2019р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав сторін та повідомив про дату, час і місце судових засідань.

У підготовче засідання 10.04.2019р. представник позивача з'явився та не заперечив щодо закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідач участь повноважного представника в підготовчому засіданні 10.04.2019р. не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

10.04.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 22.04.2019р.

У судове засідання 22.04.2019р. представник позивача з'явився та підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач участь повноважного представника в судовому засіданні 22.04.2019р. не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Суд звертає увагу на те, що поштові відправлення (№79014 1235823 9, №79014 1239325 5, №79014 1229009 0) разом із ухвалами Господарського суду у цій справі, надіслані на адресу відповідача, станом на момент прийняття цього рішення повернуто Господарському суду Львівської області з наступних підстав: повернення через незапит , інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення , адресат відсутній . При цьому, судом враховано позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладену в постановах від 21.03.2019р. у справі №916/2349/17 та від 11.12.2018р. у справі №921/6/18, відповідно до якої, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії; водночас, за змістом ст.2 Закону України Про доступ до судових рішень кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом; усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 ГПК України, надання відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Позиція позивача:

Позивач з підстав неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо повернення приміщень після припинення Договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Г-8683-13 від 20.06.2013р., просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 125542,69грн. неустойки.

За результатами дослідження наданих позивачем доказів та матеріалів справи, пояснень позивача, суд встановив таке:

20.06.2013р. між Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (надалі по тексту - Орендодавець ), правонаступником якого є Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (надалі по тексту - позивач ) та Галицькою районною організацією Української республіканської партії Собор (надалі по тексту - відповідач , Орендар ) укладено Договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Г-8683-13 (надалі - Договір), згідно умов якого (п.1), Орендодавець, на підставі ухвали Львівської міської ради №2087 від 07.02.2013р., зобов'язувався передати, а Орендар прийняти в строкове платне користування нерухоме майно - приміщення, що знаходяться за адресою м.Львів, площа Ринок, 42, загальною площею 66,2кв. м, у тому числі перший поверх - 50,9кв.м, антресоль - 15,3кв.м, з індексами приміщень 3,4,5,10 відповідно до даних технічного паспорта ОКП ЛОР БТІ та ЕО від 03.06.2010р. (надалі по тексту - ОСОБА_2 оренди ), що знаходяться на балансі ЛКП Старий Львів (надалі по тексту - Балансоутримувач).

Орендна плата сплачується Орендарем не пізніше 20 числа місяця за попередній місяць, у встановленими нормативними документами власника орендованого майна порядку.

Згідно з п.4.1 Договору, термін договору оренди визначений на 2 роки 364 дні з 20 червня 2013 року по 19 червня 2016 року включно.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.03.2018р., яке залишено без змін Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.08.2018р., у справі №914/205/17 за позовом Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Галицької районної організації Української республіканської партії Собор про зобов'язання повернути об'єкт оренди шляхом виселення, позов задоволено повністю, зобов'язано Галицьку районну організацію Української республіканської партії Собор повернути об'єкт оренди, шляхом виселення з нежитлових приміщень пл. 66,2кв. м, що знаходяться за адресою: 79008, м. Львів, пл. Ринок, 42.

13.09.2018р. на примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області від 21.03.2018р. у справі №914/205/17, яке набрало законної сили 23.08.2019р. та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 23.08.2018р., видано наказ про зобов'язання Галицької районної організації Української республіканської партії Собор повернути об'єкт оренди, шляхом виселення з нежитлових приміщень пл. 66, 2 кв. м, що знаходяться за адресою: 79008, м. Львів, пл. Ринок, 42.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області ОСОБА_3 від 17.12.2018р. ВП №57624464, враховуючи те, що згідно акту приватного виконавця від 27.11.2018р. боржника - відповідача у цій справі виселено з ОСОБА_2 оренди, закрито виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Львівської області від 13.09.2018р. у справі №914/205/17.

Як зазначає позивач, відповідач прострочив виконання обов'язку щодо повернення ОСОБА_2 оренди позивачу, у зв'язку із чим, на підставі ст.785 ЦК України, позивачем нараховано неустойку у розмірі подвійної орендної плати за весь час прострочення, в результаті чого виникла заборгованість у розмірі 125542,69грн.

Враховуючи наведене позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача на користь позивача вищевказаної неустойки.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з такого:

згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст.2, ч.3 ст.18, ч.ч.1, 3 ст.19 Закону України Про оренду державного та комунального майна , орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності; орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі; орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності; строки внесення орендної плати визначаються договором.

Відповідно до ч.1 ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Як встановлено судом, 20.06.2013р. між Орендодавцем, правонаступником якого є позивач та відповідачем укладено Договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Г-8683-13

Згідно з п.4.1 Договору, термін договору оренди визначений на 2 роки 364 дні з 20 червня 2013 року по 19 червня 2016 року включно.

Підстави припинення даного виду договорів визначені в ч.2 ст.291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Зважаючи на те, що Договір було припинено у зв'язку із закінченням терміну його дії 19.06.2016р., однак, відповідач не повернув позивачу ОСОБА_2 оренди, позивач звернувся до Господарського суду Львівської з позовом про зобов'язання відповідача повернути об'єкт оренди шляхом його виселення.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.03.2018р. у справі №914/205/17 за позовом Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Галицької районної організації Української республіканської партії Собор про зобов'язання повернути об'єкт оренди шляхом виселення, яке залишено без змін Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.08.2018р. у справі №914/205/17, позов задоволено повністю, зобов'язано Галицьку районну організацію Української республіканської партії Собор повернути об'єкт оренди, шляхом виселення з нежитлових приміщень пл. 66,2кв. м, що знаходяться за адресою: 79008, м. Львів, пл. Ринок, 42.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п.9.1. Договору, повернення позивачу ОСОБА_2 оренди здійснюється після закінчення терміну дії Договору або дострокового його припинення чи розірвання.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною 1 ст.785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Приписами ч.1 ст.27 Закону України Про оренду державного та комунального майна встановлено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

У відповідності до ч.2 ст.795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

У п.9.5 Договору зазначено, що ОСОБА_2 оренди вважається переданим Орендодавцю з моменту підписання акту здачі-приймання.

Згідно акту приватного виконавця 27.11.2018р. відповідача було виселено з ОСОБА_2 оренди, що підтверджується постановою приватного виконавця виконавчого органу Львівської області ОСОБА_3 від 17.12.2018р. ВП №57624464.

Отже, відповідачем порушено виконання, передбаченого Договором, обов'язку щодо повернення ОСОБА_2 оренди позивачу. При цьому, ОСОБА_2 оренди фактично повернуто позивачу лише під час виконання наказу про примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області від 21.03.2018р. та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 23.08.2018р. у справі №914/205/17.

Пунктом 10.1 Договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до ч.2 ст.785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. При цьому, згідно положень ч.1 ст.762 ЦК України та ч.1 ст.286 ГК України, розмір орендної плати, який орендар сплачує орендодавцю за користування майном незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, встановлюється договором найму.

Неустойка, стягнення якої передбачено ч.2 ст.785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 20.09.2018р. у справі №909/62/18).

Для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) у особи, яка порушила зобов'язання відповідно до вимог ст. 614 ЦК України. Тобто необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 11.04.2018р. у справі №914/4238/15).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідачем не подано та в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували відсутність вини відповідача у простроченні виконання обов'язку щодо повернення ОСОБА_2 оренди позивачу. Більше того, умисне невиконання відповідачем обов'язку щодо повернення ОСОБА_2 оренди після припинення договірних відносин підтверджується фактом повернення такого позивачу під час примусового виконання наказу, виданого на виконання рішення суду.

Перевіривши правильність проведеного позивачем розрахунку суми нарахованої на підставі ст.785 ЦК України неустойки суд зазначає, що такий позивачем здійснено правильно, а відтак позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо повернення позивачу ОСОБА_2 оренди у зв'язку із припинення дії Договору, а також зобов'язань щодо сплати нарахованої у відповідності до ст.785 ЦК України неустойки, беручи до уваги наявність вини відповідача, відсутність доказів повного чи часткового погашення заборгованості, стягнення якої є предметом спору у цій справі, перевіривши розрахунок нарахованої неустойки, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 125542,69грн. заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як доказ сплати судових витрат позивач подав платіжне доручення №506 від 26.12.2018р. про сплату судового збору в розмірі 1921,00грн.

Доказів понесення інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору станом на момент прийняття рішення позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, судові витрати у справі, а саме сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1921,00грн. слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Галицької районної організації Української республіканської партії Собор (місцезнаходження: 79000, Львівська обл., місто Львів, площа Ринок, будинок 42; ідентифікаційний код: 20772874) на користь Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (місцезнаходження: 79008, Львівська обл., місто Львів, пл. Галицька, будинок 15; ідентифікаційний код: 25558625) неустойку в сумі 125542,69грн. та 1921,00грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015 .

Повний текст рішення складено та підписано 23.04.2019р.

Суддя Король М.Р.