Рішення

від 22.04.2019 по справі 915/566/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2019 року Справа № 915/566/19

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Мавродій Г.В.

представник позивача в судове засідання не з'явився,

представник відповідача в судове засідання не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Електромонтаж-Техсервіс”, 54003, м.Миколаїв, пр.Центральний, буд.158-А

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Електропотенціал”, 54001, м.Миколаїв, вул.Садова, буд.1, офіс 314

про: стягнення 6 551,08 грн.          

20.03.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю “Електромонтаж-Техсервіс” звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №36 від 19.03.2019 в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Електропотенціал” заборгованості у розмірі 6 551,08 грн. з якої: 5 000,00 грн. – основна заборгованість, 444,37 грн. – 3% річних, 1106,71 грн. – інфляційні втрати.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що між позивачем та відповідачем було досягнуто домовленості про здійснення поставки товару на загальну суму 24 927,26 грн. в підтвердження чого посилається на видаткову накладну №3 від 28.02.2018. Вказує, що в порушення норм законодавства відповідач поставлений товар оплатив частково, у зв'язку з чим за ним рахується заборгованість у розмірі 5000,00 грн. Також, позивачем, за неналежне виконання взятих на себе зобов'язань, нараховано відповідачу 3% річних та інфляційні втрати.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 22.03.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання. Запропоновано відповідачу, у разі наявності заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження, в 5-денний строк від дня отримання даної ухвали, подати суду заяву у відповідності до ч.4 ст.176 ГПК України. Запропоновано відповідачу, в 15-денний строк від дня отримання цієї ухвали, надати суду відзив на позов, оформлений згідно вимог ст.165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів на адресу позивача. Запропоновано позивачу, в 5-денний строк від дня отримання відзиву на позов, надати суду відповідь на відзив, оформлену згідно вимог ст.166 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується відповідь позивача, якщо такі докази не надані відповідачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відповіді на відзив і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. Запропоновано відповідачу подати до суду заперечення на відповідь на відзив, які мають відповідати вимогам ст.167 ГПК України, протягом 5 днів з дня одержання відповіді на відзив.

Відповідач явку повноважного представника у судове засідання 22.04.2019 не забезпечив. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 22.03.2019 відповідач був повідомлений про час та місце розгляду справи. Вказана ухвала була направлена відповідачеві та повернулись до суду з зазначенням причин невручення. Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов оформлений згідно вимог ст.165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача не скористався, заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надав.

У відповідності до п.п.4 ч.6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення зокрема є, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Враховуючи, що ухвала Господарського суду Миколаївської області від 22.03.2019 направлена на адресу відповідача яка зазначена в позовній заяві та в спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, який був зроблений судом, то суд вважає, що відповідач належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.

Відповідно до ч. 9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами .

22.04.2019 позивач до відділу документального забезпечення господарського суду Миколаївської області надав клопотання в якому просить суд розглядати справу №915/566/19 без участі представника позивача. Вказує, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представника позивача та відповідача.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю “Електромонтаж-Техсервіс” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Електропотенціал” був укладений договір поставки в усній формі.

28 лютого 2018 року на підставі видаткової накладної №3 від 28.02.2018 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 24 927,26 грн. (з ПДВ), який був отриманий відповідачем, що підтверджується підписом представника відповідача на вказаній видатковій накладній та скріплено печатками сторін (а.с.12).

Разом з товаром та видатковою накладною покупцю був наданий рахунок №3 від 28.02.2018 на оплату поставленого товару (а.с.13).

Позивач в позовній заяві зазначає, що відповідач за отриманий товар розрахувався часткову в розмірі 19 927,26 грн. що підтверджується копією банківської виписки від 30.10.2018 (а.с. 14), від 17.10.2018 (а.с.15), від 22.06.2018 (а.с.16).

З метою досудового врегулювання спору, позивачем 04.10.2018 було направлено відповідачу вимогу про погашення боргу, що підтверджується копіює опису вкладення та накладною (а.с.19,20).

Вказана вимога була отримана відповідачем 12.10.2018, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с.21).

Відповідач в повному обсязі кошти за отриманий від позивача товар не сплатив, на день розгляду справи в суді заборгованість відповідача складає 5 000,00 грн. (24 927,26 грн. – 19 927,26 грн.).

Таким чином, між сторонами виникли правовідносини з усної угоди поставки, підтвердженням якої є видаткова накладна №3 від 28.02.2018 на суму 24 927,26 грн., яка містить відомості про кількість товару, ціну та загальну суму поставки.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Статтями 202 та 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі, а сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю на настання відповідних наслідків.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. (ч.1 ст. 206 ЦК України).

Частиною 1 ст. 626 Цивільного Кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч.ч. 1-2 ст. 180 ГПК України).

Викладене кореспондується з приписами цивільного законодавства, згідно яких договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ст. 638, ч. 1 ст. 639, ч.ч. 1-2 ст. 640, ч. 1 ст. 641, ч.ч. 1-2 ст. 642 ЦК України).

Господарським законодавством України визначено, що за договором поставки одна сторона – постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язаний прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.265 ГК України).

У відповідності до ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю – продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного Кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суд визнає, що між сторонами укладено договір поставки в усній формі, а відвантаження товару було здійснено за видатковою накладною №3 від 28.02.2018 на суму 24 927,26 грн.

Згідно ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Обов'язок негайно оплатити поставлений товар після його прийняття випливає з припису вказаної статті незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. (п. 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”). У відповідача виник обов'язок негайно оплатити поставлений товар після його прийняття, незалежно від вимоги позивача.

Отже, термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права — покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

За таких обставин, факт отримання товару відповідачем згідно видаткової накладної, наданої позивачем на підтвердження своїх вимог, є підставою для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Таким чином, поставка була здійснена на підставі усної угоди, а відвантаження товару було здійснено за видатковою накладною, відповідно до вказаних обставин обов'язок з оплати виник у відповідача за видатковою накладною №3 від 28.02.2018 – 28.02.2018.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що позовні вимог про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 5 000,00 грн. є обґрунтованими відповідно до вимог Закону і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушеннями умов, зазначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування – це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

В період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв'язку з неналежним виконанням грошового зобов'язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов'язання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.

За своєю правовою природою 3% річних є мірою виключної відповідальності за прострочку виконання грошового зобов'язання у вигляді плати боржника за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання ним грошового зобов'язання перед кредитором. 3 % річних не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Позивач згідно наданого до суду розрахунку нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних у загальному розмірі 444,37 грн.нараховані:

- на суму заборгованості 24 927,26 грн. за період з 02.03.2018 по 21.06.2018

в розмірі 229,47 грн.;

- на суму заборгованості 15 254,56 грн. за період з 22.06.2018 по 16.10.2018

в розмірі 146,69 грн.;

- на суму заборгованості 10 000,00 грн. за період з 17.10.2018 по 29.10.2018

в розмірі 10,68 грн.;

- на суму заборгованості 5 000,00 грн. за період з 30.10.2018 по 18.03.2019

в розмірі 57,53 грн. розмір яких є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Також, позивач згідно наданого до суду розрахунку нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні у загальному розмірі 1 106,71 грн. нараховані:

- на суму заборгованості 24 927,26 грн. за період з березня 2018 по травень

2018 року в розмірі 475,81 грн.;

- на суму заборгованості 15 254,56 грн. за період з липня 2018 року по

жовтень 2018 року в розмірі 443,43 грн.;

- на суму заборгованості 5 000,00 грн. за період з листопада 2018 року по

лютий 2019 року в розмірі 187,47 грн.

Так, за підрахунком суду здійсненого за допомогою програми «Законодавство» та з урахуванням вірного визначення періоду нарахування розмір інфляційних втрат, який підлягає стягненню з відповідача становить 844,31 грн. нараховані:

- на суму заборгованості 24 927,26 грн. за період з березня 2018 по травень

2018 року в розмірі 475,81 грн.;

- на суму заборгованості 15 254,56 грн. за період з липня 2018 року по

вересень 2018 року в розмірі 181,03 грн.;

- на суму заборгованості 5 000,00 грн. за період з листопада 2018 року по

лютий 2019 року в розмірі 187,47 грн.

Позовні вимоги щодо стягнення інфляційних в розмірі 262,40 грн. (1 106,71 грн. – 844,31 грн.) задоволенню не підлягають.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

          Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

          Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Згідно зі статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь - яких доказів того, що відповідач належним чином і в повному обсязі виконав свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару, відповідач, у порушення приписів ст.73,74 ГПК України, суду не надав, тобто не довів безпідставність позовних вимог, тоді як надані позивачем докази, як зазначалось вище, навпаки, підтверджують наявність вказаної у позові заборгованості, а відтак і обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 11 ,73, 74, 76-79, 86,91, 123, 129, 232, 238, 241, 247, 248, 252 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позовні вимоги задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Електропотенціал”

(54001, м.Миколаїв, вул.Садова, буд.1, офіс 314, код ЄДРПОУ 39262927) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Електромонтаж-Техсервіс” (54003, м.Миколаїв, пр.Центральний, буд.158-А, код ЄДРПОУ 38169385) 5 000,00 грн. – основної заборгованості, 3% річних у розмірі 444,37 грн., інфляційних втрат у розмірі 844,31 грн. та 1844,16 грн. судового збору.

3.          В решті позову відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI “Перехідні положення” ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 24.04.2019

Суддя Н.О. Семенчук