Рішення

від 25.04.2019 по справі 140/436/19

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2019 року ЛуцькСправа № 140/436/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області, Ратнівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 як законний представник неповнолітнього сина ОСОБА_2 в його інтересах звернувся з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (Управління ДМС у Волинській області, відповідач 1), Ратнівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (Ратнівський районний відділ Управління ДМС України у Волинській області, відповідач 2) про визнання протиправними дій відповідачів щодо неоформлення неповнолітньому ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ; зобов'язання Ратнівського районного відділу Управління ДМС України у Волинській області оформити та видати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до вказаного Положення з проставленою відміткою місця проживання та вести паспортний облік за раніше встановленими формами - за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народження та за місцем реєстрації, без використання цифрового ідентифікатора особи (у тому числі за серією та номером паспорта), без внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру чи будь-яких баз даних і реєстрів та без автоматизованої обробки та передачі його персональних даних (а.с.31-42).

В обґрунтування позовних вимог вказав, що у листопаді 2018 року, діючи в інтересах неповнолітнього сина, по досягненню ним 16-річного віку, звернувся разом із сином до відповідачів із заявами про оформлення та видачу паспорта громадянина України виключно у формі книжечки з проставленою відміткою реєстрації місця проживання, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру (далі - ЄДДР). При цьому у заявах зазначалося, що отримання пластикової картки типу ID-1, що містить безконтактний електронний носій, є правом, а не зобов'язанням, та форма паспорта у вигляді паспортної книжечки не скасована і є діючою.

Відповідачі письмово повідомили про можливість оформлення паспорта громадянина України виключно у формі ID-картки, який виготовляється із застосуванням засобів ЄДДР. При цьому у відповіді не зазначається, яким нормативним документом заборонено паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки.

Вважає, що відповідачі порушують права та інтереси його сина, відмовляючи у оформленні паспорта у формі книжечки. Крім того, законодавством передбачена можливість видачі паспорта як у формі картки, так і у формі книжечки.

З наведених підстав та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (а.с.54-55) просив визнати протиправними відмови відповідачів у видачі неповнолітньому ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ; зобов'язати Ратнівський районний відділ Управління ДМС України у Волинській області оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до вказаного Положення, без передачі будь-яких даних про дитину та батьків до ЄДДР, без формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі, без відцифрованих підпису особи, образу обличчя, відбитків пальців рук, з проставленою відміткою місця проживання та вести паспортний облік за раніше встановленими формами - за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народження та за місцем реєстрації, без використання будь-якого цифрового ідентифікатора особи.

Ухвалою від 15 березня 2019 року прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України).

Відповідач 1 у відзиві на позов його вимоги заперечив, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню (а.с.84-88). В обґрунтування своєї позиції зазначив, що запровадження в Україні біометричних паспортів обумовлене Планом дій до введення безвізового режиму з Євросоюзом, схваленим у листопаді 2010 року. Частиною четвертою статті 21 Закону України Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус передбачено, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. З прийняттям цього Закону паспорт громадянина України оформляється територіальними органами та підрозділами Державної міграційної служби України, що забезпечені відповідним обладнанням, всім визначеним законодавством категоріям громадян, починаючи з чотирнадцятирічного віку, тільки у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Відповідач вказує, що заявники у поданій заяві повідомили, що не мають наміру оформляти паспорт у формі пластикової картки типу ID-картки, не дають згоду на оформлення картки, що містить безконтактний електронний носій та просять оформити паспорт громадянина України у формі книжечки. Проте жодних правових підстав для оформлення паспорта у формі книжечки немає, оскільки видачу таких паспортів припинено згідно з вимогами чинного законодавства. Крім того, усі бланки паспортів у вигляді книжечки були передані Управлінню ДМС України у Волинській області для знищення.

Заявник для оформлення паспорта не подав усіх необхідних документів, не заповнив заяву встановленого зразка та звернувся за оформленням документа, видача якого припинена. За відсутності необхідних документів відсутня і протиправна відмова щодо не оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки заявникам, так само відсутні підстави для зобов'язання відповідача видати такий паспорт. Відповідач звертає увагу, що на звернення ОСОБА_2 та його законного представника було надано вичерпні відповіді згідно із Законом України Про звернення громадян .

Вважає, що дії працівників Управління ДМС України у Волинській області та Ратнівського районного відділу Управління ДМС України у Волинській області відповідають вимогам чинного законодавства України, а тому у задоволенні позову просив відмовити.

12 квітня 2019 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (а.с.92-103), в якій позивач заперечив доводи відзиву на позовну заяву та підтримав власну правову позицію у справі. Також зазначає, що відповідачі у своїх письмових відповідях на заяву неповнолітнього та законних представників не зазначали жодну зі перерахованих у частині сьомій статті 16 Закону України Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус підстав для відмови в оформленні паспорта у формі книжечки.

Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні від сторін не надходили.

Згідно із частиною другою статті 262 КАС України якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Батьками неповнолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_1 та ОСОБА_3, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.21).

06 та 12 листопада 2018 року ОСОБА_1 - законний представник ОСОБА_2 - звернувся до Ратнівського районного відділу Управління ДМС України у Волинській області та Управління ДМС України у Волинській області відповідно із заявами про оформлення ОСОБА_2 паспорта громадянина України виключно у формі паспортної книжечки, зразка, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, форма якого не заборонена діючим законодавством України, а не у формі пластикової картки типу ID-1, форма якої не є його єдиним зразком, та просив провести реєстрацію громадянства України - внесення запису про набуття особою громадянства України спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи. До заяви додано дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см для оформлення паспорта, копія свідоцтва про народження (а.с.44-45).

На зазначені заяви Ратнівський районний відділ Управління ДМС України у Волинській області та Управління ДМС України у Волинській області листами від 05 грудня 2018 року №0723/М-71 та від 10 грудня 2018 року №0701.6-8434/0701.1-18 відповідно (а.с.17-19) повідомили, що питання видачі та оформлення паспорта громадянина України регулюються Законом України від 20 листопада 2012 року №5492-VІ Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус та постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України . Згідно з чинним законодавством паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Законні підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ відсутні. Зверталася увага, що ЄДДР ведеться з дотриманням вимог Закону України Про захист персональних даних .

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що спір у цій справі виник у зв'язку з тим, що неповнолітньому ОСОБА_2 відповідачі відмовили у видачі (не видали) паспорт громадянина України у вигляді (формі) паспортної книжечки.

Пунктом 3 частини першої статті 244 КАС України встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Згідно із частиною п'ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Відповідно до пункту 21 частини першої статті 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року №806/3265/17 у зразковій справі за позовом ОСОБА_5 до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії визначено ознаки типової справи. Такими ознаками є:

а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;

б) відповідач - територіальні органи ДМС України;

в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Отже, беручи до уваги суб'єктний склад спірних правовідносин у справі, що розглядається, зміст позовних вимог та підстави позову (зокрема, щодо релігійних переконань заявників та відмови від обробки персональних даних, а також те, що позивач просить видати паспорт громадянина України відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ), а також правове регулювання правовідносин, з яких виник цей спір, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17, а тому дану справу необхідно визнати типовою.

Таким чином, в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС, частини третьої статті 291 КАС України суд враховує такі правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами статті 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до статті 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини другої статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами: Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру (див. пункт 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі C. проти Бельгії від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом (див. пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі Pretty проти Сполученого Королівства (справа № 2346/02, ECHR 2002 та пункт 65 рішення ЄСПЛ у справі Олександр Волков проти України (заява №21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося згідно із законом , не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було необхідним у демократичному суспільстві у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі Ельсхольц проти Німеччини (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Аналізуючи викладені вище норми законодавства, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус (далі - Закон №5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…).

Частинами першою, другою, четвертою, п'ятою статті 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (частина перша статті 21 Закону №5492-VI).

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.

Згідно із частиною третьою статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України (…) містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис Україна , нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис Паспорт . На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис Паспорт громадянина України . На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України (далі - Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

За змістом пункту 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено: з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII; з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (пункт 3 Постанови №302). Постановою №302 також передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи. Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи .

Згідно із частиною першою 1 статті 6 Закону України від 01 червня 2010 року №2297-VI Про захист персональних даних (далі - Закон №2297-VI) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (стаття 2 Закону№2297-VI).

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частини п'ята, шоста статті 6 вказаного Закону).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює не якість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року №2438-VI, зазначено: Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у статтях 5 і 6 цієї Конвенції; … .

За сталою практикою ЄСПЛ першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну закон є автономним, та до якості закону ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява №18139/91, пункт 37). Під терміном закон … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам доступності та передбачуваності .

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було встановлене законом ), не було необхідним у демократичному суспільстві у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження нагальній суспільній потребі , тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine від 14 червня 2017 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі GropperaAG and Others v. Switzerland від 28 березня 1990 року).

Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Крім того, відповідно до статті 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що ЄСПЛ у своєму рішенні по справі Х'ю Джордан проти Великої Британії сформулював таку позицію: Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу .

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду також зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон України від 14 липня 2016 року №1474-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України , яким внесено зміни до Закону №5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. Наразі діє два нормативних акти: Положення про паспорт №2503-XII і Постанова №302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (частина третя статті 21 Закону №5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.

Відтак, дії відповідача щодо відмови позивачу видати паспорт громадянина України у формі книжечки визнані Великою Палатою Верховного Суду у вказаній зразковій справі протиправними.

Таким чином, доводи відповідачів у справі, що розглядається, спростовуються викладеними вище висновками Великої Палати Верховного Суду у справі №806/3265/17.

Суд не бере до уваги посилання відповідача 1 у відзиві на позов на наявність підстав, визначених частиною сьомою статті 16 Закону №5492-VI, для відмови у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України за його заявою у зв'язку із невідповідністю заяви встановленій формі та ненаданням заявником усіх передбачених документів, оскільки відмовляючи у видачі паспорта, відповідачі про такі мотиви не вказали.

Суд вважає, що втрата на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України від 01 березня 2018 року №161 чинності Порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13 квітня 2012 року №320, не може бути підставою для невиконання державою в особі її уповноважених органів обов'язку відновити порушені права особи.

Накладна (вимога) від 13 квітня 2017 року №17-3, на яку у своїх доводах посилається відповідач, свідчить про передачу бланків документів до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області, територіальним підрозділом якого і є відповідач, але аж ніяк про відсутність бланків у формі книжечки зразка 1994 року, тому не може з цієї причини, а також з урахуванням викладених вище висновків суду слугувати підставою для відмови у видачі паспорта відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.

Таким чином, на підставі викладеного та висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №806/3265/17 суд дійшов переконання про протиправність дій відповідачів, що полягали у відмові неповнолітньому ОСОБА_2 у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.

Виходячи із наданих пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку, що достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача є прийняття судом рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій Ратнівського районного відділу Управління ДМС України у Волинській області та Управління ДМС України у Волинській області щодо відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки ОСОБА_2; зобов'язання Ратнівській районний відділ Управління ДМС України у Волинській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.

При цьому щодо позовних вимог позивача в частині зобов'язання проставити відмітку місця проживання суд зазначає таке.

Механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні визначений Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №207 (надалі - Правила №207), згідно з пунктами 3, 7 яких реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Пунктом 8 Правил №207 визначено, що документи для здійснення реєстрації / зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи подаються до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) з урахуванням вимог Закону України Про адміністративні послуги .

Згідно з пунктом 33 Правил №207 ДМС та її територіальні органи контролюють дотримання органами реєстрації вимог законодавства з питань реєстрації місця проживання, а також їх діяльності у сфері реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб.

У зв'язку з викладеним та враховуючи те, що до компетенції територіальних органів та підрозділів ДМС України не відносяться повноваження у сфері реєстрації місця проживання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині зобов'язання проставити відмітку про місце проживання є безпідставними та задоволенню не підлягають.

В той же час щодо позовних вимог в частині зобов'язання Ратнівського районного відділу Управління ДМС України у Волинській області вести паспортний облік за раніше встановленими формами - за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народження та за місцем реєстрації, без передачі будь-яких даних про дитину та батьків до ЄДДР, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі, без відцифрованих підпису особи, образу обличчя, відбитків пальців рук, без використання будь-якого цифрового ідентифікатора, то суд вважає, що вони не підлягають задоволенню та є передчасними, оскільки в даному випадку процедура ведення паспортного обліку ще не відбулась. Відтак, позивач просить зобов'язати відповідача до вчинення дій у майбутньому, які ще не настали, що не відповідає завданню адміністративного судочинства, яке полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, а не у захисті можливого порушення такого права у майбутньому. Також суд враховує, що при видачі паспорта у формі, визначеній Положенням №2503-ХІІ, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.

Таким чином, позов належить задовольнити частково.

Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, паспорт серії НОМЕР_2 виданий 14 квітня 1998 року Ратнівським районним відділом Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області) в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 11, ідентифікаційний код юридичної особи 38724586), Ратнівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (44101, Волинська область, селище міського типу Ратне, вулиця Каштанова, 15) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Ратнівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області та Управління Державної міграційної служби України у Волинській області щодо відмови у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.

Зобов'язати Ратнівський районний відділ Управління Державної міграційної служби України у Волинській області оформити та видати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя Ж.В. Каленюк