Постанова

від 25.04.2019 по справі 914/814/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 914/814/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши касаційну скаргу Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України на рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2017 (суддя Синчук М.М.) та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.06.2018 (головуючий суддя: Якімець Г.Г., судді: Матущак О.І., Мирутенко О.Л.)

за позовом Заступника військового прокурора Львівського гарнізону, м. Львів в інтересах держави в особі: 1. Міністерства оборони України, 2. Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова

до Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України

про усунення перешкод у користуванні майном,

За участю представників:

прокурора - Голуб Є.В. - прокурор відділу

позивача-1 - Синиця І.В. - представник

позивача-2 - Черняк Ю.І. - представник

відповідача - Саницький А.І. - адвокат

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1. 24 березня 2016 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова до Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України про усунення перешкод у користуванні майном: приміщеннями у м. Львові по вул. Коперника, 27, а саме: будівлею №1 - управління, площею 205,6 кв. м 1892 року побудови, сховищем для техніки (гараж) №13 площею 133,3 кв. м 1966 року побудови та земельною ділянкою площею 0,3 га за цією адресою, що перебувають у власності держави- Міністерства оборони України в особі уповноваженого органу КЕВ м. Львова.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне майно віднесене до управління Міністерства оборони України постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1995 року №18, рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2002 року у справі №18/375, що набрало законної сили, задоволено позов заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариство військових мисливців і рибалок Збройних Сил України (до складу якого ввійшло Товариство військових мисливців і рибалок Західного регіону України) та зобов'язано відповідача здійснити інвентаризацію та повернути на користь Міністерства оборони України також 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Прикарпатського військового округу; 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу. Разом з тим, відповідач продовжує користуватися зазначеним майном, чим унеможливлюється його використання власником - Міністерством оборони України в особі КЕВ м. Львова.

3. Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що спірне майно було передане на баланс Ради військово-мисливського товариства ПрикВо, правонаступником якої є Товариство військових мисливців і рибалок Західного регіону України згідно Акту від 01.02.1980 року. З часу прийняття майна на баланс відповідач відкрито користується ним, а позивачами не вчинялися дії щодо спірного майна.

ІІ. Короткий зміст судових рішень

4. Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.12.2017 у справі №914/814/16, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.06.2018, позов задоволено, зобов'язано Товариство військових мисливців і рибалок Західного регіону України усунути перешкоди в користуванні нерухомими приміщеннями у м. Львові по вул. Коперника, 27, а саме: будівля №1 - управління, площею 205,6 кв. м 1892 р. побудови, сховище для техніки (гараж) №13 площею 133,3 кв. м 1966 р. побудови та земельною ділянкою площею 0,3 га за цією ж адресою, що перебувають у власності держави - Міністерства оборони України в особі уповноваженого органу КЕВ м. Львова, шляхом звільнення нежитлових приміщень.

ІІІ. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

5. 16.06.2018 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Товариством військових мисливців та рибалок Західного регіону України подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.06.2018 у справі № 914/814/16 до Касаційного господарського суду.

6. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 16.07.2018 року у справі № 914/814/16 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

7. Ухвалою Верховного Суду від 26.07.2018 касаційну скаргу Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України на рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.06.2018 залишено без руху на підставі частини 2 статті 292 ГПК України, оскільки скаржником не було додано документа, що підтверджує сплату судового збору у встановленому розмірі, а саме в сумі 320,00 грн.; надано скаржнику строк для усунення недоліків до 06.08.2018.

8. 02.08.2018 до Верховного Суду направлено заяву про усунення недоліків раніше поданої касаційної скарги, зокрема заявником на виконання вимог ухвали від 26.07.2018 надано докази доплати судового збору у сумі 320,00 грн., а саме квитанцію № 0.0.1098564176.1 від 01.08.2018.

9. 06.09.2018 Верховний Суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за вищевказаною касаційною скаргою, призначення її до розгляду на 04.10.2018, визначив строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 25.09.2018.

Одночасно даною ухвалою зупинено виконання рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2017 у справі № 914/814/16 до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

10. 21.09.2018 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Заступником військового прокурора Львівського гарнізону направлено відзив на касаційну скаргу, який фактично надійшов до Верховного Суду 25.09.2018.

11. 02.10.2018 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Товариством військових мисливців та рибалок Західного регіону України направлено письмові пояснення до касаційної скарги, які фактично надійшли до Верховного Суду 04.10.2018.

Згідно з ч.1 ст. 298 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

Відповідно до ч.1 ст. 288 Господарського процесуального кодексу України:

"Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення."

Згідно зі ст.118 ГПК:

"1. Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

2. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом."

Оскільки пояснення до касаційної скарги фактично подані скаржником з порушенням строку, визначеного ч.1 ст. 288 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтованих причин пропуску даного строку в поясненнях не наведено, суд залишає їх без розгляду.

12. Ухвалою Верховного Суду від 03.10.2018 провадження у справі № 914/814/16 зупинено до перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у подібних правовідносинах у іншій справі №910/18560/16.

13. 04.12.2018 Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову у справі № 910/18560/16, яку було оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 14.03.2019.

14. Ухвалою Верховного Суду від 25.03.2019 провадження за касаційною скаргою у справі № 914/814/16 поновлено, розгляд скарги призначено на 25.04.2019.

15. Ухвалою Верховного Суду від 18.04.2019 задоволено заяву Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України про проведення судового засідання 25.04.2019 у режимі відеоконференції.

16. 05.04.2019 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Заступником військового прокурора Львівського гарнізону направлено пояснення стосовно касаційної скарги, які фактично надійшли до Верховного Суду 09.04.2018.

Відповідно до ч.1 ст. 295 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Згідно зі ст.118 ГПК:

"1. Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

2. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом."

Як було зазначено вище, ухвалою суду від 06.09.2018 визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 25.09.2018.

Оскільки пояснення стосовно касаційної скарги фактично подані прокурором з порушенням строку, визначеного ч.2 ст. 295 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтованих причин пропуску даного строку в поясненнях не наведено, суд залишає їх без розгляду.

17. У судове засідання 25.04.2019 з'явилися прокурор та представники сторін. Представник відповідача підтримав касаційну скаргу. Прокурор та представники позивачів виклали заперечення проти касаційної скарги та просили відмовити в її задоволенні.

ІV. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

18. У касаційній скарзі Товариство військових мисливців та рибалок Західного регіону України (скаржник, відповідач) просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.06.2018 у справі № 914/814/16, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

19. Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник вважає, що судові рішення прийняті з порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідач зазначає, що Господарський суд Львівської області в рішенні посилається на документи: рішення Ради міністрів №646-325;67/13 від 21.03.1951 року та наказ Міністерства оборони СРСР від 02.08.1981 року, які відсутні в матеріалах справи. Одночасно вказує, що в оскаржуваному рішенні не згадується про поданий відповідачем відзив на позов, суд першої інстанції не спростував наведені у відзиві заперечення проти позову.

Скаржник вважає, що враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів відводу Львівській КЕЧ району ПрикВО спірної земельної ділянки в натурі, а також державного акту на право користування спірною земельною ділянкою по вул. Коперніка, 27 у м. Львові, твердження суду про відведення земельної ділянки площею 0,5 га у м. Львові Квартирно-експлуатаційній частині району ПрикВО є безпідставним та таким, що не відповідає обставинам справи.

На думку Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України, прокурором та позивачами не доведено належними і допустимими доказами право власності чи інше речове право позивачів на спірне майно та вибуття спірного майна з володіння позивача поза його волею.

Також відповідач вважає безпідставними посилання судів на постанову Кабінету Міністрів України №18 від 13 січня 1995 року та постанову Верховного Суду України від 18.11.2003, якою залишено в силі рішення Господарського суду м. Києва від 05 грудня 2002 року у справі №18/375, оскільки такі не стосуються спірного майна, а на час набуття чинності постановою Верховної ради, яка стосується майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, спірне майно вже було власністю відповідача, який не є загальносоюзною громадською організацією колишнього Союзу РСР. Одночасно скаржник звертає увагу, що постанова КМУ №18 від 13 січня 1995 року не була виконана, а Міністерство оборони України не прийняло в управління відповідне майно.

На думку відповідача, висновок №4659 судової будівельно-технічної експертизи від 27.11.2017 не може бути прийнятий до уваги, оскільки містить суперечливі висновки щодо площі спірних приміщень та земельної ділянки, на якій вони розташовані.

Скаржник зазначає, що на момент реорганізації (розділу) Військово-мисливського товариства ЗС СРСР діяв Статут, в якому п. 58 викладено в іншій редакції, ніж та, на яку посилається суд в оскаржуваній постанові, що свідчить про безпідставність посилання ВМТ положень п. 58 Статуту від 1981 року. Крім того, вважає, що п.58 Статуту, на який посилався суд в оскаржуваній постанові, стосувався передачі майна Міністерству оборони СРСР, до якого Міністерство оборони України не має жодного відношення.

Крім того, відповідач вважає, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки тому, що місцевий господарський суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки прокурором у позовній заяві було заявлено позовну вимогу щодо зобов'язання Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України лише усунути перешкоди в користуванні майном без зазначення вимоги про звільнення такого майна.

Також на думку скаржника, судами не досліджено постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2015 у справі №914/21/15, якою встановлено факт відсутності у позивачів доказів належності та передачі спірного нерухомого майна, в тому числі спірної земельної ділянки, Міністерству оборони України, безпідставності посилання судом на постанову Верховного Суду України від 18.11.2003 року, якою залишено в силі рішення Господарського суду м. Києва від 05 грудня 2002 року у справі №18/375, як на доказ належності спірного майна МОУ, оскільки докази інвентаризації зазначеного у цих судових рішеннях майна та включення до нього саме спірного майна відсутні.

20. У відзиві на касаційну скаргу прокурор просить залишити касаційну скаргу без розгляду, а судові рішення - без змін.

Прокурор вказує, що факт належності спірного майна Міністерству оборони України підтверджено, зокрема, актом передачі на баланс товариства будівель і споруд військового містечка №67 від 01.02.1980, рішенням виконкому Львівської міської ради від 08.02.1985 №3-с, актом прийомки та експлуатації будинків і споруд військового містечка №67 по вул. Коперника, 27 у м. Львові від 26.02.1996, індивідуальними картками обліку (форма 400) на будівлі, які в сукупності підтверджують факт наявності права державної власності на спірне майно, місце розташування військового містечка. Крім того, належність спірного майна до державної власності в особі Міністерства оборони України досліджено і встановлено рішенням Господарського суду м. Києва від 05 грудня 2002 року у справі №18/375, залишеним без змін постановою Верховного Суду України від 18.11.2003 року.

Разом з тим, з урахуванням висновку будівельно-технічної експертизи, прокурор вважає, що спірне майно, усунення перешкод у користуванні яким є предметом цього позову, є тим самим майном, яким користується відповідач без належних правових підстав.

V. Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

21. Згідно Акту від 01.02.1980 Львівська КЕЧ району передала на баланс військово-мисливського товариства ПрикВО приміщення у військовому містечку №67 по вул. Коперника, 27 у м. Львові, а саме: приміщення №67/1, рік будівництва 1892, який передано на баланс Міністерства оборони по рішенню Ради Міністрів від 21.03.1951 №646-325;67/13, та гараж, рік будівництва 1966. Разом з приміщеннями товариству передано земельну ділянку площею 0,3 га. (а.с.18)

22. Згідно рішення виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів від 08 лютого 1985 року №3-С "Об установлении границ земельных городков на территории г. Львова" квартирно-експлуатаційній частині району ПрикВО (Прикарпатського військового округу) - на даний час КЕВ м. Львова, надано у користування земельну ділянку загальною площею 0,5 га у м. Львові по вул. Коперника, 27. (а.с.19)

23. Згідно Індивідуально облікових карток від 1967 р. та індивідуальних карток обліку приміщень (форма 400), в порядку, визначеному чинними нормативними актами, приміщення були поставлені на облік у квартирно-експлуатаційному органі Міністерства оборони. (а.с. 25-29)

24. Згідно ліквідаційного акту про розформування Виробничого мисливсько-риболовецького об'єднання, будівель, комунальних споруд, земельних ділянок та майна за ВМРО не рахується.

25. У 1994 році відповідно до наказу №1 Ради Військово-мисливського товариства Західного регіону України, військово-мисливське товариство ПрикВО перейменовано на товариство військових мисливців та рибалок Західного регіону України.

26. У відповідності до Довідки КЕУ ПрикВО від 24.05.96 №37 за виробничо-мисливським об'єднанням ПрикВО будівель, комунальних споруд, земельних ділянок, меблів та майна не рахується.

27. Відповідно до акту від 26 лютого 1996 року "прийомки і експлуатації будинків і споруд військового містечка № 67 і військового містечка № 367/1,2,3 по вул. Коперника, 27 і стрільбища на "Картумовій горі" в районі вул. Варшавської за товариством військових мисливців Прикарпатського військового округу", а також опису №1 "Будинків і споруд, переданих товариству в/мисливців по в/м 67 в м. Львові по вул. Коперника, 27 та в/м 368 по вул. Варшавській ур-ще Кортумова гора" і опису № 2 "Закріплення за товариством в/мисливців земельних ділянок в/м 76-0,3 га, в/м 368 - 17,3 га в м. Львові", Львівська квартирно-експлуатаційна частина району (на даний час КЕВ м. Львова) передала товариству військових мисливців ПрикВО земельну ділянку загальною площею 0,3 га військового містечка №67 разом із будинками та спорудами, що були розташовані на даній земельній ділянці. Зокрема, товариству військових мисливців було передано 2 будівлі, розташованих на території військового містечка № 67. (а.с. 21-23)

28. Постановою Верховної Ради України №3943-ХІІ від 04 лютого 1994 року "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" визначено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. Поряд з тим, Кабінету Міністрів України доручено до 01 березня 1994 року у встановленому порядку визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна.

29. На виконання вказаної постанови 13 січня 1995 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №18 "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР", згідно з якою повноваження органу управління майном підприємств, організацій та об'єктів колишнього мисливського товариства Збройних Сил СРСР покладено на Міністерство оборони України, а саме: - виробниче мисливсько-риболовецьке об'єднання, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарства, 3 будинки мисливця-рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Київського військового округу; - 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Прикарпатського військового округу; - 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу.

30. Рішенням Господарського суду м. Києва від 5 грудня 2002 року у справі №18/375 (залишеним без змін постановою Верховного Суду України від 18 листопада 2003 року) задоволено позов заступника Генерального прокурора України, заявлений в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, а саме: зобов'язано відповідача провести інвентаризацію майна колишнього Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, оцінити вказане майно і передати Міністерству оборони України, а також зобов'язано відповідача здійснити інвентаризацію та повернути на користь Міністерства оборони України майно, а саме: виробниче мисливсько-риболовецьке об'єднання, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарства, 3 будинки мисливця-рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Київського військового округу; 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Прикарпатського військового округу; 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу.

Позовні вимоги у справі №18/375 обґрунтовувались тим, що постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року №3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" підтверджено, що спірне майно є загальнодержавною власністю, а постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1995 року №18 "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" на Міністерство оборони України покладено повноваження управління щодо розташованих на території України об'єктів власності колишнього Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, зі складу якого в 1992 році вийшло товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України.

31. 12 червня 2010 року Міністром оборони України видано наказ №302 Про утворення комісії про проведення інвентаризації та приймання-передачі майна, що належало військово-мисливському товариству Збройних Сил СРСР .

32. Листом (вих.№303/1/4/493 від 25 жовтня 2010 року) начальник Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних сил України просив, серед інших, і начальника Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління, з метою виконання вимог постанови КМУ №18 від 13 січня 1995 року, зокрема, провести інвентаризацію та приймання-передачу майна, що належало військово-мисливському товариству Збройних Сил СРСР та у разі неможливості проведення інвентаризації та приймання-передачі майна, що належало військово-мисливському товариству Збройних Сил СРСР, забезпечити організацію відповідної претензійно-позовної роботи спільно з військовими прокуратурами.

33. В січні 2015 року Заступник військового прокурора Львівського гарнізону звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом, заявленим в інтересах держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова до Товариства військових мисливців і рибалок Західного регіону України про усунення перешкод в користуванні нерухомими приміщеннями у м. Львові по вул. Коперника,27, а саме: будівля №1 - управління, №13 - сховище для техніки та земельною ділянкою площею 0,5 га за цією ж адресою, що перебувають у власності Міністерства оборони України в особі уповноваженого органу КЕВ м. Львова, шляхом звільнення нежитлових приміщень. Поряд з тим, Товариством військових мисливців і рибалок Західного регіону України подано зустрічний позов до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна по вул. Коперника,27 у м. Львові.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15 червня 2015 року у справі №914/21/15 первісний позов задоволено в повному обсязі, а в задоволенні зустрічного - відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Львівської області від 15 червня 2015 року у справі №914/21/15 скасовано, а первісний та зустрічний позови залишені без розгляду. В касаційному порядку постанова апеляційного суду не переглядалась.

34. Ухвалою суду від 10.04.2017 призначено судову будівельно-технічну експертизу у справі №914/814/16. Об'єктом дослідження визначено нерухоме майно, що знаходиться по вул. Коперника, 27 у м. Львові, а саме будівля №1 - управління, сховища для техніки (гараж) №13. На вирішення експерта поставлено наступні питання:

1). Технічні характеристики нерухомого майна, що знаходиться по вул. Коперника, 27 у м. Львові, а саме будівлі №1 - управління, сховища для техніки (гараж) №13, дата (рік) побудови та введення в експлуатацію?

2). Чи відповідають фактичні об'єкти нерухомого майна, що знаходиться по вул. Коперника, 27 у м. Львові матеріалам інвентаризації КЕВ м. Львова. У випадку невідповідності у площі будівель, у чому полягають невідповідності, причини невідповідності, внаслідок чого і ким здійсненні зміни, якщо так чи можливо відокремити покращення/зміни від майна без заподіяння йому шкоди?

30.11.2017 до канцелярії Господарського суду Львівської області від експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов Висновок №4659 судової будівельно-технічної експертизи складений 27.11.2017, згідно якого:

1. Технічні характеристики нерухомого майна, що знаходяться по вул. Коперника,27 у м. Львові, а саме будівлі №1 - управління, сховища для техніки (гараж) №13 визначені і викладені в дослідницькій частині по першому питанню.

Рік побудови будівлі №1 - управління - 1892 р., рік побудови сховища для техніки (гараж) №13 - 1966 р. В зв'язку з відсутністю інформації про час введення їх в експлуатацію, датою (роком) введення їх в експлуатацію може слугувати рік їх побудови.

2. Фактичні об'єкти нерухомого майна, що знаходяться по вул. Коперника, 27 у м.Львові, в цілому відповідають матеріалам інвентаризації КЕВ м. Львова. Невідповідність у площі приміщень будівлі №1-управління полягає у тому, що до будівлі прибудований вхідний тамбур та долучені приміщення житлової квартири, яка розташована на 2-му поверсі житлового будинку, що зблокований з будівлею № 1 - управління. Причиною невідповідності деяких технічних характеристик конструктивних елементів (матеріал покрівлі, покриття підлог) полягає в проведенні у певний період часу ремонтно-будівельних робіт. Визначення, внаслідок чого і ким здійснені ці зміни не входить у компетенцію експерта-будівельника. Відокремити здійснені покращення/зміни від майна без заподіяння будівлі шкоди неможливо. Причини невідповідності у площі, будівельного об'єму будівлі сховища для техніки (гараж) №13 та інших технічних характеристик її конструктивних елементів встановити не надається можливим.

VІ. Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

35. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що Товариство військових мисливців та рибалок Західного регіону України користується спірним нерухомим майном та земельною ділянкою загальною площею 0,3 га (військове містечко №67 (м. Львів, вул. Коперника, 27) за відсутності щодо цього правових підстав. Місцевим господарським судом встановлено, що власником спірного майна є держава в особі Міністерства оборони України, а спірна земельна ділянка є державною власністю та відноситься до земель оборони. Суд першої інстанції послався, серед іншого, на постанову Верховної Ради України №3943-ХІІ від 04 лютого 1994 року "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", постанову Кабінету Міністрів України №18 від 13 січня 1995 року "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР" та рішення Господарського суду м. Києва від 05 грудня 2002 року у справі №18/375.

36. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду по суті позовних вимог.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що у апеляційній скарзі апелянт вказував, що оскаржуване рішення не містить викладу змісту клопотання про колегіальний розгляд справи та вирішення такого клопотання судом, а також, що в оскаржуваному рішенні не згадується про поданий відповідачем відзив на позов, однак в тексті рішення на третьому аркуші в абзацах 2-4 суд зазначив про клопотання щодо колегіального розгляду справи та результат його вирішення, поряд з тим, на другому аркуші тексту рішення в абзаці 6 суд виклав позицію відповідача, а в ухвалі суду від 10 квітня 2017 року зазначено про поданий відповідачем відзив, який судом враховано при вирішенні спору.

VІІ. Позиція Верховного Суду

37. Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

38. Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Особливістю подання позову в порядку ст.391 ЦК України є те, що позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

39. Статтею 326 ЦК України передбачено, що у державній власності знаходиться майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідні органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

40. Судами попередніх інстанцій на підставі власної оцінки доказів встановлено, що матеріалами справи зокрема, доказами, долученими до позовної заяви та до пояснень Військової прокуратури Львівського гарнізону від 07.04.2017 року (які викладені в главі "Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій" даної постанови суду касаційної інстанції) підтверджено, що спірне майно, а саме: приміщення у м. Львові по вул. Коперника, 27 (будівля №1 - управління, площею 205,6 кв. м 1892 року побудови, сховище для техніки (гараж) №13 площею 133,3 кв. м 1966 року побудови) та земельна ділянка площею 0,3 га за адресою: м. Львів, вул. Коперника, 27, на момент передачі на баланс відповідача 01.02.1980 було саме військовим майном у військовому містечку №67 по вул. Коперника, 27 у м. Львові.

41. Крім того, при набутті самостійності Українською державою в 1991 році, майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, визначено державною власністю України, відповідно до ст. 1 Закону України від 10.09.91 за № 1540-XII "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України".

Статтею 4 вищезазначеного Закону визначено, що рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 р. № 3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Кабінету Міністрів України до 1 березня 1994 року доручено у встановленому порядку визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна.

На виконання вказаної постанови 13 січня 1995 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №18 "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР", згідно з якою повноваження органу управління майном підприємств, організацій та об'єктів колишнього мисливського товариства Збройних Сил СРСР покладено на Міністерство оборони України, а саме: - виробниче мисливсько-риболовецьке об'єднання, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарства, 3 будинки мисливця-рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Київського військового округу; - 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Прикарпатського військового округу ; - 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу.

42. З урахуванням викладеного, суди правомірно зазначили, що відповідачем не спростовано доказів, що містяться у матеріалах справи, та посилань прокурора і позивача на такі нормативні акти, як: постанова Верховної Ради України №3943-ХІІ від 04 лютого 1994 року "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" та постанова Кабінету Міністрів України №18 від 13 січня 1995 року "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР", а також рішення Господарського суду м. Києва від 05 грудня 2002 року у справі №18/375, залишене без змін постановою Верховного Суду України від 18 листопада 2003 року, та інші документи, подані прокурором військової прокуратури Львівського гарнізону.

Саме цими нормативно-правовими актами та судовими рішеннями встановлено, що повноваження органу управління майном підприємств, організацій та об'єктів колишнього мисливського товариства Збройних Сил СРСР покладено на Міністерство оборони України.

43. Матеріалами справи підтверджується, що відповідач чинить перешкоди у користуванні таким майном державою в особі Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, оскільки вважає, що спірне майно належить йому.

Так, у 1992 році, ради військово-мисливських товариств (далі ВМТ) військових округів вийшли із складу Всеармійського військово-мисливського товариства колишнього СРСР, проте, в порушення п. 58 наказу Міністерства оборони СРСР від 02 серпня 1981 "Про введення в дію статуту Військово-мисливського товариства Міністерства оборони", грошові кошти і матеріальні цінності, залишені після ліквідації ВМТ, в розпорядження Міністерства оборони не перейшли, а перейшли в користування створеного в березні того ж року товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, до складу якого увійшло Товариство військових мисливців та рибалок Західного регіону України.

Також, відповідач посилається на розподільчий акт від 03 лютого 1994 року про перехід майна та фінансових ресурсів (прав та обов'язків) Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР у зв'язку з припиненням його діяльності шляхом реорганізації (розподілу) до товариства військових мисливців та рибалок України (правонаступника), однак, як вірно встановлено місцевим господарським судом, такий акт затверджений лише головою Центральної Ради Загальноармійського мисливського товариства та складений без погодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, у відповідності до довідки КЕУ ПрикВО №37 від 24 травня 1996 року за виробничо-мисливським об'єднанням ПрикВО будівель, комунальних споруд, земельних ділянок, меблів та майна не рахується.

44. Щодо посилань відповідача на статут Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, згідно з яким останнє є правонаступником майна та фінансових ресурсів Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, розташованого на території України, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що такі посилання є безпідставними, зважаючи, що в цій частині статут суперечить законодавчим актам, які згадувались раніше, та не може бути доказом належності спірного майна відповідачу.

При цьому, як встановили суди, відповідно до п.58 Статуту Військово-мисливського товариства Міністерства оборони, введеного в дію наказом Міністра оборони СРСР №230 від 21 серпня 1981 року "Про введення в дію Статуту Військово-мисливського товариства Міністерства оборони", передбачалось, що Військово-мисливське товариство припиняє свою діяльність на підставі рішення Міністра оборони СРСР, а грошові кошти та матеріальні цінності, які залишаються після ліквідації Військово-мисливського товариства, переходять в розпорядження Міністерства оборони, чого здійснено не було, натомість спірне майно передано Товариству військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, до складу якого увійшло Товариство військових мисливців та рибалок Західного регіону України. Витяг з вказаного наказу знаходиться у матеріалах справи.

45. Згідно зі ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України", земля, води та інші природні ресурси, а також майно закріплене за військовими частинами і військовими навчальними закладами, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління, а згідно зі ст.ст.3, 5 Закону України Про господарську діяльність у Збройних Силах України , як орган державного управління у Збройних Силах України, Міністерство оборони України несе відповідальність за їх розвиток та підготовку до виконання завдань.

46. За результатами власної оцінки вищевказаного висновку експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз №4659 від 27.11.2017 суди визнали необґрунтованими посилання відповідача на те, що спірне майно не є тим самим майном, яким користується відповідач, вказавши, що таку позицію відповідач не довів жодними доказами, у матеріалах справи такі докази відсутні.

47. Також суди за результатами дослідження та оцінки матеріалів справи, зокрема рішення виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів від 08 лютого 1985 року №3-С "Об установлении границ земельных городков на территории г. Львова" та довідки управління Держкомзему у м.Львові Львівської області №40/01-15/4684 від 16 грудня 2014 року, встановили, що земельна ділянка, на якій знаходиться спірне нерухоме майно, за цільовим призначенням відноситься до категорій земель промисловості, транспорту, зв'язку, оборони, енергетики та іншого призначення і знаходиться у користуванні військового містечка №67.

48. Щодо доводів скаржника, що в оскаржуваному рішенні не згадується про поданий відповідачем відзив на позов, суд першої інстанції не спростував наведені у відзиві заперечення проти позову, суд апеляційної інстанції вірно вказав, що на другому аркуші тексту рішення в абзаці 6 суд виклав позицію відповідача, а в ухвалі суду від 10 квітня 2017 року зазначено про поданий відповідачем відзив, який судом враховано при вирішенні спору.

49. Посилання скаржника, що судами не досліджено постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2015 у справі №914/21/15, якою встановлено факт відсутності у позивачів доказів належності та передачі спірного нерухомого майна, в тому числі спірної земельної ділянки, Міністерству оборони України, судом касаційної інстанції не приймаються, оскільки постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2015 у справі №914/21/15 рішення господарського суду Львівської області від 15.06.2015 року у справі № 914/21/15 скасовано, первісний та зустрічний позови залишено без розгляду, що не позбавляє права на повторне звернення до суду та не встановлює обставин, які могли б мати значення для вирішення справи, оскільки спір не розглянуто та не вирішено по суті.

50. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з вищевказаними висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність фактів, наведених скаржником, а саме, що спірне майно є саме його, а не державною власністю, а також з наданою судами оцінкою доказів, наявних в матеріалах справи, вимоги до касаційного суду здійснити переоцінку доказів по справі та встановити по новому фактичні обставини справи, визнавши доведеність скаржником фактів, покладених ним в основу касаційної скарги.

Разом з тим, суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Згідно з ч.1 ст.300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє виключно правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Обґрунтованих доводів щодо неправильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права касаційна скарга не містить.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими.

VІІІ. Висновки Верховного Суду

51. Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

52. З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишення касаційної скарги Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2017 та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 04.06.2018 у справі № 914/814/16 - без змін.

53. У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

54. Відповідно до ч.3 ст. 332 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Як було зазначено вище, ухвалою суду від 06.09.2018 зупинено виконання рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2017 у справі № 914/814/16 до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, виконання рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2017 у справі № 914/814/16 підлягає поновленню.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 332 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України на рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.06.2018 у справі № 914/814/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.06.2018 у справі № 914/814/16 залишити без змін.

3. Поновити виконання рішення Господарського суду Львівської області від 11.12.2017 у справі № 914/814/16.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський