Рішення

від 22.04.2019 по справі 910/1428/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2019Справа № 910/1428/19 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю. , при секретарі судового засідання Ваховській К.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРПОЛ" (02099, м.Київ, вул. Бориспільська, буд. 9 ЛІТ."С", корпус 90, офіс 417/2)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІПРОПЛАСТ" (02092, м. Київ, вул. Машиністівська, буд. № 1)

про стягнення 1 572 438,55 грн

Представники сторін:

від позивача: Вращук Х.М.,

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРПОЛ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІПРОПЛАСТ" про стягнення 1 572 438,55 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару за Договором поставки № 230818 від 23.08.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2018 відкрито провадження у справі №910/1428/19, підготовче засідання призначено на 04.03.2019.

В підготовче засідання 04.03.2019 з'явився представник позивача. Представник відповідача в підготовче засідання не прибув.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2019, занесеною до протоколу судового засідання, постановлено відкласти підготовче засідання на 08.04.2019.

В підготовче засідання 08.04.2019 з'явилися представники позивача. Представник відповідача в підготовче засідання не прибув.

У підготовчому засіданні Судом вчинено всі дії, визначені частиною другою статті 182 Господарського процесуального кодексу України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Зважаючи на викладене, за результатами підготовчого засідання 08.04.2019 Судом постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого засідання та призначення справу до судового розгляду по суті на 22.04.2019.

В судове засідання 22.04.2019 з'явився представник позивача. Відповідач в судове засідання уповноваженого представника не направив, про причини його неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (ухвали від 08.04.2019).

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що відповідача було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання, своїм правом на подання відзиву відповідач не скористався, а його неявка не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи обмеженість процесуального строку, Суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні.

В судовому засіданні представник позивача надав документи на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 22.04.2019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

23.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОРПОЛ" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АВІПРОПЛАСТ" (покупець) укладено Договір поставки № 230818 (надалі також - Договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити відповідно до рахунків-фактур, видаткових накладних та товаросупроводжувальних документів, що являють собою невід'ємну частину цього договору, - продукти хімічної промисловості (надалі - товар), якість, кількість, строки поставки, умови оплати та ціна яких визначена за цим договором, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього.

Відповідно до п. 4.3 Договору, покупець зобов'язаний оформити та передати постачальнику оригінал довіреності та отримання товару та оригінал видаткової накладної з підписом покупця протягом 7 календарних днів з дати оформлення видаткової накладної на товар.

В п. 6.4 Договору сторони погодили умови оплати: протягом 20 календарних днів з дати оформлення видаткової накладеної за партію товару, що відвантажується на адресу покупця.

Згідно з п. 7.1 Договору, товар вважається поставленим постачальником і прийнятим покупцем в момент фактичної передачі його покупцю і підписання покупцем відповідних товаротранспортних документів.

За приписами п. 8.1, 8.2 Договору, сторони відповідають за невиконання, неналежне та/або несвоєчасне виконання зобов'язань, передбачених цим Договором та законодавством України.

За несвоєчасну оплату за товар покупець сплачує продавцеві неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості товару за кожний день прострочення, а в випадку прострочення більш ніж 7 календарних днів додатково стягується також неустойка у розмірі 1% (один) відсоток від суми несплаченого товару за кожен день прострочення.

Цей Договір вступає в силу з моменту його укладення і діє до 31 грудня 2018 року, але в будь-якому випадку, до повного виконання Сторонами прийнятих на себе зобов'язань. У разі, якщо жодна зі сторін за 30 календарних днів до закінчення терміну дії цього договору письмово не заявить про намір розірвати Договір, термін дії цього Договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік, без обмеження кількості разів такої пролонгації. (п. 11.1 Договору)

23.08.2018 сторонами підписано Специфікацію № 1 до Договору, за якою загальна вартість товару становить 235 950,00 грн.

17.09.2018 сторонами підписано Специфікацію № 1 до Договору, за якою загальна вартість товару становить 750 756,60 грн., а умови оплати і ціна товару: відстрочка 21 (двадцять один) календарних днів за дати видаткової накладної, згідно з п.п. 6.1 договору поставки № 230818 від 23.08.2018.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору та Специфікації № 2 позивач поставив товар, а відповідач в свою чергу прийняв цей товар, що підтверджується видатковими накладними № 136 від 17.09.2018 на суму 250 252,20 грн, № 137 від 18.09.2018 на суму 125 126,10 грн, № 142 від 19.09.2018 ан суму 125 126,10 грн, № 143 від 21.09.2018 на суму 250 252,20 грн

Відповідачем було здійснено часткову оплату за товар у розмірі 36 000,00 грн, що підтверджується випискою по рахунку позивача.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що зобов'язання з оплати товару за Договором відповідач не здійснив у повному обсязі, внаслідок чого заборгованість останнього становить 714 756,60 грн. Окрім цієї суми основного боргу, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, позивач також просить стягнути з відповідача також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на суму 77 848,86 грн, неустойку за прострочення більш ніж 7 календарних днів у розмірі 1% від суми неоплаченого товару за кожен день прострочення у розмірі 745 470,17 грн, 3% річних у розмірі 6 487,41 грн та інфляційні у розмірі 27 875,51 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 662 Цивільного кодексу України зазначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору та Специфікації № 2 позивач поставив товар, а відповідач в свою чергу прийняв цей товар, що підтверджується видатковими накладними № 136 від 17.09.2018 на суму 250 252,20 грн, № 137 від 18.09.2018 на суму 125 126,10 грн, № 142 від 19.09.2018 ан суму 125 126,10 грн, № 143 від 21.09.2018 на суму 250 252,20 грн, а загалом на суму 750 756,00 грн, які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень.

Проте, товар за вказаними накладеними оплачено відповідачем 25.10.2018 частково на загальну суму 36 000,00 грн, що підтверджується платіжними випискою по рахунку позивача.

За наведених обставин Суд доходить висновку, що відповідач порушив свої зобов'язання за Договором, не здійснив оплату поставленого товару у повному обсязі, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 714 756,60 грн, факт існування якої належним чином доведений та відповідачем не спростований.

Отже, Суд доходить висновку, що позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в розмірі 714 756,60 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 6 487,41 грн та інфляційні втрати у розмірі 27 875,51 грн.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013)

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за загальний період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання з 09.10.2018 по 31.12.2019 у розмірі 27 875,51 грн, Суд зазначає про неправильне здійснення позивачем розрахунку, оскільки позивачем нараховано інфляційні на остаточну суму заборгованості за Договором, а не окремо на заборгованість за кожною накладною. Однак, самостійно здійснивши розрахунок інфляційних за період прострочення відповідача за кожною накладною, Суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення інфляційних підлягають задоволенню у заявленому позивачем обсязі, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений можливості виходити самостійно за межі заявлених позовних вимог.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013)

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних за загальний період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання з 09.10.2018 по 30.01.2019 у розмірі 6 487,41 грн., Суд зазначає про неправильне здійснення позивачем розрахунку, оскільки позивачем нараховано 3% річних на остаточну суму заборгованості за Договором, а не окремо на заборгованість за кожною накладною. Однак, самостійно здійснивши розрахунок 3% річних за період прострочення відповідача за кожною накладною, Суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню у заявленому позивачем обсязі, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений можливості виходити самостійно за межі заявлених позовних вимог.

Окрім суми основного боргу позивач також просить стягнути з відповідача на його користь пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на суму 77 848,86 грн та неустойку за прострочення більш ніж 7 календарних днів у розмірі 1% від суми неоплаченого товару за кожен день прострочення у розмірі 745 470,17 грн на підставі п. 8.2 Договору.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013)

У п. 8.2 Договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату за товар покупець сплачує продавцеві неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості товару за кожний день прострочення, а в випадку прострочення більш ніж 7 календарних днів додатково стягується також неустойка у розмірі 1% (один) відсоток від суми несплаченого товару за кожен день прострочення.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені (подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості товару за кожний день прострочення) за загальний період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання з 09.10.2018 по 31.01.2019 у розмірі 77 848,86 грн., Суд зазначає про неправильне здійснення позивачем розрахунку, оскільки позивачем нараховано пеню на остаточну суму заборгованості за Договором, а не окремо на заборгованість за кожною накладною. Однак, самостійно здійснивши розрахунок пені за період прострочення відповідача за кожною накладною, Суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню у заявленому позивачем обсязі, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений можливості виходити самостійно за межі заявлених позовних вимог.

Разом з тим, що стосується стягнення встановленої у п. 8.2 Договору неустойки у розмірі 1% (один) відсоток від суми несплаченого товару за кожен день прострочення, Суд зазначає таке.

Згідно з положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як вбачається з наведеної умови Договору, встановлена сторонами додаткова неустойка у розмірі 1% (один) відсоток від суми несплаченого товару за кожен день прострочення за своєю правовою природою є пенею.

Водночас, Конституцією України у статті 61 встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Тобто, вищевикладене виключає можливість подвійного застосування до відповідача санкції одного виду за одне й те саме правопорушення, яким є пеня у даному випадку. Окрім того, встановлена сторонами пеня у розмірі 1% виходить за межі, визначені законодавством як максимально дозволені для нарахування санкції такого виду (подвійна облікова ставка НБУ).

Відтак, оскільки стягнення вказаної пені, розрахованої позивачем у розмірі 745 470,17 грн, суперечить приписам статті 61 Конституції України, Суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Поряд з викладеним, позивачем заявлено про стягнення з відповідача витрати, пов'язані з наданням правової допомоги адвоката, у розмірі 19 245,00 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було надано Угоду про надання правової допомоги № 14/01/2019 від 14.01.2019, укладеною між позивачем та адвокатом Святовець Людмилою Володимирівною, Додаткову угоду до договору, банківську виписку.

Дослідивши вказані документи, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, виходячи з обставин справи, Суд визнає, що заявлений позивачем розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Однак, у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати на правову допомогу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІПРОПЛАСТ" (02092, м. Київ, вул. Машиністівська, буд. № 1, ідентифікаційний код 39177774) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРПОЛ" (02099, м.Київ, вул. Бориспільська, буд. 9 ЛІТ."С", корпус 90, офіс 417/2, ідентифікаційний код 41268430) борг у розмірі 714 756 (сімсот чотирнадцять тисяч сімсот п'ятдесят шість) грн. 60 коп., 3% річних у розмірі 6 487 (шість тисяч чотириста вісімдесят сім) грн. 41 коп., інфляційні у розмірі 27 875 (двадцять сім тисяч вісімсот сімдесят п'ять) грн 51 коп., пеню у розмірі 77 848 (сімдесят сім тисяч вісімсот сорок вісім) грн. 86 коп., судовий збір у розмірі 12 404 (дванадцять тисяч чотириста чотири) грн. 53 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 120 (десять тисяч сто двадцять) грн. 95 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 24.04.2019

Суддя Т.Ю.Трофименко