Постанова

від 25.04.2019 по справі 825/1/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 квітня 2019 року

Київ

справа №825/1/13-а

адміністративне провадження №К/9901/31487/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Чернігів Вторчормет

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.11.2016 (головуючий суддя: Клопот С.Л.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 (головуючий суддя: Мельничук В.П., судді: Мацедонська В.Е., Костюк Л.О.)

у справі № 825/1/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства Чернігів Вторчормет

до Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Чернігів Вторчормет (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (далі - відповідач, ОДПІ), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.12.2012 №0006162320 про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток на 351262,00 грн. за основним платежем та на 87816,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); №0006172320 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість (далі - ПДВ) у податковому обліку за травень, червень, липень 2010 року на 281010,00 грн.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.01.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2013, позов задоволено: скасовані податкові повідомлення-рішення від 26.12.2012 №0006162320 та №0006172320.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.10.2016 вищевказані рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовані, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.11.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення судами норм підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст. 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 ст. 11 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств (Закон № 334/94-ВР), підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість (Закон № 168/97-ВР), ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (Закон № 996-XIV), ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України). За доводами касаційної скарги, судами не було враховано надані позивачем докази фактичної поставки позивачу товарів від ПП Байер ; не враховано того, що позивач не зобов'язаний здійснювати контроль наявності у його постачальника адміністративно-господарських можливостей для здійснення господарської діяльності та позивач не має нести відповідальність за невиконання податкового обов'язку цим контрагентом.

Заперечуючи проти касаційної скарги, відповідач просить залишити її без задоволення як безпідставну, а судові рішення - без змін.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача суми грошового зобов`язання з податку на прибуток, зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 03.12.2012 № 2613/22/00193178. Згідно з цими висновками позивачем порушені норми пункту 5.1 , підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, у результаті чого занижено податок на прибуток на 351262,00 грн. за 2-й та 3-й квартали 2010 року та завищено суму ПДВ, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на 281010,00 грн. за травень, червень, липень 2010 року внаслідок формування валових витрат та податкового кредиту за нікчемними правочинами із поставки металобрухту від ПП Байер .

Висновок про нікчемність правочину з поставки позивачу від ПП Байер товарів обґрунтовано відсутністю у цього постачальника основних фондів, трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, відсутності доказів транспортування товару, а також посиланнями на пояснення його засновника та керівника - Романова П.О. в яких він заперечив своє відношення до діяльності цього підприємства та вказав про його реєстрацію за винагороду.

За наслідками перевірки та процедури адміністративного оскарження відповідачем стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 26.12.2012 №0006162320 про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток на 351262,00 грн. за основним платежем та на 87816,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); №0006172320 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість (далі - ПДВ) у податковому обліку за травень, червень, липень 2010 року на 281010,00 грн..

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ПП Байер товарів (брухт металів), від імені цього постачальника виписані видаткові та податкові накладні, на підставі яких позивач задекларував суми валових витрат та податкового кредиту у податкових деклараціях із ПДВ за вищевказані податкові звітні періоди.

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР (втратив чинність з 1 квітня 2011 року, за виключенням деяких положень, у зв'язку з набранням чинності ПК України) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 вказаної статті, включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 цього Закону визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У відповідності до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем передбачається реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення валових витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти адміністративного позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку позивача сум податкового кредиту, відповідач, вказував на інформацію, яка встановлена у межах здійснення заходів податкового контролю, яка спростовує фактичну поставку позивачу від ПП Байер товарів (брухт металів). Так, ОДПІ у судовому процесі посилалася на відсутність інформації щодо наявності у вказаного постачальника адміністративно-господарських можливостей (основних фондів, трудових ресурсів), необхідних для здійснення господарської діяльності та поставки позивачу металобрухту зокрема; відсутністю товарно-транспортних накладних, як доказу транспортування товару; відсутністю цього постачальника за своїм місцезнаходженням.

Вказані доводи відповідача у своїй сукупності, судами попередніх інстанцій були правильно оцінені як такі, що не доводять фактичну поставку позивачу саме від ПП Байер металобрухту. Такі висновки судів обґрунтовано із посиланням на те, що наявність відповідних площадок для приймання металобрухту, автомобільного транспорту є необхідною складовою для збирання такого виду товару (брухт металів) та його поставки позивачу. Додані до матеріалів справи акти приймання металів чорних (вторинних) свідчить про залучення від 2 до 10 автомобілів для доставки товару за один день, тоді як докази такого транспортування позивачем надані не були.

Такі висновки судів попередніх інстанцій при застосуванні вищевказаних правових норм відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27.03.2012 у справі № 21-737во10 за позовом ПП Ангара до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. У цій поставнові Верховний Суд України вказав, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (далі - Правила № 363), Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля (пункт 11.1 Правил № 363).

Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику

За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару. При цьому, однак, такі товарно-транспортні накладні повинні містити всю інформацію, яка б давала можливість здійснити облік транспорту, який здійснював перевезення, водія, який керував транспортом, товару, який перевозився, його якісних та кількісних характеристик (маса, кількість, найменування тощо).

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України, у редакції, чинній на дати ухвалення оскаржуваних судових рішень та частина 2 ст. 77 КАС України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України (частина 1 ст. 77) обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 (78) цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Доводи позивача, наведені у касаційній скарзі щодо індивідуальної відповідальності платника податків, як і те, що відсутність товано-транспортних накладних не може бути безумовною підставою для позбавлення платника податкової вимоги є правильними.

Вищенаведені норми Закону № 334/94-ВР та Закону № 168/97-ВР не ставлять у залежність право платника податку на формування валових витрат та податкового кредиту від фактичної сплати сум податків до бюджету постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу поставки, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності, сплатив ПДВ в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність операцій з придбання ним товарів (послуг) у судовому процесі контролюючим органом не спростована. Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми витрат та/чи податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов'язань. Разом із тим, вказане не означає, що в разі встановлення в визначеному правовими нормами порядку фактів, які свідчать про відсутність реального характеру поставки платнику податку від його контрагента, відсутні підстави для оцінки таких фактів та доказів на їх підтвердження як недостовірних.

Доводи, наведені позивачем у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини 1 ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Чернігів Вторчормет залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.11.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя:І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко