Рішення

від 13.02.2019 по справі 758/6815/18

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/6815/18

Категорія 19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

13 лютого 2019 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретарів судового засідання Мишак І.Ю., Луценко К.І., представника позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю МІСЬКБУД-ДЕВЕЛОПМЕНТ , про визнання недійсним договору купівлі-продажу, додаткової угоди та стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

29 травня 2018 року ОСОБА_2 (надалі за текстом - позивач) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю МІСЬКБУД-ДЕВЕЛОПМЕНТ (надалі за текстом - відповідач), про визнання договору купівлі-продажу майнових прав недійсними, додаткової угоди та стягнення грошових коштів.

Так, позивач мотивує свої вимоги тим, що 13 жовтня 2017 року між позивачем та відповідачем, був укладений договір № 13/10/17-С6-К85 купівлі-продажу майнових прав, внаслідок чого позивач придбав майнові права на однокімнатну квартиру, загальною площею 18,36 кв.м на 15-му поверсі у 6-й секції. Згодом, позивач вирішив збільшити квадратуру придбаної ним нерухомості, а тому 27 жовтня 2017 року між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода № 1 до Договору № 13/10/17-С6-К85 купівлі-продажу майнових прав від 13.10.2017 р. Внаслідок укладення всіх згаданих угод, позивачем сплачено 201 000 грн., що підтверджується платіжними документами та довідкою від 19 жовтня 2017 року. В подальшому, позивач припинив здійснювати оплату, бо ним було виявлено, що Об'єкт будівництва, майнові права на який він придбав за спірним договором, компетентними органами віднесений до самочинного будівництва. З цього часу позивач зрозумів, що він став жертвою шахраїв, бо спірний об'єкт будівництва ніколи не буде побудований Відповідачем та не буде введений в обумовлений в договорі строк в експлуатацію. Тим самим, Відповідач ввів в оману позивача, що є підставою для визнання недійсним спірного договору та додаткової угоди. Крім того, позивачу стало відомо, що будівництво зазначеного об'єкту нерухомості не здійснюється і, що об'єкт капітального будівництва за адресою: на перетині проспектів Правди і Радянської України у Подільському районі м. Києва (ЖК Синьоозерний ) віднесений компетентними органами до самочинного будівництва, а його будівництво здійснювалося без передбачених Законом дозволів, узгоджень та відповідної проектної документації., та СВ Подільського управління поліції здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12018100070000481 розпочатому 08.02.2018 року з правовою кваліфікацією правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, внаслідок шахрайства з даним об'єктом нерухомості з боку забудовника.

Також, достеменно відомо, що земельна ділянка, на якій заплановано будівництво, відповідачу не належить а ні на праві власності, а ні на праві оренди, що підтверджується листом Департаменту земельних ресурсів від 27.04.2018 року № 05707-9252. З даного листа вбачається, що відповідно до даних міського земельного кадастру, договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_2) з відповідачем не укладався .

Також, відсутня інформація про видачу відповідачу ліцензії на провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури. Все зазначене свідчить про те, що відповідач ввів позивача в оману, чим завдав останньому матеріальну шкоду в розмірі 201 000 грн. 00 коп., моральну шкоду у розмірі 50 000 грн. Також просив стягнути понесені витрати на судовий збір та понесені витрати на правову допомогу.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав наведених вище.

Відповідач правом на участь в судових засіданнях не скористався, явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про розгляд справи був повідомлений судом належним чином, причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав. За таких обставин, з урахуванням положення ст. 223 ЦПК України, та думки представника позивача, вважає за можливе слухати справу у його відсутність на підставі всіх наявних доказів долучених до матеріалів даної цивільної справи.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що 13 жовтня 2017 року між позивачем та відповідачем був укладений Договір № 13/10/17-С6-К85 купівлі-продажу майнових прав (надалі за текстом - Договір) (а.с.9-12).

Пунктом 2.1. Договору (предмет договору) передбачено, що відповідач продає, а позивач купує майнові права на об'єкт нерухомості у порядку та на умовах, передбачених цим Договором, та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж.

Пунктами 1.1, 2.2. зазначеного Договору передбачено, що об'єкт нерухомості, Майнові права на який передаються за даним Договором, розташований в об'єкті капітального будівництва за адресою: на перетині проспектів Правди і Радянської України (Г. Гонгадзе) у Подільському районі м. Києва, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2.

Згідно п.п. 2.6., 2.7 Договору планово-орієнтовний термін закінчення будівництва 4 квартал 2018 року, плановий-орієнтовний термін введення в експлуатацію - 1 квартал 2019 року.

Судом встановлено, що позивач виконав свої обов'язки по внесенню грошових коштів в обумовленій сумі, а саме, згідно платіжного доручення № 1 від 13.10.2017 року та довідки від 19.10.2017 р. позивачем сплачено 190 000 грн. (а.с. 15-16) та платіжного доручення № 1 від 15.11.2017 р. позивачем сплачено суму в розмірі 5500 грн. (а.с. 17), платіжного доручення № 4 від 20.12.2017 р. позивачем сплачено суму в розмірі 5500 грн. (а.с. 18).

Однак, відповідач в порушення умов Договору не виконав свої зобов'язання, та на час звернення до суду, не розпочав будівництво об'єкта нерухомості на перетині проспекта Правди та проспекта Радянської України в м. Києві.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, згадане будівництво мало здійснюватися на земельній ділянці з кадастровим номером НОМЕР_2.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ- 8000758412018 від 29.05.2018 р., інформація про зареєстровані права на вказану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі відсутня.

За фактом шахрайства, пов'язаного з будівництвом об'єкту нерухомості з боку забудовника, СВ Подільського УП ГУ НП в м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12018100070000481 розпочате 08.02.2018 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. При цьому, звернення позивача, також долучене до вказаного провадження (а.с. 20).

Департамент містобудування та архітектури листом від 10.05.2018 року № 055-6136 повідомив, що проектна документація на будівництво житлового будинку на перетині проспектів Правди і Радянської України (Г. Гонгадзе) у Подільському районі м. Києва на розгляд до Департаменту від відповідача не надавалась. В базі документообігу Департаменту звернень від відповідача не зареєстровано (а.с. 23).

Разом з цим, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві, листом від 26.04.2018 року № 10/26-44/2604/05 повідомив, що Департамент не видавав та не реєстрував документів дозвільного та декларативного характеру, які б надавали право відповідачу на виконання підготовчих і будівельних робіт та не приймав в експлуатацію об'єкт будівництва за вказаною вище адресою (а.с. 25).

Відповідно до абзацу 8 пункту 22 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 р. № 461, у разі виявлення відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю наведених у зареєстрованій декларації недостовірних даних (встановлення факту, що на дату реєстрації декларації інформація, яка зазначалася в ній, не відповідала дійсності, та/або виявлення розбіжностей між даними, зазначеними у декларації), які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без затвердженого в установленому порядку проекту або будівельного паспорта, а також у разі скасування містобудівних умов та обмежень, реєстрація такої декларації підлягає скасуванню органом державного архітектурно-будівельного контролю.

А відтак, позитивний висновок комплексної державної експертизи - є лише підтвердженням відповідності проектної документації чинній нормативній базі, та і відсутність речового права у відповідача на земельну ділянку, виключає право останнього отримати документи по введенню в експлуатацію об'єкта нерухомого майна.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільною права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, крім цього стаття 16 цього ж Кодексу зазначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу і одним із способів такого захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України (далі - ЦК України), іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно із частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв'язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому, правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як заінтересовані особи (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, статей 3,16 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Так, ч.ч. 1,2 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі,- відшкодувати вартість того, що одержане, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім того, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 7 Постанови N 9 від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, з яких правочин може бути визнаний недійсним.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Пленум Верховного Суду України в п. 19 Постанови Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними від 6.11.2009 №9 роз'яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 ЦК може бути визнаний судом недійсним. Вбачається, що саме позивач як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка. Варто враховувати, що обман стосовно мотиву, тобто внутрішнього спонукання особи до здійснення правочину, не має істотного значення. Зокрема, обман щодо фінансового становища контрагента як мотиву правочину не може бути підставою для визнання правочину недійсним. Вбачається, що саме позивач як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка. Варто враховувати, що обман стосовно мотиву, тобто внутрішнього спонукання особи до здійснення правочину, не має істотного значення.

Відповідно до ст.ст. 229 - 233 ЦК правочин, здійснений під впливом помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представником однієї сторони з іншою стороною або внаслідок збігу тяжких обставин (кабальний правочин), є оспорюваним та може бути визнаний судом недійсним. Заявлені вимоги можуть бути задоволені, якщо доведені факти обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною або збіг тяжких для сторони обставин і наявність їх безпосереднього зв'язку із волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах (узагальнення Верховного Суду України Практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними , викладені у листі від 24.11.2008).

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. В силу ст. 81 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позивач довів належними доказами, як це передбачено ст.ст. 77, 81 ЦПК України, факт обману з боку відповідача щодо істотних умов договору.

Судом встановлено, що в стосунках, які склалися між сторонами, мало місце обман з боку відповідача.

Зазначене підтверджується поясненнями позивача, та матеріалами справи.

Відповідно до статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

З урахуванням наведених норм, стороною позивача доведено, що спірний договір, при укладенні першочергово не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Так, позивач, укладаючи даний Договір з відповідачем розраховував поліпшити свої житлові умови та відповідно стати власником майна з можливістю розпоряджатися ним на власний розсуд. Однак, внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, позивач взагалі не отримав квартиру, за яку заплатив грошові кошти.

Таким чином, суд вважає що з боку відповідача має місце істотне порушення Договору, що є підставою для визнання його недійсним, адже відповідачем недодержано умов спірного Договору.

Судом встановлено, що позивач сплатив відповідачу грошові кошти на загальну суму 201 000 грн.

Враховуючи вищенаведені обставини, суд вважає за можливе Договір визнати недійсним та стягнути з відповідача сплачені позивачем грошові кошти в розмірі 201 000 грн.

Що стосується стягнення з відповідача на користь позивача маральної шкоди, суд прийшов до наступного висновку.

Позивач, посилаючись на норми ст.ст. 227, 230 ЦК України, вважає, що діями відповідача позивачу була завдана моральна шкода, в розмірі 50 000 гривень, оскільки з моменту укладення спірного договору по теперішній час Позивач переживає моральні страждання та переживання, змушений добиватися правди, звертатися до різних інстанцій, до правоохоронних органів, що змінило звичайний ритм його життя, погіршився сон, приймає заспокійливі засоби. Крім того, вкладені кошти були накопиченням протягом декілька років.

Право особи на відшкодування моральної шкоди, перш за все, гарантується Конституцією України (ст. 32, 56, 62).

Разом з тим, вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Поряд із цим, моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у п. 9 Постанови Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди за № 4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами та доповненнями, розмір відшкодування моральної шкоди визначається в межах заявлених позовних вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних та фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеню вини відповідача та інших обставин.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Проаналізувавши зазначені норми закону та зібрані докази у справі в їх сукупності (зокрема наявності довідки про проходження позивачем амбулаторного лікування з діагнозом: ВСД (по гіпертонії (а.с. 47), що не містить дати такого лікування), суд приходить до висновку, що оскільки в ході розгляду справи знайшов своє підтвердження факт порушення прав позивача, моральну шкоду, яка полягає в нанесенні моральних страждань, які призвели до необхідності прикладання додаткових зусиль для організації життя, з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, виходячи з обставин справи, суд вважає, що розмір моральної шкоди визначений позивачем в сумі 50 000 грн. є надмірним, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 10 000 грн.

Що стосується компенсації витрат на правову допомогу, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні таких вимог з урахуванням наступного.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно ст.15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої п'ятої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36),від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України , від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано наступні документи: договір про надання правничої допомоги від 16.04.2018 р. (а.с. 48-49), копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №3001, товарний чек № 38 від 29.05.2018 р. (а.с. 50), та попередній розрахунок, що містить опис робіт представника (а.с. 8).

Обсяг правової допомоги, наданої адвокатом, визначено у попередньому розрахунку, відповідно до якого адвокатом здійснено дій на суму 35275 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази в обґрунтування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже, окрім того, що розмір таких витрат має бути доведений і документально обґрунтований, він також повинен відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позову позивачем визначено вимоги як майнового так і немайнового характеру. Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір, який сплачений останнім при поданні позову в розмірі 4 476 (чотири тисячі чотириста сімдесят шість) гривень 80 копійок.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 15, 16, 23, 203, 215, 216, 227-230 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю МІСЬКБУД-ДЕВЕЛОПМЕНТ , про визнання недійсним договору купівлі-продажу, додаткової угоди та стягнення грошових коштів - задовольнити частково;

Визнати недійсним договір № 13/10/17-С6-К85 купівлі-продажу майнових прав від 13.10.2017 р., укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю МІСЬКБУД-ДЕВЕЛОПМЕНТ та додаткову угоду № 1 від 27.10.2017 р. до Договору № 13/10/17-С6-К85 купівлі-продажу майнових прав від 13.10.2017 р.;

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю МІСЬКБУД-ДЕВЕЛОПМЕНТ на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 грошові кошти у розмірі 201 000 (двісті одна тисяча) гривень;

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю МІСЬКБУД-ДЕВЕЛОПМЕНТ на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 моральну шкоду у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень;

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю МІСЬКБУД-ДЕВЕЛОПМЕНТ на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір у розмірі 4 476 (чотири тисячі чотириста сімдесят шість) гривень 80 копійок;

В іншій частині в задоволенні позовних вимог - відмовити;

Повне найменування:

позивач - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1);

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю МІСЬКБУД-ДЕВЕЛОПМЕНТ (адреса: м. Київ, пр-т Перемоги, буд. 16, прим. 200, Код ЄДРПОУ 41146441);

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду;

Позивачем рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання через Подільський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення;

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Подільського районного

суду м. Києва В.В. Гребенюк