Рішення

від 22.04.2019 по справі 1540/4803/18

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 1540/4803/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Вовченко O.A.,

секретар судового засідання Іщенко С.О.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2 (згідно ордеру),

представників відповідача - Рогаліної Г.В. (за довіреністю), Кожокар Л.М. (згідно витягу).

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Ламбрівської сільської ради Тарутинського району Одеській області про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку,-

ВСТАНОВИВ:

18.09.2018 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Ламбрівської сільської ради Тарутинського району Одеській області, у якому позивач просив суд:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення сесії Ламбрівської сільської ради Тарутинського району Одеської області від 02.05.2018 №134-VII про дострокове припинення повноважень Ламбрівського сільського голови Тарутинського району Одеської області ОСОБА_1;

2. Поновити на посаді Ламбрівського сільського голови Тарутинського району Одеської області ОСОБА_1.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 з Ламбрівської сільської ради Тарутинського району Одеської області середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 03.05.2018 по 18.09.2018 року у розмірі 59634,22 грн., вихідну допомогу у розмірі 43319,88 грн., компенсацію за невикористану відпустку за період роботи за 2017-2018 роки у розмірі 21659,94 грн.

Ухвалою судді від 24 вересня 2018 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1, відкрито провадження у справі №1540/4803/18, ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням сесії Ламбрівської сільської ради Тарутинського району Одеської області від 02.05.2018 №134-VІІ достроково припинено повноваження позивача як Ламбрівського сільського голови Тарутинського району Одеської області. Позивач зазначає, що вважає вказане рішення органу місцевого самоврядування протиправним, яке суттєво обмежує його права як громадянина, як посадової особи органів місцевого самоврядування, порушує право на працю, у зв'язку з чим підлягає скасуванню в судовому порядку з поновленням на посаді та виплатою середнього заробітку, вихідної допомоги, у зв'язку з затримкою належних позивачу виплат, компенсацією коштів за невикористані дні щорічної відпустки. При прийнятті рішення про дострокове припинення повноважень позивача як сільського голови Ламбрівською сільською радою відбулося порушення процедури, встановленої Законом України Про місцеве самоврядування в Україні . Позивачем під тиском депутатів сільської ради подано до сільської ради заяву від 23.04.2018 про складання повноважень сільського голови у зв'язку з погіршенням стану здоров'я. Одночасно до сільської ради позивачем також подано заяву про складення повноважень Ламбрівського сільського голови на підставі п.1 ст. 79 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , хоча дійсної волі на припинення своїх повноважень Ламбрівського сільського голови позивач насправді не мав і не має, а лише тимчасово мав бажання скласти свої повноваження у зв'язку з погіршенням стану свого здоров'я, незрозумілим є те, що обидві заяви зареєстровано у Ламбрівській сільській раді 23.04.2018 за одним і тим самим номером 6. На сесії Ламбрівської сільської ради Тарутинського району Одеської області від 02.05.2018 позивачем було зачитано текст заяви про складання повноважень у зв'язку з погіршенням стану здоров'я, однак депутати проголосували за припинення повноважень позивача. При проведенні сесії позивач, як сільський голова, фактично був позбавлений права скликати, вести сесію ради та головувати на її пленарному засіданні, що є обов'язковим та передбачено у п.8 ч. 4 ст. 42, ч. 11 ст. 46, ст. Закону України Про місцеве самоврядування в Україні . Сесію з незрозумілих причин вела секретар ради - Кожокар Л.М., хоча позивач був на ній присутній. Голосування з приводу того, хто буде вести сесію, головувати на її засіданні не проводилось, у порядок денний не вносилось, що є порушенням норм закону. Позивачу на момент звільнення (припинення повноважень) 02.05.2018 не було сплачено всіх належних для виплат сум. Письмово, жодним документом відповідач не повідомив позивача про ті суми, які ним оспорюються або які він не визнає та чому. Згідно довідки акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк від 10.09.2018 №NJMTM503702HRIBSJ про стан рахунку позивача з цього банку та розрахунку про нарахування заробітної плати без сплати податків та інших платежів, середньомісячний заробіток позивача становить 14439,96 гривні, останній розрахунок відповідача здійснено один раз 28.07.2018 на суму 6106,02 грн., що є неповним розрахунком, оскільки вважає, що всі належні позивачу платежі не сплачені. Роботодавець розрахувався з позивачем лише частково, про що свідчать відповідні дані про надходження грошових коштів на картку для виплат Приватбанку, однак склалася заборгованість з 03.05.2018 року по 18.09.2018: за травень 2018 року (у травні позивач працював один день), тому середньомісячний заробіток є меншим ніж 14439,96 грн. і складає - 13752,36 грн., за червень 2018 року - 14439,96 грн., за липень 2018 року - 8337,94 грн. (сума зменшена, оскільки у липні було сплачено 6102,02 грн.), за серпень 2018 року - 14439,96 грн. та 8663,97 грн. за вересень 2018 року. Оскільки позивачем до сільської ради подано заяву про припинення повноважень 23.04.2018, однак рішення про припинення повноважень було прийнято з порушенням двотижневого строку, тобто раніше - 02.05.2018 вважає, що Ламбрівська сільська рада повинна сплатити позивачу тримісячний середній заробіток, який складає - 43319,88 грн. Відповідач не сплатив позивачу компенсацію за невикористану щорічну відпустку у розмірі 21659,94 грн. (компенсацію нараховано у зв'язку з тим, що позивач не використав основну та додаткову відпустку за 2017-2018 роки, яка становить 30 днів основної та є 15 днів додаткової відпустки, підтвердженням права на додаткову відпустку є записи у трудовій книжці, де зазначено про те, що позивач працював на підприємстві більше 10 років).

06 листопада 2018 року ухвалою суду продовжено строк підготовчого провадження у даній справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 17 грудня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про врегулювання спору за участю судді відмовлено.

17 грудня 2018 року ухвалою суду, яка залишена без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду віл 12 лютого 2019 року, позовну заяву ОСОБА_1 до Ламбрівської сільської ради Тарутинського району Одеській області в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення сесії Ламбрівської сільської ради Тарутинського району Одеської області від 02.05.2018 №134-VII про дострокове припинення повноважень Ламбрівського сільського голови Тарутинського району Одеської області ОСОБА_1, поновлення на посаді Ламбрівського сільського голови Тарутинського району Одеської області ОСОБА_1 залишено без розгляду.

17 грудня 2018 року ухвалою суду закрито підготовче провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Ламбрівської сільської ради Тарутинського району Одеській області про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку та призначено справу №1540/4803/18 до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представники відповідача у судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечували та просили у позові відмовити.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Рішенням Ламбрівської сільської ради Тарутинського району Одеської області №134-VII від 02 травня 2018 року Про дострокове припинення повноважень Ламбрівського сільського голови за особистою заявою (т.1 а.с.74) вирішено достроково припинити повноваження Ламбрівського сільського голови ОСОБА_1 з дня прийнятого рішення, за власним бажанням.

Згідно виписки по картці/рахунку НОМЕР_1 за період 01.05.2017-31.05.2018 (т.1 а.с.16-23) 27 квітня 2018 року позивачу нараховано 5947,34 грн., деталі операції: Зарплата, Ламбрівська сільська . Також з вказаного рахунку встановлено та відповідачем не спростовано, що заробітна плата позивачу 02.05.2018 року не нараховувалась.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України зазначається, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином можна зробити висновок, що основними умовами, за наявності яких особа може вимагати виплатити їх заробіток за весь період затримки розрахунку є:

1) невиплата особі в день звільнення належних їй до виплати підприємством, установою, організацією сум;

2) виплата особі належних їй до виплати підприємством, установою, організацією сум пізніше, ніж у день звільнення;

3) вина власника або уповноваженого ним органу.

Суд зазначає, що згідно з випискою по картці/рахунку НОМЕР_1 за період 01.01.2018-01.08.2018 (т.1 а.с.24) вбачається, що 28 липня 2017 року позивачу нараховано 6106,02 грн., деталі операції: Зарплата, Ламбрівська сільська .

Представниками відповідача у судових засіданнях зазначено, що вказана сума 6106,02 грн., нарахована ОСОБА_1 28.07.2018 року не є заробітною платою, а є компенсацією за невикористану відпустку.

Суд зазначає, що дане твердження представників відповідача позивачем та його представником не заперечується та жодним чином не спростовується.

Суд зазначає, що позивачем не заявлено вимоги щодо виплати йому не нарахованої відповідачем заробітної плати за відпрацьований ОСОБА_1 робочий день 02 травня 2018 року, однак з метою захисту прав позивача, враховуючи норми ч.2 ст.9 КАС України суд вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог та вирішити питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача невиплачену ОСОБА_1 заробітну плату за 1 день - 02 травня 2018 року.

Згідно з ч.1 ст.27 Закону України Про оплату праці порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд зазначає, що розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_6 за останні два місяці роботи перед звільненням становить: 32499,00 грн. (заробіток за березень-квітень 2018 року) / 41 (кількість відпрацьованих робочих днів за березень-квітень 2018 року) = 792,65 грн.

Таким чином суд приходить до висновку, що на користь позивача слід стягнути з відповідача 792,65 грн. заробітної плати за відпрацьований робочий день 02 травня 2018 року.

Статтею 44 Кодексу законів про працю України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Так, п.3, п.6 ст.36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є: призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу; відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Пунктами 1 і 2 частини 1 статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; 2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках: 5) припинення повноважень посадових осіб.

Згідно з ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч.2 ст.12 Закону України Про органи місцевого самоврядування сільський, селищний, міський голова обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування в порядку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі. Строк повноважень сільського, селищного, міського голови, обраного на чергових місцевих виборах, визначається Конституцією України.

Таким чином, враховуючи те, що вихідна допомога виплачується працівникові після припинення трудового договору у випадках, передбачених статтею 44 КЗпП України, ОСОБА_1 обраний Ламбрівським сільським головою територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права, трудовий договір з ним не укладався, таким чином після припинення повноважень сільського голови приписами Закону України Про органи місцевого самоврядування виплата вихідної допомоги не передбачена.

Щодо вимоги позивача стягнути на користь ОСОБА_1 з Ламбрівської сільської ради Тарутинського району Одеської області компенсацію за невикористану відпустку за період роботи за 2017-2018 роки у розмірі 21659,94 грн., суд зазначає наступне.

Статтею 74 КЗпП України визначено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати. Тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх надання встановлюються нормативно-правовими актами України.

Щорічні додаткові відпустки надаються працівникам: 1) за роботу із шкідливими і важкими умовами праці; 2) за особливий характер праці; 3) в інших випадках, передбачених законодавством (ст.76 КЗпП України).

Згідно з ч.ч.5, 6 ст.21 Закону України Про службу в органах місцевого самоврядування посадовим особам місцевого самоврядування надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законами України не передбачено тривалішої відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу. Посадовим особам, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Порядок і умови надання додаткових оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України Про відпустки у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Судом встановлено, що позивачем згідно розпорядження №4 про надання відпустки від 17 липня 2017 року (т.1 а.с.156) за період роботи з 2016 по 2017 рік використано щорічну основну відпустку у 2017 році тривалістю 37 календарних днів, тобто на 7 календарних днів більше, ніж це передбачено законодавством.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що за відпрацьований позивачем період з 2016 року по 2017 рік позивачу повинна була бути надана щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів та судом враховується, що 7 днів відпустки за 2017-2018 роки позивачем отримано згідно розпорядження №4.

Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України №250 від 27.04.1994 року Про порядок і умови надання державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування додаткових оплачуваних відпусток державним службовцям, які мають стаж державної служби понад 10 років, посадовим особам місцевого самоврядування, які мають стаж служби в цих органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів, а починаючи з 11-го року ця відпустка збільшується на 2 календарних дні за кожний наступний рік. Тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів; додаткові оплачувані відпустки державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування надаються одночасно із щорічною відпусткою згідно з установленим графіком або за згодою сторін окремо від неї.

Судом встановлено, що згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 (т.1 а.с.27-28) ОСОБА_1 обраний Ламбрівським сільським головою 14.04.2006 року, у 2017 році отримав право на щорічну додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів а у 2018 році - 9 календарних днів днів.

Доказів використання ОСОБА_1 щорічної основної відпустки за період роботи 2017-2018 роки у 2018 році тривалістю 23 календарних дні та щорічної додаткової відпустки у 2017 році тривалістю 7 календарних днів, а у 2018 році тривалістю 9 календарних днів відповідачем до суду не надано.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Згідно з п.2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до п.7 розділу IV Порядку №100 Нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Судом встановлено, що згідно відомості про отриману заробітну платню особи (т.1 а.с.77) та виписки по картці/рахунку (т.1 а.с.16-23) вбачається, що ОСОБА_1 за період з травня 2017 року по квітень 2018 року (останні 12 місяців перед датою, коли ОСОБА_1 повинен був отримати компенсації за невикористані відпустки) отримав сумарно заробітну плату 173279,60 грн.

Кількість календарних днів за період травень 2017 року - квітень 2018 року (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством) - 353.

Таким чином сума компенсації за невикористані відпустки ОСОБА_1 становить 173279,60/353*39=19144,32 грн.

При цьому суд зазначає, що позивачу у липні 2018 року було нараховано 7585,12 грн. компенсації за невикористану відпустку, як вбачається з відомості про отриману заробітну платню особи (т.1 а.с.77), таким чином на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню з Ламбрівської сільської ради Тарутинського району Одеській області компенсація за невикористану щорічну основну та додаткову відпустки за період роботи 2017-2018 роки у розмірі 11559,20 грн. (19144.32-7585.12) (з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів).

Суд враховує те, що позивачу компенсація за невикористану основну та додаткову відпустки виплачена не у день звільнення, так само як і те, що заробітна плата позивачу за відпрацьований день 02.05.2018 рік у день звільнення як це передбачено статтею 116 КЗпП України взагалі не виплачена.

Згідно п.20 Постанови Пленуму ВСУ №13 від 24.12.1999 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі,- наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку.

Оскільки, в день звільнення позивача, відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку всіх виплат, що належать позивачу, суд дійшов висновку, що позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом з цим, суд вважає, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості по компенсації за невикористану основну та додаткову відпустки, інші обставини справи.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з конкретних обставин справи, принципів законності та справедливості, суд вважає, що сплаті на користь позивача підлягає частина середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі, що складає 7203,13 грн.

Стягуючи середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на користь позивача у сумі 7203,13 грн., суд при визначенні розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні врахував розмір спірної суми та частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком у тому числі, й щодо періоду за який вона підлягає сплаті, та прийшов до висновку про застосування принципу співмірності.

Тобто застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.07.2018 року по справі №825/325/16.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Враховуючи викладене та приписи ст. 8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними і ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявлених позивачем вимог, а тому позовна заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з Ламбрівської сільської ради Тарутинського району Одеській області на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну основну та додаткову відпустки за період роботи 2017-2018 роки у розмірі 11559,20 грн., заробітну плату за відпрацьований робочий день 02.05.2018 року у розмірі 792,65 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 7203,13 грн., разом 19554,98 грн. (з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів).

Керуючись ст.ст.7, 9, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з Ламбрівської сільської ради Тарутинського району Одеській області на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну основну та додаткову відпустки за період роботи 2017-2018 роки, заробітну плату за відпрацьований робочий день 02.05.2018 року та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 19554,98 грн. (з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 (АДРЕСА_1).

Відповідач - Ламбрівська сільська рада Тарутинського району Одеській області (вул.Садова, 18, с.Ламбрівка, Тарутинський район, Одеська область, 68534, код ЄДРПОУ 23208393).

Повни текст рішення складено та підписано 22.04.2019 року.

Суддя О.А. Вовченко

.