Постанова

від 24.04.2019 по справі 924/845/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2019 року Справа № 924/845/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Петухов М.Г.

судді Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Драчук В.М.

за участю представників:

позивача: не з`явився

відповідача 1: не з`явився

відповідача 2: не з`явився

відповідача 3: не з`явився

відповідача 4: не з`явився

відповідача 5: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення господарського суду Хмельницької області від 27.12.2018 у справі № 924/845/18 (суддя Танасюк О.Є., м.Хмельницький, повний текст рішення складений 27.12.2018)

за позовом ОСОБА_3

до відповідачів: ОСОБА_4;

ОСОБА_1;

ОСОБА_5;

ОСОБА_2;

Приватного виробничого підприємства "Добробут-СП"

про розірвання договору купівлі-продажу частки статутного капіталу (корпоративних прав) приватного підприємства „Добробут - СП" від 28.08.2017р., який був укладений між ОСОБА_3 з однієї сторони та громадянами ОСОБА_4; ОСОБА_1; ОСОБА_5; ОСОБА_2 з другої сторони;

скасування (визнання недійсним) рішення власника приватного підприємства „Добробут - СП" (ідентифікаційний код 30413110) від 28.08.2017р., на підставі якого було внесено зміни до відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ПВП „Добробут-СП";

скасування (визнання недійсним) нової редакції статуту приватного виробничого підприємства „Добробут - СП" (ідентифікаційний код 30413110), затвердженої рішенням власника приватного виробничого підприємства „Добробут - СП" (ідентифікаційний код 30413110) від 28.08.2017р.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до господарського суду Хмельницької області з позовною заявою (з урахування заяви ОСОБА_3 від 06.11.2018р. про зміну предмету позову) до ОСОБА_6; ОСОБА_1; ОСОБА_5; ОСОБА_2; Приватного виробничого підприємства „Добробут - СП" про розірвання договору купівлі-продажу частки статутного капіталу (корпоративних прав) Приватного виробничого підприємства „Добробут - СП" від 28 серпня 2017 року, який був укладений між ОСОБА_3 (продавцем) з однієї сторони та громадянами ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2 (покупцями) з другої сторони; скасування (визнання недійсним) рішення власника Приватного підприємства „Добробут - СП" (ідентифікаційний код 30413110) від 28 серпня 2017 року на підставі якого було внесено зміни до відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ПВП "Добробут-СП"; скасування (визнання недійсним) нової редакції статуту Приватного виробничого підприємства „Добробут - СП" (ідентифікаційний код 30413110), затвердженої рішенням власника Приватного виробничого підприємства „Добробут - СП" (ідентифікаційний код 30413110) від 28 серпня 2018 року.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 27.12.2018 у справі № 924/845/18 позов ОСОБА_3 до 1. ОСОБА_6, 2. ОСОБА_1, 3. ОСОБА_7, 4. ОСОБА_2, 5. Приватного виробничого підприємства „Добробут - СП" про розірвання договору купівлі-продажу частки статутного капіталу (корпоративних прав) приватного підприємства „Добробут - СП" від 28.08.2017р., який був укладений між ОСОБА_3 з однієї сторони та громадянами ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2 з другої сторони; скасування (визнання недійсним) рішення власника приватного підприємства „Добробут - СП" (ідентифікаційний код 30413110) від 28.08.2017, на підставі якого було внесено зміни до відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ПВП „Добробут-СП"; скасування (визнання недійсним) нової редакції статуту приватного виробничого підприємства „Добробут - СП" (ідентифікаційний код 30413110), затвердженої рішенням власника приватного виробничого підприємства „Добробут - СП" (ідентифікаційний код 30413110) від 28.08.2017 задоволено.

Розірвано договір купівлі-продажу частки статутного капіталу (корпоративних прав) приватного підприємства „Добробут - СП" від 28.08.2017, укладений між ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) та громадянами ОСОБА_6 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2), ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3), ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4), ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5).

Визнано недійсним рішення власника приватного підприємства „Добробут - СП" (ідентифікаційний код 30413110) від 28.08.2017, на підставі якого було внесено зміни до відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ПВП „Добробут-СП";

Визнано недійсним нову редакцію статуту приватного виробничого підприємства „Добробут - СП" (ідентифікаційний код 30413110), затвердженої рішенням власника приватного виробничого підприємства „Добробут - СП" (ідентифікаційний код 30413110) від 28.08.2017.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджено невиконання відповідачами умов Договору щодо оплати переданих їм у власність часток у статутному капіталі ПВП "Добробут - СП ", а отже у суду першої інстанції наявні підстави для задоволення вимоги позивача про розірвання договору купівлі-продажу частки статутного капіталу (корпоративних прав) приватного підприємства „Добробут - СП" від 28.08.2017, який був укладений між ОСОБА_3 з однієї сторони та громадянами ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2 з другої сторони. Оскільки позивач не має правового статусу учасника ПВП "Добробут - СП", то він позбавлений можливості провести загальні збори учасників підприємства, а також не вправі спонукати відповідачів як дійсних учасників підприємства провести такі збори та прийняти рішення про внесення змін до статуту щодо зміни учасників. Також неможливо в даному випадку провести реєстрацію змін на підставі інших правочинів, передбачених ст. 17 Закону про реєстрацію, оскільки для їх вчинення вимагається волевиявлення всіх сторін. Натомість вміщений у статті 16 ЦК України перелік способів захисту цивільних прав не є вичерпним; на вимогу позивача, суд може застосувати й інші, ніж передбачені цією статтею, способи захисту прав, якщо вони не суперечать законодавству і не порушують права інших осіб (аналогічна правова позиція викладена у Постанові ВС від 06.06.2018р. по справі № 922/2810/17). Таким чином, суд першої інстанції також вважав за необхідне визнати недійсним рішення власника приватного підприємства „Добробут - СП" (ідентифікаційний код 30413110) від 28.08.2017, на підставі якого було внесено зміни до відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ПВП „Добробут-СП"; визнати недійсним нову редакціїю статуту приватного виробничого підприємства „Добробут - СП" (ідентифікаційний код 30413110), затверджену рішенням власника приватного виробничого підприємства „Добробут - СП" (ідентифікаційний код 30413110) від 28.08.2017.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з апеляційною скаргою, в якій просять суд рішення господарського суду Хмельницької області від 27 грудня 2018 року скасувати та прийняти нове рішення, яким ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вважають, що оскаржуване рішення суду прийнято на підставі не повністю досліджених доказів, з порушенням норм процесуального права, оскільки господарським судом Хмельницької області дану справу розглянуто за відсутністю відповідачів, а також за відсутністю їхніх представників, які не були повідомлені належним чином про дату засідання суду. Скаржники звертають увагу на те, що про судові засідання дізналися лише з тексту рішення суду, жодних повідомлень про дати проведення судових засідань на адреси скаржників не надходило, а тому були позбавлені права на участь у судових засіданнях через систематичне не отримання кореспонденції з суду, що призвело до ухвалення рішення суду з порушенням норм процесуального права.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення господарського суду Хмельницької області від 27.12.2018 у справі № 924/845/18 та розгляд апеляційної скарги призначено на 03 квітня 2019 року.

В судове засідання 03.04.2019 ОСОБА_3 або його представник у справі не з'явилися, про місце, час і дату судового засідання повідомлялися належним чином, причини неявки не повідомили.

В судове засідання 03.04.2019 ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2 або їх представники, представник Приватного виробничого підприємства "Добробут-СП" не з'явилися.

З матеріалів справи вбачається, що ухвала Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 про відкриття провадження та призначення апеляційної скарги до розгляду направлена на адреси відповідачів вказані в апеляційній скарзі та довідках про реєстрацію місця проживання/перебування особи (а.с. 80-83 т.1) були повернуті до суду органами зв'язку з позначкою "за закінченням встановленого строку зберігання".

При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що до суду не надійшло повідомлення про вручення поштового відправлення/повернення кореспонденції суду, направленої відповідачу (скаржнику) ОСОБА_1

В результаті відстеження отримання поштового повідомлення за штрихкодовим ідентифікатором 3300102514999, яким надіслано ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 на адресу відповідача ОСОБА_1 АДРЕСА_3, судом апеляційної інстанції встановлено, що дане поштове відправлення не вручене під час доставки: інші причини. Вказана ухвала направлена за адресою зазначеною у довідці про реєстрацію місця проживання-перебування особи ОСОБА_1.(а.с. 81).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2019 розгляд апеляційної скарги відкладено на 24 квітня 2019 року.

В судове засідання 24.04.2019 ОСОБА_3 або його представник у справі не з'явилися, про місце, час і дату судового засідання повідомлялися належним чином, причини неявки не повідомили.

В судове засідання 24.04.2019 ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2 або їх представники, представник Приватного виробничого підприємства "Добробут-СП" не з'явилися.

Крім того, суд відзначає, що ухвалу суду від 03.04.2019 отримали адвокат ОСОБА_1 - Кізюн Оксана Миколаївна, яка була представником ОСОБА_1 в суді першої інстанції (повноваження якої підтверджуються ордером серія ХМ №008965 від 22.10.2018(а.с. 54)) та відповідач ОСОБА_5, що підтверджено рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с. 46-47 т.3). Від інших сторін по страві повернулися поштові конверти (а.с.42, 48, 51, 54, 57 т.3) з відмітками органу зв`язку: адресат не розшуканий , адресат відсутній , інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення , за закінченням встановленого строку зберігання .

Враховуючи дані обставини колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причини невручення. Поштові відправлення, поштові перекази повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі його письмової заяви, письмової відмови адресата від одержання чи закінчення встановленого строку зберігання. Поштові відправлення, поштові перекази повертаються також у разі неможливості вручити їх через неправильно зазначену адресу або її відсутність (змита, відірвана чи пошкоджена в інший спосіб) та з інших причин, які не дають змоги оператору поштового зв'язку виконати обов'язки щодо пересилання поштових відправлень, поштових переказів.

Колегією суддів встановлено, що на адресу суду повернуто поштові відправлення з ухвалою суду від 03.04.2019, які надіслані на адресу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2, Приватного виробничого підприємства "Добробут-СП" з відмітками відділення поштового зв'язку Укрпошта - адресат не розшуканий , адресат відсутній , інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення , за закінченням встановленого строку зберігання .

Відповідно до частин третьої і сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Також необхідно зазначити, що за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2018 було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 05.04.2019 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/80921217), а тому ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2, Приватне виробниче підприємство "Добробут-СП" мала можливість ознайомитися з текстом цієї ухвали.

Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами.

Отже, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2, Приватне виробниче підприємство "Добробут-СП" не були позбавлені об'єктивної можливості дізнатися про рух справи №924/845/18, користуючись засобами поштового зв'язку, відкритим безоплатним цілодобовим доступом до Єдиного державного реєстру судових рішень тощо, однак наданими їй процесуальними правами не скористалася.

Сам лише факт неотримання ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2, Приватне виробниче підприємство "Добробут-СП" кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною для багаторазового відкладення розгляду даної справи, яке в подальшому може призвести до порушення процесуальних строків для розгляду апеляційної скарги, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторін щодо отримання кореспонденції, яка надходила на їх адресу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №910/23064/17.

При цьому апеляційний господарський суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постановах від 07.06.2018 у справі №910/17797/17, від 11.07.2018 у справі №916/2525/13.

Стаття 43 ГПК України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 3 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2 або їх представників та представника Приватного виробничого підприємства "Добробут-СП".

У відповідності до статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Хмельницької області від 27.12.2018 у справі № 924/845/18 залишити без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до п. 6.1 Статуту Приватного виробничого підприємства "Добробут-СП", затвердженого рішенням засновника від 25.05.2017, внесок ОСОБА_3 в статутний капітал підприємства становить 100%, що складає 2000000,00 грн. (а.с. 25-28).

28.08.2017 ОСОБА_3 прийняв рішення власника приватного виробничого підприємства "Добробут - СП"(а.с. 24, 56 т.1), яким вирішив: 1) звільнити з посади керівника ПВД "Добробут-СП" ОСОБА_3 з 28 серпня 2017 року; 2) позбавити ОСОБА_3 повноважень підписанта, а саме: вчиняти дії від імені ПВП "Добробут-СП" без довіреності, у тому числі підписувати договори, угоди та інші документи без обмежень; 3) призначити на посаду керівника ПВП "Добробут-СП" - ОСОБА_1 з 29 серпня 2017 року; 4) здійснити продаж частини частки у статутному капіталі ПВД "Добробут-СП" у розмірі 500 000, 00 (п'ятсот тисяч) гривень ОСОБА_1, що загалом складає 25% від загального розміру статутного капіталу ПВП "Добробут-СП"; 5) прийняти ОСОБА_1 до складу учасників ПВП "Добробут-СП"; 6) здійснити продаж частини частки у статутному капіталі ПВП "Добробут-СП" у розмірі 500 000, 00 (п'ятсот тисяч) гривень ОСОБА_5, що загалом складає 25% від загального розміру статутного капіталу ПВП "Добробут-СП"; 7) прийняти ОСОБА_5 до складу учасників ПВП "Добробут-СП"; 8) здійснити продаж частини частки у статутному капіталі ПВП "Добробут-СП" у розмірі 500 000,00 грн. (п'ятсот тисяч) гривень ОСОБА_6, що загалом складає 25% від загального розміру статутного капіталу ПВП "Добробут-СП"; 9) прийняти ОСОБА_6 до складу учасників ПВП "Добробут-СП"; 10) здійснити продаж частини частки у статутному капіталі ПВП "Добробут-СП" у розмірі 500 000, 00 (п'ятсот тисяч) гривень ОСОБА_2, що загалом складає 25% від загального розміру статутного капіталу ПВП "Добробут-СП"; 11) прийняти ОСОБА_2 до складу учасників ПВП "Добробут-СП"; 12) виключити ОСОБА_3 зі складу засновників (учасників) ПВП "Добробут-СП"; 13) затвердити Статут ПВП "Добробут-СП" в новій редакції; 14) надати ОСОБА_1 право здійснювати внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від імені ПВП "Добробут-СП".

ОСОБА_3 станом на 28.08.2017 (момент укладення спірного договору) був єдиним учасником Приватного виробничого підприємства "Добробут-СП", якому належав внесок у статутному капіталі товариства у розмірі 2000000,00 грн., що становило 100% статутного капіталу підприємства, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань №1005201120 станом на 28.08.2017(долучений до матеріалів справи).

28.08.2017 між ОСОБА_3 (продавцем) з однієї сторони та громадянами ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2 (покупцями) з другої сторони укладений договір купівлі-продажу частки статутного капіталу (корпоративних прав власника) ПВП "Добробут - СП" (а.с. 34-36, 57-59 т.1) (далі за текстом - договір), згідно пункту 1.1 якого продавець зобов'язувався передати у власність покупців частку статутного капіталу (корпоративні права власника) ПВП "Добробут-СП" у розмірі 100% статутного капіталу, у рівних частках - по 25%, що в грошовому виразі становить 500 000,00 грн. кожному, а покупці зобов'язуються здійснити оплату даних прав в повному обсязі та в строк встановлений даним Договором.

Передача прав оформляється шляхом внесення змін до установчих документів підприємства на підставі рішення продавця про продаж прав покупцю одразу після укладення договору. Покупцю надаються всі права засновника підприємства, що передбачені статутом підприємства та чинним в Україні законодавством (п. 1.2. договору).

Всі права засновника (власника) підприємства переходять до покупця з дня державної реєстрації змін до Статуту підприємства (викладення його в новій редакції), що пов'язані з відчуженням прав засновника (власника) підприємства за цим договором(п. 2.1 договору).

Проведення розрахунків по основному договору здійснюються впродовж 1 (одного) календарного року з моменту укладення цього договору(п. 3.1 договору).

Згідно п. 3.2., 3.3 договору, сторони погодили, що вартість частки у статутному капіталі підприємства у розмірі 100% за погодженням сторін становить 7 654 710 грн., що станом на момент укладення даного договору становить 300 000 дол. США за курсом НБУ, яку покупець сплачує продавцю впродовж 1 календарного року з моменту набуття чинності цим договором. Вартість предмету договору, визначену у п. 3.2 продавець вважає вигідною для себе, її розмір не пов'язаний зі збігом якихось важких для нього обставин і повністю задовольняє.

У випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього договору, сторона несе відповідальність визначену ним договором та (або) чинним в Україні законодавством. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору(п.п. 4.1, 4.2 договору).

Даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами (п. 5.1. договору). Договір підписаний сторонами.

Як вбачається із витягу № 23881669 від 10.09.2018 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, учасниками товариства станом на 10.09.2018 є: громадяни ОСОБА_1, якому належить внесок у статутному капіталі товариства у розмірі 500000,00 грн., що становить 25% статутного капіталу товариства; ОСОБА_5, якому належить внесок у статутному капіталі товариства у розмірі 500000,00 грн., що становить 25% статутного капіталу товариства; ОСОБА_6, якому належить внесок у статутному капіталі товариства у розмірі 500000,00 грн., що становить 25% статутного капіталу товариства; ОСОБА_2, якому належить внесок у статутному капіталі товариства у розмірі 500000,00 грн., що становить 25% статутного капіталу товариства(а.с. 20-23 т.1).

Враховуючи те, що позивач виконав свої зобов'язання за договором купівлі-продажу частки статутного капіталу (корпоративних прав власника) ПВП "Добробут - СП" від 28.08.2017, а відповідачі всупереч умовам укладеного договору вартість частки у статутному капіталі ПВП "Добробут-СП" в сумі 7654710,00 грн. не сплатили, ОСОБА_3 звернувся до господарського суду Житомирської області із даним позовом.

Позивач звертає увагу суду, що внаслідок істотного порушення відповідачами договору значною мірою позбавлений того на що розраховував при укладенні договору.

Оскільки відчужені корпоративні права (частка в статутному капіталі), як особливий вид майна, не можуть бути повернуті у спосіб, як звичайне майно, а існуюче законодавство не містить обмежень та/або застережень щодо неможливості відновлення у складі учасників (власників) підприємства осіб через припинення існування підстави для їх вибуття зі складу учасників підприємства, - для захисту та відновлення прав позивача необхідно скасувати (визнати недійсним на майбутнє) рішення власника ПВП "Добробут - СП" від 28 серпня 2018 року та нову редакцію статуту ПВП "Добробут - СП", затверджену вищевказаним рішенням.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Згідно ч. 1 ст. 62 ГК України підприємством є самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи (ч. 1 ст. 113 ГК України).

За змістом ч.ч. 3 та 5 ст. 63 ГК України залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Разом з тим відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 167 ГК України корпоративними правами є права особи частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб'єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув.

Колегія суддів відзначає, що оскільки з переходом до відповідачів - ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2 прав і обов'язків щодо частки в статутному капіталі ПВП "Добробут - СП" на підставі укладеного з позивачем договору купівлі-продажу до останіх перейшли відповідні права й обов'язки стосовно участі у діяльності та управлінні цього підприємства, то й відносини, які виникли між сторонами оспорюваного договору, за своєю правовою природою є корпоративними відносинами щодо володіння, користування й розпорядження належними сторонам корпоративними правами у цьому приватному підприємстві.

Аналогічна правова позиція викладена Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі №911/3494/16.

Таким чином, спір у цій справі, який виник з корпоративних відносин між учасниками приватного підприємства щодо розірвання укладеного між ними договору купівлі-продажу (відступлення) частки в статутному капіталі цього підприємства, є господарсько-правовим і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу згідно з ч. 2 ст. 656 ЦК України можуть бути майнові права.

Згідно з ч. ч. 2, 4 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

Законодавством унормовані певні особливості врегулювання відносин, які виникають із договорів купівлі-продажу майна з відстрочкою або розстрочкою платежу.

За приписами ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару.

У відповідності статті 695 ЦК України договором про продаж товару в кредит може бути передбачено оплату товару з розстроченням платежу. Якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару.

Виходячи зі змісту умов договору, а саме п. 3.2 договору купівлі-продажу частки статутного капіталу (корпоративних прав власника) Приватного підприємства "Добробут-СП", згідно з яким розрахунок між сторонами проводиться впродовж 1 (одного) календарного року з моменту набуття чинності цим договором, колегія суддів вважає, що такий договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу в кредит з відстроченням платежу, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ст. 694 ЦК України, а не ч. 3 ст. 692 ЦК України.

Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору.

У відповідності до ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Приписами ч. 3 ст. 653 ЦК України встановлено, що якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

При цьому, якщо покупець не виконує свого обов'язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, то продавець набуває право вимоги такої оплати (ч. 3 ст. 692 ЦК України), або розірвання договору з підстав, передбачених статтею 651 ЦК України.

У матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачами - ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2 обов'язку щодо проведення розрахунку за продаж частки в статутному капіталі товариства на суму - 7654710, 00 грн., як у встановлений договором строк, так і станом на час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції.

Крім того, колегія суддів відзначає, що відповідач - ОСОБА_6 у відзиві, який поданий останнім до суду першої інстанції(а.с. 146 т.1). зазначає, що оплата за набуту частку в статутному капіталі ПВП "Добробут-СП" ним проведена не була по причині відсутності коштів.

З аналізу норм статей 638, 655-657, 689, 691, 692 ЦК України вбачається, що ціна є істотною умовою договору купівлі-продажу, а обов'язок з оплати товару є основним обов'язком покупця. Отже, порушення покупцем обов'язку щодо оплати фактично переданої частки є істотним порушенням договору. Аналогічний правовий висновок підтверджено і постановою Верховного Суду України від 13.09.2017 у справі № 923/682/16.

Таким чином, порушення покупцем обов`язку щодо оплати фактично переданої йому частки є істотним порушенням договору і достатньою підставою для задоволення позовних вимог про розірвання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі з розстроченням платежу, укладеного між позивачем та відповідачем. (Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №922/2810/17, від 20.03.2018 у справі №910/4892/17 та 04.12.2018 у справі№911/3494/16.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у позивача виникло право на розірвання спірного договору купівлі-продажу частки статутного капіталу (корпоративних прав) приватного підприємства „Добробут - СП" від 28.08.2017 з підстав, зазначених ст. 651 ЦК України.

Отже, вимоги позивача до відповідачів про розірвання договору купівлі-продажу частки статутного капіталу (корпоративних прав) приватного підприємства „Добробут - СП" від 28.08.2017, укладеного між ОСОБА_3 (продавцем) з однієї сторони та громадянами ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2 (покупцями), є законними, обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо позовних вимог про скасування (визнання недійсним) рішення власника приватного підприємства „Добробут - СП" від 28.08.2017, на підставі якого було внесено зміни до відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ПВП „Добробут-СП"; скасування (визнання недійсним) нової редакції статуту приватного виробничого підприємства „Добробут - СП", затвердженої рішенням власника приватного виробничого підприємства „Добробут - СП" від 28.08.2017, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України до справ у спорах, що виникають з корпоративних відносин, належать в тому числі спори між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Отже, стороною у корпоративному спорі може бути, зокрема учасник товариства, у тому числі, який вибув та який обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

У відповідності до статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Отже, враховуючи вищевикладене, порушення корпоративних прав позивача у Приватному виробничому підприємству „Добробут - СП" полягає в тому, що позивач, який станом на дату прийняття рішення власника приватного підприємства „Добробут - СП" від 28.08.2017, на підставі якого було внесено зміни до відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ПВП „Добробут-СП" був учасником ПВП „Добробут-СП", однак вибув, не отримав в повному обсязі вартість своєї частки та не може відновити свої корпоративні права у тому стані, який існував до відчуження зазначених корпоративних прав позивачем іншим особам, оскільки він не має правового статусу учасника підприємства, позбавлений можливості провести збори його учасників, а також не має права спонукати Приватне виробниче підприємство „Добробут - СП" провести такі збори та прийняти рішення про внесення змін до статуту щодо зміни учасників, не може в даному випадку провести реєстрацію змін до статуту.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про те, що повернення корпоративних прав позивачу можливе, зокрема шляхом визнання недійсним рішення власника приватного підприємства „Добробут - СП" від 28.08.2017, на підставі якого було внесено зміни до відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ПВП „Добробут-СП" та застосування механізму поновлення у цих корпоративних правовідносинах позивача, виходячи з приписів чинного законодавства, яким врегульовані правовідносини набуття, припинення корпоративних прав та їх реєстрації.

Згідно зі статтями 8, 55 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У рішенні Конституційного Суду України № 15-рп/2004 від 02.11.2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) Суд зазначив: "Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права."

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні № 3-рп/2003 від 30.01.2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах."

Колегія суддів відзначає, що встановивши наявність порушеного права позивача, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення позивача до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Рішення суду має бути ефективним інструментом поновлення порушених прав.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 28.02.2018 у справі №923/1106/16, від 06.06.2018 у справі №922/2810/17 та від 26.03.2019 у справі №910/23355/17.

Встановивши під час розгляду справи обставини того, що позивач втратив право власності на частку у статутному капіталі Приватного виробничого підприємства „Добробут - СП", договір купівлі-продажу частки статутного капіталу (корпоративних прав) приватного підприємства „Добробут - СП" від 28.08.2017, укладеного між ОСОБА_3 (продавцем) з однієї сторони та громадянами ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2 (покупцями) є розірваним у зв'язку з невиконанням покупцями умов договору щодо оплати вартості частки, встановлення відсутності у позивача прийняти рішення про внесення змін до статуту щодо зміни учасників суд апеляційної інстанції з посиланням на зазначену вище правову позицію Верховного Суду, дійшов висновку про те, що визначений позивачем у цій справі спосіб захисту порушених прав не порушує норм права та є належним, а спірне рішення власника приватного підприємства „Добробут - СП" від 28.08.2017, на підставі якого було внесено зміни до відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ПВП „Добробут-СП", підлягає визнанню недійсним.

Вимоги позивача про скасування (визнання недійсним) нової редакції статуту приватного виробничого підприємства „Добробут - СП", затвердженої рішенням власника приватного виробничого підприємства „Добробут - СП" від 28.08.2017, є похідними від вимог про визнання недійсними про скасування (визнання недійсним) рішення власника приватного підприємства „Добробут - СП" від 28.08.2017, на підставі якого було внесено зміни до відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ПВП „Добробут-СП", а тому ці похідні вимоги також підлягають задоволенню.

Колегія суддів відзначає, що посилання скаржників на те, що дану справу розглянуто за відсутністю відповідачів, а також за відсутністю їхніх представників, які не були повідомлені належним чином про дату засідання суду, що призвело до ухвалення рішення суду з порушенням норм процесуального права, спростовуються матеріалами справи.

Так, у відповідності до ч. 2 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

У відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня. Днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали господарського суду Хмельницької області від 17.09.2018 про відкриття провадження у даній справі(а.с. 39-40, 44-45 т.1), від 11.10.2018 про виклик відповідачів в судове засідання о 14:30 22.10.2018(а.с. 64-65, 66-67 т.1), від 22.10.2018 про виклик відповідачів в судове засідання о 14:30 12.11.2018(а.с. 71-72, 73-74 т.1), від 12.11.2018 про прийняття заяви позивача про зміну предмету позову(а.с. 134-135,137-138 т.1), від 28.11.2018 про закриття підготовчого провадження у даній справі(а.с.161-162, 165-166 т.1), від 17.12.2018 про повідомлення відповідачів о судовому засіданні на 27.12.2018 о 12:00 год.(а.с. 178-179, 180-181 т.1) та рішення суду від 27.12.2018(а.с. 190-196, 197-203 т.1) було направлено відповідачам, зокрема: скаржникам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адреси, які останні зазначають і в апеляційній скарзі, а саме: АДРЕСА_2, АДРЕСА_1.

Крім того, 08.11.2018 на адресу господарського суду Хмельницької області на виконання вимог ухвали суду від 29.10.2018 від Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області надійшла інформація про зареєстровані місця проживання відповідачів(а.с. 79-83 т.1). Зокрема в довідці про реєстрацію місця проживання/перебування особи відповідача (скаржника) ОСОБА_1 зазначено, що даний громадянин зареєстрований з 21.09.1996 у АДРЕСА_4, а відповідач (скаржник) ОСОБА_2 зареєстрований з 04.01.1990 у АДРЕСА_2.

Таким чином, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції шість разів направлялися рекомендованим листом із зворотнім повідомленням на адресу ОСОБА_1 (АДРЕСА_4) та ОСОБА_2 (АДРЕСА_2), відповідні ухвали суду, проте поштова кореспонденція повернулася на адресу суду з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання". Аналогічно повернулось на адресу суду першої інстанції оскаржуване апелянтом рішення суду, направлене на зазначені адреси 28.12.2018 поштовою кореспонденцією, з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".

Колегією суддів встановлено, що звертаючись до апеляційного суду в апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказали знову ті ж самі адреси: АДРЕСА_4 та АДРЕСА_2, які зазначені в довідках про реєстрацію місця проживання-перебування особи ОСОБА_1 та ОСОБА_2(а.с. 81, 83 т.1).

В Рішенні Європейського суду з прав людини "ОСОБА_10 проти Росії" було зазначено наступне:

Конвенція має на меті гарантувати практичні та ефективні права, а не ті, які є теоретичними або ілюзорними (див., серед багатьох інших органів, Cudak v. Lithuania [GC], no. 15869/02, § 58, ECHR 2010) . Право на публічні слухання було б безпідставним, якщо сторона у справі не була проінформована про слухання таким чином, щоб мати можливість бути присутнім на ній, якщо він або вона вирішить скористатися своїм правом з'явитися (на таке слухання), як це встановлено у внутрішньому законодавстві (див. Yakovlev v. Russia, no.72701/01, § 21, 15 March 2005).

Пункт 1 статті 6 не може бути витлумачений як присвоєння сторонам права одержувати особливу форму вручення судових документів, наприклад, зареєстрованою поштою (див. Kolegovy v. Russia, no. 15226/05, § 40, 1 March 2012; Perihan and Mezopotamya Basэn Yayэn A.Ю. v. Turkey, no. 21377/03, § 39, 21 January 2014; andAvotiтр v. Latvia [GC], no. 17502/07, § 119, ECHR 2016). Проте, Суд вважає, що в інтересах здійснення правосуддя сторона повинна бути поінформована про судове засідання таким чином, щоб не тільки знати дату, час і місце слухання, а й мати достатній час підготувати свою справу і бути присутнім на судовому засіданні (див.Kolegovy, cited above, § 40, and the cases cited therein, and Aћdajiж v. Slovenia, no.71872/12, § 48, 8 October 2015).

Що стосується застосовних положень російського законодавства, Суд зазначає, що у таких справах вони передбачали усне слухання (див. Пункт 34 вище), а суд першої інстанції визнав, що воно є доречним і у справі заявника (див. пункт 14 вище). Крім того, згідно з російським законодавством повідомлення повинні бути направлені до "місця проживання", яке в даному випадку відповідає зареєстрованій адресі проживання заявника (див., у зв'язку з цим, пункти 34 і 42 вище; див. також Sergey Smirnov v. Russia, no. 14085/04, §§ 29-30, 22 December 2009). Незважаючи на те, що матеріали справи, що надходять до Суду, не містять конкретних доказів, таких як поштові відмітки, що стосуються відправлення рішення суду від 12 серпня 2014 року, сам заявник визнав у національному провадженні, що ці рішення суду були направлені на його адресу і потім були повернуті суду як не доставлені (див. пункт 31 вище). Тому немає сумніву, що з метою повідомлення заявника була використана правильна адреса.

Далі, Суд зауважує, що відповідно до пункту 1 статті 123 особа вважається належним чином повідомленою, коли суд "мав інформацію про отримання адресатом" копії рішення про реєстрацію позовної заяви або заяви про порушення справи у справі, або інший доказ отримання адресатом інформації про порушене судочинство.

Стаття 123 § 4 передбачала кілька варіантів, коли особи "вважаються повідомленими". Зокрема, адресат вважався належним чином повідомленим, якщо (i) незважаючи на поштове повідомлення, одержувач не з'явився, щоб отримати копію судового акта, надісланого господарським судом у встановленому порядку, про який поштова організація повідомляє господарський суд; або (ii) копія судового акта не була подана, оскільки адресат не знаходився за зазначеною адресою, про що поштова організація повідомляє господарський суд із зазначенням джерела такої інформації.

Суд нагадує, що його завдання не полягає в тому, щоб розглядати in abstracto внутрішні правила сповіщення, а радше розглянути, з належним урахуванням усіх обставин справи, чи були дотримані гарантії статті 6 Конвенції. Стаття 6 Конвенції не передбачає жодного конкретного методу для надіслання повідомлень про слухання чи судові рішення (див. пункт 65 вище).

Заявник стверджував на національному рівні та перед цим Судом, що він не отримав жодних повідомлень щодо судового розгляду та апеляційного провадження, а також, що суди мали б бути більш ретельними щодо надіслання повідомлень про розгляд його до справи, наприклад, шляхом надіслання кореспонденції на його фактичну адресу проживання, за допомогою телефонного зв'язку або іншим методом, який дав би їм впевненість, що відповідач був поінформований про дату (дати) слухання.

Зі свого боку, Суд зазначає, що в межах конкретної судової стадії провадження проти заявника сторонами не заперечувалося, що повідомлення про винесення рішення і власне рішення від 12 серпня 2014 року, було надіслано на зареєстровану адресу заявника відповідно до вимог російського законодавства. Більше того, зазначається, що це повідомлення було повернуто до суду як не доставлене. Сторони, здається, не погоджуються з власне причиною такого невиконання (недоставлення). Заявник зазначив, що його було повернуто з приміткою, в якій говорилося, що адресат не знаходився за цією адресі (див. Пункт 31 вище), що може означати, що адресат не був там, щоб отримати це повідомлення або що заявник не був обізнаний, що на цю адресу може прийти повідомлення суду, тому що, наприклад, там не було поштової скриньки або чогось схожого. Уряд, натомість, зазначив, що повідомлення було повернуто, оскільки його не було отримано в поштовому відділенні протягом періоду зберігання (див. Пункт 13 вище). За відсутності переконливих доказів Суд не може зайняти певну позицію з цього питання.

Незважаючи на це, такої невизначеності не існує щодо того, що після рішення господарського суду від 10 жовтня 2014 року перейти від скороченої процедури до звичайної процедури, слухання було призначене на 11 листопада 2014 року. Повідомлення було надіслано на адресу зареєстрованого місця проживання заявника, а потім повернуто назад до суду з приміткою, в якій зазначається "за закінченням терміну зберігання" як причини повернення (див. пункт 15 вище).

Що стосується поведінки національних органів влади в даній справі, Суд спочатку зазначає, що вони діяли відповідно до російського законодавства, надсилаючи повідомлення на зареєстровану адресу проживання. Суд також зазначає, що господарський суд подбав про те, щоб надіслати повідомлення на місце, де знаходився бізнес (кіоски для продажу продуктів харчування) (див. пункт 16 вище). Також безперечно, що інформація, яка стосується призначених(запланованих) слухань, була своєчасною та адекватно доступною через інтернет-сторінку (веб-сайт) суду. На думку Суду, вони, таким чином, демонстрували достатню старанність, щоб дозволити заявнику, який повинен був знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень, що стосуються підприємців, визначитися з провадженням проти нього, а саме стосовно процедури оскарження у справі.

Дана правова позиція зазначена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі №910/9836/18, від 21.03.2019 у справі №908/1218/18.

Отже, враховуючи вищевикладене та правові позиції Верховного Суду суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що наведені апелянтами норми Господарського процесуального кодексу України в обґрунтування підстав для скасування оскаржуваного рішення суду в апеляційній скарзі не підтверджують причини неотримання поштової кореспонденції за місцем їх проживання. Посилання апелянтів на те, що вони та їх представники не були присутніми у судовому засіданні, оскільки не були повідомлені про час та дати судових засідань по даній справі не відповідають обставинам справи, оскільки апелянти повідомлялися судом першої інстанції про час та місце розгляду справи, однак систематично не отримували поштову кореспонденцію.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду, вважає, що судом першої інстанції було дотримано всіх необхідних вимог щодо повідомлення відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про вчинення відповідних процесуальних дій та винесення рішення, однак останні, незважаючи на те, що не були позбавлені об'єктивної можливості дізнатися про рух справи, користуючись засобами поштового зв'язку, відкритим безоплатним цілодобовим доступом до Єдиного державного реєстру судових рішень тощо, наданими процесуальними правами своєчасно не скористалися, об'єктивної неможливості отримувати поштову кореспонденцію за її місцем проживання: АДРЕСА_4 та АДРЕСА_2, суду апеляційної інстанцій не навели.

Тобто, апелянтами не наведено об`єктивно непереборних підстав, які унеможливлювали його отримувати поштову кореспонденцію за їх місцем проживання: АДРЕСА_4 та АДРЕСА_2, або неможливості ознайомлення з судовими рішеннями через мережу інтернет у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги у цій справі, як такі, що є доведеними та відповідають вимогам чинного законодавства.

Інші доводи відповідачів, наведені в апеляційній скарзі не спростовують правильні висновки суду першої інстанції та апеляційним господарським судом до уваги не приймаються.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

У відповідності до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частинами 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Хмельницької області від 27.12.2018 у справі № 924/845/18 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Хмельницької області від 27.12.2018 у справі №924/845/18 без змін.

2. Поновити дію рішення господарського суду Хмельницької області від 27.12.2018 у справі №924/845/18.

3. Справу №924/845/18 повернути господарському суду Хмельницької області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений " 25" квітня 2019 року

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Олексюк Г.Є.