Рішення

від 16.04.2019 по справі 922/3513/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/3513/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Васильєві А.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківської міської ради, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інгула", м. Харків, Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Українсько-словенське підприємство "Хлібопекарський комплекс "Кулиничівський", с. Кутузівка про заборону експлуатації приміщень за участю представників сторін:

позивача - Гріньов Р.О., дов. № 08-21/6/2-19 від 02.01.2019;

відповідача - Курило С.С., ордер Серія ХВ № 000002 від 18.02.2019; посвідчення адвоката України НОМЕР_1 від 14.11.2008;

третьої особи - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Харківська міська рада, м. Харків, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Інгула", м. Харків, в якому просить суд: заборонити товариству з обмеженою відповідальністю ІНГУЛА (місцезнаходження: м. Харків, просп. П'ятдесятиріччя СРСР, 171-А, 61060, код ЄДРПОУ: 37576535) експлуатацію нежитлової будівлі літ. А-1 по вул. Сумській, 37-Д у м. Харкові, шляхом заборони використовувати у підприємницькій або іншій діяльності як самостійно, так і в найм або іншим чином третім особам, а також будь-яким іншим користуватися зазначеною будівлею, здійснювати дії щодо відчуження або іншим чином передавати третім особам, до введення її в експлуатацію у встановленому законодавством порядку. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 26.12.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 15.01.2019 об 11:00 год.

18.01.2019 відповідачем, через канцелярію суду, надано відзив на позов (вх. № 1481), в якому відповідач проти позову заперечує та зазначає, що TOB Інгула 29.03.2011 придбало нежитлову будівлю, яка знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Сумська, б. 37-Д за договором купівлі-продажу, реєстровий номер 656. Державна реєстрація була здійснена КП Харківське міське бюро технічної інвентаризації , про що свідчить витяг про держав реєстрацію № 29487997 від 30.03.2011. Жодних будівельних дій в тому числі реконструкції або капітального ремонту відповідач не здійснював. Також наголосив, що заборона експлуатації приміщень приведе TOB Інгула до непоправних негативних наслідків, оскільки видом економічною діяльності TOB Інгула є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, а нежитлова будівля літ. А-1 по вул. Сумській, 37-Д в м. Харкові є єдиним нерухомим об'єктом у власності TOB Інгула , а також єдиним джерелом доходу. У випадку заборони експлуатації будівлі, відповідач не зможе здійснювати свою підприємницьку діяльність, що призведе до колосальних збитків та відсутності доходів. TOB Інгула не матиме коштів для сплати податків, зборів, єдиних соціальних внесків, заробітних плат, судових зборів та інших обов'язкових платежів і за таких обставин стане банкрутом.

04.02.2019 позивачем надано до суду відповідь на відзив (вх. № 3044), в якому, наполягаючи на задоволенні позивних вимог, позивач зауважує, що станом на теперішній час об'єкт будіництва по вул. Сумській, 37Д:

-не введений в експлуатацію після самочинного будівництва, через що створюється загроза для людей, що перебувають всередині;

-фактично і безперервно експлуатується.

А, позовна вимога Харківської міської ради не стосується безумовної заборони експлуатації спірного об'єкту, така експлуатація забороняється до введення його у встановленому законодавством порядку до експлуатації. Отже, на думку позивача, наразі відсутні будь-які вагомі перепони для відповідача у справі для прийняття спірного об'єкту до експлуатації.

Ухвалою господарського суду від 19.02.2019 залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Українсько-словенське підприємство "Хлібопекарський комплекс "Кулиничівський". Продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, до 26 березня 2019 року.

Ухвалою господарського суду від 25.03.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу № 922/3513/18 до судового розгляду по суті на 25.03.2019 об 11:40 год.

У судовому засіданні 16.04.2019 представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні 16.04.2019 проти позову заперечував.

Представник третьої особи у судове засідання 16.04.2019 не з'явився, про причину неявки суд не повідомив. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. В матеріалах справи наявні письмові пояснення третьої особи (вх. № 5412 від 01.03.2019), в яких проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позову.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Присутні в судовому засіданні представники сторін погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами у відповідності до ст. 74 ГПК України.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п.1 ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що неявка представника третьої особи не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 16.04.2019, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, нежитлова будівля літ А-1 по вул. Сумській, 37-Д у м. Харкові зареєстрована на праві власності за TOB Інгула (відповідач) на підставі договору купівлі-продажу від 29.03.2011 № 656.

Також, згідно зазначеної інформації, первинну державну реєстрацію речових прав на відповідну нежитлову будівлю проведено 04.03.2010 за TOB Уна Верітас на підставі рішення господарського суду Харківської області від 15.02.2010 по справі № 47/58-10.

Як вказує позивач, теперішній власник спірного об'єкту придбав його у TOB Уна Верітас .

Згідно витягу про реєстрацію права власності від 04.03.2010 № 25491720, виданого Комунальним підприємством Харківське міське бюро технічної інвентаризації , державна реєстрація права власності на зазначений об'єкт за TOB Уна Верітас проведена саме Комунальним підприємством Харківське міське бюро технічної інвентаризації (номер запису 11110 в книзі 1, дата прийняття рішення про державну реєстрацію - 04.03.2010).

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.02.2010 по справі № 47/58-10 встановлено, що будівництво нежитлової будівлі літ. А-1 по вул. Сумській, 37-Д у м. Харкові здійснено самочинно.

Згідно направлення Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради (далі - Інспекція) від 10.05.2017 та направлення Інспекції від 24.05.2017 (друге направлення стосується продовження строку проведення перевірки) на підставі листа КП Харківський метрополітен від 10.01.2018, Інспекцією проведено позапланову перевірку на об'єкті нежитлова будівля літ. А-1 по вул. Сумській, 37-Д у м. Харкові, що розташована біля виходу з підземного переходу.

Інспекцією 12.06.2018 видано рішення про заборону експлуатації об'єкту будівництва - нежитлової будівлі літ. А-1 по вул. Сумській, 37-Д у м. Харкові.

Відповідне рішення у судовому порядку не оскаржувалось.

Таке рішення Інспекції мотивовано тим, що Інспекцією в ході здійснення державного архітектурно-будівельного контролю встановлено факт експлуатації самочинно побудованого об'єкту - нежитлової будівлі літ. А-1 по вул. Сумській, 37-Д у м. Харкові, який не введено, після такого будівництва, в експлуатацію (акт позапланової перевірки № 430/486-А від 25.05.2018).

Відповідно до цього акту № 430/486-А під час позапланової перевірки Інспекцією було встановлено, що зазначена вище нежитлова будівля ніколи не приймалась до експлуатації.

Після цього, згідно направлення Інспекції від 22.11.2018 № 1253-Н здійснено вихід на вищезазначений об'єкт. Під час виходу встановлено, що нежитлова будівля літ. А-1 по вул. Сумській, 37-Д у м. Харкові експлуатується. Складається з декількох приміщень, а саме: заклад громадського користування Кулиничі , магазин Lifecell , місце розповсюдження білетів державної лотереї СПОРТЛІГА та магазин канцелярських товарів.

За наслідками перевірки посадовою особою Інспекції, яка визначена відповідальною за проведення перевірки згідно вищевказаного направлення, складено доповідну записку на начальника Інспекції.

Об'єкт нерухомості - нежитлова будівля літ. А-1 - на теперішній час знаходиться у користуванні TOB Українсько-словенське підприємство Хлібопекарський комплекс Кулиничівський , згідно договору оренди від 11.01.2015 та додаткової угоди до нього від 01.01.2017.

Згідно умов цього договору цільове призначення об'єкту оренди - здійснення торгівельної діяльності та надання послуг населенню.

Як зазначає позивач, рішення Інспекції щодо заборони експлуатації нежитлової будівлі літ. А-1 по вул. Сумській, 37-Д у м. Харкові не виконано.

Враховуючи те, що об'єкт будівництва, розташований за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 37-Д ніколи не приймався в експлуатацію у встановленому законодавством порядку, використання даного об'єкту у підприємницькій або іншій діяльності як самостійно, так і передача в найм іншим третім особам до вводу його в експлуатацію є таким, що суперечить містобудівному законодавству України та загрожує життю та здоров'ю членів територіальної громади м. Харкова, стало підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду Харківської області з вимогою заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю Інгула експлуатацію нежитлової будівлі літ. А-1 по вул. Сумській, 37-Д у м. Харкові, шляхом заборони використовувати у підприємницькій або іншій діяльності як самостійно, так і в найм або іншим чином третім особам, а також будь-яким іншим користуватися зазначеною будівлею, здійснювати дії щодо відчуження або іншим чином передавати третім особам, до введення її в експлуатацію у встановленому законодавством порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

Приписи ст. 13 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно ст.ст. 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальної громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.

Повноваження органів місцевого самоврядування по управлінню комунальною власністю безпосередньо випливають із ст. 3 Європейської хартії місцевого самоврядування від 15 жовтня 1985 року, як їх право і реальна здатність регламентувати значну частину державних справ і керувати ними, діючи в межах закону, під свою відповідальність в інтересах місцевого населення.

Ст. 19 Конституції України встановлено обов'язок органів місцевого самоврядування діяти тільки на підставах, у межах повноважень і способів, які передбачені Конституцією і законами України.

Ст. 143 Конституції України передбачає, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують і ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції.

Відповідно до ч.2 п.6 ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до делегованих повноважень рад віднесено здійснення відповідно до законодавства контролю за належною експлуатацією та організацією обслуговування населення підприємствами житлово-комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, транспорту, зв'язку, за технічним станом, використанням та утриманням інших об'єктів нерухомого майна усіх форм власності, за належними, безпечними і здоровими умовами праці на цих підприємствах і об'єктах; прийняття рішень про скасування даного ними дозволу на експлуатацію об'єктів у разі порушення нормативно-правових актів з охорони праці, екологічних, санітарних правил, інших вимог законодавства.

Відповідно до ст. 31 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, надання (отримання, реєстрація) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у випадках та відповідно до вимог, встановлених Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Так, Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів право власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Законом України, який введений державою для здійснення контролю за будівництвом та використання майном відповідно до загальних інтересів є Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності".

За змістом частин першої та другої статті 41 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності державний архітектурно-будівельний контроль визначається, як сукупність заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Норми ст. 39 Закону Про регулювання містобудівної діяльності визначає комплекс дій забудовника щодо введення в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.

В контексті вказаних норм будівництво об'єкта завершується реєстрацією права власності на об'єкт містобудування, а проведення архітектурно-будівельного контролю здійснюється у процедурі його створення.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01.12.2004 року №18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 ЦК України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Законом України від 20.11.2012 N 5496-VI, який набрав чинності 05.01.2013, Закон Про регулювання містобудівної діяльності було доповнено статтею 39-1, частиною другою якої передбачено, що у разі виявлення Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, зокрема якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такого повідомлення або декларації підлягає скасуванню інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідні зміни постановою Кабінету Міністрів України від 30.10.2013 № 918 були внесені до Порядку виконання будівельних робіт (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 р. № 466) та Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 р. N 461), які були доповнені відповідно п. 14 та п. 19 та на підставі яких Інспекцією був прийнятий оскаржуваний наказ. Зазначені зміни набрали чинності з 31.12.2013.

Відповідно до пункту 14 Порядку № 466, з урахуванням внесених змін, у разі виявлення Інспекцією недостовірних даних (встановлення факту, що на дату реєстрації декларації інформація, яка зазначалася в ній, не відповідала дійсності, та/або виявлення розбіжностей між даними, зазначеними у декларації), наведених у зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такої декларації підлягає скасуванню Інспекцією. Аналогічні положення передбачені пунктом 29 Порядку №461.

Суд зазначає, що оскільки відповідні зміни набули чинності у грудні 2013 року, поширення передбачених ними засобів архітектурно-будівельного контролю на правовідносини зі створення об'єкту містобудування, що мали місце у 2010 році є необґрунтованими, оскільки у такий спосіб відповідачем їм надано зворотню дію у часі, тобто поширено на правовідносини, що мали місце до їх прийняття.

У рішенні від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону Про місцеве самоврядування в Україні ).

При цьому суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 7 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 р. N 553 окремою та самостійною підставою для проведення позапланової перевірки є необхідність проведення перевірки достовірності даних, наведених у повідомленні та декларації про початок виконання підготовчих робіт, повідомленні та декларації про початок виконання будівельних робіт, декларації про готовність об'єкта до експлуатації, тощо. Така перевірка здійснюється протягом трьох місяців з дня подання зазначених документів. Водночас, у визначений зазначеним Порядком строк позивачем не вжито заходів щодо виявлення порушень.

Що стосується висновків акту № 430/486-А позапланової перевірки від 25.05.2018 про порушення позивачем вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів та правил під час виконання підготовчих та будівельних ґрунтуються виключно інформації, наявної в інвентаризаційної справі № 88088. Р № 11110, що зберігається в КП Харківське міське БТІ , про те, що реєстрація права власності на нежитлову будівлю по вул. Сумській 37-Д у м. Харкові первинно було зареєстровано КП Харківське міське БТІ за ТОВ Уна Верітас 04.03.2010 на підставі рішення господарського суду Харківської області від 15.02.2010 по справі № 47/58-10. В подальшому, право власності на підставі договору купівлі-продажу р.№656 від 29.03.2011 перейшло до відповідача - ТОВ Інгула . Оскільки на підставі зазначених відомостей об'єкт нерухомості не введений в експлуатацію, 12.06.2018 Інспекцією було винесено рішення № 1680/0/250-18 про заборону експлуатації об'єкту будівництва.

Отже, звернення контролюючого органу до суду із позовом про заборону експлуатації одноповерхової нежитлової будівлі: літ. "А-1" по вул. Сумській, 37д в м. Харкові, загальною площею 295,9 кв.м., яке належить на праві власності -ТОВ Інгула можливе лише за наявності певних обставин, як крайній захід, коли використано всі передбачені законодавством України заходи, та наявна шкода суспільним інтересам чи інтересам інших осіб.

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.02.2010 по справі № 47/58-10 позов ТОВ Уна Верітас до Харківської міської ради задоволено, визнано за позивачем - ТОВ Уна Верітас право власності на нежитлову будівлю по вул. Сумській 37-Д у м. Харкові. Зазначене рішення набуло законної сили і є чинним на час вирішення даного спору.

Також, рішенням встановлено, що забудовником одноповерхової нежитлової будівлі: літ. "А-1" по вул. Сумській, 37д в м. Харкові, загальною площею 295,9 кв.м., з яких 295,9 кв.м. - основної площі був ТОВ Уна Верітас . 20 січня 2010 року КП "Харківське міське БТІ" проведено технічну інвентаризацію будівлі та складено технічний паспорт. Згідно технічного висновку щодо можливості збереження будівлі та її подальшої експлуатації, виконаного Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельне підприємство "Мегаполіс" (ліцензія: серія АБ № 104455) роботи з будівництва об'єкту нерухомості виконані на 100 %. Стан будівлі задовільний. Як випливає з висновків спеціалізованої організації, експлуатація будівлі є цілком безпечною для життя та здоров'я людей та не суперечить будь-яким будівельним, протипожежним чи санітарним нормам, чинним в Україні.

Відповідно до ст. 75 ГПК України Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На підставі Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (далі - Закон про ратифікацію Конвенції) ратифікована Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), в результаті чого вона стала частиною національного законодавства України.

У пункті першому частини першої Закону про ратифікацію Конвенції зазначено, що: "Україна повністю визнає на своїй території дію статті 25 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім'я Генерального Секретаря Ради Європи про порушення Україною прав, викладених у Конвенції, та статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції".

Відповідно до ч.4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Устименко проти України" від 29.10.2015 р., Желтяков проти України визначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу resjudicata, тобто принципу остаточності рішення та принцип юридичної визначеності, який, interalia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (див. рішення суду у справі. Брумареску проти Румунії (Brumarescu v. Romania) [ВП], №28342/95, п. 61, ECHR1999-VII).

З аналізу матеріалів справи вбачається, що на момент розгляду даного спору, власником одноповерхової нежитлової будівлі: літ. "А-1" по вул. Сумській, 37д в м. Харкові, загальною площею 295,9 кв.м. - є ТОВ Інгула , право власності перейшло до останнього від ТОВ Уна Верітас на підставі договору купівлі-продажу №656 від 29.03.2011.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом статті 317 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

За змістом положень ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з нормами ч.ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно положень ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 р. майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Пунктом 55- 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Україна -Тюмень "проти України" від 22.02.2008р. визначено, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (також рішення у справі "Споррон" та Льоннрот проти Швеції", від 23 вересня 1982 року, Series A no. 52, p. 26, § 69). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення у справі "Прессоз Компанія Нав'єра С. А. та інші проти Бельгії", від 20 листопада 1995 року, Series A no. 332, p. 23, § 38). Держава користується широкою свободою розсуду, як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який йдеться. Проте, Суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на "мирне володіння його майном" в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу (рішення у справі "Звольски та Звольська проти Республіки Чехія", N 46129/99, § 69, ECHR 2002-IX). Умови надання компенсації згідно з положеннями відповідного законодавства є значущими для оцінки того, чи оскаржуваний захід зберігає необхідний справедливий баланс, та особливо для визначення того, чи покладає такий захід непропорційний тягар на заявників. В цьому зв'язку Суд вже встановлював, що позбавлення власності без сплати суми її вартості становитиме непропорційне втручання та що відсутність будь-якого відшкодування може бути виправданою відповідно до пункту 1 ст. 1 Першого протоколу лише за виключних обставин (рішення у справах "Святі Чоловічі Монастирі проти Греції" (The) v. Greece) від 9 грудня 1994 року, Series A no. 301-A, p. 35, § 71; "Колишній король Греції (FоrmerKingofGreece), § 89; та вказане вище рішення Звольски та Звольська проти Республіки Чехія", § 70).

Водночас, при вирішенні спору по суті судом взято до уваги, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду у справі № 2040/7975/18 від 22.01.2019, адміністративний позов ТОВ Інгула до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Харківської області задоволено, скасовано постанову № 19/162010/250-18-П від 08.06.2018 про накладення штрафу у сфері містобудівної діяльності, винесеного на підставі перевірки від 25.05.2018 про порушення позивачем вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів та правил під час виконання підготовчих та будівельних (акт № 430/486-А від 25.05.2018). Також, рішенням встановлено, що відомості, зазначені в технічному паспорті, щодо кількості кімнат і площі відповідають фактичним відомостям щодо експлуатації одноповерхової нежитлової будівлі: літ. "А-1" по вул. Сумській, 37д в м. Харкові, загальною площею 295,9 кв.м. ТОВ Інгула не було здійснено будь-яких дій щодо реконструкції.

Згідно статті 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominenv. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. 11 ГПК України, суд, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод 1959 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Враховуючи вищевикладене, в процесі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки аргументам учасників справи, суд дійшов висновку що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки позивачем не доведено, що існують підстави для заборони ТОВ Інгула щодо експлуатації одноповерхової нежитлової будівлі: літ. "А-1" по вул. Сумській, 37д в м. Харкові, загальною площею 295,9 кв.м., яке належить їй на праві власності, а отже не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 61, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 177, 183, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 256 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 ГПК України та з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Позивач - Харківська міська рада (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, код ЄДРПОУ: 04059243).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інгула" (61060, м. Харків, просп. П'ятдесятиріччя СРСР, 171-А, код ЄДРПОУ: 37576535)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Українсько-словенське підприємство "Хлібопекарський комплекс "Кулиничівський" (62405, Харківська область, Харківський район, с. Кутузівка, вул. Шкільна, 6, код ЄДРПОУ: 37532566)

Повне рішення складено 22.04.2019.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/3513/18