Рішення

від 18.04.2019 по справі 906/32/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" квітня 2019 р. м. Житомир Справа № 906/32/19

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

секретар судового засідання: Антонова О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Дементьєв Я.Т. - довіреність № б/н від 03.01.2019;

від відповідача: ОСОБА_2 - довіреність № 11 від 27.03.2019,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодійний Союз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЙЗ-ПОЛІССЯ"

про визнання недійсним договору оренди

Товариство з обмеженою відповідальністю "Благодійний Союз" звернулося до суду з позовом, згідно якого просить визнати недійсним договір оренди землі від 04.05.2015 з кадастровим номером №1824286200:14:000:0193, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "РАЙЗ-ПОЛІССЯ" та ОСОБА_3 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Овруцького районного управління юстиції у Житомирській області №22462719 від 30.06.2015 щодо державної реєстрації за Товариством з обмеженою відповідальністю "РАЙЗ-ПОЛІССЯ" права оренди земельної ділянки, загальною площею 0,8909га, кадастровий номер НОМЕР_1).

Ухвалою суду від 30.01.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

У судовому засіданні 28.03.2019, за клопотанням сторін, закрито підготовче засідання та розпочато розгляд справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Усно пояснив, що на його запит адвоката, нотаріусом було повідомлено про відсутність спадкоємців ОСОБА_3 Вважає, що предмет позову не стосується прав чи обов'язків саме ОСОБА_3, тому наявність чи відсутність спадкоємців не впливає на результат вирішення даного спору.

Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву не подав, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами. Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечив. Підтримав позицію позивача про те, що наявність чи відсутність спадкоємців ОСОБА_3 не впливає на результат вирішення даного спору.

Суд вважає, що неподання відзиву на позовну заяву не перешкоджає розгляду справи. Розгляд справи здійснюється за наявними в ній матеріалами, відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, врахувавши пояснення представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

20.12.2012 між ТОВ "Хаски-Інвест" (надалі - первісний орендар) та ОСОБА_3 (надалі - орендодавець) укладено договір оренди землі.

Відповідно до п. 2 вказаного Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,89 га, підстава: державний акт серії І-ЖТ № 030134.

Зазначений договір укладено строком на 10 років та зареєстровано у відділі Держземагенства в Овруцькому районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29.12.2012 №182420004003744 (а.с. 17-20).

Відповідно до Технічної документація із землеустрою (а.с.21-24), вищевказаній земельній ділянці площею 0,89 га було присвоєно кадастровий номер НОМЕР_1.

15.05.2015 між ТОВ "Благодійний союз" (орендар, позивач), ТОВ "Хаски- Інвест" та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду про зміну сторони договору про оренду землі від 20.12.2012 (а.с. 25-26), якою, за умовами її п. 1, регулюються відносини, пов'язані із заміною зобов'язаної сторони (первісного орендаря) у зобов'язанні, що виникає із договору оренди землі від 20.12.2012, укладеного між первісним орендарем та орендодавцем. За п. 2 Додаткової угоди, первісний орендар вибуває із зобов'язання, що виникає із договору оренди землі, а орендар вступає в зобов'язання і зобов'язується виконувати всі умови договору. Відповідно до п. З Додаткової угоди, орендодавець не заперечує проти заміни первісного орендаря орендарем в Договорі і, підписуючи зі своєї сторони цю угоду, дає свою згоду на відповідну передачу земельної ділянки площею 0,89 га, що розташована на території Покалівської сільської ради в оренду орендарю, з подальшим правом пролонгації Договору.

Також 15.05.2015 між ТОВ "Благодійний союз" та ОСОБА_3 укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 загальною площею 0,89 га (а.с. 27-30).

Позивач, на підставі додаткової угоди від 15.05.2015 до договору оренди землі від 20.12.2015 та договору оренди землі від 15.05.2015, вважає себе орендарем земельної ділянки площею 0,89 га з кадастровим номером НОМЕР_1.

Пояснює, що 05.09.2018 звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за №29966399 для проведення державної реєстрації права оренди на зазначену земельну ділянку.

Однак, відповідно до рішення №42907713 від 08.09.2018, позивачу відмовлено у реєстрації права оренди на підставі того, що 24.06.2015 державним реєстратором Овруцького районного управління юстиції Мойсеевою Інною Василівною проведено реєстрацію іншого речового права на вказану земельну ділянку номер запису про інше речове право 10219478, рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 22462719 від 30.06.2015, підстава: договір оренди землі серія та номер б/н, виданий 04.05.2015. Сторони: орендар - Товариство з обмеженою відповідальністю "Райз-Полісся", орендодавець - ОСОБА_3.

Позивач такі дії вважає неправомірними, оскільки, на його думку, державний реєстратор Овруцького районного управління юстиції Мойсеева Інна Василівна належним чином не перевірила наявність вже зареєстрованого права оренди на спірну земельну ділянку, в результаті чого здійснено повторну реєстрацію договору оренди земельної ділянки, що є недопустимим, оскільки зумовлює ситуацію, за якої одну і ту ж земельну ділянку було передано в оренду різним орендарям, адже право оренди у них виникло з моменту реєстрації договорів оренди земельних ділянок.

В обґрунтування неправомірності дій державного реєстратора, позивач зсилається на приписи ч.3 ст. 10 та ч.1, 7, 8 ст. 18, п.6 ч.1 ст. 24 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , постанову Верховного Суду України від 29.09.2015 у справі №21-760а15, відповідно до яких, державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов'язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав, з метою недопущення одночасного існування їх подвійної реєстрації.

Наголошує, що з огляду на викладене та враховуючи лист Державної реєстраційної служби України від 06.08.2013 №2951/05-15-13, саме державний реєстратор, як суб'єкт владних повноважень, з метою недопущення одночасного існування державної реєстрації декількох прав оренди на одну земельну ділянку, у випадку проведення державної реєстрації декількох прав оренди на земельну ділянку та уникнення подвійної реєстрації повинен запитувати інформацію про наявність або відсутність зареєстрованих договорів у органів, що здійснювали таку реєстрацію до 01.01.2013 року. При цьому реєстрація договорів оренди землі за новим орендарем можлива лише після реєстрації угод про розірвання договорів оренди з попереднім орендарем.

Зауважує, що укладений договір оренди землі від 20.12.2012 не визнаний недійсним, державна реєстрація припинення речового права ТОВ "Хаски-Інвест" на спірну земельну ділянку на підставі договорів оренди землі не здійснювалась, а проведена відділом Держземагенства в Овруцькому районі державна реєстрація такого договору на даний час не скасована та є чинною.

Зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Зсилаючись на ст. 93 Земельного Кодексу України, Закону України "Про оренду землі", позивач вказує, що передача в оренду земельної ділянки в один і той же час може бути здійснена лише одному орендарю за одним договором оренди. Можливість передачі однієї земельної ділянки в оренду відразу кільком орендодавцям одночасно вказаними нормативними актами не передбачена. Крім того, можливість передачі земельної ділянки в оренду відразу кільком орендарям виключається, виходячи зі змісту права орендаря на використання земельної ділянки для ведення сільськогосподарського виробництва.

Вважає, що оскільки договір оренди землі б/н від 04.05.2015 укладений між відповідачем та ОСОБА_3 в порушення вимог ст. 15, 18, 20, 33 Закону України "Про оренду землі", ст. 93, 124 ЗК України, ст. 626, 638, 770 ЦК України та під час дії попереднього договору із ТОВ "Хаски-Інвест", то є правові підстави для визнання його недійсним.

Відповідач під час провадження у справі надав оспорюваний позивачем Договір оренди землі від 04.05.2015, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ "Райз-Полісся", за умовами якого в оренду передається земельна ділянка площею 0,8909 га, у тому числі рілля 0,8909 га. Кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1 (а.с. 80-81). Договір укладено на 7 років. Також надав акт прийому-передачі земельної ділянки від 04.05.2015 (а.с. 82), згідно якого орендована земельна ділянка передана від орендодавця орендарю (відповідачу); підписаний сторонами вказаного договору від 04.05.2015, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 04.05.2015; свідоцтво про смерть ОСОБА_3.

У судовому засіданні представник відповідача підтвердив факт укладення оспорюваного договору. Вказав, що за рішенням державного реєстратора від 30.06.2015 (а.с. 122) проведено державну реєстрацію права оренди вищевказаної земельної ділянки за ТОВ "Райз-Полісся". Вважає, що у даному випадку, визнанню недійсним договору оренди має передувати скасування його державної реєстрації. Наголосив, що державним реєстратором, при здійсненні реєстрації права оренди за відповідачем, здійснено всі необхідні дії, передбачені чинним законодавством, зокрема, було належним чином перевірено наявність зареєстрованих прав оренди на спірну земельну ділянку. Не вбачає порушення прав позивача.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

При цьому у ст. 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Враховуючи зсилання позивача на ч.1 ст. 215 ЦК України, слід зазначити, що згідно вказаної статті, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України, правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, які порушують права та інтереси особи, що оспорює такий правочин.

Як уже зазначалося судом, обґрунтовуючи вимогу про визнання недійсним договору оренди землі від 04.05.2015, крім ст. 215 ЦК України, позивач зсилається також на ст. 93, 14 Земельного Кодексу України, ст. 15, 33 ЗУ Про оренду землі , порушення яких мотивує недотриманням державним реєстратором приписів ч.3 ст. 10 та ч.1, 7, 8 ст. 18, п.6 ч.1 ст. 24 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

При цьому, як встановлено судом, позивач зсилається на норми ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень в редакції, яка на час реєстрації оспорюваного договору не набрала чинності, однак зазначене не впливає на оцінку доказів у справі.

Суд враховує, що ст. 4 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004, № 1952-IV (в редакції чинній на момент здійснення реєстраційної дії 30.06.2015), в імперативному порядку визначає, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, зокрема, право власності на нерухоме майно; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право постійного користування та право оренди земельної ділянки.

Стаття 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004, № 1952-IV (в редакції чинній на момент здійснення реєстраційної дії 30.06.2015), визначає наступний порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Згідно ч.6 вказаної статті, у разі якщо під час розгляду заяви про державну реєстрацію прав державним реєстратором встановлено, що подані інші заяви про державну реєстрацію прав на те саме майно, заяви розглядаються в порядку черговості їх надходження. При цьому заява розглядається тільки після прийняття рішення державним реєстратором щодо попередньо розглянутої заяви і внесення ним відповідного запису до Державного реєстру прав.

При цьому ст. 4-2 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004, № 1952-IV (в редакції чинній на момент здійснення реєстраційної дії 30.06.2015) визначає, що державна реєстрація похідного речового права на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, право власності на яку

виникло та оформлено в установленому порядку до 1 січня 2013 року, здійснюється одночасно з державною реєстрацією права власності на таку земельну ділянку (крім випадків, коли право власності на таку земельну ділянку вже зареєстровано в Державному реєстрі прав) на підставі заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, поданої власником чи набувачем відповідного похідного права, або уповноваженою ними особою, з урахуванням положень статті 16 цього Закону.

Державна реєстрація права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, у разі подання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень набувачем похідного речового права на таку земельну ділянку, може здійснюватися без подання заявником документа, на підставі якого виникло право власності, в порядку, встановленому пунктом 8-1 частини другої статті 9 цього Закону, за умови наявності інформації про зареєстровану земельну ділянку у Державному земельному кадастрі та до моменту автоматизованого перенесення до Державного реєстру прав записів (відомостей) про речові права та обтяження на земельні ділянки з Державного реєстру земель.

Оскарження рішень, дій або бездіяльності та відповідальність у сфері державної реєстрації прав врегульовано розділом VII ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

З матеріалів реєстраційної справи №12012414, том 1 (а.с. 110-125), копії якої надійшли на виконання ухвали суду, вбачається, що при здійсненні державної реєстрації права оренди земельної ділянки за ТОВ "Райз-Полісся", державним реєстратором були здійснені відповідні запити у базі даних про реєстрацію заяв та запитів (а.с. 120) та отримано відповідну Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (а.с. 121).

За результатами отриманих відомостей, Державним реєстратором прав на нерухоме майно 30.06.2015, вирішено провести державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, що розташована за адресою: Житомирська обл., Овруцький р-н, с/рада Покалівська, кадастровий номер НОМЕР_1 (рішення №22462719 від 30.06.2015 (а.с. 122)).

З матеріалів реєстраційної справи №12012330, том 1 (а.с. 126-133), копії якої також надійшли на виконання ухвали суду, вбачається, що за заявою відповідача державним реєстратором також вчинялися дії, спрямовані на виконання приписів ст. 4-2 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004, № 1952-IV (в редакції чинній на момент здійснення реєстраційної дії 30.06.2015), однак у державній реєстрації права власності було відмовлено (а.с.131).

При цьому судового рішення про визнання незаконними дій та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №22462719 від 30.06.2015, позивачем не надано. У даній справі такі вимоги також не заявляються.

Оскільки позивач не надав вказаних доказів, якими він безпосередньо обґрунтовує свої вимоги про визнання договору недійсним, а у суду відсутня законодавчо визначена можливість досліджувати обставини, які виходять за межі предмета позову, твердження позивача про недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, на час звернення з позовом до суду та вирішенням спору, є безпідставними.

Водночас, суд враховує, що матеріали справи містять укладений 20.12.2012 між ОСОБА_3 та ТОВ "Хаски-Інвест" договір оренди землі (а.с. 17-20), який зареєстровано у відділі Держземагенства в Овруцькому районі, згідно вимог чинного на дату його укладення законодавства.

15.05.2015 року між ТОВ "Благодійний союз" (орендар, позивач), ТОВ "Хаски-Інвест" та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду про зміну сторони договору про оренду землі від 20.12.2012, і тією ж датою між ТОВ "Благодійний союз" та ОСОБА_3 укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 загальною площею 0,89 га.

Частиною 4 статті 334 ЦК України передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно з ч. 5 ст. 6 ЗУ "Про оренду землі", в редакції, чинній з 15.05.2015, право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

За приписами ст.125 Земельного кодексу України, в редакції, чинній з 15.05.2015, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст.126 ЗК України, в редакції, чинній з 15.05.2015, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Частина 2 статті 3 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", в редакції, чинній з 15.05.2015, передбачає, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 4 вказаного Закону встановлено, що державній реєстрації прав підлягає і таке речове право, похідне від права власності, як право оренди земельної ділянки.

Всупереч наведеному, уклавши договір оренди 15.05.2015, позивач лише 05.09.2018 року звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, тоді як 05.09.2018 право оренди вже було зареєстровано за ТОВ "Райз-Полісся". Внаслідок вказаного, рішенням від 08.09.2018 Державний реєстратор відмовив у державній реєстрації прав оренди за ТОВ "Благодійний союз" (а.с. 31).

Оскільки Договір оренди від 15.05.2015, укладений ОСОБА_3 відповідачем не зареєстровано, останній є неукладеним, тобто не породжує прав та обов'язків.

Судом також враховується, що відповідно до п. 26 Постанови Пленуму ВСУ 06.11.2009 N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Разом з тим, згідно наданого свідоцтва "Про смерть", власник спірної земельної ділянки ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 102), тобто до звернення позивача до суду. Дані про її правонаступників у спірних правовідносинах на час розгляду справи відсутні, що підтвердили представники сторін у судовому засіданні.

Також суд враховує, що земельне законодавство не передбачає припинення договору оренди землі з такої підстави, як смерть власника земельної ділянки.

Водночас судом взято до уваги, що заяву про залучення до участі у справі співвідповідача позивачем не подано, а суд, виходячи з приписів ст. 48 ГПК України, не наділений повноваженнями здійснювати таке залучення з власної ініціативи.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений частиною 2 статті 16 ЦК України, яка кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Європейський суд з прав людини наголосив, що рішення господарського суду повинне бути спрямоване на реальне настання правових наслідків, захист чи відновлення порушеного чи оспорюваного права і законного інтересу, а також на вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Так, зокрема, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Враховуючи вищевказане та зважаючи на те, що позовні вимоги обґрунтовані перш за все неправомірними діями державного реєстратора, дослідження яких у даній справі обмежене предметом позову - визнання недійсним договору, суд дійшов висновку, що позивач обрав не вірний спосіб захисту, при цьому доказів порушення його прав відповідачем також не надав.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зважаючи на вищевикладене, оцінивши докази у справі, з урахуванням законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання договору оренди землі від 04.05.2015, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Райз-Полісся" та ОСОБА_3, недійсним.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. 2, 73-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодійний Союз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "РАЙЗ-ПОЛІССЯ" відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 02.05.19

Суддя Вельмакіна Т.М.

1 - до справи;

2 - позивачу (рек. з пов.);

3 - відповідачу (рек. з пов.).