Рішення

від 17.04.2019 по справі 903/961/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 квітня 2019 р. Справа № 903/961/18

Господарський суд Волинської області у складі судді Якушевої І.О., за участі секретаря судового засідання Хомич О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали по справі № 903/961/18

за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", м. Київ

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Талфорт", м. Луцьк

відповідача-2: ОСОБА_2, с. Липини, Луцького району, Волинської області

про стягнення 2 333 733,47 грн.,

за участю представників:

від позивача: Кузін Є.В. - адвокат (дов. № 3267-К-О від 31.07.2018),

від відповідача-1: н/з,

від відповідача-2: н/з,

в с т а н о в и в:

26.12.2018 Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулось до Господарського суду Волинської області з позовною заявою б/н від 14.12.2018, в якій просить стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Талфорт" і ОСОБА_2 2 333 733,47 грн., з них: 1 707 245,53 грн. заборгованості за кредитом, 345 242,98 грн. заборгованості за відсотками, 281 244,96 грн. пені.

Ухвалою суду від 03.01.2019 було залишено позовну заяву Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" без руху; встановлено Публічному акціонерному товариству комерційний банк "Приватбанк" строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10-ти днів з дня одержання цієї ухвали шляхом надання Господарському суду Волинської області: доказів на підтвердження відправлення відповідачам - Товариству з обмеженою відповідальністю "Талфорт" і ОСОБА_2 копії позовної заяви та доданих до неї документів; уточнення найменування позивача.

17.01.2019 Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" на виконання вимог ухвали суду від 03.01.2019 подало до суду заяву від 11.01.2019 про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 21.01.2019 було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.02.2019, встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України до 18.02.2019 року.

Представники сторін в судове засідання 20.02.2019 не з'явилися, відповідачі відзиву на позов не подали. Сторони про судовий розгляд були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень № 4301036906671, № 4301036906663, № 4301036906655.

В судовому засіданні 20.02.2019 було оголошено перерву до 13.03.2019 у зв'язку з невиконанням відповідачами вимог ухвали суду від 21.01.2019 про відкриття провадження у справі щодо подачі відзиву у встановлений судом строк, що перешкоджало завершенню підготовчого провадження.

Ухвалою суду від 20.02.2019 було повідомлено сторін про оголошення перерви в підготовчому судовому засіданні, запропоновано відповідачам в строк до 11.03.2019 подати відзиви на позов із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України.

Представники відповідачів в судове засідання 13.03.2019 не з'явилися, будь-яких клопотань чи заяв не подавали. Відповідачі своїм правом подати відзив на позов не скористалися, відзиву не подали.

Факт належного повідомлення відповідача-1 підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 4301036979814.

Ухвала суду, яка була надіслана на адресу відповідача-2, повернулася з поштовою відміткою: "За закінченням встановленого строку зберігання", хоча була надіслана на адресу: Волинська область, Луцький район, с. Липини, вул. Лесі Українки, 26, корпус Д, яка зазначена в позовній заяві.

Ухвалою суду від 13.03.2019 підготовче провадження було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 22.03.2019.

В судовому засіданні 22.03.2019 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представники відповідачів в судове засідання 22.03.2019 не з'явилися.

Згідно з інформацією із сайту "Укрпошта" поштове відправлення (ухвала суду від 13.032019) не вручене під час доставки відповідачу-1 - ТзОВ "Талфорт".

Факт належного повідомлення про судовий розгляд відповідача-2 підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 4301037025024.

Ухвалою суду від 22.03.2019 було повідомлено відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Талфорт" і ОСОБА_2 про оголошення перерви в судовому засіданні до 17 квітня 2019 р.

В судове засідання 17.04.2019 відповідачі не з'явились.

Ухвала суду від 22.03.2019, яка була направлена на адресу відповідача-1 повернулась з відміткою пошти: За закінченням терміну зберігання .

Відповідач - 2 був належним чином повідомлений про дату і час розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 4560100240653 від 02.04.2019.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачі були повідомлені про судовий розгляд справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень № 4302000757196 від 30.01.2019 (а.с. 77), № 4560100236419 від 29.01.2019 (а.с. 76), № 4560100239884 від 22.03.2019 (а.с. 91).

Ухвалами суду від 21.01.2019, 20.02.2019 відповідачів було попереджено, що відповідно до ст. 165 Господарського процесуального кодексу у разі ненадання відповідачами відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами, однак своїм процесуальним правом надати відзив на позов вони не скористалися.

Крім цього, судом враховано, що у відповідності до частини другої статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (частина друга статті 3 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України Про доступ до судових рішень судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

З огляду на викладене, відповідачі не були позбавлені права та можливості ознайомитися з ухвалами Господарського суду Волинської області від 21.01.2019, 20.02.2019, 13.03.2019, 22.03.2019 в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Оскільки неявка відповідачів не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути спір за відсутності відповідачів, за наявними в ній матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку про те, що вимога Акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк до Товариства з обмеженою відповідальністю "Талфорт", ОСОБА_2 про стягнення 2 333 733,47 грн., з них: 1 707 245,53 грн. заборгованості за кредитом, 345 242,98 грн. заборгованості за відсотками, 281 244,96 грн. пені підлягає до задоволення повністю з огляду на таке.

В процесі розгляду справи судом встановлено, що 24.10.2017 між Публічним акціонерним товариство комерційний банк Приватбанк (відповідно до п. 1.7. Статуту правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк Приватбанк ) як кредитором та товариством з обмеженою відповідальністю Талфорт як позичальником було укладено кредитний договір № 40745411-КД-1, відповідно до умов якого передбачено кредитування відповідача-1 банком за наявності вільних грошових ресурсів на цілі - поповнення обігових коштів, в обмін на зобов'язання позичальника по поверненню кредиту; сплаті процентів, винагороди в строки, визначені умовами договору шляхом перерахування кредитних коштів на підставі розрахункових документів позичальника (п. 1.1, А.1).

За умовами кредитного договору відповідачу-1 встановлено поновлювальну кредитну лінію в розмірі 1 796 500 грн. зі строком повернення до 23.10.2018 за користування кредитом встановлена процентна ставка 20% річних від суми затишку непогашеного боргу та 40 % річних на суму простроченого непогашеного боргу.

Кредитний договір підписаний з використанням цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ Приватбанк (свідоцтво про акредитацію центру сертифікації ключів серії СА № 26) у порядку передбаченому Законом України Про електронні документи та електронний документообіг , Законом України Про електронний цифровий підпис . Як зазначено позивачем у позовній заяві справжність підписів перевірена, що підтверджується перевіркою, здійсненою на сайті АЦСК.

24.10.2017 між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком Приватбанк та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 40745411-ДП-1, відповідно до якого ОСОБА_2 як поручитель надала поруку перед кредитором за виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором №40745411-КД-1 з відновлювальної кредитної лінії на суму 1 796 500.00 гри., сплати за користування кредитом процентів у розмірі 20% річних та 40 % річних на суму простроченого непогашеного боргу.

Відповідно до умов договору поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків, поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Таким чином, вищенаведена правова норма відносить до компетенції господарських судів дві категорії справ: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого (тобто зобов'язання) є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

При цьому, друга складова п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України не містить обмежень щодо суб'єктного складу самого правочину, визначальним в даному випадку є суб'єктний склад зобов'язання, в забезпечення виконання якого було укладено правочин.

Разом з тим, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу (ч. 1 ст. 45 ГПК України).

За змістом ч. 2 ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У справі № 903/ 961/18 ОСОБА_2 є фізичною особою та поручителем відповідача-1 за кредитним договором № 40745411-КД-1.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 по справі № 910/1733/18 викладено наступні висновки щодо підсудності аналогічного спору господарським судам.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року, яким чинні Господарський процесуальний кодекс України та Цивільний процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України у редакції вищевказаного Закону (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України (тут і далі у редакції вищевказаного закону).

За змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

З аналізу наведеного вище пункту вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів такі справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

За змістом частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до положень статей 553, 554, 626 Цивільного кодексу Україниза договором поруки, який є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем; поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто, договір поруки укладається кредитором і поручителем в забезпечення виконання боржником основного зобов'язання.

Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову, АТ КБ "Приватбанк" як кредитор подало до господарського суду позов до фізичної особи, як поручителя за договором поруки, що укладений на забезпечення зобов'язання за кредитним договором, стороною якого є юридична особа.

Тобто, між позивачем та відповідачем-2 наявний спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов'язання за кредитним договором, стороною якого є юридична особа, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до положень частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а випадки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, чітко визначені положеннями статті 20 ГПК України (як приклад, пункти 5, 10, 14 статті 20 ГПК України).

Отже, враховуючи викладене, з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII до юрисдикції господарських судів належать спори стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Положення пункту 1 частини першої статі 20 ГПК України не пов'язують також належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці, з об'єднанням таких позовних вимог із вимогами до особи - боржника за основним зобов'язанням.

Предметом розгляду за позовом АТ КБ Приватбанк є стягнення заборгованості за кредитним договором, сторонами якого є суб'єкти господарювання.

Крім цього, позивачем заявлена позовна вимога до поручителя - фізичної особи, який уклав правочин на забезпечення виконання зобов'язання відповідача-1 (суб'єкта господарської діяльності).

За таких обставин, враховуючи приписи статей 4, 20, 45 ГПК України, позов АТ КБ Приватбанк підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач свої зобов'язання, передбачені пунктом А.2., 1.1 кредитного договору, виконав належним чином, здійснивши кредитування позичальника шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника, що підтверджується випискою по рахунку 2020622055505831.

Згідно із п. 2.2.3. договору позичальник зобов'язаний повернути кредит у терміни встановлені п.п. 1.2, 2.2.14. 2.2.17, 2.2.18, 2.3.2 цього договору.

Відповідно до п. А 3 договору термін повернення кредиту - 23.10.2018.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач - 1 не повернув кредит у встановлений строк і загальний залишок боргу за наданим кредитом (тілом кредиту) становить 1 707 245,53 грн .

Відповідно до п. 2.2.2. кредитного договору позичальник зобов'язується сплатити проценти за користування кредитом відповідно до п. п. 4.14.2., 4.3. цього договору.

Пунктом 4.1. договору визначено, що за користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно з п. п. 3, 2.2.17, 2.2.18, 2.3.2. 2.4.1 цього договору позичальник сплачує проценти у розмірі, зазначеному у п. А.7 цього договору.

За п. 4. 2. договору у випадку порушення позичальником будь - якого з зобов'язань, передбачених п.п. 1.2, 2.2.3, 2.2.16, 2.2.17, 2.3.2, 2.4.1 цього договору позичальник сплачує банку проценти у розмірі, зазначеному у п. А.8 цього договору.

Нарахування процентів і комісій здійснюється на дату сплати процентів, при цьому проценти і розраховуються на непогашену частину кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами, виходячи з 360 днів на рік. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування процентів не враховується.(п. 4.11).

Датою сплати процентів є 25-е число кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання цього договору якщо інше не передбачене п. 7.3 цього договору. У випадку несплати процентів у зазначений термін вони вважаються простроченими (крім випадків розірвання цього договору згідно з п. 2.3.2 цього договору (п. А.9).

Сплата процентів за користування кредитом, передбачених п.п. 4.1, 4.2 цього договору здійснюється у дату сплати процентів. Дата сплати процентів зазначена у п. А.9 цього договору, якщо повне погашення кредиту здійснюється у дату, відмінну від зазначеної у цьому пункті, то останньою датою погашення процентів, розрахованих від попередньої дати погашення до дня фактичного повного погашення кредиту, є дата фактичного погашення кредиту, (п. 4.3. договору).

Як вбачається із розрахунку позивача (а.с. 40), заборгованість за процентами становить 345 242,98 грн., які всупереч умов кредитного договору відповідачем-1 не сплачені.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Разом з тим відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

В силу ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Укладений сторонами кредитний договір № 40745411-КД-1 від 24.10.2017 не визнаний судом недійсним, відповідно до вимог ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами, зобов'язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Частиною 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ("Позика"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої якості.

Водночас, ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Статтею 554 Цивільного кодексу України встановлено у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Оскільки між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком Приватбанк та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 40745411-ДП-1, відповідно до якого ОСОБА_2 виступає поручителем Товариства з обмеженою відповідальністю "Талфорт", то ОСОБА_2 та Товариство з обмеженою відповідальністю "Талфорт" відповідають перед АТ КБ "Приватбанк" як солідарні боржники.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитом та розрахунок заборгованості за відсотками є вірним.

Оскільки на момент розгляду справи ні позичальник, ні поручитель заборгованість перед кредитором не сплатили, вимога позивача про солідарне стягнення із відповідача та відповідача-2 1 707 245,53 грн. заборгованості за кредитом та 345 242,98 грн. заборгованості за відсотками обгрунтована і підлягає до задоволення.

У частині першій статті 546 ЦК України зазначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 343 ГК України і статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань зі сплати процентів за користування кредитом, передбачених п.п. 2.2.2, 4.1, 4.2, 4.3 цього договору, термінів повернення кредиту, передбачених п.п. 1.2, 2.2.3, 2.2.16, 2.3.2 цього договору, винагороди, передбаченої п.п. 2.2.5, 4.4, 4.5. 4.6 цього договору, позичальник сплачує банку за кожен випадок порушення пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожен день прострочки платежу. Сплата пені здійснюється у гривні.

Згідно з п. 4.2. договору відповідно до ст. 212 ЦК України у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених п. п. 1.2., 2.2.3, 2.2.4, 2.2.17, 2.2.18, 2.3.2, 2.4.1 цього договору, позичальник сплачує банку проценти у розмірі, зазначеному у п. А.8 цього договору.

Позивачем за порушення позичальником взятих на себе зобов'язаннь згідно з договором нараховано 281 244,96 грн. пені за період з 30.06.2018 по 30.11.2018.

Наданий позивачем розрахунок пені в сумі 281 244,96 грн. (а.с. 40) є вірним.

З огляду на порушення позичальником умов договору щодо повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом, підлягає до задоволення вимога позивача про стягнення з відповідача 281 244,96 грн. пені.

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Талфорт" з ОСОБА_2 1 707 245 грн. 53 коп. заборгованості за кредитом, 345 242 грн. 98 коп. заборгованості за відсотками, 281 244 грн. 96 коп. пені підтверджуються належними та допустимими доказами, не спростовані відповідачами, а тому підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч. 3 п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.02.2013 № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України у разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

У зв'язку із задоволенням позову на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України з відповідачів порівну підлягають до стягнення витрати, пов'язані з оплатою судового збору.

Керуючись ст. 193, 343 Господарського кодексу України ст. ст. 546, 549, 626, 627, ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049, ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України, ст. 129, 231, ст. ст. 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2 . Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Талфорт" (43000, Волинська область, м. Луцьк, вул. Карбишева,1/403, код ЄДРПОУ 40745411) та з ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) 2 333 733 грн. 47 коп., з них: 1 707 245 грн. 53 коп. заборгованості за кредитом, 345 242 грн. 98 коп. заборгованості за відсотками, 281 244 грн. 96 коп. пені.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Талфорт" (43000, Волинська область, м. Луцьк, вул. Карбишева,1/403, код ЄДРПОУ 40745411) на користь на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) 17 503 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.

4. Стягнути з ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570)17 503 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господамрського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повне рішення складено: 25.04.2019р.

Суддя І. О. Якушева