Постанова

від 17.04.2019 по справі 310/7200/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 17.04.2019 Справа № 310/7200/18

Запорізький Апеляційний суд

ЄУН 310/7200/18Головуючий у 1-й інстанції Черткова Н.І. Пр. № 22-ц/807/1469/19Суддя-доповідач Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2019 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.,

за участі секретаря Бєлової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фермерського господарства Марія на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Фермерського господарства Марія , третя особа: Виконавчий комітет Бердянської міської ради про визнання договору про встановлення емфітевзису недійсним та визнання припиненим права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб та за зустрічним позовом Фермерського господарства Марія (надалі - ФГ Марія ) до ОСОБА_2, третя особа: Виконавчий комітет Бердянської міської ради (надалі -ВК БМР) про визнання правочину дійсним та визнання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб на умовах, визначених договором про встановлення емфітевзису

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 2-6), в якому просила:

- визнати недійсним договір емфітевзису, який був укладений у м. Бердянську 15.12.2017 року між ОСОБА_3 та ФГ Марія в особі тимчасово виконуючого обов'язки голови ОСОБА_4, який діє на підставі Статуту та Наказу №7 від 12.02.2016 року, іменоване в подальшому - Емфітевт ;

- визнати припиненим право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб площею 9,2545 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованою на території ДП №38; п.457, КСП ім. Кірова Берестівської сільської ради Бердянського району Запорізької області, встановленого договором про встановлення емфітевзису від 15.12.2017 року, укладеним між ОСОБА_3 та ФГ Марія .

В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року у м. Бердянську Запорізької області помер її батько ОСОБА_3 Позивач є єдиним спадкоємцем померлого батька - ОСОБА_5, який був власником земельної ділянки, площею 9,2545 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованою на території ДП №38; п.457, КСП ім. Кірова, Берестівської сільської ради Бердянського району Запорізької області. Позивач також зазначала, що 18.07.2018 року в шестимісячний термін вона звернулась до приватного нотаріуса Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_6 з заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на вказану земельну ділянку, після чого зазначеним нотаріусом була відкрита спадкова справа. 23.07.2018 року на підставі запиту нотаріуса та заяви позивача, вона отримала витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за №НВ-23044468372018, із якого довідалася, що ОСОБА_5 за два місяці до своєї смерті, коли він тяжко хворів, 15.12.2017 року передав на 100 (сто) років право користування своєю вищезазначеною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), яке було зареєстровано виконавчим комітетом Бердянської міської ради в той же день 15.12.2017 року за реєстраційним номером №24009067. Підставою для виникнення цього емфітевтичного права зазначено - договір про встановлення емфітевзису, серія та номер: б/н, виданий 15.12.2017 року, видавник: ОСОБА_3, Фермерське господарство Марія . За текстом договору про встановлення емфітевзису, який був укладений у м. Бердянську 15.12.2017 року ОСОБА_3 іменований в подальшому - власник земельної ділянки , з одного боку та ФГ Марія , місцезнаходження якого: Запорізька область, Бердянський район, с. Берестове. вул. Миру. буд.262, в особі тимчасово виконуючого обов'язки голови ОСОБА_4 Відповідно до діючого законодавства позивач прийняла спадщину після смерті ОСОБА_5, а саме до неї перейшло право власності на зазначену земельну ділянку, але, відповідно до п.6.2 тексту договору, позивач та його нащадки будуть позбавлені права користуватися земельною ділянкою більше 99 років, з чим позивач повністю не згоден. Позивач вважав, що договір про встановлення емфітевзису від 15.12.2017 року є незаконним, а тому недійсним на момент його державної реєстрації.

Ухвалою суду першої інстанції (а.с.22) провадження у цій справі відкрито.

У жовтні 2018 року ФГ Марія звернулось до суду із вищезазначеним зустрічним позовом до ОСОБА_2, третя особа: виконавчий комітет Бердянської міської ради про визнання правочину дійсним та визнання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб на умовах, визначених договором про встановлення емфітевзису (а.с. 36-42), де зазначав, що ОСОБА_7 посилається на ту обставину, що вона є єдиною спадкоємицею свого померлого батька ОСОБА_3.

Тобто, звертаючись до суду із відповідним первісним позовом без оформлення у встановленому законодавством порядку права власності на спадкове майно (отримання у встановленому законодавством порядку свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку площею 9,2545 га кадастровий номер НОМЕР_1), ОСОБА_8 фактично намагається захистити своє право розпорядження земельною ділянкою, оскільки, оспорюваний нею правочин не веде до позбавлення її такої складової права власності, як володіння . Укладаючи договір про встановлення емфітевзису, ОСОБА_5 вчинив дію, направлену на розпорядження земельною ділянкою шляхом передання її в користування іншій особі на певних умовах. Позивач за зустрічним позовом вказав, що ОСОБА_7 заперечує право ФГ Марія на користування земельною ділянкою, площею 9,2545 га кадастровий номер НОМЕР_1, оскільки ухиляється від його нотаріального посвідчення, як спадкоємиця прав та обов'язків ОСОБА_5 15.12.2017 року між ФГ Марія та ОСОБА_3 було укладено договір емфітевзису щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 9,2545 га кадастровий номер НОМЕР_1, державна реєстрація якого у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права була проведена виконавчим комітетом Бердянської міської ради 15.12.2017 року, а, оскільки, ще за життя ОСОБА_5 було втрачено правовстановлюючі документи на дану земельну ділянку (державний акт), то внесення ним же (24.11.2017 р.) інформації про право власності на дану земельну ділянку до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно здійснювалось державним реєстратором виконавчого комітету Бердянської міської ради ОСОБА_9 на підставі виданої 13.11.2017 р. міжрайонним управлінням у Бердянському районі та м. Бердянськ головного управління Дердгеокадастру у Запорізькій області його копії з урахуванням певної процедури. Той факт, що запис від 24.11.2017 р. про право власності ОСОБА_5 на вищезазначену земельну ділянку вносився до державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором третьої особи саме на підставі не оригіналу, а копії державного акту (копії правовстановлюючого документу), безпосередньо вбачається з долученої до первісного позову позивачем ОСОБА_10 з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна. Тобто, у спадкодавця позивача за первісним позовом - ОСОБА_5 на час підписання договору був відсутній оригінал правовстановлюючого документа на вказану земельну ділянку. Після укладення договору та проведення його державної реєстрації 15.12.2017 p., наприкінці лютого 2018 р. з метою виконання його умов визначених п. 4.1. (щодо його нотаріального посвідчення з метою виникнення у ФГ Марія певного права), позивач за зустрічним позовом разом із іншою його стороною - ОСОБА_5, звернулись до приватного нотаріуса ОСОБА_11, яка оглянувши договір та документи, що посвідчують право на земельну ділянку (а саме копію державного акту), надані ОСОБА_5 повідомила, що за причин законодавчої неврегульованості питань щодо нотаріального посвідчення деяких договорів, в неї відсутній необхідний обсяг повноважень щодо нотаріального посвідчення наданого їй правочину на підставі не оригіналу, а копії державного акту на право власності на землю. З метою можливості його нотаріального посвідчення нотаріус запропонувала трохи почекати, та повідомила, що відповідні зміни до нормативно - правових актів з питань діяльності нотаріату вже готуються та будуть прийняті найближчим часом, що надасть їй змогу виконати відповідну нотаріальну дію. ОСОБА_5 майже через тиждень раптово помер ( 07.03.2018 p.) Право ОСОБА_5 на земельну ділянку свого часу було посвідчено відповідно до вимог раніше діючого законодавства - державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЗП № 172404, виданого Бердянською районною державною адміністрацією Запорізької області 13.12.2005 p., зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010526500115. Отже, так як державну реєстрацію права власності на земельну ділянку у 2005 р. було проведено із виданим спадкодавцем документом, що посвідчує право, то для нотаріального посвідчення договору, нотаріусу необхідно було надати оригінал цього державного акту. До 28.08.2018 р. порядок не містив умов, щодо можливості нотаріального посвідчення правочинів щодо земельної ділянки на підставі копії правовстановлюючих документів на такі земельні ділянки, а лише з 28.08.2018 р. пункт 3 Глави 7 розділу І Порядку в редакції Змін від 27.08.2018 р. був викладений в редакції, яка надавала законодавчу можливість нотаріусам та сторонам договорів щодо користування земельними ділянками, можливість нотаріально посвідчувати їх, на підставі не оригіналів державних актів, а саме їх копій виданих уповноваженими органами. Позивач за зустрічним позовом вказав, що не весь правочин, а лише пункт 4.1. договору суперечив законодавству на час його укладення, про що сторони не знали та не могли знати включаючи до нього дану умову . Договір, укладений між ФГ Марія та ОСОБА_5, не підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, що виключає посилання позивача за первісним позовом на положення ч. 4 ст. 203 ЦК України, в частині встановленої законом його обов'язкової нотаріальної форми.

Ухвалою суду першої інстанції (а.с. 80) зустрічний позов прийнято до провадження у цій справі.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 січня 2019 року (а.с. 129-135) позовну заяву ОСОБА_2 у цій справі задоволено у повному обсязі.

Визнано недійсним договір про встановлення емфітевзису, який був укладений у м. Бердянську 15.12.2017 року між ОСОБА_3, іменованим в подальшому - власник земельної ділянки з одного боку та ФГ Марія , місцезнаходження якого: Запорізька область, Бердянський район, с. Берестове, вул. Миру, буд.262, в особі тимчасово виконуючого обов'язки голови ОСОБА_4, який діє на підставі статуту та наказу №7 від 12.05.2016 року, іменоване в подальшому - емфітевт .

Визнано припиненим право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевтичне право), площею 9,2545 гектарів, що розташована за адресою: Запорізька область, Бердянський район, Берестівська сільська рада, ДП №38, п.457, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1, встановленого договором про встановлення емфітевзису від 15.12.2017 року, укладеним між ОСОБА_3 та ФГ Марія .

Стягнуто з ФГ Марія на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1409,60 грн.

В задоволенні зустрічної позовної заяви ФГ Марія до ОСОБА_2, третя особа: виконавчий комітет Бердянської міської ради про визнання правочину дійсним та визнання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб на умовах, визначених договором про встановлення емфітевзису, відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, ФГ Марія у своїй апеляційній скарзі (а.с. 143-151) просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні первісного позову, та задовольнити зустрічні позовні вимоги ФГ Марія у повному обсязі.

Указом Президента України Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах від 29.12.2017 року №452/2017 ліквідовано зокрема: Апеляційний суд Запорізької області та утворено Запорізький апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Запорізьку область з місцезнаходженням у місті Запоріжжі.

Указом Президента України № 297/2018 від 28.09.2018 Про переведення суддів судді Апеляційного суду Запорізької області переведені до Запорізького апеляційного суду, який почав роботу з 05 жовтня 2018 року.

В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Кочеткову І.В. та Маловічко С.В. (а.с. 153).

Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито (а.с. 154), справу призначено до апеляційного розгляду (а.с. 156).

ОСОБА_2 подала апеляційному суду відзив на вищезазначену апеляційну скаргу ФГ Марія у цій справі (а.с. 166-173).

Третя особа - Виконавчий комітет Бердянської міської ради Запорізької області своїм правом на подачу апеляційному суду відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом не скористався.

Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.

У судове засідання 17 квітня 2019 року належним чином повідомлені апеляційним судом про час і місце розгляду цієї справи (а.с. 162-163) позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_2 та представник третьої особи - Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області не з'явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подали.

В силу вимог ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажними причини неявки у дане судове засідання позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_2 та представника третьої особи - Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області і на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України ухвалив розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останніх за присутністю представника ОСОБА_2 (а.с. 177) адвоката Арман В.М. та представника ФГ Марія (а.с. 174- 176) адвоката Куриліна В.О.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, що з'явились , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга ФГ Марія не підлягає задоволенню з таких підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову у цій справі, керувався ст. ст. 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, та виходив із обґрунтованості та доведеності первісних позовних вимог позивача ОСОБА_2 та відсутності законних підстав для задоволення зустрічного позову ФГ Марія у цій справі.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними, а рішення суду першої інстанції - таким, що ухвалено з додержанням вимог закону, є обґрунтованим та законним.

Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у цій справі відповідає.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 13.12.2005 року (а.с. 11), зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі за № 010526500115, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, площею 9,2545 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована на території ДП № 38; п.457, КСП ім. Кірова, Берестівської сільської ради Бердянського району Запорізької області.

Згідно із договором про встановлення емфітевзису, укладеного 15.12.2017 року між ОСОБА_3 і Фермерським господарством Марія (а.с. 53-60) власник земельної ділянки сільськогосподарського призначення передає емфітевту право володіння та право цільового користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевтичне право), площею 9,2545 гектарів, що розташована за адресою: Запорізька область, Бердянський район, Берестівська сільська рада, ДП № 38, п.457, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1, зберігаючи за собою право розпорядження нею, який був зареєстрований в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.12.2017 року під номером 24009067 (а.с.16).

Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року (а.с.10).

Після його смерті його донька - позивач по справі - ОСОБА_2 звернулась з відповідною заявою до приватного нотаріуса Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_6 у строк передбачений законом про прийняття спадщини за заповітом (а.с.96).

В своїй заяві нотаріусу зазначила, що до складу спадкової маси входить: земельна ділянка та все інше майно.

В процесі виконання нотаріальних дій, а саме надсилання відповідних запитів нотаріусів, було з'ясовано, що спадкодавець за життя уклав договір емфітевзису, надав належну йому на праві власності земельну ділянку сільськогосподарського призначення у чуже користування, а саме ФГ Марія строком на 100 років.

Відповідно до ч. 5 т. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).

Таким чином, спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку про прийняття спадщини.

Положеннями ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Проаналізувавши вищезазначені положення закону, які регулюють спадкові правовідносини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що по-перше, ОСОБА_2, як спадкоємиця за заповітом прийняла спадщину у вигляді земельної ділянки, по-друге, як слід, відноситься до кола осіб, які мають право оскаржувати договори, укладені спадкодавцем - її батьком за життя, як спадкоємиця, яка прийняла спадщину та є власником земельної ділянки.

Відповідно до п.1 пп.1.1 договору емфітевзису, який був укладений у м. Бердянську 15.12.2017 року між ОСОБА_3 та фермерським господарством Марія власник земельної ділянки сільськогосподарського призначення передає емфітевту право володіння та право цільового користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевтичне право), площею 9,2545 гектарів, що розташована за адресою: Запорізька область, Бердянський район, Берестівська сільська рада, ДП № 38, п.457, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1.

Пункт 1.2 вищезазначеного договору передбачає, що у емфітевта виникає право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, а саме: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Зокрема, емфітевтові надається право сіяти та збирати сільськогосподарську продукцію, вирощену на земельній ділянці;б 2. Вид емфітевзису; Сторони домовились, що емфітевтичне право за цим договором встановлюється на 100 років. Передача емфітевтичного права відбувається за 50 000 гривень, які емфітевт сплачує на користь власника земельної ділянки за весь строк користування земельною ділянкою. Розділом 4 даного договору регламентовано виникнення емфітевтичного права, припинення емфітевтичного права.

Так, відповідно до п.п. 4.1 договору передбачено, що право користування земельною ділянкою (емфітевтичне право) виникає у емфітевта з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Судом першої інстанції було правильно встановлено, і цього не заперечували сторони у суді у цій справі, що подальшого нотаріального посвідчення договору не відбулося, хоча сторони зобов'язалися його посвідчити нотаріально.

Відповідно до ч. 1 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін .

Приписами ч. 1 ст. 209 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину (сторонами) вимог, які встановлені частинами - першою, третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Тобто, судом встановлена законна підстава, передбачена ЦК для визнання правочину - договору емфітевзису від 15.12.2017 року, укладеного між ОСОБА_3 та ФГ Марія недійсним, це те, що зміст оспорюваного договору суперечить ч. 1 ст. 209 ЦК України, а саме, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Домовленість сторін про нотаріальне посвідчення вищезазначеного договору передбачена п.п.4.1, зміст договору свідчить про те, що нотаріальне посвідчення договору не відбулося, тобто, судом встановлена підстава, передбачена ч.1 ст. 203, ст. 215 ЦК України для визнання правочину недійсним.

Тому, суд першої інстанції правильно вважав, що первісні позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання договору про встановлення емфітевзису від 15.12.2017 року недійсним (основні вимоги) у цій справі є законними і обґрунтованими.

Як слід, підлягають задоволенню і похідні від основних вимоги про визнання припинення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, площею 9,2545 гектарів, що розташована за адресою: Запорізька область, Берестівська сільська рада, ДП № 38, п.457, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1, встановленого договором про встановлення емфітевзису від 15.12.2017 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 412 ЦК України право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.

Оскільки, договір, внаслідок якого у відповідача виникло право користування чужою земельною ділянкою, визнається судом недійсним, як слід, це право припиняється.

Суд першої інстанції вважав, що заслуговують на увагу доводи представника позивача про те, що нотаріальне посвідчення договору не відбулося навмисно, оскільки оригінал правовстановлюючого документу - державного акту на землю не був відсутній у ОСОБА_3, він був наданий для огляду в ході судового розгляду.

Оскільки, останні роки ОСОБА_3 зловживав спиртними напоями і при нотаріальному посвідченні оспорюваного договору нотаріус обов'язково б роз'яснила ОСОБА_3, що земельна ділянка, яку він передав всього за 50000 тисяч грн. на 100 років має велику вартість і оплата всього 500 грн. за рік за користування 9,2545 гектарів сільськогосподарських земель дуже мала і його обманюють в оплаті.

Так, відповідно до відомостей з інформаційної довідки міськрайонного управління Держгеокадастру у Бердянському районі та м. Бердянську від 20.08.2018 року за вих. № 0-8-0.171-1316-18 грошова оцінка земель сільськогосподарських угідь по колишньому КСП ім. Кірова Берестівської сільської ради Бердянського району станом на 01.07.1995 року становить: рілля - 4203,00 грн.

Те, що ОСОБА_3 звертався до міськрайонного управління Держгеокадастру у Запорізькій області і 08.11.2017 року отримав копію державного акту на землю не свідчить про відсутність у нього оригіналу цього документу.

Крім того, якщо сторони договору вже тоді були обізнані про відсутність у ОСОБА_3 оригіналу державного акту на землю, нічого не заважало ним не включати у договір емфітевзису, який вони укладали пізніше - 15.12.2017 року пункт про нотаріальне посвідчення договору.

Подача відповідачем зустрічного позову про визнання договору емфітевзису від 15.12.2017 року дійсним, підтверджує той факт, що сам відповідач не вважає, що договір був укладений відповідно до вимог закону.

Підставою зустрічного позову зазначена ст. 220 ЦК України.

Положеннями ч.2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Судом першої інстанції правильно було не встановлено, що ОСОБА_3, який помер 07.03.2018 року, ухилявся від нотаріального посвідчення договору внаслідок відсутності у нього оригіналу правовстановлюючого документу - державного акту на землю від 13.12.2005 року, оскільки оригінал цього документу наданий судові позивачем його донькою, яка знайшла його після смерті батька в документах останнього.

Крім, того спірний договір був укладений 15.12.2017 року, а помер ОСОБА_3 07.03.2018 року, і виходячи із доказів, наданих відповідачем, ОСОБА_3 вже у листопаді 2017 року звертався до відповідних державних органів з заявою про видачу копії державного акту і на момент укладання спірного договору - 15.12.2017 року і ОСОБА_3, і ФГ Марія були обізнані про те, що у ОСОБА_3 відсутній оригінал державного акту на землю, але включили до тексту письмового договору пункт про його нотаріальне посвідчення.

Відповідно до п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч.2 ст. 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації , оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін .

Але суд першої інстанції правильно вважав за необхідне зазначити те, що в день укладення договору емфітевзису від 15.12.2017 року відбулася і його державна реєстрація .

При здійсненні державної реєстрації уповноважений орган державної влади не перевіряє законність чи незаконність правочину, який реєструє.

Тому, доводи відповідача про те, що відбулася вже державна реєстрація правочину, що само по собі, вже свідчить про його дійсність, суд першої інстанції правильно не взяв до уваги.

Оскільки, в силу п. 4.1 вищезазначеного оспорюваного договору право користування земельною ділянкою (емфітевтичне право) згідно з цим договором виникає у емфітевта з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

При вищевикладених обставинах, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо відсутності законних підстав для визнання договору емфітевзису від 15.12.2017 року дійсним, врахувавши положення ст. 220 ЦК України і приписи п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними .

Доводи апеляційної скарги ФГ Марія дублюють доводи заперечень відповідача на первісний позов позивача ОСОБА_2 та зустрічного позову ФГ Марія у цій справі, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд.

Крім того, останні є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію ФГ Марія у цій справі, яку воно та його представник вважають єдино правильною.

ОСОБА_2 мала право на звернення до суду із вищезазначеним позовом, остання є належним позивачем за вищезазначеним первісним позовом у цій справі.

Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України.

За змістом якої: Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) .

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України).

Підстави для звільнення від доказування ФГ Марія , передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом ФГ Марія не надав суду першої інстанції належних, допустимих доказів у спростування первісного позову позивача ОСОБА_2 та в обґрунтування свого зустрічного позову у цій справі.

Апеляційний суд на виконання вимог ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги відповідача ФГ Марія .

Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасник справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України).

В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Проте докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2, 3 ЦПК України, у цій справі відсутні, і зокрема ФГ Марія апеляційному суду не надані.

Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов'язковою підставою для скасування або зміни рішення.

В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.

Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги ФГ Марія не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 141 ЦПК України у цій справі було вирішено питання про розподіл між сторонами понесених судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.

Також, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови ФГ Марія у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок ОСОБА_2 будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом, у тому числі у вигляді судового збору (а.с. 142), сплаченого ним при подачі вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду у цій справі.

Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства Марія залишити без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 січня 2019 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.

Повний текст постанови апеляційним судом складений 23.04.2019 року.

Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Кочеткова І.В.Маловічко С.В.