Постанова

від 24.04.2019 по справі 438/223/16-а

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2019 рокуЛьвів№ 857/1380/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Іщук Л.П., Т.В. Онишкевича

за участю секретаря судового засідання Лутчин А.М.,

за участю позивача ОСОБА_1,

за участю представника позивача ОСОБА_2,

за участю представника відповідача ОСОБА_3,

за участю третьої особи ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_5 та Бориславської міської ради Львівської області на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 17 грудня 2018 року, прийняте суддею Слиш А.Т. о 13 годині 05 хвилині у місті Бориславі, повний текст складений 27.12.2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Бориславської міської ради Львівської області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання протиправним та скасування рішення,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Бориславської міської ради Львівської області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання протиправним та скасування п.3 рішення Бориславської міської ради №1371 від 15 квітня 2014 року, яким дозволено ОСОБА_5 розробити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 600 кв.м по вул.С.Петлюри у м.Бориславі для ведення садівництва із земель запасу міста (землі сільськогосподарського призначення).

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 17 грудня 2018 року позов задоволено частково: визнано протиправним п.3 рішення Бориславської міської ради №1371 від 15 квітня 2014 року, яким дозволено ОСОБА_5 розробити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 600 кв.м по вул.С.Петлюри у м.Бориславі для ведення садівництва із земель запасу міста (землі сільськогосподарського призначення).

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що із досліджених доказів та встановлених обставин у справі №2а/1301/8/2012, 2а/280/11, земельна ділянка по вул. С. Петлюри у м.Бориславі, щодо якої оскаржуваним рішенням надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва , за цільовим призначенням віднесена до житлової забудови, а не для садівництва (землі сільськогосподарського призначення). Отже, допущені порушення Бориславською міською радою.

Суд не приймає до уваги, як підставу для відмови в позові покликання представника Бориславської міської ради на новий план території зонування м.Борислава, оскільки такий було затверджено після прийняття Радою оскаржуваного рішення №1371 від 15.04.2014 року (затверджено рішенням 26.02.2015 року №1789).

Пояснення свідків, що оскаржуваною ділянкою користувались батьки третьої особи не впливає на досліджувані правовідносини.

Отже, п.3 рішення Бориславської міської ради №1371 від 15.04.2014 року, яким дозволено ОСОБА_5 розробити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 60 кв.м. слід визнати протиправним, а щодо його скасування слід відмовити, так як подібний акт є актом одноразового застосування і вичерпує свою дію фактом його виконання, тому такий не може бути скасований чи змінений органом місцевого самоврядування після його виконання (рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року №7-рп/2009).

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1, ОСОБА_5 та Бориславська міська рада подали апеляційні скарги. Вважають, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги, ОСОБА_1 покликається на те, що в частині відмови у задоволенні позову про скасування п.3 рішення Бориславської міської ради №1371 від 15 квітня 2014 року, суд виходив з того, що скасувати таке рішення неможливо, оскільки воно вичерпало свою дію. Однак, таке твердження суду, на думку апелянта, є помилковим. Покликається на рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року №7-рп/2009, в якому зазначено, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Проте, такі заборони не розповсюджуються на суди.

Не враховано окремої думки судді Конституційного Суду України Кампа В.М.

Положення ст.162 КАС України наділяє суд повноваженнями на скасування повністю або частково рішення органу місцевого самоврядування. Не звернуто уваги, що згідно ст.13 Конвенції, ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та одержання особою бажаного результату (позиція ОСОБА_7 Верховного Суду від 28.03.2018 року справа №705/552/15-а).

Суд не виконав обов'язку щодо мотивування рішень в світлі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.

Бориславська міська рада покликається на те, що після придбання позивачем нежитлової будівлі, ним не подано на затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки під обслуговування будівлі.

Суд неправомірно застосував висновки по справі, викладені в рішенні Бориславського міського суду від 24.04.2011 року у справі №2а/1301/18, позаяк по тих правовідносинах позивач мав намір отримати окрему земельну ділянку не пов'язану із тою, на якій розташоване нежитлове приміщення.

Позивач не довів, що він законно претендує на спірну земельну ділянку, та що вона накладається на ту, на яку він претендує.

Судом безпідставно не взято до уваги викопіювання із плану зонування м.Борислав, згідно якого спірна земельна ділянка відноситься до житлової зони Ж-1 (зона садибної житлової забудови), де дозволено сукупні види забудов, у які входять сади, та який прийнято на підставі Генерального плану м.Борислава 1979 року.

Маються покликання на висновки Верховного Суду України у справі №21-34а15 від 24.05.2015 року щодо права на звернення із позовом до суду, коли акт індивідуальної дії на позивача не поширюється та Верховного Суду України у справі №21-342а12 від 06.11.2012 року згідно якого право порушене, коли б спірна ділянка перебувала в межах ділянки позивача, чого не встановлено.

Крім того, спірна земельна ділянка перебуває у власності територіальної громади, а тому міська рада вправі розпоряджатися нею на власний розсуд.

Просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

ОСОБА_5 у своїй апеляційній скарзі зазначає, що суд помилково дійшов висновку про те, що оскаржуваним рішенням порушено право позивача, оскільки, виходячи із пояснень свідків, родина скаржника протягом 20 років користується земельною ділянкою, яку планують узаконити, тому у міської ради були законні підстави прийняти подібне рішення.

Придбавши у 2003 році нежитлове приміщення, позивач не вчиняв жодних дій для отримання в користування земельну ділянку для обслуговування будівлі.

Просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

ОСОБА_1 подав відзиви на апеляційні скарги, в яких описано вимоги апеляційних скарг Бориславської міської ради та ОСОБА_5 та наведено мотиви судового рішення.

Бориславська міська рада у своєму відзиві покликається на судове рішення в частині відмови у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді Восьмого апеляційного адміністративного суду, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а провадження у справі - закриттю, у зв'язку з тим, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 14.11.2003 придбав нежитлову будівлю колишнього клубу Шахтар під №16 на вул.Петлюри у м.Бориславі Львівської області.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради за № 294 від 25.09.1980 та відповідно до схем-плану земельної ділянки, який знаходиться в матеріалах інвентарної справи від 28.01.2011, за вказаною адресою, за будівлею по вул. С.Петлюри, 16 у м.Бориславі було закріплено земельну ділянку розміром 2798 кв.м.

Пунктом 3 рішення Бориславської міської ради Львівської області №1371 від 15 квітня 2014 року було дозволено третій особі - ОСОБА_5 розробити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 600 кв.м на вул.С.Петлюри у м.Бориславі для ведення садівництва із земель запасу міста (землі сільськогосподарського призначення).

Вказаний пункт рішення Бориславської міської ради оспорює позивач ОСОБА_1 у даній справі з тих підстав, що під час прийняття рішення було порушено вимоги законодавства, крім цього, частина земельної ділянки, щодо якої надано вищевказаний дозвіл ОСОБА_5, є земельною ділянкою, що закріплена за нежитловою будівлею колишнього клубу Шахтар під №16 на вул.Петлюри у м.Бориславі, що належить йому на праві власності, і щодо якої йому відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Апеляційний суд вважає висновок суду першої інстанції таким, що порушує норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а рішення суду - таким, що підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…) . З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За визначенням пункту 7 частини першої статті 4 КАС суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Водночас, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Положеннями статті 80 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) визначено, що суб'єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Частиною першою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини першої статті 120 ЗК у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно з частиною першою статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Із сукупності наведених норм можна зробити висновок, що набуття певного речового права на земельну ділянку особою, яка набула права власності на нерухоме майно, на ній розміщене, відбувається шляхом переходу від попереднього власника нерухомого майна в тому ж обсязі, або відповідно до рішення органу місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що позивачем нею було придбано нежитлову будівлю колишнього клубу Шахтар під №16 на вул.Петлюри у м.Бориславі Львівської області.

Таким чином, виникнення спірних правовідносин обумовлене неправомірним, на думку позивача, рішенням Бориславської міської ради №1371 від 15 квітня 2014 року, яким дозволено ОСОБА_5 розробити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким порушено приватний майновий інтерес позивача як власника нерухомого майна на набуття земельної ділянки, на якій таке майно розташоване.

Зазначений висновок апеляційного суду відповідає позиції ОСОБА_7 Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2018 року у справі №661/3925/16-а.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За таких обставин слід закрити провадження у справі, роз'яснивши позивачу, ОСОБА_1, що даний спір підлягає до розгляду в порядку цивільного судочинства України.

Керуючись ст.ст.238, 308, 315, 319, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_5 та Бориславської міської ради Львівської області задовольнити частково.

Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 17 грудня 2018 року у справі № 438/223/16-а скасувати.

Провадження у справі за адміністративний позовом ОСОБА_1 до Бориславської міської ради Львівської області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання протиправним та скасування рішення закрити.

Роз'яснити ОСОБА_1, що даний спір підлягає до розгляду в порядку цивільного судочинства України.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя ОСОБА_8 судді ОСОБА_9 ОСОБА_10 Повний текст судового рішення виготовлено 25.04.2019 року.