Рішення

від 17.07.2007 по справі 14/187-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

14/187-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.07.07           Справа № 14/187-07.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Конотопське підприємство хлібопродуктів»

до відповідача Приватне сільськогосподарське підприємство «Райлізінг»

про стягнення 32 169 грн. 32 коп.

Суддя Миропольський С. О.

Представники сторін:

Від позивача – Кошель О.М.

Від відповідача – Хованська І.В.

За участю секретаря судового засідання Ємельяненко С.В.

Суть спору: позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 32 169 грн. 32 коп., в тому числі: 29 792 грн. 38 коп. – суму основного боргу за надані послуги по зберіганню зерна, 2 376 грн. 94 коп. – пені за прострочення оплати послуг за зберігання зерна.

Відповідач у відзиві на позовну заяву не визнає вимоги позивача, зазначаючи наступне: позивач не є стороною по договорам, котрі визначені ним як підстава для виникнення зобов'язань між ним та відповідачем, також відповідач зазначає що між сторонами відсутній предмет спору. Згідно договору № 38 від 23.07.2005 року та договору № 84 від 23.08.2006р. зберігачем є інша юридична особа, а саме: відкрите акціонерне товариство «Конотопський комбінат хлібопродуктів». Також, відповідач зазначає, що ПСП «Райлізинг» розрахувався за зберігання зернових з зазначеною юридичною особою, в зв'язку з цим, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:

Відповідно до умов укладеного між сторонами договору складського зберігання № 22 від 23.12.2005р. позивач зобов'язувався прийняти від відповідача на зберігання зерно в кількості 1 000 тон, а відповідач повинен розрахуватися за надані послуги.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не виконав належним чином договірних зобов'язань, щодо своєчасної і в повному обсязі сплати за надані послуги і має заборгованість перед позивачем в сумі 29 792 грн. 38 коп.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні докази, які мають значення для вирішення справи по суті, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають, виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд долідивши матеріли справи дійшов висновку, що позивачем не надано жодного доказу, щодо виконання ним умов договору № 22 від 23.12.2005р.

Крім того умовами зазначеного договору, зокрема п. 7 передбачено, що позивач видає поклажодавцю відповідні складські документи. В судове засідання позивачем не було надано жодного документу в підтвердження прийняття ним на зберігання зерна зазначеного в договорі. Ухвалою суду від 05.07.2007р. позивача було зобов'язано надати складську довідку, підтверджуючу зберігання зерна належного відповідачеві та докази приймання зерна по договору №.22 від 23.12.2005р. Вимоги зазначеної ухвали позивачем не виконані і жодного з документів витребуваних судом не надано.

Як вбачається з матеріалів справи. А саме з заперечень та пояснень відповідача, сторонами дійсно було укладено договір № 22 від 23.12.2005р. і відповідач мав намір передати позивачу на зберігання зерно, але в подальшому необхідність в зберіганні зерна позивачем відпала, оскільки зерно було передане у власність держави, як таке що перебувало в заставі. Також слід відзначити, що в матеріалах справи містяться лише документи (надані позивачем в підтвердження позовних вимог), які підтверджують господарські відносини між Приватним сільськогосподарським підприємством «Райлізінг» та Відкритим акціонерним товариством «Конотопське підприємство хлібопродуктів», правонаступником якого позивач не являється.

Отже з огляду на викладене судваажає вимоги позиваче не обґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України на позивача покладаються витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.