Постанова

від 16.07.2007 по справі 3/348ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

3/348ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД

Луганської області

91016, м.Луганськ

пл.Героїв ВВВ 3а

тел.55-17-32

ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ

СУД

Луганской области

91016, г.Луганск

пл.Героев ВОВ 3а

тел.55-17-32

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16.07.07                                                                                 Справа № 3/348ад.

Суддя Доманська М..Л., розглянувши матеріали справи за позовом

Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ

до ТОВ "Брянківський завод фільтрів і сепараторів", м. Брянка Луганської області

про стягнення  6910 грн. 00 коп.

в присутності представників сторін:

від позивача –Балаба Т.М. (дов. від 15.01.07 № 03-01/67),

від відповідача –Тараненко О.Г. (дов. від 16.07.07 № 6053),

в с т а н о в и в:

Суть спору: заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь держбюджету України суми несплачених штрафних санкцій за невиконання 4 % нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році в розмірі  6910 грн. 00 коп.

Згідно з п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав законної сили  з 01.09.05, до початку  діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів підсудні їм справи вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи суб'єктний склад сторін у справі, де в якості позивача виступає суб'єкт владних повноважень, та з урахуванням рекомендацій Верховного суду України, провадження у даній справі порушене за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відзивом на позовну заяву від 16.07.07, зданим у засіданні суду 16.07.07, відповідач у справі проти позову заперечує з наступних підстав:

- підприємство відповідача створене 20.12.05, виробничу діяльність розпочало к лютому 2006,

-          робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце ,

-          відповідач інформував місцевий центр зайнятості та управління праці та соціального захисту населення про вільні робочі місця заброньовані для інвалідів,

-          відповідні державні органи без діяли з питань працевлаштування інвалідів на підприємство відповідача,

-          проведення атестації робочого місця інваліда можливо лише при наявності конкретного інваліда,

-          відповідач самостійно працевлаштовував до кінця 2006 року 3 –х інвалідів, але не всі з них  відпрацювали 12 місяців 2006 року, тому при розрахунку середньооблікової кількості штатних працівників їх кількість дорівнює лише 1-й особі;

-          підприємством вжито всіх залежних від нього заходів щодо працевлаштування інвалідів, тому відповідно до ст.218 ГК України підстав для стягнення штрафних санкцій немає.

 Дослідивши матеріали справи,  вислухавши представників сторін, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (далі –Закон № 875), п. 8 Постанови КМУ від 03.05.95 № 314 "Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. При цьому, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Згідно з п. 14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМУ від 03.05.95 № 314 (далі –Положення), підприємства (об'єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч.6 ст.20 Закону № 875 Кабінет Міністрів України постановою від 28.12.01 № 1767 затвердив     "Порядок     сплати     підприємствами     (об'єднаннями),     установами і організаціями   штрафних   санкцій   до   відділень   Фонду   соціального   захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів" (далі –Порядок).

Відповідно до п.2 Порядку, підприємства щороку не пізніше 1 лютого подають до відділень Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується наказом Мінпраці України за поданням Фонду та погоджується з Держкомстатом.

Згідно з  п.3.3.3 Інструкції із статистики чисельності працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України № 286 від 28.05.05, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.11.05 за № 1442/11722  (далі - Інструкція) середньооблікова чисельність працівників за період з початку року (в тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року, тобто відповідно на 2, 3, 4...12. 

З наявного в матеріалах справи звіту відповідача у справі про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-ПІ (поштова-річна) за 2006 рік (а.с.11) вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу –50 осіб, фонд оплати праці штатних працівників –345,5 тис. грн., фактично на підприємстві відповідача працевлаштоване у 2006 році 1 інваліда, відповідач повинен був працевлаштувати у 2006 році 2 інвалідів . За розрахунком позивача (а.с.12-13) підприємство відповідача  мало перерахувати штрафні санкції за нестворене робоче місце для працевлаштування інваліда за 2006 рік у сумі  6910 грн. 00 коп.

Пункт 4 Порядку  передбачає, що штрафні  санкції  сплачуються  підприємствами  самостійно не пізніше  15 квітня року, що настає  за звітним.  

У  разі несплати  штрафних  санкцій  в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку (пункт 11 Порядку).

Відповідач вищевказані  штрафні санкції не перерахував, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму несплачених адміністративно-господарських санкцій за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році в розмірі  6910 грн. 00 коп.

Оцінивши доводи сторін та обставини справи у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про охорону праці", державна політика в галузі охорони праці базується на принципах, зокрема: пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.

Статтею 5 цього Закону передбачено також, що умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Працівнику не може пропонуватись робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.   

Згідно зі ст.12  Закону України "Про охорону праці"  підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.   

У відповідності із ст. 17 Закону № 875, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.                         

Згідно зі ст.19 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.  (частини 1, 2, 3 ст. 18 Закону № 875).

Згідно з п.п. 5, 10-14 Положення, підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Крім того, п.п.1, 3 Положення,  зазначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі  та організації незалежно від форм  власності  та господарювання, де створені необхідні умови праці інваліда.  Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано відповідною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів та введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Пунктом 4 Положення, передбачено, що місцеві органи соціального захисту спільно з громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їх професійних навиків і знань готовлять пропозиції по створенню нових робочих місць для інвалідів. Пунктом 14 цього Положення встановлено, що підприємства створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Крім того, відповідно до п.32 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.92 № 83, медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якої проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов'язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 Закону № 875 державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач належним чином не інформував відповідні органи про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. З довідок позивача (а.с.6,8) вбачається, що у 2006 році підприємство відповідача не надавало інформацію про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів та атестацію відповідних робочих місць не проводило. З довідок Брянківського міського центру зайнятості від 04.04.07 № 04/03-1071  та доданих до них копій звітів відповідача форми № 3-ПН вбачається, що у 2006 році відповідач надавав звіт за формою 3-ПН з інформацією про наявність вільного робочого  місця (вакантної посади) для працевлаштування інваліда лише у жовтні 2006 року, у результаті проведення заходу «Презентація роботодавця», на якому презентували підприємство відповідача, відповідачеві у листопаді 2006 направлений на працевлаштування 1 інвалід ІІІ групи, який працевлаштований; підприємство приймало участь у «Ярмарку вакансій», але запропоновані вакансії не відповідали можливостям присутніх інвалідів. З довідки Управління праці та соціального захисту населення Брянківської міської ради від 06.04.07 № 768, від 31.05.07 № 1173 вбачається , що підприємство відповідача не інформувало про створення атестованих робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році,  колективний договір на 2006 рік на повідомну реєстрацію не надавався, від підприємства надходила інформація від 03.07.06 про можливість працевлаштувати 1–го інваліда, у 4-му кварталі 2006 року відповідачем надана інформація про бронювання 2 робочих місць для працевлаштування інвалідів, на підприємство у серпні 2006 направлено інваліда для працевлаштування .

За змістом норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні,  створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст.ст. 18, 181 Закону № 875, а на підприємства покладено обов'язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Матеріали справи свідчать про не виконання відповідачем у повному обсязі обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідачем не вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів: відповідач не довів суду, що  у 2006 році підприємством розроблялись всі необхідні заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносились  в колективний договір саме у 2006 році, відповідач належним чином не інформував позивача та місцевий орган соціального захисту населення про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, суду не надано доказів надіслання до Управління праці та соціального захисту населення Брянківської міської ради відповідних листів за І та ІІІ квартали 2006 року, а у листах, наданих відповідачем до суду на адресу місцевого управління праці та соціального захисту населення, щодо яких є докази їх направлення ці вручення, відповідач лише інформує про можливість працевлаштувати 1-го  інваліда у ІІ кварталі 2006 року, але не надає інформацію про  створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів; у період з січня по вересень та у листопаді-грудні 2006 взагалі не  інформував центр зайнятості про наявність вакантних робочих місць, на яких може використовуватись праця інвалідів. При цьому суду не надано доказів того, що на  підприємстві відповідача проводилась атестація відповідних робочих місць для працевлаштування інвалідів. Тобто суду не надано доказів того, що у 2006 році були створене відповідне робоче місце для інваліда, про наявність якого відповідач повідомляв місцевий центр зайнятості у звіті форми № 3-ПН за жовтень 2006 року .

Вищезазначене, а також участь відповідача у ярмарках-вакансій, працевлаштування 3-х інвалідів лише на кінець 2006 року не доводить те, що відповідачем вжито всі залежні від нього та передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів та для недопущення господарського правопорушення, тому відповідач не може бути звільнений від відповідальності відповідно до ст.218 ГК України.

Виключень щодо порядку розрахунку 4 % нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів залежно від специфіки підприємства чинним законодавством не передбачено.

Із врахуванням вищевикладеного, заперечення відповідача за відзивом відхиляються судом за необґрунтованістю.

Таким чином, позивачем  доведено суду виникнення зобов'язання відповідача по сплаті заявлених у позові  адміністративно-господарських санкцій у сумі 6910 грн. 00 коп.

За таких обставин, суд вважає, що на відповідача може бути покладена відповідальність за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році та позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому законом порядку, віднесення судових витрат на відповідача, який не є суб'єктом владних повноважень, у даному випадку не передбачено чинним законодавством, у тому числі ст. 94 КАС України.

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в  якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом п'ятиденного строку.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158 –163 Кодексу адміністративного судочинства України,   суд

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з  ТОВ "Брянківський завод фільтрів і сепараторів", Луганська область,         м. Брянка , вул.Складська,1,  код 33853331,

на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів,          м. Луганськ, вул. Володарського, 59, код 13396264, Одержувач: Державний бюджет України, ВДК м.Брянка, р/р 31218230700017 в ГУДКУ у Луганській області,  МФО 804013, код 24048321, код бюджетної класифікації 50070000,   штрафні санкції у сумі 6910 грн. 00 коп.

Постанова  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 20.07.07 у відповідності до вимог ст. 167 КАС України.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                             М.Л. Доманська