Рішення

від 21.04.2019 по справі 640/21920/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1/125

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 квітня 2019 року № 640/21920/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі позивач, ОСОБА_1 ), адреса: АДРЕСА_1 до Міністерства оборони України (надалі відповідач), адреса: 03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6, в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Міністерство оборони України здійснити виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України №975 від 25 грудня 2013 року у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності ІІІ групи.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач має право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у разі настання ІІІ групи інвалідності, проте, відповідачем протиправно відмовлено у її призначенні та виплаті.

Копія ухвали суду про відкриття провадження у справі направлена на адресу відповідача та отримана уповноваженою особою відповідача 09 січня 2019 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Станом на день ухвалення рішення, відповідач відзиву на позовну заяву не надав з невідомих суду причин.

Відповідно до ч. 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України), при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Відповідно до довідки військової частини польова пошта НОМЕР_1 від 11 грудня 2014 року №3896/319, ОСОБА_1 приймав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальній цілісності України в районі/районах її проведення (Т.1, арк. 15).

Також, згідно з довідкою Лебединського об`єднаного міського військового комісаріату від 26 січня 2018 року №13, ОСОБА_1 дійсно проходив службу в Збройних Силах України в період з 25 листопада 1990 року по 21 жовтня 1992 року та з 14 серпня 2014 року по 17 листопада 2015 року. вказані відомості також підтверджуються наданою суду копією військового квитка (Т.1, арк. 16,. 17-19).

У відповідності до копії довідки про обставини поранення, виданої військовою частиною польова пошта НОМЕР_1 від 22 липня 2015 року №6067, ОСОБА_1 23 листопада 2014 року виконуючи бойове завдання в зоні проведення АТО, перебуваючи на позиції РОП «Піски» Донецької області, потрапив під артилерійський обстріл здійснений незаконними збройними формуваннями, внаслідок чого отримав поранення: вибухова травма, ЗЧМТ, струс головного мозку, гостра реакція на стрес. Також у довідці зазначено, що поранення не пов`язано з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження (Т.1, арк. 20).

26 листопада 2015 року позивачу встановлено 25% втрати працездатності у зв`язку з отриманою травмою, пов`язаною з виконанням обов`язків військової служби, що підтверджується наданою суду копією довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 10 ААА №121277 (Т.1, арк. 13).

Як вбачається з наданою суду копії довідки до огляду медико соціальною експертною комісією серії 12 ААА №669784 від 21 березня 2018 року, ОСОБА_1 з 01 лютого 2018 року вперше встановлено ІІІ групу інвалідності, що настала у зв`язку з виконанням обов`язків військової служби (Т.1, арк. 14).

На підставі вказаних вище обставин, ОСОБА_1 звернувся до Лебединського об`єднаного міського військового комісаріату з заявою щодо вирішення питання про призначення та виплату йому, як інваліду ІІІ групи внаслідок виконання обов`язків військової служби, одноразової грошової допомоги.

У відповідності до копії Витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22 червня 2018 року №65, ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, у зв`язку з тим, що інвалідність встановлена понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності, а також зазначено, що допомога у зв`язку з встановленням 25% втрати працездатності виплачена в сумі 24115,00 грн (Т.1, арк. 22).

Вважаючи дії відповідача щодо відмови у призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позивач зазначив, що є учасником бойових дій, безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. В період з 25 листопада 1990 року по 21 жовтня 1992 року та з 11 серпня 2014 року по 17 листопада 2015 року проходив військову службу в Збройних Силах.

25 листопада 2015 року позивачу встановлено 25% втрати працездатності без встановлення інвалідності, внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби.

З 01 лютого 2018 року ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби.

У зв`язку з чим позивач звернувся із відповідною заявою та доданими до неї документами до військового комісаріату про направлення до Міністерства оборони України на комісію до розгляду питання щодо виплати йому одноразової грошової допомоги як інваліду третьої групи.

За результатами розгляду заяви позивача, комісією відповідача відмовлено у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, у зв`язку з тим, що ІІІ група інвалідності останньому призначена понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня працездатності.

Незгода позивача з вказаним рішенням відповідача стала підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

ВИСНОВКИ ЩОДО НАЯВНОСТІ/ВІДСУТНОСТІ ПОРУШЕНЬ

З огляду на викладене, дії Міністерства оборони України, які полягають у відмові позивачу у призначенні й виплаті одноразової грошової допомоги, у зв`язку з настанням ІІІ групи інвалідності є протиправними.

НОРМИ ПРАВА

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до частини 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (надалі Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ).

Згідно частини 1 статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною 2 статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога.

Так, відповідно до пункту 4 частини 2 статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 16-2 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Частинами 2, 4 статті 16-3 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (в редакції, чинній на час первинного огляду позивача органами МСЕК та встановлення відсотку втрати працездатності) передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам. Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

В силу частини 9 статті 16-3 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, яка прийнята відповідно до пункту 2 статті 16-2, пункту 9 статті 16-3 16-3 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (надалі - Порядок № 975).

Абзацом 2 пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Пунктом 13 Порядку №975 передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Конституційний Суд України у рішенні від 09 лютого 1999 року у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

ПОЗИЦІЯ СУДУ

Судом встановлено, що ОСОБА_1 приймав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальній цілісності України в районі/районах її проведення.

26 листопада 2015 року позивачу встановлено 25% втрати працездатності у зв`язку з отриманою травмою, пов`язаною з виконанням обов`язків військової служби та виплачена грошову допомогу у розмірі 24115,00грн.

З 01 лютого 2018 року вперше встановлено ІІІ групу інвалідності, що настала у зв`язку з виконанням обов`язків військової служби, у зв`язку з чим позивач звернувся у встановленому законом порядку з заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, у зв`язку з настанням інвалідності.

Проте, рішенням Міністерства оборони України, оформленим протоколом №65 від 22 червня 2018 року, останньому у призначенні та виплаті такої допомоги відмовлено, у зв`язку зі спливом дворічного терміну після первинного встановлення ступеня втрати працездатності.

Між тим, суд зазначає, що з аналізу наведених вище норм вбачається, що законодавством України передбачено право військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або відсотку втрати працездатності.

Такі положення норми статті 16-3 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ застосовуються при вирішення питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи (меншого відсотка втрати працездатності) та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи (більшого відсотка втрати працездатності).

Стаття 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а стаття 16-3 Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, строків же реалізації права на одноразову грошову допомогу не передбачено, ані цим Законом, ані іншими нормативно-правовими актами.

Щодо обставини, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року стаття 16-3 Закону № 2011-ХІІ була доповнена абзацом 2 частини 4 відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється, суд зазначає наступне.

01 січня 2017 набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким було доповнено частиною 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 21 грудня 1991 року №2011-ХІІ абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється.

Так, в силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 06 грудня 2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яка набрала чинності 01 січня 2017 року не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, а саме встановлення первинно групи інвалідності (після встановлення відсотка втрати працездатності) за часовий проміжок з 2015 по 2018 рік, оскільки це фактично означатиме застосування зворотної дії закону в часі. Застосування даної норми можливе лише у разі повторного встановлення інвалідності для позивача починаючи з 01 лютого 2018 року і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20 березня 2018 року у справі № 295/3091/17 (№ К/9901/5281/17).

Стаття 16-3 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ у редакції до 01 січня 2017 року не містила часових обмежень на виплату одноразової грошової допомоги у разі, якщо після призначення первинної групи інвалідності (меншого відсотку втрати працездатності) особі було встановлено вищу групу інвалідності (більшого відсотку втрати працездатності), зокрема після двох років з часу первинного встановлення інвалідності.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, то позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 червня 2018 року у справі № 760/11440/17 (№ К/9901/41104/18).

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, іншими словами, людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав, навіть теоретично.

Більш того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. А в статті Протоколу №12 до цієї Конвенції передбачена загальна заборона дискримінації: « 1. Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою. 2. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1».

Слід зазначити, що дискримінація може бути прямою (різне поводження до людей в однаковій ситуації) та непрямою (однакове поводження з людьми, незважаючи на те, дехто з них знаходиться в певній особливій ситуації).

Так, у справі «Тлімменос проти Греції» (Thlimmenos v. Greece, рішення від 06 квітня 2000 року, заява № 34369/97) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 14 Конвенції право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, порушується, коли Держави ставляться по-різному до осіб в аналогічних ситуаціях, не забезпечуючи при цьому об`єктивного та розумного виправдання. Однак це не єдиний аспект заборони дискримінації у статті 14 Конвенції. Право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, також може бути порушене, коли Держави, не маючи об`єктивних і розумних підстав, не застосовують різний підхід до осіб, які перебувають у ситуаціях, що істотно відрізняються.

Дискримінація у даному випадку проявляється у тих обставинах, що особа, якій під час первинного огляду встановлена інвалідність (або менший відсоток втрати працездатності), та яка пройшла повторний огляд на протязі дворічного строку, яким встановлено інвалідність вищої групи (або більший відсоток втрати працездатності) внаслідок хвороби, пов`язаної із проходженням військової служби має право на одноразову грошову допомогу, а яка за тих самих обставин, внаслідок тих чи інших причин пропустила дворічний строк - не має.

З огляду на вказане, суд приходить до висновку, що право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності (меншого відсотка втрати працездатності), оскільки першочергово є встановленим той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров`я внаслідок перебування на військовій службі.

Таким чином, позивач має право на призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги як інваліду ІІІ групи відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16, 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 2011 року №2011-ХІІ у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2019 року №810/3994/18.

В той же час, суд зазначає, що задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 не є ефективним способом захисту прав позивача, оскільки рішення відповідача, яким позивачу відмовлено у призначенні такої допомоги залишиться чинним, та, відповідно, позивач буде позбавлений права на отримання одноразової грошової допомоги, тому суд дійшов висновку, що найбільш ефективним способом захисту прав позивача, керуючись частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України буде визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, яке оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22 червня 2018 року № 65.

Враховуючи встановлені судом обставини, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню й позовні вимоги щодо зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі встановлення інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок поранення, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16, 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 21 грудня 1991 року у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2018 року з урахуванням раніше виплачених сум.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, зокрема, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог: визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, яке оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22 червня 2018 року № 65, а також зобов`язати Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі встановлення інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок поранення, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16, 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 21 грудня 1991 року у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2018 року з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні позовних вимог про визнання дій Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 та у зобов`язанні призначити та виплатити призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі встановлення інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок поранення, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16, 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 21 грудня 1991 року №2011-ХІІ у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2018 року без урахування раніше виплачених сум відмовити.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, яке оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22 червня 2018 року № 65.

3. Зобов`язати Міністерство оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6, код ЄДРПОУ 00034022) призначити та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) одноразову грошову допомогу у разі встановлення інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок поранення, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16, 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 21 грудня 1991 року №2011-ХІІ у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2018 року з урахуванням раніше виплачених сум.

4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова