Рішення

від 24.04.2019 по справі 910/1364/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.04.2019Справа № 910/1364/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТК Карат

до Товариства з обмеженою відповідальністю Енергомашвин

про стягнення 150 094,03 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ТК Карат звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю Енергомашвин про стягнення 150 094,03 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором поставки № 186/2018 від 18.04.2018, в частині здійснення розрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2019 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.

27.02.2019 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків, відповідно до якої, позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 11.02.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2019 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1364/19. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 04.03.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та отримана відповідачем 07.03.2019, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103049828270.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

18 квітня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ТК Карат (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Енергомашвин (далі - покупець, відповідач) укладено Договір поставки № 186/2018 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується систематично постачати і передавати у власність покупцю товар передбачений у рахунках-фактурах, згідно яких було проведено відвантаження товару, видаткових накладних або специфікаціях, які додаються до даного Договору і складають його невід'ємну частину, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного Договору.

Асортимент товару передбачається у рахунках-фактурах або специфікаціях, які додаються до даного Договору (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п. 4.1 Договору товар постачається покупцю протягом строку, узгодженого сторонами в додатках, специфікаціях до даного Договору, або вказується в рахунках-фактурах.

Згідно з п. 5.1 Договору покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, передбаченою у рахунку-фактурах або специфікаціях, які додаються до даного Договору і складають його невід'ємну частину.

При цьому, п. 5.3 Договору сторонами узгоджено, що ціна договору складається із сум вартості товарів, поставлених за всіма підписаними сторонами видатковими накладними протягом всього строку дії даного договору.

За умовами п. 6.2 Договору оплата по Договору покупцем оплачується на умовах 100% передоплати, згідно виставленого рахунку-фактури, якщо сторони не обумовили інше.

У відповідності до п. 7.1 Договору постачання здійснюється на умовах EXW - склад постачальника, у відповідності до вимог міжнародних правил тлумачення термінів Інкотермс у редакції 2010 року, які застосовуються з урахуванням особливостей, що пов'язані внутрішньодержавним характером цього Договору, умовам цього Договору та вимогам чинного законодавства України.

Договір набирає чинності з моменту підписання Договору і діє протягом одного календарного року до 31.12.2018 (п. 13.1 Договору).

07.11.2018 сторонам узгоджено Специфікацію № 1 на суму 250 471,16 грн.

Згідно з умовами специфікації № 1 від 07.11.2018, оплата по даній специфікації покупцем оплачується в наступному порядку:

- 30% передоплати, від загальної суми замовленого товару;

- інші 70% покупець зобов'язується перерахувати в строк, що не перевищує 30 календарних днів з моменту поставки товару.

Як зазначає позивач, ним було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за Договором та поставлено відповідачу товар, що підтверджується видатковою накладною № 14202 від 27.11.2018 на суму 250 821,08 грн., однак відповідач за отриманий товар у повному обсязі не розрахувався, в зв'язку з чим, станом на день складання позовної заяви, за відповідачем обліковується заборгованості в розмірі 125 601,70 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Укладений між сторонами договір за своєю природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до специфікації № 1 від 07.11.2018 сторонами узгоджено поставку товару на суму 250 471,16 грн.

Судом встановлено, що позивачем було здійснено поставку відповідачу товару на суму 250 821,08 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № 14202 від 27.11.2018 на суму 250 821,08 грн.

В силу вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

За умовами п. 6.2 Договору оплата по Договору покупцем оплачується на умовах 100% передоплати, згідно виставленого рахунку-фактури, якщо сторони не обумовили інше.

Згідно з умовами специфікації № 1 від 07.11.2018, оплата по даній специфікації покупцем оплачується в наступному порядку:

- 30% передоплати, від загальної суми замовленого товару;

- інші 70% покупець зобов'язується перерахувати в строк, що не перевищує 30 календарних днів з моменту поставки товару.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату № 29630 від 07.11.2018 на суму 250 821,08 грн.

Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки АТ ОТП Банк , відповідачем було сплачено за отриманий товар 08.11.2018 - 75 125,15 грн. та 19.11.2018 - 50 094,23 грн.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів на підтвердження оплати поставленого позивачем товару у повному обсязі, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Водночас, в матеріалах справи наявний Гарантійний лист ТОВ Енергомашвин за вих. № 372 від 28.12.2018, відповідно до якого відповідач гарантує остаточну оплату за Специфікацією № 1 до Договору у термін до 20.01.2019.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачу товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 125 601,70 грн.

Також, позивачем заявлено до стягнення 24492,33 грн. нарахованої пені.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 216, 218 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Суд зазначає, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено пеню.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання (та одночасно вид відповідальності за неналежне виконання/невиконання зобов'язання) як пеня та механізм її нарахування встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України та частиною шостою статті 232 ГК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 3 Специфікації № 1 від 07.11.2018 встановлено, що у випадку не здійснення оплати товару у строк зазначений у п. 2 даної специфікації, до покупця додаткового застосовуються штрафні санкції, а саме 0,5% від вартості товару за кожний прострочений календарний день.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Здійснивши перерахунок пені, з урахуванням Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягає пеня в розмірі 4 831,36 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач також просить стягнути з відповідача витрати, пов'язані з наданням правової допомоги у розмірі 19 905,97 грн.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

У якості понесених витрат позивач надав суду Договір про надання правової допомоги №3006/Б від 25.05.2017 року, укладений між позивачем та адвокатським бюро Стельниковича В.А., Додаткову угоду від 03.01.2019 до Договору, Акт здачі-приймання наданих послуг за Договору та Додатковою угодою.

Однак, позивачем не надано жодних доказів оплати послуг адвоката в розмірі 19 905,97 грн., які прийняті позивачем за Додатковою угодою до Договору про надання правової допомоги від 03.01.2019.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Згідно із ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення учасником справи судових витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надано належні фінансові документи, що свідчать про перерахування цією особою коштів адвокату за надані послуги на підставі договору про надання правової допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 19/64/2012/5003, від 05.01.2019 у справі № 906/194/18, від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18.

Таким чином, оскільки доказів понесення позивачем реальних витрат у розмірі 19 905,97 грн., як вартості адвокатських витрат, позивачем до суду не надано, суд відмовляє в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 19 905,97 грн. адвокатських витрат.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Енергомашвин (04078, м. Київ, вулиця Сирецька, будинок 49; ідентифікаційний код: 38233455) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТК Карат (04080, м. Київ, вулиця Кирилівська, будинок 86; ідентифікаційний код: 34925417) заборгованість в розмірі 125 601 (сто двадцять п'ять тисяч шістсот одна) грн. 70 коп., пеню в розмірі 4 831 (чотири тисячі вісімсот тридцять одна) грн. 36 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 958 (одна тисяча дев'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 78 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 256 та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення складено: 24.04.2019

Суддя О.А. Грєхова