Ухвала

від 18.03.2019 по справі 922/3312/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

18 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 922/3312/17

суддів Пількова К. М. та Кушніра І. В.

до постанови Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17

1. 18.03.2019 Верховний Суд прийняв постанову у справі № 922/3312/17, якою касаційні скарги Василенка О. В. (далі - Третя особа) і Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - Відповідач) задовольнив; постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 у справі № 922/3312/17 скасував в частині скасування рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2017 про відмову у задоволенні позовних вимог СФГ "Відродження" (далі - Позивач) про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 06.04.2017 № 5383-СГ "Про припинення права користування земельною ділянкою" (далі - Наказ). Суд залишив в силі в цій частині рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2017 про відмову у задоволенні позовних вимог СФГ "Відродження" про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 06.04.2017 № 5383-СГ "Про припинення права користування земельною ділянкою".

2. Ухвалюючи рішення у цій справі, Верховний Суд виходив зокрема з того, що:

- згідно з положеннями земельного законодавства, що діяло на час звернення СФГ "Відродження" до суду позовом у цій справі, набуття права постійного користування земельною ділянкою фермерськими господарствами (для ведення фермерського господарства) не передбачено;

- правильним є висновок суду першої інстанції про виключення можливості приналежності СФГ "Відродження" на титулі постійного користування земельної ділянки, переданої у постійне користування громадянину ОСОБА_1 у 2000 році на підставі відповідного рішення згідно з державним актом на землю. Суд врахував, що СФГ "Відродження" не надано документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою. Натомість належність ОСОБА_1 права постійного користування земельною ділянкою підтверджено державним актом.

3. Не погоджуємось з таким рішенням з підстав, наведених нижче, та вважаємо, що Суд мав відмовити у задоволенні касаційних скарг та залишити постанову апеляційного суду без змін.

4. Встановлені судами обставини

4.1. 12.04.2000 Третій особі ОСОБА_1 рішенням ІХ сесії ХХІІІ скликання Дергачівської районної ради народних депутатів Дергачівського району Харківської області надано Земельну ділянку. На підставі цього рішення Третій особі виданий Державний акт серії НОМЕР_1 на право постійного користування Земельною ділянкою.

4.2. 07.09.2000 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань зареєстровано створення Позивача, єдиним засновником та керівником якого стала Третя особа.

4.3. 11.04.2008 до складу членів Позивача ввійшов ОСОБА_3, який одразу став новим головою фермерського господарства Позивача.

4.4. 07.04.2017 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань внесений запис про зміну складу або інформації про засновників Позивача - вибуття Третьої особи зі складу членів Позивача, внаслідок чого єдиним членом та головою фермерського господарства Позивача залишився ОСОБА_3.

4.5. 06.04.2017 Відповідач Наказом припинив право постійного користування Земельною ділянкою на підставі заяви Третьої особи як землекористувача - про відмову від користування Земельною ділянкою.

4.6. Відповідач був обізнаний про використання земельної ділянки Позивачем, що підтверджується довідкою відділу Держгеокадастру у Дергачівському районі Харківської області від 23.01.201 про склад земель, які обліковуються за СФГ Відродження .

5. Мотиви незгоди з судовим рішенням

Щодо особливостей створення селянського (фермерського) господарства

5.1. Спеціальним законом, яким визначені особливості створення фермерського господарства та врегулюванні особливості діяльності, прав та обов'язки цієї особи та її засновника, на час надання земельної ділянки Третій особі та створення Позивача був Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991 (далі - Закон про СФГ), а на час надання Третьою особою згоди на припинення права користування земельною ділянкою та видання Наказу Відповідачем - Закон України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 (далі - Закон про ФГ).

5.2. Частиною першою статті 2 Закону про СФГ (в редакції, чинній на час створення Позивача) визначено, що селянське (фермерське) господарство (далі - СФГ) є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Закон про СФГ передбачав реєстрацію СФГ як юридичної особи.

Закон про ФГ (частина четверта статті 1 Закону про ФГ) також встановлював, що фермерське господарство (далі - ФГ) є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи (зі змінами, які набули чинності з 01.05.2016, ФГ могло бути зареєстроване як юридична особа або фізична особа - підприємець).

Отже Закон про СФГ та Закон про ФГ передбачають можливість створення СФГ (ФГ) як юридичної особи, тобто особи з окремою правосуб'єктністю.

5.3. Відповідно до частини першої статті 3 цього Закону СФГ в системі народногосподарського комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, колективними, орендними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами.

5.4. Статтею 9 Закону про СФГ встановлені особливості реєстрації СФГ. Відповідно до частини першої цієї статті після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, СФГ підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Частиною другою цієї статті передбачено, що після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

5.5. Отже законом було передбачено одержання земельної ділянки як обов'язкової передумови для набуття СФГ правосуб'єктності. Також одержання земельної ділянки для ведення СФГ вимагало у подальшому здійснити реєстрацію СФГ. Тобто закон не передбачав права використовувати земельну ділянку, надану у користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

Разом з тим Державний акт на право постійного користування землею видається на ім'я голови СФГ відповідно до частини п'ятої статті 2 Закону про СФГ. На час видачі акта СФГ як юридична особа ще не існує.

5.6. Особливості створення СФГ (ФГ) полягають у тому, що:

- обов'язковою передумовою створення СФГ (ФГ) є набуття засновником (майбутнім головою відповідно до Закону про СФГ) права на земельну ділянку, надану для ведення СФГ (ФГ);

- коло учасників селянського СФГ (ФГ) є обмеженим та має родинно-трудову ознаку, відповідно до якої фермерське господарство може бути створене одним або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї відповідно до закону, а особи, у тому числі родичі, які працюють за трудовим договором (контрактом, угодою), не є членами СФГ (ФГ) (частина друга статті 2 Закону про СФГ, частина перша статті 3 Закону про ФГ).

Стосовно останнього слід звернути увагу, що відносини, пов'язані з вступом М. А. Биченка до складу членів СФГ Відпродження (Позивача), заміни ним Третьої особи на посаді голови СФГ, не стосувались предмету доказування у цій справі, тому дотримання вимог Закону про СФГ у цих відносинах суди не перевіряли, а відповідні обставини не встановлювали.

5.7. В системно-логічному зв'язку з нормами Закону про СФГ знаходились норми статті 27 Земельного кодексу України 1990 року (у редакції, чинній на час створення Позивача), якими встановлено підстави припинення користування земельною ділянкою. Пунктом 3 частини першої статті 27 ЗК України встановлено спеціальну підставу - припинення СФГ.

5.8. Таким чином, одержання правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельної ділянки для ведення СФГ є необхідною передумовою набуття СФГ правосуб'єктності як юридичної особи, а припинення СФГ було підставою для припинення права користування земельною ділянкою. При цьому використання такої земельної ділянки без створення СФГ законом передбачено не було.

Щодо зв'язку обов'язків та відповідальності СФГ як землекористувача з відповідним правом

5.9. Частиною першою статті 10 Закону про СФГ передбачено, що плата за землю у вигляді земельного податку або орендної плати справляється саме з СФГ.

Статтею 11 цього закону на СФГ покладено зокрема обов'язки забезпечення використання землі за цільовим призначенням та відповідно до умов її надання; ефективного використання землі відповідно до проекту внутрігосподарського землеустрою, підвищення її родючості; здійснення комплексу заходів щодо охорони земель; своєчасного внесення земельного податку або орендної плати за землю.

Частиною другою статті 18 Закону про СФГ Відповідальність селянського (фермерського) господарства передбачено наслідки невиконання СФГ своїх обов'язків як землекористувача: у разі систематичного невнесення земельного податку в терміни, встановлені законодавством України, а також орендної плати в терміни, визначені договором оренди, право власності і користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється.

5.10. Таким чином, обов'язки землекористувача законом покладено безпосередньо на СФГ, а невиконання окремих обов'язків СФГ може створити наслідки у вигляді припинення відповідного права

5.11. Викладене у пунктах 5.2 - 5.10 дозволяло Суду з урахуванням нерозривності зв'язку прав, обов'язків та відповідальності землекористувача дійти висновку, що після одержання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою для ведення СФГ та проведення державної реєстрації такого господарства як юридичної особи обов'язки користувача цієї земельної ділянки виконує СФГ, а не громадянин, якому вона надавалась. Після державної реєстрації СФГ у правовідносинах користування земельною ділянкою, наданою на підставі Закону про СФГ, відбувається фактична заміна землекористувача.

5.12. Викладений у пункті 5.11 висновок сформульовано з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, які вона послідовно надає стосовно того, що за змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону про ФГ після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення ФГ та проведення державної реєстрації такого господарства обов'язки орендаря цієї земельної ділянки виконує ФГ, а не громадянин, якому вона надавалась. Після державної реєстрації ФГ у правовідносинах користування земельними ділянками, наданими на підставі Закону про ФГ, відбувається фактична заміна орендаря , й обов'язки користувача земельної ділянки переходять до ФГ з дня його державної реєстрації. Крім того, для фактичної заміни орендаря та переходу обов'язків користувача земельної ділянки до ФГ має значення факт державної реєстрації останнього , а не внесення земельних ділянок до його статутного капіталу (пункти 40- 42 постанови від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц). Близькі за змістом висновки викладено також у постанові від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, у пункті 47 постанови від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, пунктах 28 - 30, 38 постанови від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, у постанові від 12.12.2018 у справі № 388/1103/16-ц, у пунктах 31- 32 постанови від 16.01.2019 у справі № 695/1275/17, пунктах 32, 33 постанови від 16.01.2019 у справі № 483/1863/17.

Наведені висновки мали бути враховані Судом mutatis mutandis у цій справі, оскільки відносини оренди земельної ділянки в усіх істотних для цієї справи аспектах є подібними до відносин постійного користування земельною ділянкою. Відмінність полягає у строковому характері користування земельною ділянкою на умовах оренди. Істотним для цієї справи аспектом подібності є те, що так само як в орендних відносинах закон прямо не передбачає можливості автоматичної заміни орендаря без згоди орендодавця (з громадянина, з яким укладено договір оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, на саме фермерське господарство), аналогічно і у відносинах постійного користування закон не передбачав такої заміни. Водночас Велика Палата Верховного Суду врахувала мету надання земельної ділянки та дійшла висновків про заміну орендаря у відносинах користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства, і цей підхід слід було застосувати також у розглянутій справі.

Щодо використання СФГ земельної ділянки

5.13. У висновку, викладеному у пункті 5.11, враховано, що використання землі, державний акт на право постійного користування якою видано на ім'я голови СФГ, самим СФГ здійснюється на інших підставах, ніж ті, на яких інша юридична особа приватного права, зокрема господарське товариство, використовує майнові права, передані їй своїм засновником. Законом про СФГ не передбачено внесення засновником СФГ права користування земельною ділянкою, наданою у постійне користування для ведення СФГ, як вкладу до складу майна СФГ.

5.14. Хоча згідно з частиною першою статті 19 Закону про ФГ до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) може входити право користування землею, а також інші майнові права, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу. Однак ця норма Закону про ФГ не стосується прав користування земельною ділянкою державної або комунальної власності, наданої у користування для ведення ФГ. Такий висновок mutatis mutandis підтверджується також правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду стосовно того, що для фактичної заміни орендаря та переходу обов'язків користувача земельної ділянки до ФГ має значення факт державної реєстрації останнього, а не внесення земельних ділянок до його статутного капіталу (пункт 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц).

5.15. Засновник СФГ також не набуває додаткових прав (корпоративних прав) у зв'язку з наданням СФГ права, пов'язаного з використанням земельної ділянки, за наведених у цій постанові обставин справи.

Разом з тим, відповідно до статті 2 Закону про СФГ головою СФГ є його засновник або особа, яка є його правонаступником. Він представляє інтереси СФГ. Голова СФГ може доручати виконувати свої обов'язки і використовувати права голови одному з членів господарства. Закон про ФГ (частина перша статті 4) передбачає, що головою ФГ є його засновник або інша визначена в Статуті особа.

Таким чином, Закон про ФГ, яким з 01.08.2003 регулюється діяльність Позивача, у більш точних формулюваннях встановлює, що головою ФГ може бути інша особа, окрім засновника, у тому числі того, на ім'я якого видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою. Голова ФГ тим не менш є тією особою, яка представляє інтереси ФГ як юридичної особи.

5.16. Отже, одержання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою на ім'я засновника СФГ не є перешкодою для того, щоб головою СФГ відповідно до Закону про ФГ став інший учасник господарства. Головування у СФГ (ФГ) і представництво господарства перед третіми особами, таким чином, не знаходиться відповідно до Закону про ФГ у правовому зв'язку з тим, на чиє ім'я видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою для ведення господарства.

Поряд з викладеним доцільно навести думку професора О. А. Беляневич , викладену у наданому у справі науковому висновку, про те, що "право постійного користування земельною ділянкою не можна розглядати винятково як речове право однієї особи-засновника фермерського господарства, оскільки після створення селянського (фермерського) господарства саме воно стає законним землекористувачем" (стаття 11 Закону про СФГ).

Також у наданому у справі науковому висновку професор О. А. Беляневич зазначила, що "особливість правового механізму реалізації селянським (фермерським) господарством прав на земельну ділянку полягає саме в тому, що законодавець визначив необхідним і достатнім одержання земельної ділянки засновником такого господарства як передумови створення, реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи та подальшого господарського використання землі і не встановив обов'язку подальшої перереєстрації цього права і одержання селянським (фермерським) господарством як юридичною особою державного акта про право постійного користування землею".

5.17. Варто відзначити, що чинне на час створення Позивача земельне законодавство та законодавство, яким врегульовані питання створення СФГ, а також чинне на час видання спірного Наказу законодавство не визначають порядок подальшого переходу та реєстрації речового права на земельну ділянку, надану її засновнику для ведення СФГ (ФГ), а також не встановлюють при цьому обов'язок здійснити державну реєстрацію (перереєстрацію) права на цю земельну ділянку за СФГ (ФГ). Такий перехід відбувається внаслідок юридичного факту реєстрації господарства як юридичної особи ( mutatis mutandis висновок у пункті 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц).

У зв'язку з цим Суд не повинен був брати до уваги аргументи скаржників щодо невчинення Позивачем дій для оформлення свого права користування Земельною ділянкою.

5.18. Не вбачаються також суперечності викладених вище висновків з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 181/698/14-ц, оскільки у наведеній вище позиції враховано висновки, викладені у рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 та наведені у пункті 5.12 цієї окремої думки висновки Великої Палати Верховного Суду.

Щодо захисту права на землю

5.19. Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, з урахування приписів статті 4 ГПК України, наведені приписи чинного законодавства визначають об'єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

5.20. Конституційний Суд України у рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), роз'яснив поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У цьому Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано в резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

5.21. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 ЦК України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна.

5.22. Отже, за результатом аналізу наведених норм законодавства та з урахуванням висновків в пункті 5.11 цієї окремої думки доходимо висновку, що юридичний факт державної реєстрації фермерського господарства (селянського (фермерського) господарства) тим самим надає фермерському господарству правомірне очікування набуття ним з моменту державної реєстрації права володіння та користування земельною ділянкою, наданою його засновнику (засновникам) для ведення селянського (фермерського) господарства, які (права), в свою чергу, і можуть бути об'єктом захисту у розумінні статті 15 ЦК України.

Щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою

5.23. Частиною 1 статті 92 ЗК України (в редакції, чинній на час видання спірного Наказу) передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Пунктом "а" частини 1 статті 141 цього кодексу визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Згідно з частиною 3 статті 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

5.24. З урахуванням обставин, які встановлені у цій справі, та висновків, викладених у пункті 5.11, Суд мав погодитись з висновком апеляційного суду про те, що заява про відмову від права постійного користування Земельною ділянкою, здійснена Третьою особою, не створювала правових наслідків для права постійного користування Позивача і не могла бути підставою для прийняття Наказу, яким таке право припинено.

При цьому доцільно навести думку професора О. А. Беляневич, викладену у наданому у справі науковому висновку, про те, що "правове становище селянського (фермерського) господарства суб'єкта господарювання, в тому числі майнова основа господарства повинно залишатися стабільним незалежно від припинення участі в його діяльності окремих членів як в силу об'єктивної неможливості (смерті, важкої хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення (виходу зі складу фермерського господарства).

5.25. Враховуючи встановлені судами обставини обізнаності Відповідача про використання Земельної ділянки Позивачем, Суд також повинен був погодитись з висновком апеляційного суду про те, що прийняття Відповідачем спірного Наказу про припинення права постійного користування Земельною ділянкою на підставі заяви Третьої особи про відмову від користування Земельною ділянкою, тобто лише за волевиявленням Третьої особи, становить втручання у права Позивача на Земельну ділянку, про які йдеться в пункті 5.11 цієї окремої думки, та є втручанням у право на мирне володіння Позивачем цим майном.

Суддя К. М. Пільков

Суддя І. В. Кушнір