Постанова

від 23.04.2019 по справі 335/6880/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 23.04.2019 Справа № 335/6880/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/6880/18 Провадження №22-ц/807/1651/19

Головуючий в 1-й інстанції - Геєць Ю.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2019 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого, судді-доповідачаОСОБА_1 суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3 секретарОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Обслуговуючий кооператив Житлово-будівельний кооператив Сова , Департамент архітектури та містобудування Запорізької міської ради про визнання протиправними та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2018 року ОСОБА_5 звернувся до Територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Обслуговуючий кооператив "Житлово - будівельний кооператив "Сова", Департамент архітектури та містобудування Запорізької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 30 листопада 2016 року на одинадцятій сесії сьомого скликання Запорізької міської ради прийнято рішення № 106/56 „Про надання у користування на умовах оренди ОК „ЖБК „СОВА» земельної ділянки по вул. Незалежної України, 40-г для розташування односекційного житлового будинку» .

Зазначене рішення позивач вважає таким, що є протиправним та підлягає скасуванню з наступних підстав.

Приймаючи оскаржуване рішення №106/56 „Про надання у користування на умовах оренди ОК „ЖБК „СОВА» земельної ділянки по вул. Незалежної України, 40-г для розташування односекційного житлового будинку» , Відповідач у п. 2 зазначив мету передачі земельної ділянки - надати у користування на умовах оренди строком до 27.06.2033 року ОК „ЖБК „СОВА» (і.п.н. 40356615) земельну ділянку (кадастровий номер 2310100000:05:008:0148) площею 0,0620 га (землі житлової та громадської забудови; для будівництва і обслуговування багатоквартирного будинку) по вул. Незалежної України, 40-г для розташування односекційного житлового будинку в межах, раніше затверджених рішенням міської ради від 27.06.2014 року № 55/7 за рахунок земель Запорізької міської ради.

Цим же рішенням (п. 3.8) відповідач зобов'язав ОК „ЖБК „СОВА» не допускати самовільного будівництва.

Однак, на час видачі оскаржуваного рішення відповідачу було достеменно відомо, що на вказаній земельній ділянці попереднім власником велось самовільне будівництво. Надавши ОК „ЖБК „СОВА» право користування земельною ділянку саме з метою розташування односекційного житлового будинку відповідач безпосередньо дозволив продовжувати самовільне будівництво.

Підтвердженням самовільного будівництва даного будинку є наслідки проведених перевірок Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області, якими встановлено, що об'єкт будівництва, розташований за адресою: 69037, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України (колишня 40 років Радянської України) після скасування наказом Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області від 15.12.2015 року № 96 реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт, є об'єктом самовільного будівництва з моменту скасування цієї декларації.

Відсутність у ОК „ЖБК „СОВА» документу, який дає право виконувати будівельні роботи, при відсутності належно затвердженого проекту, унеможливлює користування спірною земельною ділянкою.

Права позивача вже були порушені самовільним будівництвом, що виконувалося на даній земельній ділянці (акт перевірки ДДАБІ в ЗО від 15.12.2015 року, наказ № 96 від 15.12.2015 року), попереднім орендарем (ЖБК „ВАШ ДІМ» ). Позивач вже звертався до відповідача з метою скасування попереднього рішення про передачу в оренду земельної ділянки за вищезазначеною адресою (рішення Запорізької міської ради №55/7 від 27.06.2014 року).

Під час всебічного розгляду цих питань на засіданнях постійної комісії з питань депутатської діяльності, регламенту, законності, правопорядку та запобігання корупції Запорізької міської ради, що відбулись у січні 2016 року, було виявлено інші порушення у процедурі прийняття оскаржуваного рішення. Не зважаючи на це, відповіддю без дати за №Ко-13605-О виконавчий комітет міської ради відмовився вчинити дії щодо скасування попереднього рішення відповідача, роз'яснивши виключно компетенцією суду вирішення даного питання, пояснюючи це неможливістю скасування раніше прийнятих рішень, які є актами індивідуальної дії.

Протиправним рішенням відповідача порушено право позивача, виходячи з наступного.

Підставою для виділення зазначеної земельної ділянки в оренду стало будівництво багатоповерхового житлового будинку. Розміщення на даній земельній ділянці будинку порушило права позивача як мешканця існуючого прилеглого житлового будинку.

Забудова порушила екосистему як житлового кварталу, у складі якого знаходиться будинок № 40 по вул. Незалежної України (колишня Сорок років Радянської України), так і безпосередньо зазначеного будинку, де проживає позивач.

В результаті розміщення нової п'ятиповерхової будівлі напроти торця житлового будинку № 40 по вул. Незалежної України в житлових приміщеннях квартири № 9, де мешкає позивач, порушено нормативний показник коефіцієнта природної освітленості, а також утворюються дискомфортні умови проживання в результаті падаючої тіні від будівлі-новобудови.

Прийняття відповідачем оскаржуваного рішення порушило права позивача щодо культурної спадщини, оскільки земельна ділянка, розташована в межах історичного ареалу „Соціалістичне Запоріжжя» .

Прийнявши оскаржуване рішення відповідач надав можливість продовжити спотворювати розпланування та форму забудови історичного ареалу „Соціалістичне Запоріжжя» , порушивши культурні права громадян України та, зокрема, права позивача.

При здійсненні повноважень власника землі відповідач є рівноправним суб'єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію права розпоряджатися землею. У цьому випадку відсутня підпорядкованість одного учасника земельних правовідносин іншому, яка має місце під час здійснення органом місцевого самоврядування владних управлінських функцій. Пряме адміністрування з боку органів влади є неприпустимим.

У спірних відносинах, відповідач діє з третьою особою - обслуговуючим кооперативу „Житлово-будівельний кооператив „СОВА» на договірних засадах.

Посилаючись на зазначене позивач просив суд визнати протиправним та скасувати рішення одинадцятої сесії Запорізької міської ради сьомого скликання від 30.11.2016 року № 106/56 „Про надання у користування на умовах оренди ОК „ЖБК „СОВА» земельної ділянки по вул. Незалежної України, 40-г для розташування односекційного житлового будинку» , стягнути з Запорізької міської ради на користь позивач судові витрати.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_5 до Територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Обслуговуючий кооператив "Житлово - будівельний кооператив "Сова", Департамент архітектури та містобудування Запорізької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення - відмовлено повністю..

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6подав апеляційну скаргу , в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги ОСОБА_5 у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6є те, що судом першої інстанції не було враховано всіх наданих позивачем доказів на підтвердження своїх позовних вимог, щодо протиправності рішення №106/56 Про надання у користування на умовах оренди ОК ЖБК СОВА земельної ділянки по вул.. Незалежної України, 40-г для розташування односекційного житлового будинку від 30 листопада 2016 року.

У відзиві на апеляційну скаргу Запорізька міська рада зазначає, що заперечує проти апеляційної скарги ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 , просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Встановлено, що рішенням Запорізької міської ради №106/56 від 30.11.2016 року „Про надання у користування на умовах оренди ОК ЖБК „СОВА» земельної ділянки по вул. Незалежної України, 40-г для розташування односекційного житлового будинку» ОК ЖБК „СОВА» було передано у користування на умовах оренди до 27.06.2033 року земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:05:008:0148, площею 0,0620 га по вул. Незалежної України, 40-г у м. Запоріжжі для розташування односекційного житлового будинку в межах, раніше затверджених рішенням міської ради від 27.06.2014 року №55/7 за рахунок земель Запорізької міської ради.

Пунктом 5 вказаного рішення договір оренди землі від 17.07.2014 року № 201405000100315 (право оренди зареєстровано від 05.08.2014 за №6580194) - розірвано. (а.с. 9).

При цьому, на виконання вказаного рішення між Запорізькою міською радою та ОК ЖБК „СОВА» було укладено договір оренди землі № 201705000100225 від 06.04.2017 року строком до 27.06.2033 року. У відповідності до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно № 137363765 від 11.09.2018 року за ОК „ЖБК „СОВА» зареєстровано будівництво, односекційний житловий будинок, об'єкт житлової нерухомості за адресою м. Запоріжжя, вул. Сорок років Радянської України, 40-г (на теперішній час це вул. Незалежної України, 40г) (а.с. 69-72).

Відповідно до п. 2 оскаржуваного рішення зазначено, що земельна ділянка надається у користування на умовах оренди строком до 27.06.2033 року обслуговуючому кооперативу „ЖИТЛОВО-БУДІВЕЛЬНИЙ КООПЕРАТИВ „СОВА» земельну ділянку (кадастровий номер 2310100000:05:008:0148) площею 0,0620 га (землі житлової та громадської забудови; для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку) по вул. Незалежної України, 40-г для розташування односекційного житлового будинку в межах, раніше затверджених рішенням міської ради від 27.06.2014 року № 55/7 за рахунок земель Запорізької міської ради.

Згідно інформації містобудівного кадастру, який ведеться Департаментом згідно ст. 22 Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності» та п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 року № 559 „Про містобудівний кадастр» , зареєстровано проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розташування односекційного житлового будинку у Орджонікідзевському районі, вул. 40 років Радянської України, 40-г, замовник - Житлово-будівельний кооператив „ВАШ ДІМ» , реєстраційний номер - ПВ-2014/0052 від 28.04.2014 року (від 17.06.2014 року коригування).

У межах вимог Земельного кодексу України та Регламенту міської ради по розгляду заяв громадян та юридичних осіб з питань оформлення земельних ділянок у місті Запоріжжі, затвердженого рішенням міської ради від 05.11.2014 року № 37, вищезазначений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки було опрацьовано, погоджено та надано висновок від 17.06.2014 року № 3058 (а.с. 109).

На час погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки - у м. Запоріжжі основною містобудівною документацією був генеральний план м. Запоріжжя, затверджений рішенням Запорізької міської ради від 15.09.2004 року № 4 (а.с. 110-112).

Згідно з генеральним планом м. Запоріжжя, затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 15.09.2004 року № 4, земельна ділянка розташована на території середньо поверхової житлової забудови. Вид використання відповідає містобудівній документації.

Також, земельна ділянка має обмеження містобудівного характеру:

згідно генерального плану м. Запоріжжя, затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 15.09.2004 року № 4 (планувальні обмеження) - зона акустичного дискомфорту від залізниці;

згідно генерального плану м. Запоріжжя, затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 15.09.2004 року № 4 (зона охорони культурної спадщини) - межі історичних ареалів, межі охоронних зон .

Чинною містобудівною документацією є генеральний план м. Запоріжжя, затвердженого рішенням міської ради від 15.09.2004 року № 4, зі змінами внесеними рішенням міської ради від 27.09.2017 року № 31. Функціональне призначення та обмеження містобудівного характеру по земельній ділянці за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 40-г не змінились (а.с. 113-114).

Відповідно до п. 3.4. Положення про департамент архітектури та містобудування Запорізької міської ради, затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 25.01.2017 року № 52 до повноважень Департаменту віднесене надання висновків щодо погодження проектів землеустрою.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів в обгрунтуання свого позову тому підстав для визнання незаконним та скасування рішення Територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради немає оскільки при його прийнятті право та охоронюваний законом інтерес позивача не був порушений.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду, зауважуючи, щодоводи викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 обґрунтовано оцінені в оскаржуваному судовому рішенні.

Відповідно до ст.ст . 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Відповідно до ст . 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 ЗУ „Про місцеве самоврядування в Україні» обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Відповідно до п. 10 ст. 59 ЗУ „Про місцеве самоврядування в Україні» рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності нормам законодавства України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб в судовому порядку.

Відповідно до ч. 5 ст. 60 ЗУ „Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується і це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників.

Стаття 116 Земельного кодексу України регламентує, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному ч.1 ст. 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок надання земельних ділянок у користування суб'єктам господарювання здійснюється відповідно до приписів ст. 12, ч. 2 ст. 116, ст.ст. 120, 123, 125, 126 Земельного кодексу України , якими передбачено, зокрема, право районних рад передавати земельні ділянки у власність або користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад, право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав, надання у користування земельної ділянки без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складання документації із землеустрою; право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» .

Згідно ч. 2 ст. 152, ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Викладене свідчить, що підставою для скасування рішень органу місцевого самоврядування є, зокрема, наявність порушення внаслідок прийняття таких рішень чинних прав на земельні ділянки, які (права) оформлені у встановленому законом порядку.

Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не порушено принципу правозастосування передбаченого ч. 2 ст . 19 Конституції України , оскільки підставою для скасування рішень органу місцевого самоврядування є, зокрема, наявність порушення внаслідок прийняття таких рішень чинних прав на земельні ділянки, які (права) оформлені у встановленому законом порядку. Позивачем не надано доказів, що на момент прийняття оскаржуваного рішення були порушені права позивача внаслідок прийняття зазначеного рішення, що є обов'язковою підставою для захисту прав та законних інтересів судом.

В силу вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Способи захисту прав визначені у ст. 16 ЦК України.

Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що із змісту позовної заяви та наданих на її обґрунтування доказів не вбачається факту порушення прав позивача. Позивач в обґрунтування позовних вимог, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту порушення відповідачем прав позивача не надав, будь-яких інших доводів в обґрунтування зазначених вимог позивачем не наведено.

Основними доводами апеляційної скарги є посилання апелянта на факти вставнолені іншим судовим рішенням у справі №335/15153/14-ц від 19.03.2018 року за об'єднаним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до Житлово-будівельного кооперативу ВАШ ДІМ , Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив СОВА , треті особи: Державний архітектурний-будівельна інспекція України, Виконавчий комітет Запорізької міської ради про визнання будівництва самочинним та зобов'язання вчинити дій.

Однак Територіальна громада міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради у цій справі не була стороною у спорі, окрім цього позивач оспорює законність рішення відповідача від 30.01.2016 року тобто яке було прийняте задовго до вказаного рішення суду.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору ; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення .

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 12 ч. 3 ЦПК України).

Випадки, передбачені ст. 82 ЦПК України, для звільнення від доказування позивача у цій справі, відсутні.

Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не надав суду належних, допустимих доказів в обґрунтування свого позову у цій справі, а отже не має підстав для визнання незаконним та скасування рішення відповідача, при його прийнятті право та охоронюваний законом інтерес позивача не порушено.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при встановленні зазначених фактів не були порушені норми процесуального права, правильно застосовано норми матеріального права, а тому підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого 2019 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 24 квітня 2019 року.

Головуючий, суддя-доповідач ОСОБА_1

судді: О. В. Крилова

ОСОБА_3