Постанова

від 23.04.2019 по справі 823/320/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 квітня 2019 року

Київ

справа №823/320/16

адміністративне провадження №К/9901/12160/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Бучик А.Ю.,

суддів: Гімона М.М., Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП "Імпульс плюс" на постанову Черкаського окружного адміністративного суду в складі судді Рідзель О.А. від 05.07.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Літвіної Н.М., Коротких А.Ю., Чаку Є.В. від 15.09.2016 у справі №823/320/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Айова" до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області, Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "ВП "Імпульс плюс", ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення щодо реєстрації права оренди,

УСТАНОВИВ:

В квітні 2016 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області, Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2, ТОВ ВП Імпульс плюс , в якій просив визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області (індексний номер 27783696 від 11 січня 2016 року).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що державним реєстратором протиправно проведено подвійну державну реєстрацію за товариством з обмеженою відповідальністю ВП Імпульс Плюс права оренди земельної ділянки, яка на підставі укладеного з Мазур Є.Г. договору вже перебуває в оренді позивача, а тому оскаржене рішення порушує права позивача та підлягає скасуванню.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, третя особа ТОВ "ВП "Імпульс Плюс", подало касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні позову.

Позивач у запереченні на касаційну скаргу просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Заслухавши доповідача по справі та перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 20 травня 2006 року між позивачем (орендар) та Мазур Є.Г. (орендодавець) укладено договір (б/н) оренди землі, предметом якого є оренда земельної ділянки, строком на 10 років загальною площею 2,38 га, що належить орендодавцю на праві власності відповідно до Державного акту від 30 грудня 2003 року серії ЧР №146056. Зазначений договір зареєстровано у Тальнівському районному відділі Черкаської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Державному комітеті України по земельних ресурсах 31 серпня 2006 року за №040679300242.

12 травня 2010 року між орендарем та орендодавцем підписано додатковий договір № 179 до основного договору оренди землі. Відповідно до п. 3 додаткового договору, термін дії договору становить 6 років з моменту його державної реєстрації. Державну реєстрацію додаткового договору здійснено 10 грудня 2010 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 041079300330.

У період дії зазначеного договору державний реєстратор Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області Озюменко О.В. 11 січня 2016 року прийняла рішення № 27783696 про реєстрацію за ТОВ ВП Імпульс плюс права оренди на зазначену земельну ділянку на підставі договору оренди від 15 вересня 2015 року № 93, укладеного між ТОВ ВП Імпульс плюс та Мазур Є.Г. Відповідно до договору від 15 вересня 2015 року № 93 строк дії права оренди починається з 31 серпня 2016 року.

Вважаючи зазначене рішення державного реєстратора протиправним та таким, що порушує його права та інтереси, як законного орендаря спірної земельної ділянки, ТОВ Айова звернулось з позовом до суду.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Суди не звернули уваги на те, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 2 КАС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

У пункті 7 частини першої статті 3 КАС України в наведеній вище редакції визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Водночас помилковим є застосування статті 17 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17.

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки державний реєстратор, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право оренди на спірну земельну ділянку), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.

Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права оренди і відсутністю такого права у ТОВ ВП Імпульс плюс і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо фіксації свого права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Отже, ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та ТОВ ВП Імпульс плюс щодо права на спірну земельну ділянку, яке підлягає державній реєстрації.

З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Також Верховний Суд вважає, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права оренди цієї ж земельної ділянки. Такий спір має приватноправовий характер. Залежно від суб'єктного складу сторін спору і тих осіб, на чиї інтереси впливає таке рішення, він має вирішуватися за правилами господарського або цивільного судочинства.

Такий висновок сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, відступивши від своїх попередніх висновків щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав на земельну ділянку не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.

Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.

Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.

Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статтями 238, 240 КАС України. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги (стаття 354 КАС України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті стаття 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Отже, постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Верховний Суд вказує, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим, а тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін.

Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Керуючись статтями 345, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженої відповідальністю "ВП "Імпульс" задовольнити частково.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року у справі №823/320/16 скасувати.

Провадження у справі № 823/320/16 за позовом Товариства з обмеженої відповідальністю Айова до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області, Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області, треті особи: ОСОБА_2, Товариство з обмеженої відповідальністю ВП Імпульс плюс про визнання протиправним та скасування рішення - закрити.

Роз'яснити, що справу належить розглядати в порядку господарського судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

А.Ю. Бучик

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз ,

Судді Верховного Суду