Рішення

від 06.05.2019 по справі 910/2447/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.05.2019Справа № 910/2447/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал

до Обслуговуючого кооперативу Сигнал-1

про стягнення заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 57 491,99 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Обслуговуючого кооперативу Сигнал-1 про стягнення заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 57 491,99 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором на послуги з водопостачання та водовідведення № 5920/4-05 від 11.11.1998, в частині здійснення розрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2019 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/2447/19. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

22.03.2019 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що позивачем не виконується п. 3.6 Договору, відповідно до якого, позивач повинен надсилати споживачу рахунок за спожиту воду та акти звірки щомісячно. Також, відповідач зазначає, що позивач не надає в повному обсязі якісні послуг, тиск води у водопроводі до будинку не забезпечує доставку води мешканцями 10-14 поверхів будинку, в зв'язку з чим, для забезпечення водою цих поверхів відповідач за рахунок мешканців вимушений встановити насоси підкачки, вартість яких та кількість електроенергії спожитої якими, позивачем не враховується при проведенні розрахунків. Крім того, відповідач зазначає, що має сумніви у показаннях загальнобудинкового лічильника води, встановленого позивача у листопаді 2018 року, без надання споживачу метрологічної повірки лічильника. Відповідач зазначає, що щомісячно показники загально будинкового лічильника збільшенні до 180-200 куб.м. від загальних показників по квартирних лічильників, що становить 2500 - 3000 грн. щомісячно.

Водночас, відповідач зазначає, що оскільки позивач не надав відповідачу рахунки за спожиту питну воду, а також не надав попередження про існуючу заборгованість та про можливість звернення до суду, відповідач 06 та 07 березня 2019 року сплатив 50 000 грн.

29.03.2019 представником позивача подано відповідь на відзив на позовну заяву.

02.04.2019 представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

15.04.2019 представником відповідача подано клопотання у якому відповідач заявляє вимоги до позивача, яке за своїми вимогами ототожнюється позовній заяві, однак за формою є клопотанням, в зв'язку з чим, оскільки подання клопотання із вимогами, які ототожнюються позовним, не передбачено процесуальним законодавством, означене клопотання судом не розглядається.

17.04.2019 представником позивача подано письмові пояснення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

11 листопада 1998 року між Державним комунальним об'єднанням Київводоканал (в подальшому реорганізовано в Приватне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал (далі - позивач, постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом Сигнал-1 (в подальшому реорганізовано в Обслуговуючий кооператив Сигнал-1 (далі - відповідач, абонент) укладено Договір на послуги водопостачання та водовідведення № 5920/4-05 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується забезпечити абоненту постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент сплатити вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим Договором та Правилами користування системами комунального водопостачання в містах і селищах України, затвердженими наказом Голови Держжитлокомунгоспу України від 01.07.94 № 65.

Відповідно до п. 2.1 Договору постачальник: забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82; приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимі концентрації шкідливих речовин; здійснює заміну, ремонт несправних водо лічильників, їх держперевірку за письмовою заявкою абонента, за його рахунок та попереднього оплатою вартості послуг, що надаються.

Згідно з п. 2.2 Договору абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін д цього Договору, повинен оформитися як абонент у підприємстві водо збут в порядку, визначеному Правилами. Без такого оформлення водокористування та користування каналізацією вважаються самовільними; представляє перелік об'єктів, в тому числі субабонентів, яким подається вода (приймаються стоки) у відповідності з вимогами п. 11.8 Правил, а також технічну документацію до них; відповідає за збереження водо лічильників, водомірних вузлів, самітний стан приміщення водомірного вузла; повинен мати резерв водолічильників для негайної заміни вибувших із ладу приладів. При відсутності водо лічильників або неможливості зробити ремонт існуючих абонент зобов'язаний придбати новий водо лічильник в строк, встановлений постачальником, типорозмір нового водо лічильника встановлюється постачальником; при зміні своїх реквізитів повідомляє про це постачальника у 7-ми денний строк.

У відповідності до пунктів 3.1 - 3.3 Договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента.

Якщо водолічильники тимчасово знято представником постачальника, або їх зіпсовано не з вини абонента, кількість використаної води визначається за середньодобовою витратою за останні два розрахункові місяці за показниками водо лічильників. У разі тривалості роботи водолічильників менше двох місяців кількість води визначається за період роботи водолічильників не менше 10 днів. Такий порядок зберігається до установки нового водолічильника і перерахунок за попередній час не проводиться.

Якщо водолічильники відсутні, постачальник визначає інший спосіб обліку використаної води, передбачений правилами.

За умовами п. 3.6 Договору абонент розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавство, у триденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів.

Пунктом 3.7 Договору узгоджено, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у триденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів направити повноваженого представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акту звірки в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

Цей Договір укладається строком з 11.11.1998 по 11.11.1999 і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається переукладеним на новий строк, якщо за один місяць до його припинення жодна із сторін не заявить про закінчення строку його дії (п. 5.1 та п. 5.2 Договору).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що ним належним чином виконувалися зобов'язання за Договором в частині надання відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення у період з 01.10.2017 по 30.11.2018 за кодом 9-50598 на загальну суму 29 772,88 грн. та у період з 01.02.2018 по 30.11.2018 за кодом 9-598 на загальну суму 98 702,92 грн., в підтвердження чого позивачем надано акти про зняття показань з лічильників (приладів обліку), погоджені та підписані відповідачем, роз шифровки рахунків абонента.

Крім цього, позивач надав довідку вих. № 51/12-1148 від 24.01.2019, видану уповноваженою особою АТ Банк Кредит Дніпро , що підтверджує виставлення відповідачу дебетових повідомлень за період з 01.10.2017 по 30.11.2018 з долученим реєстром таких повідомлень.

Проте, як зазначає позивач, вартість наданих відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення, оплачені відповідачем лише частково, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість за період з 01.10.2017 по 30.11.2018 за кодом 9-50598 у розмірі 12 859,29 грн. та за період з 01.02.2018 по 30.11.2018 за кодом 9-598 у розмірі 30 313,61 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За умовами ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання в силу вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір є договором надання послуг водопостачання та водовідведення, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання в т.ч. глави 63 Цивільного кодексу України, Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Закону України "Про питну воду та питне водопостачання".

Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положенням ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України закріплено обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом (ч. 2 ст. 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Частиною 1 статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

При цьому, відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах (ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

За приписами ст. 1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" централізоване питне водопостачання - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води. Централізоване водовідведення - господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом.

Відповідно ч. 1 ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Згідно із ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води зобов'язані, зокрема своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Міністерством з питань житлово-комунального господарства України прийнято наказ №190 від 27.06.2008, яким затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (далі - Правила №190).

Так, згідно пунктами 3.1., 5.2. Правил №190 розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на підставі показів приладів обліку; вузли обліку повинні розташовуватися на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу.

Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору (п. 3.7. Правил №190).

За приписами ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" та пп. 5 п. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору ПАТ АК Київводоканал надало Обслуговуючому кооперативу Сигнал-1 послуги з водопостачання та водовідведення у у період з 01.10.2017 по 30.11.2018 за кодом 9-50598 на загальну суму 29 772,88 грн. та у період з 01.02.2018 по 30.11.2018 за кодом 9-598 на загальну суму 98 702,92 грн., в підтвердження чого позивачем надано акти про зняття показань з лічильників (приладів обліку), погоджені та підписані відповідачем та розшифровки рахунків абонента.

Проте, як зазначає позивач, вартість наданих відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення, оплачені відповідачем лише частково, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість за період з 01.10.2017 по 30.11.2018 за кодом 9-50598 у розмірі 12 859,29 грн. та за період з 01.02.2018 по 30.11.2018 за кодом 9-598 у розмірі 30 313,61 грн.

Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, зазначає що має сумніви у показаннях загальнобудинкового лічильника води, встановленого позивача у листопаді 2018 року, без надання споживачу метрологічної повірки лічильника.

Відповідач також зазначає, що щомісячно показники загальнобудинкового лічильника збільшенні до 180-200 куб.м. від загальних показників по квартирних лічильників, що становить 2500 - 3000 грн. щомісячно.

Відповідно до п. 5.4 Правид № 190 періодична повірка, обслуговування та ремонт засобів обліку проводяться відповідно до Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність", а також інших нормативно-правових актів, які регулюють цю сферу діяльності.

Засоби обліку, які виключені з державного реєстру в період експлуатації засобів обліку, можуть використовуватись до закінчення встановленого граничного строку служби, після чого здійснюється їх заміна.

Пунктом 5.16 Правил № 190 унормовано, що у разі виникнення у споживача обґрунтованих сумнівів щодо правильності показів засобу обліку він може звернутися до виробника або спеціалізованої організації з заявою про його позачергову повірку.

Однак, будь-яких доказів звернення відповідача до позивача із заявою про здійснення повірки лічильників води, матеріали справи не містять.

При цьому, пунктом 3.7 Договору узгоджено, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у триденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів направити повноваженого представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акту звірки в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, акти про зняття показань з лічильників (приладів обліку), погоджені та підписані відповідачем без заперечень та зауважень.

Таким чином, матеріали справи не містять зауважень відповідача щодо обсягів послуг водопостачання згідно наявних в матеріалах справи актів про зняття показників з приладів обліку.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивачем долучена до матеріалів справи довідка вих. № 51/12-1148 від 24.01.2019, видана уповноваженою особою АТ Банк Кредит Дніпро , що підтверджує виставлення відповідачу дебетових повідомлень за період з 01.10.2017 по 30.11.2018 з долученим реєстром таких повідомлень.

З урахуванням умов укладеного договору, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був здійснювати розрахунки у триденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент звернення позивача із позовом до суду, за відповідачем обліковується заборгованість за період з 01.10.2017 по 30.11.2018 за кодом 9-50598 у розмірі 12 859,29 грн. та за період з 01.02.2018 по 30.11.2018 за кодом 9-598 у розмірі 30 313,61 грн.

Водночас, в процесі розгляду справи, відповідачем було сплачено 30 000 грн. із призначенням платежу абон. 9-598 - 22 000 грн., абон. 9-50598 - 8 000 грн. згідно платіжного доручення № 24 від 06.03.2019, 20 000 грн. із призначенням платежу абон. 9-598 - 16 000 грн., абон. 9-50598 - 6 000 грн. згідно платіжного доручення № 25 від 07.03.2019, 10 000 грн. з призначенням платежу 9-598 за 02.2019 згідно платіжного доручення № 34 від 29.03.2019, 10 000 грн. із призначенням платежу 9-50598 за 02.2019 згідно платіжного доручення № 36 від 11.04.2019.

Відтак, як вбачається з матеріалів справи, в процесі розгляду справи судом, відповідачем було погашено заборгованість за період з 01.10.2017 по 30.11.2018 за кодом 9-50598 у розмірі 12 859,29 грн. та за період з 01.02.2018 по 30.11.2018 за кодом 9-598 у розмірі 30 313,61 грн. згідно платіжних доручень № 24 від 06.03.2019 та № 25 від 07.03.2019.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. 3 ст. 231 ГПК України).

Таким чином, провадження у справі № 910/2447/19 в частині стягнення за період з 01.10.2017 по 30.11.2018 за кодом 9-50598 у розмірі 12 859,29 грн. та за період з 01.02.2018 по 30.11.2018 за кодом 9-598 у розмірі 30 313,61 грн. підлягає закриттю.

Крім основної суми заборгованості позивач просить стягнути з відповідача на свою користь пеню в розмірі 3 099,61 грн., 3% річних в розмірі 640,11 грн., інфляційні втрати в розмірі 1 944,79 грн. та штраф в розмірі 8 634,58 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені на підставі п. 4.2 Договору, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 4.3 Договору за несвоєчасну оплату послуг водопостачання та водовідведення абонент сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1 відсотка несплаченої суми за кожен день прострочки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вбачається з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 3 099,61 грн.

В свою чергу, згідно з п.4.2 Договору за повну або часткову неоплату послуг водопостачання та водовідведення абонент сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі 20% неоплаченої суми.

Здійснивши перерахунок штрафу, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягає пеня в розмірі 8 634,58 грн.

Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок розміру 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що вимоги про стягнення 3 % річних є обґрунтованими в частині нарахування 3% річних в розмірі 640,11 грн. та інфляційних втрат в розмірі 1 944,79 грн.

При цьому, оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про закриття провадження в частині стягнення заставної вартості тари в розмірі 43 172,90 грн. та задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних, інфляційних втрат, пені та штрафу, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Обслуговуючого кооперативу Сигнал-1 (03037, м. Київ, вул. П.Радченка, 4; ідентифікаційний код: 21590265) на користь Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-а; ідентифікаційний код: 03327664) 3% річних в розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 11 коп., інфляційні втрати в розмірі 1 944 (одна тисяча дев'ятсот сорок чотири) грн. 79 коп., пеню в розмірі 3 099 (три тисячі дев'яносто дев'ять) грн. 61 коп., штраф в розмірі 8 634 (вісім тисяч шістсот тридцять чотири) грн. 58 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн. 00 коп.

3. Провадження у справі № 910/2447/19 в частині стягнення 43 172,90 грн. закрити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 256 та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення складено: 06.05.2019

Суддя О.А. Грєхова