Постанова

від 25.04.2019 по справі 472/351/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

25.04.19

22-ц/812/813/19

Провадження № 22-ц/812/813/19 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2019 року м. Миколаїв

справа № 472/351/19-ц

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого Данилової О.О.,

суддів: Коломієць В.В., Шаманської Н.О.,

із секретарем Горенко Ю.В.

переглянувши в апеляційному порядку цивільну справу за позовом

першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави

до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_1, ОСОБА_2

про визнання незаконним та скасування наказу, скасування реєстраційного запису та витребування земельної ділянки

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на ухвалу судді Веселинівського районного суду Миколаївської області Кучерявенка С.С., постановлену 1 березня 2019 року в приміщенні цього ж суду (повну ухвалу складено цього ж дня),

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2019 року перший заступник прокурора Миколаївської області (далі - прокурор) звернувся з позовом в інтересах держави, в якому зазначав, що наказом ГУ ДГК від 29 червня 2017 року затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області (кадастровий номер НОМЕР_1 ) (а.с. 12, 14). Право власності ОСОБА_1 зареєстроване в Державному реєстрі речових прав (а.с. 22). 11 серпня 2017 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу відчужив право власності на спірну ділянку на користь ОСОБА_2

Проте, раніше ОСОБА_1 вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання та на мав права на отримання спірної ділянки у власність (наказ ГУ ДГК від 22 травня 2017 року № 14-6963/14-17-СГ).

Посилаючись на те, що земельна ділянка була придбана ОСОБА_1 з грубим порушенням норм земельного законодавства, а ОСОБА_2 придбав вказану земельну ділянку в особи, яка не мала права її отримувати та відчужувати, прокурор просив визнати незаконним та скасувати наказ ГУ ДГК від 29 червня 2017 року, скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис щодо прав ОСОБА_1 та витребувати земельну ділянку у ОСОБА_2 на користь держави в особі ГУ ДГК.

Водночас прокурором подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку, заборони органам здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї ділянки, зокрема її поділу об'єднання з іншими ділянками; заборони ОСОБА_2 вчиняти дії, спрямовані на зміну її цільового призначення, поділу, об'єднання з іншими ділянками, укладення договорів, інших правочинів. Заяву обгрунтовував тим, що ОСОБА_2, як власник, може розпорядитись ділянкою на власний розсуд, що значно ускладнить або взагалі унеможливить виконання судового рішення про повернення землі її належному власнику.

Ухвалою Веселинівського районного суду Миколаївської області від 1 березня 2019 року заяву задоволено, накладено арешт на земельну ділянку площею 2 га (НОМЕР_1) в межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області; заборонено органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки (у тому числі у разі її поділу чи об'єднання з іншими ділянками); заборонено ОСОБА_2 вчиняти із вказаною земельною ділянкою дії, спрямовані на зміну цільового призначення ділянки, її поділу, об'єднання з іншими земельними ділянками, а також укладати договори, вчиняти правочини щодо неї.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив ухвалу скасувати та відмовити в забезпечення позову. Апелянт посилався на те, що вірогідність ускладнень у виконанні судового рішення, на що посилається прокурор, не може бути достатньою підставою для вжиття забезпечувальних заходів, а крім того, суд не вжив заходи зустрічного забезпечення.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор посилався на дотримання судом норм процесуального законодавства при обранні способу забезпечення позову та прав апелянта не порушив.

В судове засідання апеляційного суду відповідачі не з'явились. Про час та місце судового засідання повідомлені належним чином (а.с. 88-91). Справу розглянуто за участю прокурора.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Так, відповідно до частини 2 статті 149 ЦПК підставою забезпечення позову є можливість ускладнення чи неможливість у майбутньому виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Способи забезпечення позову, які передбачені частиною 1 статті 150 ЦПК, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частини 3 статті 152 ЦПК).

Необхідність вирішення цього питання випливає також з положень статті 10 ЦПК, за змістом якої цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та рівноправності сторін, а суд зобов'язаний створити умови, за яких дотримувався б необхідний баланс їхніх процесуальних прав та обов'язків та була б гарантована реальна можливість захисту майнових та особистих (немайнових) прав сторін.

Отже, забезпечення позову є сукупністю процесуальних дій, які гарантують позивачу виконання рішення суду в разі задоволення його позову та обмежують, насамперед, права відповідача на розпорядження спірним майном на час розгляду та виконання такого рішення.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (пункт 4 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову від 2 грудня 2006 року).

При встановленні зазначеної відповідності слід врахувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність, та брати до уваги не тільки інтереси позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

До видів забезпечення позову законом віднесено накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини 1 статті 150 ЦПК), а також заборону вчиняти певні дії (пункти 2,4 частини 1 статті 150 ЦПК).

Під арештом майна слід розуміти заборону розпорядження цим майном, а в певних випадках - і користування ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов'язана з необхідністю збереження об'єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою для звернення до суду з зазначеним позовом стало незаконне вибуття з державної власності та набуття ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку та подальший незаконний перехід права на цю ділянку до ОСОБА_2 на підставі правочину.

Отже предметом позову прокурора є правовідносини щодо права власності відповідача на земельну ділянку.

Складовими права власності на землю є право розпорядження, володіння та користування цією нерухомістю.

В порядку забезпечення позову прокурор вважав необхідним тимчасово обмежити останнього набувача у праві розпорядження спірним майном з передачею прав на цю землю у будь-який спосіб та реєстрацією речових прав, а також змінювати об'єкт спору (змінювати цільове призначення, проводити поділ, об'єднання, здійснювати будівельні роботи), що є складовою оспорюваного права власності.

Отже, обраний прокурором спосіб забезпечення позову є співмірним заявленим вимогам.

Спір щодо земельних ділянок є реальним, носить матеріальний характер, титульними володільцями спірного майна (власниками) є відповідачі.

Відсутність обтяжень спірної нерухомості не перешкоджатиме подальшій зміні речових прав на землю, що може стати дійсною перешкодою у ефективному захисті та поновленні прав, якщо факт їх порушення буде встановлений судом при вирішенні спору.

Необхідність збереження правового статусу та стану спірних ділянок, який існує, принаймні на час виникнення спору, відповідає умовам вжиття заходів забезпечення позову та застосуванню правил частини 2 статті 149 ЦК.

Такі умови можуть бути забезпечені тимчасовою забороною розпорядження цим майном з передачею прав на цю землю та реєстрацією речових прав, та забороною змінювати об'єкт спору (цільове призначення, поділ, об'єднання тощо).

Метой вжиття забезпечувальних заходів у цьому спорі є забезпечення знаходження майна у відповідача у незмінному вигляді.

Відповідність цієї мети умовам застосування правил статті 149 ЦПК випливає з положень пункту 20 постанови №5 Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав , в якому зазначено, що З метою забезпечення знаходження майна у володінні відповідача на час судового розгляду позову про право на це майно суд за клопотанням позивача може вжити заходи забезпечення позову, наприклад, накласти арешт на майно, заборонити відповідачеві вчиняти певні дії (розпоряджатися і/або користуватися спірним майном), заборонити державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, передати спірне майно на зберігання третій особі відповідно до статті 976 ЦК (судовий секвестр).

Отже доводи апелянта про недоведеність умов, за яких суд може вжити заходи, передбачені статтею 149 ЦПК, є непереконливими.

Не містить апеляційна скарга й посилань на те, яким чином та які права відповідача порушуються вжиттям забезпечувальних заходів, тоді як відповідач стверджує, що жодних дій, спрямованих на розпорядження спірною ділянкою не вчиняв та не має наміру вчиняти. Права користування земельною ділянкою за її призначенням вжитими заходами не обмежується.

Не може бути підставою для скасування заходів забезпечення позову і посилання відповідача ОСОБА_2 на те, що суд не вжив заходів зустрічного забезпечення позову.

Відповідно до положень статті 154 ЦПК суд може вимагати від особи, яка звернулась із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Відомостей про ймовірність та розмір збитків, які може зазнати відповідач, справа не містить. До того ж відповідач при наявності передбачених законом підстав, не позбавлений права звернення в подальшому з заявою про зустрічне забезпечення відповідно до положень частини 6 статті 154 ЦПК.

Оскільки апеляційна скарга не містить доводів, які би спростовували висновки суду чи доводили би порушення ним норм процесуального законодавства при вирішенні заяви прокурора. Апеляційний суд не вбачає підстав для скасування ухвали.

Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу судді Веселинівського районного суду Миколаївської області від 1 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.О.Данилова

Судді: В.В.Коломієць

Н.О.Шаманська

---------------------------------

Повну постанову складено 26 квітня 2019 року.