Рішення

від 23.04.2019 по справі 923/131/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2019 року                                                   Справа № 923/131/19

Господарський суд Херсонської області у складі судді Остапенко Т.А., розглянувши справу

          за позовом Міського комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Херсона», місцезнаходження: 73000, м. Херсон, пл. ім. Ю. Тутушкіна, 9, ідентифікаційний код юридичної особи: 03355726

          до Товариства з обмеженою відповідальністю Підприємство «Вісон», місцезнаходження: 73000, м. Херсон, вул. Ярослава Мудрого, 48, ідентифікаційний код юридичної особи: 24751320

про стягнення 34920,22 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін

25.02.2019 Міське комунальне підприємство «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Херсона» (далі –позивач) звернулося до суду із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Підприємство «Вісон» (далі-відповідач) попередньої оплати за товар, що мав бути поставлений за договорами № 678/2017 від 01.06.2017 та № 679/2017 від 01.06.2017 у розмірі 23128,50 грн., а також 3 % річних у розмірі 764,00 грн., 2261,75 грн. – інфляційних втрат та 8766,47 грн. – пені за порушення виконання зобов'язання.

В обґрунтування позовних вимог, позивач, посилаючись на положення ст. ст. 526, 530, 536, 625, 663, 670, 693 ЦК України, ст. 193 ГК України, зазначає, що за умовами вищезазначених договорів відповідач зобов'язався, протягом 2017 року, здійснювати поставку корпоративної уніформи та чобіт. За виставленими рахунками, МКП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Херсона» здійснено оплату товару. Разом з тим, відповідач, у встановлені строки, поставку обумовленого товару, у повному обсязі, не здійснив, у зв'язку із чим вони скористалися правом відмовитися від отримання непоставленого товару, та у відповідному листі вимагали повернути суму попередньої оплати. Проте відповідач суму попередньої оплати, на день звернення до суду із позовом, не повернув. У зв'язку із порушенням відповідачем договірних зобов'язань, позивач на суму непоставленого товару нарахував пеню, 3 % річних та інфляційні втрати, за період з 01.01.2018 по 07.02.2019.

Справу, згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.02.2019, розподілено судді Остапенко Т.А.

Провадження у справі відкрито ухвалою від 01.03.2019. Розгляд справи, відповідно до ст. ст. 12, 247 ГПК України, постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам встановлено строк для подання заяв по суті справи та клопотань про розгляд справи із повідомленням (викликом) сторін.

Ухвала про відкриття провадження у справі отримана позивачем – 05.03.2019.

Ухвала про відкриття провадження, що надсилалася на адресу відповідача повернулася до суду без вручення, із відміткою на конверті «за закінченням терміну зберігання».

Частиною 4 ст. 89 ЦК України визначено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.          

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно п.п. 4,5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення, зокрема, є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За змістом п.п. 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.05.2018р. у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018р. у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018р. у справі № 906/587/17).

Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Херсонської області.

Протягом встановленого строку, від сторін клопотань про розгляд справи із повідомленням (викликом) сторін не надійшло.

Відповідачем право на подачу відзиву на позовну заяву, протягом визначеного судом строку, не реалізовано.

Згідно з ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. ч. 5, 8 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Таким чином, справу розглянуто за наявними в ній доказами.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято та підписано без його проголошення 23 квітня 2019 року.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності надані докази, суд

в с т а н о в и в:

01.06.2017 між Міським комунальним підприємством «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Херсона» (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю підприємство «Вісон» (постачальник, відповідач) укладено договір поставки № 678/2017 (а.с. 61-62) (далі – Договір-1) та договір поставки № 679/2017 (а.с. 59-60) (далі – Договір-2).

Згідно з п. 1.1. Договору-1 та Договору-2 постачальник зобов'язався у 2017 році поставити покупцеві товари, а покупець – прийняти і оплатити товари по цінах, які склалися на момент продажу.

Предметом Договору-1 є чоботи, код 18815000-5 (п. 1.2.), предметом Договору-2 – корпоративна уніформа, код 18222000-1 (п. 1.2.)

У п. 5.1. Договору-1 та Договору-2 сторонами узгоджено про те, що поставка товарів здійснюватиметься постачальником протягом 2017 року.

Обидва договори укладено на строк до 31.12.2017 року (п. 10.1. Договору-1, Договору-2).

В ході виконання зобов'язань за Договором-1 та Договором-2 відповідачем виставлено:

          - рахунок-фактуру № СФ-0000046 від 13.06.2017 на суму 19404,00 грн. за наступний товар: чоботи робочі у кількості 22 одиниці та чоботи заброди у кількості 22 одиниці (а.с. 63);

          - рахунок-фактуру № СФ-0000053 від 14.07.2017 на суму 42840,00 грн., за наступний товар: костюм робочий у кількості 30 одиниць, чоботи заброди у кількості 30 одиниць, чоботи робочі у кількості 30 одиниць (а.с. 70);

          - рахунок-фактуру № СФ-0000096 від 27.10.2017 на суму 56004,00 грн., за наступний товар: чоботи робочі у кількості 69 одиниць, черевики робочі у кількості 38 одиниць та п/черевики робочі у кількості 18 одиниць (а.с.79).

Вказані рахунки-фактури у повному обсязі були оплачені позивачем, що підтверджується відповідними платіжними дорученням із зазначенням призначення платежів за виставленими відповідачем рахунками (а.с. 64-67, 71-74, 80-86).

Поставка товару за рахунком-фактурою № СФ-0000046 від 13.06.2017 була здійснена відповідачем 26.07.2017 та 03.08.2017, що підтверджується видатковими накладними № РН-000126 від 26.07.2017 (а.с. 69) та № РН-000130 від 03.08.2017 (а.с. 68), підписаними та скріпленими печатками обох сторін.

За рахунком-фактурою № СФ-0000053 від 14.07.2017 - 11.08.2017, 14.09.2017, 19.10.2017, 23.10.2017, відповідно до видаткових накладних № РН-000139 від 11.08.2017 (а.с. 75), № РН-000161 від 14.09.2017 (а.с. 76), № РН-000177 від 19.10.2017 (а.с. 77), № РН-000178 від 23.10.2017 (а.с. 78).

За рахунком-фактурою № СФ-0000096 від 27.10.2017, товар поставлено за видатковими накладними № РН-000203 від 13.12.2017 (а.с. 87), № РН-0000004 від 18.01.2018 (а.с. 88), № РН-000011 від 06.02.2018 (а.с. 89).

Водночас, протягом встановлені у Договорі-1 та Договорі-2 строки, обумовлений його умовами товар, був поставлений позивачу не у повному обсязі.

Так, за рахунком-фактурою № СФ-0000046 від 13.06.2017 недопоставлено 18 одиниць чобіт, за рахунком-фактурою № СФ-0000053 від 14.07.2017 – 30 одиниць чобіт заброди, за рахунком-фактурою № СФ-0000096 від 27.10.2017 – 3 одиниці чобіт робочих та 1 одиницю черевиків робочих. Усього прострочено поставку товару за Договором-1 та Договором-2 на суму 23128,50 грн., що також підтверджується підписаним обома сторонами актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.06.2017 по 10.05.2018 (а.с. 91-95).

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань із поставки товарів за Договорами-1, -2, позивач, 29.05.2018, вручив відповідачу лист за вих. № 02/04-03/1658 від 17.05.2018 із вимогою повернути здійснену ним передоплату у розмірі 23128,50 грн.

Проте, відповідач відповідь на вимогу позивача не надав, суму попередньої оплати у розмірі 23128,50 грн. не повернув, що стало підставою для звернення позивача із даним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію наведеним обставинами, суд виходить із наступного.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'яза на сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За своєю правовою природою, укладені між позивачем та відповідачем договори є договорами поставки, а правовідносини сторін, відповідно, врегульовано нормами статей 264-271 ГК України, ст. 712 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Статтею 663 ЦК України закріплено обов'язок продавця передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходження товару.

За змістом положень статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення містяться й у статтях 525, 526 ЦК.

Згідно з ч. 1 ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Частиною 2 ст. 693 ЦК України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця. Отже волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги до покупця, а тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову. Такий висновок наведено у постанові Верховного суду від 20.02.2019 у справі № 912/2275/17.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає, що позивачем доведено належне виконання зобов'язань із оплати товару за договорами поставки. Натомість, відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав, та у встановлені строки (протягом 2017 року) товар не поставив, суму попередньої оплати, на вимогу позивача не повернув. Зазначені обставини відповідачем, у встановленому законом порядку, не спростовані. Доказів поставки товару за Договором-1 та Договором-2 у повному обсязі та повернення позивачу попередньої оплати у розмірі 23128,50 грн. матеріали справи не містять.

З урахуванням наведеного, вимоги Міського комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Херсона» про стягнення із відповідача 23128,50 грн. попередньої оплати є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь 8766,47 грн. – пені, 2261,75 грн. – інфляційних втрат та 764,00 грн. – 3 % річних за період з 01.01.2018 по 07.02.2019, суд зазначає наступне.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

У п. 7.2. Договору-1 та Договору-2 сторони узгодили, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товарів постачальник сплачує покупцю штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непоставленого товару за кожний день затримки.

Пеня за прострочення виконання зобов'язання із поставки товару позивачем нарахована з 01.01.2018 до 07.02.2019.

Проте, суд дійшов висновку, що позивач невірно визначив період нарахування пені, оскільки не врахував, що при укладенні договорів поставки, сторонами передбачена відповідальність продавця лише за порушення строків поставки товару. Відповідальність за невиконання чи неналежне виконання продавцем грошових зобов'язань умовами договорів не передбачена.

Визначаючи період з якого слід вираховувати розмір пені, передбачений у п. 7.2. Договору-1 та Договору-2, суд зазначає наступне.

Визначене ч. 2 ст. 693 ЦК України право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару.

Чинне законодавство не вказує на момент припинення зобов'язань сторін у випадку розірвання договору в односторонньому порядку, тому цей момент слід визначати за аналогією з визначенням моменту укладення договору.

Договір є укладеним, як це зазначено у ст. 640 ЦК України, з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Отже, при односторонньому розірванні договору такий договір вважатиметься розірваним з моменту отримання стороною, договір з якою розривається, повідомлення про таке розірвання.

Із відмітки на листі за вих. № 02/04-03/1658 від 17.05.2018 (а.с. 90) вбачається, що повідомлення про необхідність повернення передоплати отримано відповідачем 29.05.2018.

До моменту отримання відповідачем вказаної вимоги у нього існував обов'язок поставити товар, обумовлений Договором-1 та Договором-2. З моменту ж отримання вимоги про повернення суми попередньої оплати, починаючи з 29.05.2018, у відповідача виник обов'язок повернути сплачені позивачем грошові кошти, тобто виникло грошове зобов'язання перед позивачем у розмірі 23128,50 грн.

Враховуючи умови п. п.5.1., 7.2. Договору-1 та Договору-2, у позивача право нарахування пені виникло з 01.01.2018 (прострочення поставки товару за договорами) по 28.05.2018 (до моменту отримання вимоги позивача про повернення передоплати)

Згідно з розрахунком, здійсненим господарським судом, розмір пені за недопоставлення товару, обумовленого Договором-1 та Договором-2, за період з 01.01.2018 по 28.05.2018 складає 3065,00 грн.

Таким чином, вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню із стягненням із відповідача на користь позивача пені у розмірі 3065,00 грн. за період з 01.01.2018 по 28.05.2018. У стягненні 5701,47 грн. слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України.

Вимоги позивача про стягнення 2261,75 грн. – інфляційних втрат та 764,00 грн. – 3 % річних є безпідставними та задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовим є зобов'язання, що передбачає передачу грошей як предмета договору або їх сплату як ціни договору.

Застосування позивачем ч.2 ст. 625 ЦК України щодо нарахування до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та трьох процентів річних є помилковим, оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором поставки, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 ЦК України.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 16.09.2014 у справі № 921/266/13-г/7.

В своїй постанові від 17.10.2018 у справі № 923/1151/17 Верховний суд відзначив, що ч. 3 ст. 693 ЦК України передбачено спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов'язань з боку продавця, відповідно до якої на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 ЦК України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Аналогічний висновок Верховного Суду України щодо застосування норм права викладено у постанові від 16.09.2014 у справі № 3-90гс1.

Згідно з ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Договорами-1, -2 розмір таких процентів не встановлено.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини справи, спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, а саме: стягнення із відповідача на користь позивача 23128,50 грн. – попередньої оплати та 3065,00 грн. – пені за порушення зобов'язань щодо строків поставки товару. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судовий збір, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, покладається на сторони пропорційно задоволеним вимогам. При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1921,00 грн. (за платіжним доручення № 14605 від 07.02.2019). Таким чином, позивачу за рахунок відповідача відшкодовується судовий збір у розмірі 1440,75 грн.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 237, 238, 240, п.п. 17.5 п. 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

1. Позовні вимоги Міського комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Херсона» - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Підприємство «Вісон» (місцезнаходження: 73000, м. Херсон, вул. Ярослава Мудрого, 48, ідентифікаційний код юридичної особи: 24751320) на користь Міського комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Херсона» (місцезнаходження: 73000, м. Херсон, пл. ім. Ю. Тутушкіна, 9, ідентифікаційний код юридичної особи: 03355726) 23128,00 грн., які є передоплатою за непоставлений товар за Договором поставки № 678/2017 від 01.06.2017, за Договором поставки № 679/2017 від 01.06.2017, та 3065,00 грн. – пені, а також судовий збір у розмірі 1440,75 грн.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням по справі законної сили.

5. Копію рішення направити сторонам по справі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України).

Повне судове рішення складено та підписано 23.04.2019 року.

Суддя                                                                                          Т.А. Остапенко