Постанова

від 16.04.2019 по справі 820/3016/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2019 р.Справа № 820/3016/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бенедик А.П.,

Суддів: Гуцала М.І. , Донець Л.О. ,

за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Спірідонов М.О.) від 22.08.2018 року (повний текст рішення складено 31.08.2018 р.) по справі № 820/3016/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕТАЛОНТЕХСЕРВІС"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕТАЛОНТЕХСЕРВІС", звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення №00001081402 від 12.04.2018 року та №00001071402 від 12.04.2018 року.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Зазначив, що оскільки у позивача в наявності всі необхідні первинні документи, якими документовані операції з контрагентами, то висновки перевіряючих про відсутність реального характеру вказаних операцій є помилковими.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.08.2018 року адміністративний позов задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 00001081402 від 12.04.2018 року та № 00001071402 від 12.04.2018 року.

Стягнути з Головного управління ДФС у Харківській області на користь позивача сплачений судовий збір у сумі 44092 грн. 87 коп.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.08.2018 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про їх обґрунтованість. Зазначив, що за наслідком проведеної перевірки встановлено відсутність реального характеру укладених між позивачем та контрагентами, господарських операцій. А тому, оскільки встановлені за наслідками перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства є обґрунтованими, то спірні податкові повідомлення-рішення є законними.

Позивач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлялись.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що співробітниками Головного управління ДФС у Харківській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "ЕТАЛОНТЕХСЕРВІС" з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017 року, валютного - за період з 01.01.2015 по 31.12.2017 року, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2015 по 31.12.2017 року, за наслідками якої складено ОСОБА_1 №1092/20-40-14-02-08/37660108 від 28.03.2018 року.

Під час перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, зокрема:

п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в наслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1139146 грн., у тому числі за 2015 рік у сумі 148770 грн., за 2016 рік у сумі 816579 грн., за 1 кв. 2017 року у сумі 49468 грн., за 2 кв. 2017 року у сумі 23482 грн., за 3 квартал 2017 року у сумі 13329 грн., за 4 кв. 2017 року у сумі 87518 грн.;

пп. «а» п. 198.1, абзаців першого і другого пп.198.3 ст.198, та п.201.1, п. 201.7 ст.201 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1212473 грн., в т.ч. за червень 2015 року на суму 54481 грн., за липень 2015 року на суму 263 82 грн., за серпень 2015 року на суму 2637 грн.; за листопад 2015 року на суму 14611 грн., за грудень 2015 року на суму 67189 грн., за січень 2016 року на суму 84379 грн., за лютий 2016 року на суму 18564 грн., за березень 2016 року на суму 52035 грн., за квітень 2016 року ; на суму 81287 грн., за червень 2016 року на суму 43282 грн., за липень 2016 року на суму 154519 грн., за серпень 2016 року на суму 131251 грн., за вересень 2016 року на суму 101786 грн., за жовтень 2016 року на суму 32806 грн., за листопад 2016 року на суму 65748 грн., за грудень 2016 року на суму 141653 грн., за січень 2017 року на суму 31405 грн., за квітень року на суму 23559 грн., за серпень 2017 року на суму 40902 грн., за грудень 2017 року на суму 43997 грн., та завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (ряд 21 Декларації) за грудень 2017 року на суму 53245 грн.;

На підставі висновків викладених в акті перевірки, відповідачем 12.04.2018 року винесено податкові повідомлення-рішення:

№00001081402, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1515591 грн. 25 коп., в т.ч. 1212473 грн. за податковим зобов'язанням та 303 118,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

№00001071402, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1423932 грн. 50коп., в т.ч. 1139146 грн. за податковим зобов'язанням та 284786,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись із правомірністю вказаних податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Як було встановлено під час розгляду справи, фактичною підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, слугували встановлені за наслідком проведеної перевірки висновки контролюючого органу про відсутність реального характеру укладених між позивачем та контрагентами покупцями господарських операцій. Підставою для вказаних висновків слугувала отримана податкова інформація щодо контрагентів позивача.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що встановлені судом фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарських операції між позивачем та його контрагентами, а тому висновки податкового органу про заниження позивачем у перевіряємий період податку на прибуток та податку на додану вартість є необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку (п. 22.1 ст. 22 ПК України).

Згідно п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно п.198.1 ст.198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом п.198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата складання податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду; й) індивідуальний податковий номер.

Згідно п. 201.4 ст. 201 ПК України, податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця.

Платники податку в разі здійснення постачання товарів/послуг, постачання яких має безперервний або ритмічний характер:

покупцям - платникам податку - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведені податкові накладні на кожного платника податку, з яким постачання мають такий характер, з урахуванням усього обсягу постачання товарів/послуг відповідному платнику протягом такого місяця;

покупцям - особам, не зареєстрованим платниками податку, - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведену податкову накладну з урахуванням всього обсягу постачання товарів/послуг таким покупцям, з якими постачання мають такий характер, протягом такого місяця.

Перевіряючи правомірність висновків податкового органу щодо відсутності реального характеру вищевказаних господарських операцій, які були покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2 ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704 (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач у перевіряємий період мав господарські відносини із контрагентами ТОВ «ТК «Прінцепс Груп» , ТОВ «Торгактив» , ТОВ « Нордік Стайл» , ТОВ «Союз Імпорт» , ТОВ Кулбрайт» , ТОВ «Лігаторг» , ТОВ «Крафткор» , ТОВ «Індіго Фінанси» , ТОВ «Веллінг» , ТОВ «Бейн Софт» , ТОВ «Спец Модуль» , ТОВ «ТОП Стрім Трейд» , ТОВ «Люкс Старт» , ТОВ «Укрторгмаркетпром» , ТОВ «Хайт ОСОБА_2» , ТОВ «Сфера-Груп» , ТОВ «Еко-Клін» , ТОВ «Європейський продукт» , ТОВ «Нестон» , ТОВ «Східенергосервіс» , ТОВ «Хім Торг Інвест» , ТОВ «Саксон-Транс» , ТОВ «ОСОБА_3 груп» , ТОВ «Радіаліс» , ТОВ «Моноліт Констракшн» , ТОВ «ІНС-Інвестмент» .

Договірні відносини між підприємствами оформлювались як на підставі письмово складених договорів, так і на підставі домовленостей без укладання договорів в письмовій формі.

Згідно наданих позивачем письмових Договорів вбачається, що їх предметом було постачання витратних матеріалів і запасних частин до сільськогосподарської техніки та автомобілів та умовах договорів у відповідності з доданими видатковими накладними на кожну партію продукції.

На підтвердження факту виконання господарських відносин позивачем, як під час проведеної перевірки, так і під час судового розгляду справи було надано копії відповідних видаткових накладних.

Зобов'язання по оплаті вартості товару були виконані позивачем шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на користь контрагентів. Зауважень щодо виконання обов'язку з оплати вартості згаданого у цих документах товару в акті перевірки контролюючим органом не викладено.

На виконання умов договору контрагентами виписано на адресу позивача податкові накладені. Станом на час виконання умов договірних відносин підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Позивач вказував, що придбаний товар в подальшому використано у власній господарській діяльності, а саме реалізований іншим суб'єктам господарювання, на підтвердження чого надав копії видаткових накладних, довіреностей на отримання ТМЦ, обліково-сальдових відомостей, податкових накладних.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що під час судового розгляду підтверджено належними та допустимими доказами факт реальності укладених із контрагентами господарських операцій.

Надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій, а тому посилання податкового органу на те, що подані платником документи не дозволяють встановити реальність виконання вказаних операцій та факт їх використання у господарській діяльності товариства, є помилковими.

За приписами статті 4 Закону України №996-XIV одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Перевіряючи факт здійснення господарської операції, на підставі якої платником податків сформовано дані податкового обліку, суд досліджує товарність такої операції в сукупності чинників, що впливають на її реальний зміст. Зокрема, суд оцінює документи та інші дані, що відображені платником податків в податковому та бухгалтерському обліку, з урахуванням специфіки спірної господарської операції.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів чи допущення помилок в їх оформленні не може слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо іншими даними буде підтверджено фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю.

Колегія суддів зазначає, що незначні недоліки у заповненні бухгалтерських документів не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів. Більш того, вони не є підставою для висновку про нереальність здійснення господарської операції та про обґрунтованість рішення органу доходів і зборів щодо нарахування податкового зобов'язання. Таким чином, помилки у їх оформленні не можуть бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у зобов'язаннях платника податків.

З приводу посилання податкового органу на ненадання позивачем ТТН, колегія суддів зазначає наступне.

Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції у цілому.

Відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податків. При цьому, документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 11.09.2018 року у справах №804/4787/16, №815/6105/17 та №820/477/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином враховуючи, що транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, колегія суддів дійшла висновку, що відсутність ТТН не може свідчити про відсутність реального характеру господарської операції.

З приводу посилання податкового органу, як на підставу відсутності реального характеру укладених між позивачем та контрагентом - ТОВ «Топ Стрім Трейд» , господарських операцій, на вирок Печерського районного суду м.Києва від 17.08.2017 року по справі №757/33900/17-к про засудження особи, яка є засновником (керівником) підприємства за ч. 1 ст. 205 КК України, колегія суддів зазначає наступне.

Так, основне питання, яке має значення для вирішення цього адміністративного спору, пов'язане із оцінкою вироків у кримінальному провадженні, якими встановлена фіктивність контрагентів, за результатами взаємовідносин з якими позивачем сформовано відповідні показники.

Сам факт наявності вироків, особливо тих, які ухвалені на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Обставини, встановлені у вироку, мають значення для правильного вирішення цієї адміністративної справи і повинні бути оціненими судом в силу дії принципу офіційного з'ясування обставин справи.

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 31.07.2018 року по справі №808/1507/16 та від 20.12.2018 року по справі №826/20081/16.

Також, згідно правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 05.06.2018 у справі №805/649/15-а, відсутність у вироку конкретних обставин щодо господарських операцій, періодів їх здійснення, даних посадових осіб, що підписували первинні документи спростовує доводи заявника касаційної скарги, що цей вирок є належним доказом нереальності господарських операцій Товариства з його контрагентами та беззаперечно свідчить про наявність податкового правопорушення платником податків при формуванні податкового кредиту.

У постанові від 20.02.2018 у справі №826/6280/13-а Верховний Суд зазначив, що сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Колегія суддів зазначає, що вироком Печерського районного суду м.Києва від 17.08.2017 року не було встановлено, що позивач мав господарські відносини із ТОВ «Топ Стрім Трейд» , а обставини господарської діяльності між підприємствами не досліджувались.

Щодо інших суб'єктів господарювання, колегія суддів зазначає, що єдиною та основною підставою для висновків про відсутність реального характеру господарських відносин, слугувала виключна податкова інформація, отримана за наслідком перевірки контрагентів.

Так, відповідно до абзаців першого та другого підпункту 2 пункту 4 розділу ІІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 за № 727 (надалі - Порядок) в описовій частині акту перевірки, крім іншого, зазначається: у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно:

- чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення;

- зазначити первинні документи , на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

При цьому, в ході розгляду цієї справи, при розгляді справи попередніми судами ця податкова інформацію до матеріалів справи не долучалась, не надавалась для повного та всебічного дослідження і з'ясування обставин справи.

Згідно з пунктом 61.1 статті 61 ПК України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способи здійснення податкового контролю наведені у статті 62 цього Кодексу, за приписами пункту 62.1 якої податковий контроль здійснюється, зокрема, шляхом: інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань (пункти 74.1, 74.2 статті 74 ПК України).

Процес зіставлення даних податкової звітності з ПДВ у розрізі контрагентів є формальним рівнем податкового контролю, на стадії якого податковий орган фактично порівнює задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов'язань та податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці.

Зазначений етап контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням та сплатою податків.

Відтак, наявна у контролюючого органу податкова інформація про контрагента позивача не є належним доказом безтоварності спірних господарських операцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок/надання послуг, як у дослідженому судом випадку, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26.03.2019 року по справі №804/13206/13, від 02.04.2019 року по справі №804/1444/14, від 09.04.2019 року по справі №822/1602/13-а.

Таким чином, висновки перевірки, які ґрунтуються лише на даних податкової інформації по спірному контрагенту без проведення зустрічних звірок із реальним дослідженням первинної документації контрагенту, є безпідставними.

Колегія суддів зазначає, що стан виконання податкових обов'язків визначається виключно дотриманням норм податкового законодавства. В основі оподаткування лежить не волевиявлення осіб у вигляді цивільно-правового правочину, а фактичний рух активів з урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку з господарською діяльністю платника податків. Це випливає з того, що норми податкового законодавства пов'язують формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування та податкового кредиту з фактом придбання товарів з метою використання в господарській діяльності.

Отже, вирішальним значенням при вирішенні питання щодо формування платником податку витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту має значення не те, які зобов'язання сторони обумовили договором, а те, що вчинив платник податків. З позицій оподаткування не має значення чи має в господарській операції дефект волевиявлення сторін правочину, а має значення господарська операція, що вчинена платником, яка і має бути предметом аналізу в податковому спорі.

Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту надання послуг.

Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 року (далі - Конвенція), є частиною національного законодавства.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами (ст. 46 Конвенції).

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - "ЄСПЛ").

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії, ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагента позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства.

На підставі викладеного, колегія суддів колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності в діях позивача порушення вимог законодавства та, як наслідок, неправомірності нарахування за вказані порушення суми грошового зобов'язання на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи апеляційної скарги щодо правомірності визначення позивачу суми грошового зобов'язання колегія суддів вважає необґрунтованими з вищезазначених підстав.

Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 320, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.08.2018 року по справі №820/3016/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕТАЛОНТЕХСЕРВІС" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя ОСОБА_1 Судді ОСОБА_4 ОСОБА_5 Повний текст постанови складено 22.04.2019 року