Рішення

від 06.05.2019 по справі 591/4516/18

ЗАРІЧНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.СУМ

Справа № 591/4516/18

Провадження № 2/591/462/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 травня 2019 року

Зарічний районний суд м. Суми в складі: головуючого судді Грищенко О.В., з участю секретаря судового засідання Антипенко Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми в спрощеному позовному провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ДЦ Україна про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 03 серпня 2018 року звернувся до суду з позовом про стягнення моральної шкоди та середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення.

Ухвалою суду від 14.08.2018 року позов було залишено без руху.

31.08.2018 року позивач усунув недоліки та подав до суду нову позовну заяву, в якій просив стягнути з відповідача не виплачену на день звільнення заробітну плату - 3607,13 грн., середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 9749 грн., моральну шкоду в сумі 10 000 грн. за затримку розрахунку при звільненні.

Ухвалою суду від 27.12.2018 року було відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання 22.01.2019 року.

18.01.2019 року до суду надійшла змінена позовна заява, в якій позивач збільшив розмір позовних вимог і просив стягнути з відповідача не виплачену на день звільнення заробітну плату - 5849,61 грн., середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 12111 грн., моральну шкоду в сумі 10 000 грн. за затримку розрахунку при звільненні.

Свої вимоги мотивує тим, що з 15.09.2017 року працював за сумісництвом у відповідача. 07.02.2017 року звільнився за згодою сторін. На час звільнення з ним не був проведений розрахунок з виплати заробітної плати у розмірі 5849,61 грн. Також просить стягнути середній заробіток за період затримки розрахунку за 50 днів, що становить 12111 грн., а також моральну шкоду, яку оцінює в сумі 10 000 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на ст. 116, 117, 237-1 КЗпП України, ст. 34 Закону України Про оплату праці та надав суду копії чотирьох листків непрацездатності, копію довідки про рух коштів за рахунком, копію довідки форми ОК-7 з Пенсійного фонду України.

25.01.2019 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, а також 22.02.2019 року - відзив на уточнену позовну заяву.

Проти задоволення позовних вимог відповідач заперечує в повному обсязі, вважаючи їх необґрунтованими та посилаючись на ст. 116, 117, 237-1 КЗпП України, на ст. ст. 16 ч. 2 п. 2 , 17, 34 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування , ст. 17 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , Постанови КМУ від 26.09.2001 року № 1266. В якості доказів надав: копії заяви позивача про звільнення, наказу про припинення трудових відносин, розрахункових листів з вересня 2017 по квітень 2018 року, виписку по рахунку, довідки, наданої позивачем про середню заробітну плату з основного місця роботи від 12.03.2018 року, листків непрацездатності та нарахувань по них, заяви-розрахунку за березень 2018 року, відомостей про виплату заробітної плати ОСОБА_1

Судове засідання 22.01.2019 року було відкладено за клопотанням позивача на 25.02.2019 року.

25.02.2019 року судове засідання було відкладено за клопотанням представника відповідача для виклику свідка на 28.03.2019 року.

Судове засідання 28.03.2019 року було відкладено за клопотанням представника відповідача у зв`язку повторним викликом свідка на 03.05.2019 року.

В судовому засіданні 03.05.2019 року позивач підтримав позовні вимоги, пояснив, що відповідач невірно обрахував стаж його роботи при оплаті періодів непрацездатності по чотирьох листках непрацездатності. Таким чином, виникла заборгованість з заробітної плати на день його звільнення. Просив задовольнити вимоги повністю.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, вважав їх безпідставними. Пояснив, що позивач працював за сумісництвом з 15.09.2017 року, тобто страховий стаж на день настання страхового випадку - тимчасової непрацездатності складав до трьох років, оскільки інших даних працівник відповідачу не надав. Згідно ст. 16 ч. 2 п. 2 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування , саме на працівника покладається обов`язок надавати дані про страховий стаж у виді довідки форми ОК-7 роботодавцю. Крім того, він не надав своєї письмової згоди відповідачу на подання останнім запиту до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування з метою отримання інформації щодо розміру страхового стажу позивача. Отже, за таких обставин відповідач правомірно здійснював розрахунок суми допомоги по тимчасовій непрацездатності у розмірі 50% середньої заробітної плати на підставі п.1 ст. 24 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Постанови КМУ № 1266. Крім того, позивач звільнився 07.02.2018 року, а листки непрацездатності були здані ним для оплати лише в березні 2018 року, після чого відповідач здійснив по ним виплати, з урахуванням наявних у нього даних про страховий стаж. Отже, повний розрахунок з заробітної плати був проведений з позивачем в день звільнення, а соціальні виплати по листкам непрацездатності були здійснені одразу після отримання від позивача листків непрацездатності. Представник відповідача звернув також увагу на те, що виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності не є винагородою за виконану роботу, тобто виплатою заробітної плати, а є видом соціальної допомоги застрахованим особам і виплачується за рахунок коштів Фонду соціального страхування. Таким чином, ці правовідносини не можуть регулюватися нормами ст. 116, ст. 117 КЗпП України.

Суд, вивчивши докази, заслухавши пояснення учасників справи, свідка, вважає, що позов не підлягає задоволенню у зв`язку з необґрунтованістю, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 15.09.2017 року працював за сумісництвом у відповідача та 07.02.2017 року звільнився за згодою сторін, що підтверджується копією наказу про звільнення (а.с.73).

В день звільнення з ним проведений повний розрахунок з виплати заробітної плати, що підтверджується копіями розрахункових листів, витягом з відомостей про виплату заробітної плати (а.с.92. 76-78).

Позивач у періоди: з 11.12.2018 по 18.12.2017 р. перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності № 739983; з 21.12.2018 по 05.01.2018 р. перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності № 579950; з 06.01.2018 р. по 19.01.2018 р. перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності №579832; з 22.01.2018 р. по 31.01.2018 р. перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності № 523883 (а.с.81-84).

В день свого звільнення позивач не надав для оплати на підприємство лікарняні листки, що не заперечував в і сам ОСОБА_1 в судовому засіданні, а також підтверджується показами свідка ОСОБА_2 в судовому засіданні та письмовими доказами: довідкою про середню заробіт6ну плату з основного місця роботи позивача, виданою 12.03.2018 р. та листком непрацездатності № 523883, завіреним за основним місцем роботи позивача 09.02.2018 р. (а.с.80, 84).

Свідок ОСОБА_2 пояснила суду, що вона працює територіальним менеджером ДЦ Україна в м. Суми, та до її обов`язків входить прийняття від працівників листків непрацездатності і спрямування їх до головного офісу в м. Київ. Позивач приніс та передав їй копії лікарняних листків вже після свого звільнення, і вона передала їх для проведення оплати до головного офісу. Стверджувала, що вона пояснювала позивачу про те, що він зобов`язаний надати довідку форми ОК-7 для підтвердження наявного страхового стажу, проте, жодних довідок, ані форми ОК-7, ані форми ОК-5 він не надавав.

Суд критично сприймає доводи позивача про те, що він подавав зазначені довідки відповідачу для оплати, оскільки це спростовується доказами у справі: показами свідка ОСОБА_2 та копією довідки форми ОК-7 (а.с.48), яка датована 14.01.2019 року, тобто не могла бути подана позивачем до його звільнення 07.02.2018 року. Будь-яких доказів на спростування цих обставин та на доведення обставин, на які позивач посилається в позові, суду не надано.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 1 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування за соціальним страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності до страхових випадків віднесена подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи, членів її сім`ї або іншої особи на отримання відповідно до цього Закону матеріального забезпечення або соціальних послуг.

Відповідно до ч. 1 п. 12 ст. 1 вказаного Закону страхові кошти - акумульовані страхові внески, суми від фінансових санкцій та інші надходження відповідно до законодавства для здійснення матеріального забезпечення, страхових виплат та надання соціальних послуг згідно з цим Законом.

Отже, роботодавець виплачує працівнику за час перших п`яти днів тимчасової непрацездатності не в якості заробітної плати, про що зазначає позивач в своєму позові, а як кошти за рахунок страхових виплат, що перераховуються на підставі положень вказаного Закону роботодавцю Фондом соціального страхування для виплат працівнику як застраховані особі.

Судом встановлено, що позивач звернувся з позовом про стягнення невиплаченої йому заробітної плати в день звільнення та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Проте, спір виник фактично не з приводу заробітної плати, яка була виплачена йому в день звільнення в повному обсязі.

Предметом даного спору є фактично розмір соціально-страхових виплат, які здійснило підприємство відповідач позивачу у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Отже, на думку суду на дані правовідносини не поширюються вимоги ст. 116, ст. 117, ст. 237-1 КЗпП України, оскільки вказані питання врегульовані Законом України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування .

Відповідно до ст. 24 вказаного Закону допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу в таких розмірах:

1) 50 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж до трьох років;

2) 60 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж від трьох до п`яти років;

3) 70 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж від п`яти до восьми років;

4) 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років;

Відповідно до ст. 16 ч. 2 Закону застраховані особи зобов`язані:

1) надавати страхувальнику, страховику достовірні документи, на підставі яких призначається матеріальне забезпечення та надаються соціальні послуги відповідно до цього Закону; 2) своєчасно повідомляти страхувальника та страховика про обставини, що впливають на умови або зміни розміру матеріального забезпечення та соціальних послуг.

Судом встановлено, що позивачем не було надано роботодавцю довідку форми ОК-7, а також не надав письмової згоди на подання відповідачем запиту до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування з метою отримання інформації щодо розміру страхового стажу, як це передбачено ст. 17 п. 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування .

Оскільки позивачем не доведено порушення свого права на своєчасне отримання всіх сум, що належали йому при звільненні, вимога про стягнення цих сум, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку не та моральної шкоди - як похідні вимоги не підлягають задоволенню.

Таким чином, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог повністю у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 19, 76-82, 258, 259, 264, 265, 273 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (зареєстрований АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю ДЦ Україна (місцезнаходження м. Київ, просп. Московський, буд. 28, код ЄДРПОУ 31596954) про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди відмовити повністю за необґрунтованістю.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Зарічний районний суд м. Суми.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 06 травня 2019 року.

Суддя О.В.Грищенко