Рішення

від 02.05.2019 по справі 902/135/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" травня 2019 р. Cправа № 902/135/19

Господарський суд Вінницької області у складу судді Матвійчука Василя Васильовича , розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю ТРЕЙД АКТИВ

(вул. Містечко, 48, с. Довжанка, Тернопільська область, 47708)

до : Товариства з обмеженою відповідальністю В.В.С. В

(вул. Цимлянська, 2-А, м. Вінниця, 21017)

про стягнення 36304,68 грн.

за участю секретаря судового засідання Жиляк С.І.,

представників сторін:

позивача не з'явився;

відповідача не з'явився

УСТАНОВИВ:

25.02.2019 до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява б/н від 20.02.2019 Товариства з обмеженою відповідальністю ТРЕЙД АКТИВ про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю В.В.С. В вартості втраченого майна, яке було передане на зберіганні в розмірі 36 304,68 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач посилається на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю В.В.С. В зобов'язань за Договором зберігання № 11/12 від 30.12.2017 в частині повернення переданого на зберігання майна.

Ухвалою суду від 04.03.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/135/19 з призначенням до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено на 02.04.2019.

Ухвалою суду від 02.04.2019 розгляд справи по суті відкладено на 02.05.2019.

26.04.2019 на електрону адресу суду надійшло клопотання Позивача від 26.04.2019, в якому останній просить розглянути справи за відсутності його представника за наявними матеріалами.

Ознайомившись з клопотанням Позивача судом встановлено, що означене клопотання не містить електронного цифрового підпису.

Відповідно до змісту ч. 8 ст. 42 ГПК України, документи, в тому числі заяви з процесуальних питань, які подаються учасниками справи до суду в електронній формі, скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).

Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника).

Згідно зі ст.ст. 3, 4 Закону України Про електронний цифровий підпис електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки). Електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Відповідно до п. 1.5.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом ДСА України № 28 від 20.02.2013, документи, отримані електронною поштою без електронного цифрового підпису або каналами факсимільного зв'язку, не належать до офіційних. У разі надсилання електронних документів без електронного цифрового підпису та факсограм необхідно надсилати також оригінал документа в паперовій формі.

Статтею 170 ГПК України встановлено загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення. Так, ч. 2, ч. 4 ст. 170 ГПК України передбачено, що письмові заяви, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Оскільки клопотання Позивача від 26.04.2019, що надійшло електронною поштою, не містить електронного цифрового підпису, враховуючи, що станом на 02.05.2019 оригіналу вказаного клопотання в паперовій формі на адресу суду не надійшло, суд залишає його без розгляду.

На визначену судом дату представник Позивача не з'явився, пояснень причин неявки суду не повідомив, хоча про дату час та місце судового засідання повідомлявся ухвалою суду, яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією, та вручена останньому під розписку, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, що містяться в матеріалах справи.

Відповідач правом участі в засіданні суду також не скористався, визначених ухвалами суду не подав. Ухвали суду, направлені на адресу відповідача, повернуті до суду відділенням поштового зв'язку з написом наступного змісту: за закінченням встановленого терміну зберігання .

При цьому суд зважає на положення ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, п.п. 4 та 5 ч. 6 якої визначено, що днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Частиною 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Згідно зі ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 15.05.2003 №755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, та Господарського процесуального кодексу України, що також підтверджується штемпелем суду про відправлення вихідної кореспонденції на звороті відповідних судових процесуальних документів.

За таких обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

При цьому, статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Положеннями ст. 178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Частиною першою ст. 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від Відповідача до суду не надійшло.

У зв'язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

В порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У судовому засіданні 02.05.2019 прийнято судове рішення.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

30.12.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю ТРЕЙД АКТИВ (Позивач, за Договором Поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю В.В.С. В (Відповідач, за Договором Зберігач) укладено Договір зберігання № 11/12. (надалі Договір)

Згідно з предметом Договору Зберігач зобов'язується за плату зберігати передані йому матеріальні цінності Поклажодавця (снекова та інша харчова продукція, надалі по тексту - Майно) та повернути їх Поклажодавцю у цілісності та належному стані.

Відповідно до п. 2.1. Договору Поклажодавець передає Майно на зберігання згідно актів приймання-передачі.

Передача Майна на зберігання не викликає у Зберігача права власності на дане Майно. (п. 2.2. Договору)

Строк зберігання Майна вказується в акті приймання-передачі Майна на зберігання але в будь-якому випадку не може перевищувати 60 календарних днів з моменту приймання Майна на зберігання. (п. 2.3. Договору)

Поклажодавець має право в будь-який момент достроково вимагати повернення Майна, навіть якщо строк його зберігання не закінчився. Зберігач зобов'язаний повернути Поклажодавцю Майно протягом 7 (семи) днів з моменту отримання вимоги про повернення. (п. 2.4. Договору)

Майно повинно бути повернуто Поклажодавцю у тому ж стані, в якому було передано на зберігання, з урахування зміни його природних властивостей. У разі погіршення стану Майна через неналежне виконання Зберігачем обов'язків із збереження, Поклажодавець має право на відшкодування збитків у розмірі повної вартості Майна. (п. 2.6. Договору)

Відповідно до п. 3.1. Договору плата за зберігання Майна становить 12,00 грн в місяць (в т.ч. ПДВ) за один повний рік зберігання Майна та підлягає сплаті шляхом безготівкового перерахування на розрахунковий рахунок Зберігача на протязі 10 днів з моменту підписання акту наданих послуг.

У випадку, якщо Зберігач не повернув Майно після закінчення строку зберігання визначеного п. 2.3. даного Договору чи після спливу 7 (семи) денного терміну з моменту отримання вимоги Поклажодавця про повернення Майна таке Майно вважається втраченим і Зберігач зобов'язаний компенсувати Поклажодавцю його вартість протягом 5 (п'яти) днів. (п. 5.3. Договору)

Даний Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до 31.12.2018 року, а в частині відшкодування завданої шкоди до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань. (п. 7.1. Договору)

Наявні матеріали справи свідчать, що за актом приймання-передачі майна на зберігання від 08.06.2018 до Договору зберігання № 11/12 від 30.12.2017, Поклажодавець передав Зберігачу на зберігання майно на загальну суму 6 200,64 грн. Майно передано на зберігання строком на 40 днів з моменту прийняття майна на зберігання.

За актом приймання-передачі майна на зберігання від 15.06.2018 до Договору зберігання № 11/12 від 30.12.2017, Поклажодавець передав Зберігачу на зберігання майно на загальну суму 7 506,30 грн. Майно передано на зберігання строком на 40 днів з моменту прийняття майна на зберігання.

За актом приймання-передачі майна на зберігання від 29.06.2018 до Договору зберігання № 11/12 від 30.12.2017, Поклажодавець передав Зберігачу на зберігання майно на загальну суму 9 349,92 грн. Майно передано на зберігання строком на 40 днів з моменту прийняття майна на зберігання.

За актом приймання-передачі майна на зберігання від 17.07.2018 до Договору зберігання № 11/12 від 30.12.2017, Поклажодавець передав Зберігачу на зберігання майно на загальну суму 5 740,32 грн. Майно передано на зберігання строком на 40 днів з моменту прийняття майна на зберігання.

За актом приймання-передачі майна на зберігання від 20.07.2018 до Договору зберігання № 11/12 від 30.12.2017, Поклажодавець передав Зберігачу на зберігання майно на загальну суму 7 507,50 грн. Майно передано на зберігання строком на 40 днів з моменту прийняття майна на зберігання.

Таким чином, згідно вищевказаних актів приймання-передачі майна на зберігання, Поклажодавець (Позивач у справі) передав на зберігання Відповідачеві майно загальною вартістю 36 304,68 грн.

Враховуючи ту обставину, що строк зберігання майна, зазначений у актах приймання-передачі майна, закінчився, але Зберігач не повернув майно Поклажодавцю, 23.11.2018 Позивач звернувся до Відповідача з вимогою № 47 про повернення майна, вказаного у актах приймання-передачі від 08.06.2018, 15.06.2018, 29.06.2018, 17.07.2018, 20.07.2018.

Згідно фіскального чеку ПАТ Укрпошта вимога Позивача від 23.11.2018 надіслана Відповідачеві 23.11.2018 (трек номер відправлення 4602702112774).

За доводами Позивача, Відповідач, у строк визначений Договором, майно не повернув, що стало підставою звернення Позивача до Відповідача з вимогою № 53 від 07.12.2018, в якій просив протягом 5 (п'яти) днів з моменту отримання даної вимоги компенсувати вартість майна на загальну суму 36 304,68 грн, та перерахування кошти на рахунки, вказані в означеній вимозі.

Згідно фіскального чеку ПАТ Укрпошта вимога Позивача від 07.12.2018 надіслана Відповідачеві 11.12.2018 (трек номер відправлення 4602702127585).

Проте, стеном на день ухвалення рішення в даній справі, Відповідач не відшкодував вартості втраченого майна, що і стало підставою звернення Позивача до суду із вимогою про стягнення із Відповідача суми вартості неповернутого зі зберігання майна .

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до п. 1 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 вищевказаного Кодексу наголошує, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору, а згідно вимог статті 610 цього ж Кодексу, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

За змістом ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 942 даного Кодексу зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (ч. 1 ст. 950 ЦК України).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 951 Цивільного кодексу України передбачено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі у розмірі її вартості.

Умова п. 5.3. Договору зберігання № 11/12 від 30.12.2017 встановлює, що якщо Зберігач не повернув Майно після закінчення строку зберігання визначеного п. 2.3. даного Договору чи після спливу 7 (семи) денного терміну з моменту отримання вимоги Поклажодавця про повернення Майна таке Майно вважається втраченим і Зберігач зобов'язаний компенсувати Поклажодавцю його вартість протягом 5 (п'яти) днів.

В даному випадку, доказів повернення Позивачеві (Поклажодавцеві) переданого на зберігання майна у строк, визначений умовами п. 2.3. Договору, Відповідач суду не надав.

Таким чином, у ході судового розгляду справи встановлено, що Відповідач допустив порушення договірного зобов'язання щодо забезпечення схоронності майна, переданого йому на зберігання Позивачем, відтак за умовами укладеного Договору та на підставі діючого цивільного законодавства зобов'язаний відшкодувати вартість усього неповернутого Позивачу зі зберігання майна, яка складає суму 36 304,68 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач обставин, наведених Позивачем у позовній заяві, не спростував.

Відтак, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про примусове стягнення з Відповідача на користь Позивача коштів у розмірі 36 304,68 грн., що становить вартість переданого Відповідачу на зберігання майна.

Крім того, у відповідності до ст.ст. 126, 129 ГПК України підлягають віднесенню на Відповідача понесені Позивачем витрати на професійну правничу допомогу за результатами розгляду яких суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4, 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів розмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно із ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як вбачається із матеріалів справи 15.02.2019 між адвокатом Панченко Андрієм Вікторовичем (Адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД АКТИВ" (Клієнт) укладено договір про надання правової допомоги відповідно до якого Адвокат зобов'язується, за дорученням Клієнта, надати (правничу (правову) допомогу, а Клієнт зобов'язується прийняти та оплатити її (виплатити гонорар) на умовах визначених даним Договором.

Адвокат надає наступні види правової допомоги Клієнту:

- консультації з питань стягнення заборгованості з ТОВ "В.В.С. "В" за договором зберігання № 11/12 від 30.12.2017 року;

- підготовка і подання процесуальних документів до Господарського суду першої інстанції по стягненню заборгованості з ТОВ "В.В.С. "В";

- представництво інтересів Клієнта в судовому процесі в Господарському суді першої інстанції.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу Позивачем надано видатковий касовий ордер від 19.02.2019 про сплату 2560,00 грн.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).

Також в матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3674/10, акт приймання-передачі наданої правничої (правової) допомоги від 19.02.2019.

Таким чином понесені Позивачем витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими та підтвердженими доказами.

Згідно із ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 6 ст. 126 ГПК України встановлено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим клопотання про зменшення розміру витрат Відповідачем на професійну правничу допомогу адвоката до суду Позивачем не подавалось. Заперечень щодо наданого Позивачем розрахунку судових витрат також не подано.

З огляду на викладене, беручи до уваги факт понесення Позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а також те, що сума зазначених витрат підтверджується матеріалами справи та враховуючи, що Відповідачем в порядку, визначеному п. 5 ст.126 ГПК України не подано суду клопотання про їх зменшення, суд дійшов висновку про необхідність покладення зазначених витрат на Відповідача в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору підлягають віднесенню на Відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у розмірі 1921,00 грн.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 11, 13, 14, 73, 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю В.В.С. В (вул. Цимлянська, 2-А, м. Вінниця, 21017, код ЄДРПОУ 41786380) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТРЕЙД АКТИВ (вул. Містечко, 48, с. Довжанка, Тернопільська область, 47708, код ЄДРПОУ) 36 304 (тридцять шість тисяч триста чотири) грн 68 коп. - вартості майна, яке було передано на зберігання; 2 560 (дві тисячі п'ятсот шістдесят) грн 00 коп - витрат на професійну правничу допомогу адвоката та 1 921 (одну тисячу дев'ятсот двадцять одну) грн 00 коп. - витрат зі сплати судового збору.

Копію рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-Західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 06 травня 2019 р.

Суддя Матвійчук В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2,3 - позивачу (вул. Містечко, 48, с. Довжанка, Тернопільська область, 47708), (а/с 566, м. Тернопіль, 47708)

4 - відповідачу (вул. Цимлянська, 2-А, м. Вінниця, 21017)