ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"26" квітня 2019 р. м. Київ Справа № 911/459/19
Господарський суд Київської області у складі:
судді Ейвазової А.Р.,
розглянувши у спрощеному провадженні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ОСОБА_1 лайф №5» про стягнення 47987,77грн, без виклику представників сторін,
встановив:
Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України" (далі - Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України") звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ОСОБА_1 лайф №5» (далі - ОСББ «ОСОБА_1 лайф №5» ) про стягнення 47 987,77грн, у т.ч.:
- 5727,51грн пені, нарахованої за період з 15.02.2014 по 14.10.2014;
- 2 419,63грн - 3% річних, які нараховані за період з 15.02.2014 по 08.10.2015;
- 39 840,63грн втрат від інфляції за період з березня 2014 року по вересень 2015 року.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення строків виконання зобов'язань за договором №2218/14-ТЕ-17 від 20.12.2013, укладеним між ним та Приватним комунально-побутовим підприємством "Теплокомунсервіс" (далі - ПКПП Теплокомунсервіс ), в частині своєчасної оплати переданого природного газу. При цьому, борг за відповідним договором переведений на відповідача на підставі договору №2966/14-17 від 30.10.2014 про переведення боргу (а.с.3-11).
Ухвалою від 25.02.2019 судом відкрито провадження у справі, вирішено розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження, а також встановлено строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій (а.с.1-2).
В строк, встановлений вищевказаною ухвалою, - 18.03.2019 (оскільки 16.03 та 17.03 - вихідні дні) відповідачем подано відзив на позовну заяву (а.с.65-71).
У відзиві на позов відповідач заперечує проти позовних вимог, вказуючи, що заборгованість погашена ним 09.10.2015, тобто до набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» , отже, на неї не нараховується пеня, проценти та інфляція, а нараховані підлягають списанню. Також, відповідач вказує на встановлення договором такої черговості погашення вимог, відповідно до якої позивач, зважаючи на постійні перерахування коштів в погашення заборгованості, міг зараховувати сплачені кошти першочергово на погашення втрат від інфляції, процентів та пені, а також на неможливість впливу на перерахування коштів, які надходять на його рахунок із спеціальним режимом використання. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення з заявленими вимогами.
01.04.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив з клопотанням про поновлення строку для її подання (а.с.170-178, 186-199).
У відповіді на відзив позивач заперечує проти доводів відповідача та зазначає, що:
- відповідач не є особою, на яку розповсюджується дія Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» ;
- позивачем не пропущено строк позовної давності так, як п. 9.3 договору №2218/14-ТЕ-17 від 20.12.2013, у якому замінено боржника, встановлює строк позовної давності, зокрема, й щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат тривалістю в п'ять років.
Ухвалою від 03.04.2019 судом: відмовлено у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку для подання відповіді на відзив; продовжено позивачу строк для подання відповіді на відзив та прийнято відповідь на відзив; продовжено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив - до 10.04.2019 (а.с.201-202).
10.04.2019 відповідачем подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, а також клопотання про продовження строку для надання заперечень на відповідь на відзив (а.с.204, 206-207).
Клопотання про продовження строку мотивовано відповідачем тим, що ним станом на 10.04.2019 не отримано від позивача відповіді на відзив, а з відповідним документом представник ознайомився лише 10.04.2019 під час ознайомлення з матеріалів справи.
Ухвалою від 11.04.2019 продовжено відповідачу строк для надання заперечення на відповідь на відзив до 17.04.2019 (а.с.209-210).
17.04.2019 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив відповідно до яких відповідач заперечує проти доводів позивача та вказує, що:
- природний газ, переданий за договором №2218/14-ТЕ-17 від 20.12.2013 використаний для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, і борг за який переведений на відповідача, тому хибні посилання позивача на неможливість застосування норм Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії ;
- він є теплогенеруючою організацією, оскільки має у своїй власності теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію;
- договір від 30.10.2014 №2966/14-17 про переведення боргу не містить приписів щодо збільшення строку позовної давності, у той час як п. 9.3 договору №2218/14-ТЕ-17 від 20.12.2013, укладений між позивачем та ПКПП Теплокомунсервіс , не може бути застосований, оскільки відповідач не є стороною такого договору (а.с.214-220),
У строк, встановлений ч.7 ст.252 ГПК України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.
Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 23.04.2019, організаційно-правова форма позивача змінилась з публічного акціонерного товариства на приватне акціонерне товариство; відповідні зміни зареєстровано 21.03.2019 (а.с.241-254).
В силу ст.108 ЦК України, перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми.
Однак, відповідно до спеціальних норм, які регулюють діяльність акціонерних товариств, зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням. Так, відповідне положення містить ч.2 ст.5 Закону України Про акціонері товариства .
За таких обставин, підстав для заміни відповідача відповідно до ст.52 ГПК України не має, однак, відповідачем у даній справі, враховуючи зміну назви, слід вважати Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (далі - НАК Нафтогаз України ).
Дослідивши зібрані у справі документи і матеріали, суд встановив наступні обставини.
20.12.2013 між сторонами у справі - НАК Нафтогаз України та ПКПП Теплокомунсервіс укладено договір № 2218/14-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу (а.с.16-21, далі - договір).
Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.
За умовами договору позивач (продавець) взяв на себе зобов'язання передати у власність ПКПП Теплокомунсервіс (далі - покупець) у 2014 році природний газ, а покупець - зобов'язується прийняти і оплатити природний газ на умовах договору (п. 1.1 договору).
Згідно п. 1.2 договору, газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками та їх релігійними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).
Відповідно до додаткової угоди №2 від 30.04.2014 (а.с.23) сторонами внесено зміни до його п. 1.2 та погоджено, що з 03.04.2014 газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.
В силу п. 2.1 договору продавець передає з 01.01.2014 по 31.12.2014 газ у обсязі до 9470,00 тис.куб.м.
Як визначено п. 5.1 договору, ціна (граничний рівень ціни) на газ встановлюється НКРЕ; ціна 1000 куб.м природного газу на дату укладання цього договору, відповідно до його п. 5.2, становить - 1309,20грн з ПДВ.
Пунктом 5.3 такого договору визначено, що у разі зміни НКРЕ ціни на газ та/або тарифів на його транспортування, розподіл і постачання вони є обов'язковими для сторін за цим договором з моменту введення їх в дію.
Відповідно до п. 5.5 договору, загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу.
Як визначено п. 6.1 договору, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Договором встановлено, що він набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині поставки газу до 31.12.2014, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 11 договору).
Крім того, 31.01.2014 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до відповідного договору (а.с.20), якою внесено зміни до п.5.2 та п.12 укладеного договору. При цьому, ціна газу залишилась рівна 1309,20грн (а.с.22).
На виконання п. 2.1 договору, позивач поставив протягом січня-грудня 2014 року, а ПКПП Теплокомунсервіс прийняв природний газ на загальну суму 8 630 402,20грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких долучені до матеріалів справи (а.с.27-33).
30.10.2014 між позивачем (кредитор), ПКПП Теплокомунсервіс (первісний боржник) та відповідачем ОСББ ОСОБА_1 №5 (новий боржник), укладено договір №2966/14-17 про переведення боргу (а.с.34-35, далі договір про переведення боргу).
За умовами договору про переведення боргу, за згодою кредитора первісний боржник переводить на нового боржника частину боргу, який виник у первісного боржника перед кредитором за договором купівлі-продажу природного газу №2218/14-ТЕ-17 від 20.12.2013, укладеного між первісним боржником та кредитором, а новий боржник приймає на себе борг первісного боржника у цьому зобов'язанні та замінює первісного боржника у зобов'язанні.
Відповідно до п. 2.1 договору про переведення боргу, сторони встановили, що сума боргу, яка переводиться на нового боржника станом на момент укладення вказаного договору дорівнює 57 629,01грн, у т.ч. січень 2014 року - 19 839,01грн, лютий 2014 року - 21 336,00грн, березень 2014 року - 16 454,00грн.
Згідно п. 3.1 договору про переведення боргу, до нового боржника переходять обов'язки первісного боржника щодо сплати суми боргу, що встановлена в п. 2.1, а також штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням первісним боржником своїх зобов'язань за договором №2218/14-ТЕ-17 від 20.12.2013.
Новий боржник зобов'язується перераховувати грошові кошти у сумі, зазначеній в п.2.1 договору, в порядку та на умовах, визначених договором №2218/14-ТЕ-17 від 20.12.2013 (п.3.2 договору про переведення боргу).
Як вказав позивач та не заперечує відповідач, станом на 09.10.2015.відповідач повністю розрахувався за газ, переданий за договором №2218/14-ТЕ-17, заборгованість за який переведена на відповідача.
Проте, як зазначає позивач, відповідач прийняті обов'язки за договором в частині оплати вартості поставленого газу належним чином не виконав, провівши остаточні розрахунки за поставлений газ з порушенням строку, погодженого сторонами, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача пеню, 3% річних та інфляційні втрати.
Предметом спору у даній справі є застосування до відповідача відповідальності, встановленої чинним законодавством та умовами договору, за порушення зобов'язань за договором.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.
Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Як визначено ст. 520 ЦК України, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ст. 521 ЦК України, форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.
В силу ст. 522 ЦК України, новий боржник у зобов'язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником.
Отже, внаслідок переведення боргу, відповідач став зобов'язаною особою у зобов'язанні, що виникло за договором, який укладено позивачем та ПКПП Теплокомунсервіс щодо оплати переданого природного газу.
Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, не виконавши зобов'язання у строк, встановлений п.6.1 відповідного договору, відповідач допустив порушення зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як визначено ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки
Договором визначено, що у разі невиконання покупцем п.6.1 договору, він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 7.2 договору).
Перевіривши надані позивачем розрахунки пені, 3% річних, втрат від інфляції, суд зазначає, що такі нарахування виконані позивачем арифметично вірно та у відповідності до чинного законодавства, проте, заявлені вимоги не можуть бути задоволені з огляду на наступне.
03.11.2016 прийнятий Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» , який набрав чинності 30.11.2016.
Відповідно до преамбули Закону визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Згідно термінів вказаного закону, процедура врегулювання заборгованості - це заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.
При цьому, учасниками процедури врегулювання заборгованості, як визначено його ст.1, є підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Суд не погоджується з твердженнями позивача, про те, що дія вказаного закону не розповсюджується на відносини з відповідачем у даній справі. Так, не включення відповідача до учасників відповідної процедури врегулювання заборгованості, не є підставою стверджувати, що положення такого Закону в частині списання нарахованих процентів, пені та втрат від інфляції не розповсюджуються на нього.
Так, згідно ч.3 ст. 7 Закону, на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом , неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом .
Як визначено умовами договору купівлі-продажу природного газу №2218/14-ТЕ-17 від 20.12.2013 (з урахуванням додаткової угоди №2), газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.
Заборгованість з оплати природного газу саме на суму 57 629,01грн, яка переведена на відповідача на підставі договору №2966/14-17 від 30.10.2014, є саме заборгованістю за природний газ, використаний для виробництва теплової енергії. Зміна осіб у зобов'язанні не змінює мети використання природного газу, який поставлений.
Окрім того, договір №2966/14-17 від 30.10.2014 є правочином, на підставі якого виникають декілька взаємних зобов'язань, які у сукупності характеризують вид договору як договір купівлі-продажу. При цьому, зобов'язання з передачі природного газу, у якому позивач є боржником, а ПКПП Теплокомунсервіс - кредитором припинено його виконанням; фактично відповідач замінений у зобов'язанні з його оплати.
Судом встановлено, що відповідач у даній справі станом на 30.11.2016 не має перед позивачем заборгованості за природний газ, що вбачається з доданих до матеріалів справи документів, та не заперечується сторонами у даній справі.
Таким чином, нараховані неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, згідно ч. 3 ст. 7 вказаного Закону підлягають списанню з дня набрання чинності вказаним Законом.
При цьому, слід зазначити, що із змісту з ст. ст. 4, 5, 6 вказаного Закону вбачається, що до реєстру включаються вимоги саме за заборгованістю, у той час як ч. 3 ст. 7 вказаного Закону визначає, що на заборгованість за природний газ, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Отже, до заборгованості у розмірі 57 629,01грн, що виникла і погашена до набрання чинності відповідним Законом, не можуть бути застосовані передбачені таким Законом правила і вимоги щодо необхідності включення до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. Таким чином, виконання ч.3 ст.7 Закону не потребує включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Відповідні висновки щодо застосування ч.3 ст.7 вказаного Закону, викладені Верховним Судом у постановах від 29.01.2018 №904/10745/16, 07.02.2018 №927/1152/16, 13.02.2018 №911/1719/13, 14.02.2018 №908/3211/16, 22.02.18 №922/4355/14, 28.02.2018 №911/3914/14, 11.04.2018 №15/5005/153/2012, 26.02.2019 №904/2960/18.
У відповідності до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Виходячи з викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення позову у даній справі.
Заява відповідача про застосування до вимог позивача наслідків спливу строку позовної давності не може бути задоволена судом з огляду на таке.
В силу ст. 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Так, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Як визначено ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.
Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ст. 259 ЦК України).
У договір купівлі-продажу природного газу включені положення щодо збільшення строку позовної давності порівняно з встановленою законом.
Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Проте, за змістом ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише у випадку встановлення судом наявності порушення права особи, яка звернулась до суду з позовом; у разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
Таким чином враховуючи, що заявлені позивачем вимоги є необґрунтованими , суд відмовляє у позові саме у зв'язку з необґрунтованістю заявлених вимог.
В силу ч. 1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, таким чином, враховуючи відмову у задоволені позовних вимог, судовий збір підлягає покладенню на позивача у повному обсязі і витрати на його сплату не підлягають відшкодуванню позивачу.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (ідентифікаційний код 20077720; 01001, м.Київ, вул. Б.Хмельницького, 6) до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ОСОБА_1 лайф №5» (ідентифікаційний код 39203882; 08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Григорія Сковороди, буд. 5) про стягнення 47 987,77грн відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.
Суддя А.Р. Ейвазова
Суд | Господарський суд Київської області |
Дата ухвалення рішення | 26.04.2019 |
Оприлюднено | 26.04.2019 |
Номер документу | 81433707 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Київської області
Ейвазова А.Р.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні