Постанова

від 18.04.2019 по справі 222/766/18

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22-ц/804/788/19

222/766/18

Головуючий у 1-й інстанції Подліпенець Є.О.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

І м е н е м У к р а ї н и

18 квітня 2019 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Мироненко І.П.

суддів: Биліни Т.І., Мальцевої Є.Є.

секретаря Сидельнікової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Володарського районного суду Донецької області, ухвалено 19 листопада 2018 року в смт.Нікольське (повний текст складено 29 листопада 2018 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Тополинська сільська рада Нікольського району Донецької області, ОСОБА_6 державна нотаріальна контора про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, -

в с т а н о в и в:

У 2018 році позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, просила визнати за нею право власності на житловий будинок з господарськими спорудами та будівлями № 4, розташований по вул.Мирна в с.Тополине Нікольського району Донецької області, та земельну ділянку загальною площею 5,59 га, що розташована на території Тополинської сільської ради Нікольського району Донецької області в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_7

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21 грудня 2013 року помер її батько ОСОБА_7, який проживав у м.Донецьку. Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить: житловий будинок № 4, розташований по вул.Мирна в с.Тополине Нікольського району Донецької області та земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,59 га, що знаходиться на території Тополинської сільської ради Нікольського району Донецької області. 23 травня 2014 року вона звернулася до Другої ОСОБА_6 державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька та на підставі її заяви була заведена спадкова справа № 194/2014, зареєстрована в Спадковому реєстрі 23 травня 2014 року за № 56111761. Крім неї, спадкоємцями після смерті батька є її мати ОСОБА_3, брат ОСОБА_4 та сестра ОСОБА_5 Мати подала до нотаріальної контори заяву про відмову від прийняття спадщини на її користь. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були обізнані про смерть батька, але із заявами про прийняття спадщини не зверталися, на спадщину не претендують. Інші спадкоємці за заповітом або за законом після смерті батька відсутні. 27 квітня 2017 року вона звернулася до державного нотаріуса Другої ОСОБА_6 державної нотаріальної контори (м.Селидове) із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька. Проте, постановою державного нотаріуса їй в цьому було відмовлено, оскільки спадкова справа № 197/2014 знаходиться у м.Донецьку, в зоні АТО та до неї не має доступу. Таким чином, вона позбавлена можливості реалізувати своє право на отримання свідоцтва про право на спадщину за законом у встановленому порядку з тих підстав, що оригінал спадкової справи на даний час перебуває на території проведення АТО, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Рішенням Володарського районного суду Донецької області від 19 листопада 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд виходив з того, що стороною позивача не доведені обставини стосовно прийняття спадщини після смерті батька, з наданих доказів неможливо встановити коло всіх спадкоємців, а відповідно і належних відповідачів у справі, відсутні докази родинного зв'язку між спадкодавцем та відповідачами.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неповне з'ясування та недоведеність обставин, що мають значення, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції встановивши, що вона є дочкою померлого ОСОБА_7, факти заведення спадкової справи після смерті ОСОБА_7, відсутність посвідчених заповітів або спадкових договорів, залишених спадкодавцем ОСОБА_7, а також відсутність виданих свідоцтв про право на спадщину у спадковій справі № 197/2014, зареєстрованій в спадковому реєстрі за №56111761 іншим спадкоємцям, не дав цім обставинам належної оцінки.

Спадкова справа № 197/2014 залишилася в зоні АТО, тому її копія не може бути витребувана, як нотаріусом, так і судом. Внаслідок цього вона позбавлена можливості оформити свідоцтво про право на спадщину через органи нотаріату з незалежних від неї підстав. Вказана проблема на законодавчому рівні в Україні не врегульована, тому має місце порушення права позивача на отримання документів, що підтверджують право власності на спадкове майно.

Вона не мала можливості надати суду першої інстанції свідоцтва про народження ОСОБА_4, ОСОБА_5 та свідоцтва про укладення шлюбу між ОСОБА_7 і ОСОБА_3, оскільки ці документи не стосуються позивача, а право на отримання витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян має фізична особа стосовно відомостей про себе та про своїх родичів за умови пред'явлення паспорта або документів, що підтверджують родинні стосунки. Зазначені свідоцтва позивач не мала можливості надати суду першої інстанції з незалежних від неї обставин, але тепер надає їх апеляційному суду.

Проте, неможливо отримати докази того, що позивач на момент смерті спадкодавця ОСОБА_7 проживала разом з ним, оскільки довідку про реєстрацію місця проживання або місця перебування можна отримати лише в органі реєстрації за місцем проживання фізичної особи.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Представник третьої особи Другої ОСОБА_6 державної нотаріальної контори ОСОБА_8 в судове засідання не з'явилася, суду надана заява про розгляд справи без її участі, заперечень проти задоволення позову не має.

Інші учасники справи відзив на апеляційну скаргу не подавали та в судове засідання не з'явилися, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи своєчасно і належним чином. Про поважність причин неявки суд не сповістили, даних про наявність перешкод для розгляду справи за їх відсутністю матеріали справи не містять.

З огляду на викладене та вимоги ст.ст.371,372 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу за їх відсутністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2, її представника ОСОБА_9, які підтримали доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та надані докази, колегія судді вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіряючи справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного.

Згідно ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Виходячи з вимог ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (ч.2 ст.1220 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Частиною 1 ст.1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той із подружжя, який пережив, та батьки.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч.1 ст.1268 ЦК України). Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, визначені у ч.ч.3,4 ст.1268, ст.1269 ЦК України.

Так, згідно ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до положень ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, що подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_2 народилася 15 жовтня 1977 року, актовий запис №21 від 18 листопада 1977 року, її батьками зазначені: батько - ОСОБА_7, мати - ОСОБА_3, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії ІІІ-НО № 345295, виданого Іванченківською сільрадою Володарського району Донецької області.

Відповідно копії свідоцтва про смерть серії І-НО № 734486, виданого 21 грудня 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Петровського районного управління юстиції у м.Донецьку, ОСОБА_7 помер 21 грудня 2013 року у віці 75 років, про що складено відповідний актовий запис № 1085.

Після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку з господарськими спорудами та будівлями №4 по вул.Мирна с.Тополине Нікольського (Володарського) району Донецької області та земельної ділянки площею 5,59 га, розташованої на території Тополинської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які належали померлому на праві власності згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САА № 896642 від 21 травня 2004 року, виданого на підставі рішення Володарської районної ради від 16 жовтня 1986 року №229, що підтверджується копією Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 3649260 від 21 травня 2004 року, та копією державного акту на право приватної власності на землю серії ДН № 065579, виданого 03 вересня 2001 року на підставі рішення Тополинської сільської ради від 23 червня 2001 року № ІІІ-ХІХ № 141, та копією Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-1401413322014.

Згідно копії Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №37451574 від 23 травня 2018 року після смерті ОСОБА_7, який помер 21 грудня 2013 року, Другою ОСОБА_6 державною нотаріальною конторою 23 травня 2014 року заведена спадкова справа № 197/2014, зареєстрована в Спадковому реєстрі за № 56111761, що також підтверджується Інформаційною довідкою із Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 53256269 від 11 вересня 2018 року.

За даними Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 53256317 від 11 вересня 2018 року, відсутні відомості про посвідчення заповітів або спадкових договорів залишених спадкодавцем ОСОБА_7

27 квітня 2017 року державним нотаріусом Другої ОСОБА_6 державної нотаріальної контори ОСОБА_8 винесена постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою ОСОБА_2 відмовлено у видачі на її ім'я свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,59 га, що знаходиться на території Тополинської сільської ради Донецької області, та житловий будинок № 4 по вул.Мирна в с. Тополине Нікольського (Володарського) району Донецької області, оскільки не має можливості встановити коло спадкоємців після смерті ОСОБА_7, так як спадкова справа №197/2014 знаходиться за адресою: м.Донецьк, пл.Петровського, буд. №1, в зоні АТО, та до неї немає доступу.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Так, відповідно до ч.ч.3,4 ст.12 та ст.81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Таким чином, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Поняття доказів розкрито у ч.1 ст.76 ЦПК України. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

За змістом ст.ст. 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За положеннями ч.4 ст.12 ЦПК України, суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє в реалізації ними прав, передбачених кодексом.

Натомість, суд першої інстанції не виконав покладених на нього обов'язків, не роз'яснив сторонам обов'язок надати докази на підтвердження зазначених ними обставин.

У зв'язку з наведеним апеляційний суд приймає докази, надані позивачем, оскільки останні мають суттєве значення для правильного вирішення справи.

Так, згідно копії свідоцтва про шлюб серія УІІІ-УР № 092749, виданого 12 жовтня 1966 року Володарським районним бюро РАЦС Донецької області, ОСОБА_7 та ОСОБА_10 12 жовтня 1966 року уклали шлюб, актовий запис №62.

ОСОБА_11 народилася 16 вересня 1966 року, актовий запис №108 від 12 жовтня 1966 року, в графі батьки зазначено: батько - ОСОБА_7, мати - ОСОБА_3, що підтверджується копією свідоцтва про народження серія УІІ-УР №0131852, виданого Володарським районним бюро РАЦС Донецької області 12 жовтня 1966 року.

23 квітня 1988 року ОСОБА_11 уклала шлюб з ОСОБА_12 Зінов'євичем, актовий запис №5, після реєстрації шлюбу подружжю присвоєні прізвища ОСОБА_12, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії У-НО №494833, повторно виданого Тополинською сільрадою Володарського району 28 січня 1992 року.

Згідно копії свідоцтва про народження серія І-АГ № 131242, виданого Іванченківською сільрадою Володарського району Донецької області, ОСОБА_4 народився 07 березня 1968 року, в графі батьки зазначено: батько - ОСОБА_7, мати - ОСОБА_3, актовий запис №8 від 01 квітня 1968 року.

Крім того, позивачем апеляційному суду були надані письмова заява відповідача ОСОБА_5, посвідчена нотаріусом Шатурського нотаріального округу Московської області РФ, та письмова заява відповідача ОСОБА_3, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, в яких визнаються обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги ОСОБА_2 Зокрема, в заявах зазначено, що крім позивача ОСОБА_2, спадкоємцями за законом є відповідачі у справі - дружина спадкодавця ОСОБА_3, син ОСОБА_4, дочка ОСОБА_5 Поряд з цим позивач ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем, яка прийняла спадщину після смерті батька ОСОБА_7 Згідно заяв ОСОБА_7 на день смерті був зареєстрований та проживав разом із позивачем ОСОБА_2 за адресою: м.Донецьк, площа Перемоги, буд.№31 кв.№21.

Факт реєстрації позивача ОСОБА_2 за вказаною адресою підтверджується копією її паспорта.

Крім того, згідно заяви відповідача ОСОБА_3, яка також була зареєстрована та проживала за адресою: м.Донецьк, площа Перемоги, буд.№31 кв.№21, вона відмовилася від спадщини на користь дочки ОСОБА_2, про що подала відповідну заяву до нотаріальної контори у м.Донецьку.

Апеляційний суд приймає до уваги надані позивачем на підтвердження факту сумісного проживання зі спадкодавцем, копію поквартирної картки та довідки про зареєстрованих і склад сім'ї за вказаною адресою, які були видані на тимчасово окупованій території, оскільки вважає, що до вказаних правовідносин підлягають застосуванню так звані намібійські винятки Міжнародного суду ООН: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

У 1971 році Міжнародний суд ООН у документі Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів .

Європейський суд з прав людини розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, у справах Лоізіду проти Туречиини (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), Кіпр проти Туреччини (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) вказує, що зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать .

При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Щодо відповідача ОСОБА_4, то останній в м.Маріуполі не зареєстрований (був знятий з реєстрації за адресою м.Маріуполь, пров.Банний, буд. №5 з 12 жовтня 2016 року). Про дату, час і місце судових засідань повідомлявся шляхом надання оголошень на веб-сайті судової влади. Крім того, апеляційним судом відповідач ОСОБА_4 повідомлявся про розгляд справи за встановленою адресою проживання (м.Маріуполь вул.Пашковського буд.№64а кім.№8) та шляхом направлення телефонограм. Проте останній, будучи обізнаним про розгляд даної справи, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався, про свої права на спадщину та заперечення проти позову не заявив.

За встановлених обставин колегія суддів дійшла висновку, що позивач фактично прийняла спадщину, оскільки на момент її відкриття була зареєстрована та проживала разом зі спадкодавцем, але не може оформити своє право на спадщину у зв'язку із знаходженням спадкової справи на окупованій території, а інші спадкоємці своїх прав на спадщину не заявили.

Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог, у зв'язку з цим підлягає задоволенню і апеляційна скарга позивача.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Володарського районного суду Донецької області від 19 листопада 2018 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Тополинська сільська рада Нікольського району Донецької області, ОСОБА_6 державна нотаріальна контора про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, який помер 21 грудня 2013 року, на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований по вул.Мирна, 4 селища Тополине Нікольського району Донецької області: загальною площею 60,4 кв.м, житловою площею 30,0 кв.м; житловий будинок літ.А-1, площею 73,5 кв.м; сіни літ.а-1, площею 11,5 кв.м; ганок літ.а1, площею 4,7 кв.м; сарай літ.Б, площею 13,4 кв.м; вбиральня літ.В, площею 1,2 кв.м; сарай літ.Г, площею 10,6 кв.м; літня кухня літ.Д, площею 27,6 кв.м; підвал літ.Д/п, площею 6,0 кв.м; огорожа №1, площею 33,5 кв.м ; ворота №2, площею 4,9 кв.м.

Визнати за ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, який помер 21 грудня 2013 року, на земельну ділянку (кадастровий № 1421787000:06:000:0966) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,59 га, розташовану на території Тополинської сільської ради Нікольського району Донецької області.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 24 квітня 2019 року.

Головуючий І.П. Мироненко

Судді: Т.І. Биліна

ОСОБА_13