Рішення

від 02.04.2019 по справі 296/5048/18

КОРОЛЬОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа № 296/5048/18

2/296/668/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

заочне

"02" квітня 2019 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого судді Сингаївського О.П.,

за участі секретаря судового засідання Четвертухи О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Житомира цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Євро Фарм про встановлення факту, що має юридичне значення, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди ,

ВСТАНОВИВ:

29 травня 2018 року ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Корольовського районного суду м. Житомира з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Євро Фарм (відповідач), в якому просить ухвалити рішення яким встановити факт його роботи у відповідача на посаді охоронця в період з 10 липня 2017 року по 26 січня 2018 року, зобов'язавши останнього внести відповідний запис в його трудову книжку, стягнути з ТОВ Євро Фарм на його користь заробітну плату за період роботи з 1 грудня 2017 року по 26 січня 2018 року у розмірі 7 446,00 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 14 892,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 10 липня 2017 року позивач працював в ТОВ Євро Фарм на посаді охоронця та був допущений до роботи. Сумнівів про те, що він офіційно непрацевлаштований у нього не виникало. За час роботи заробітна плата виплачувалась нерегулярно, приблизно раз на два місяці і в меншому обсязі, ніж було обумовлено договором. За грудень місяць 2017 року та січень місяць 2018 року відповідач не виплатив грошові кошти у сумі 7 446,00 грн. взагалі, після чого, 26 січня 2018 року позивач повідомив відповідача про те, що бажає звільнитись із займаної посади. Працівник адміністрації товариства повернула позивачу трудову книжку і повідомила, що його не можливо звільнити, оскільки взагалі він не працює у ТОВ Євро Фарм .

25 січня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Управління держпраці у Житомирській області з приводу можливих порушень відповідачем законодавства про працю, де отримав відповідь, що управління не наділене компетенцією щодо проведення оперативно-розшукових або слідчих заходів на предмет встановлення перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем.

У зв'язку з викладеним, позивач вважає, що дії відповідача є незаконними і такі, що грубо порушують трудове законодавство. Тривала невиплата заробітної плати поставила позивача та його родину в скрутне матеріальне становище, що змусило прикласти додаткових зусиль для організації життя.

Ухвалою судді 13 червня 2019 року було прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1, відкрито провадження у справі та призначено судове засідання в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

У судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд їх задовольнити з підстав зазначених в позовній заяві, проти заочного розгляду справи не заперечили.

Представник відповідача, повідомлений належним чином, у судове засідання не з явився без поважних причин та не надіслав заяви про розгляд справи за його відсутності.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе на підставі ч.1 ст.280 ЦПК України ухвалити заочне рішення.

Заслухувавши пояснення позивача, його представника та покази свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ст.43 Конституції Україна, як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди.

Відповідно до ч.1 ст.55 Конституції України, зазначені права захищаються судом.

Судом встановлено, що з 10 липня 2017 року ОСОБА_1, 10.05.1951 р. н., працював в ТОВ Євро Фарм на посаді охоронця і з 11 липня 2017 року він був допущений до роботи, що підтвердилось у судовому засіданні доводами позивача і його представника, а також показами свідків.

За час роботи заробітна плата виплачувалась нерегулярно. За грудень місяць 2017 року та січень місяць 2018 року відповідач не виплатив грошові кошти у сумі 7 446,00 грн. Після чого, 26 січня 2018 року позивач повідомив відповідача про те, що бажає звільнитись із займаної посади і працівник адміністрації товариства повернула позивачу трудову книжку та повідомила, що його не можливо звільнити, оскільки взагалі він не працює у ТОВ Євро Фарм .

25 січня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Управління держпраці у Житомирській області з приводу можливих порушень відповідачем законодавства про працю, де отримав відповідь за № 19-11/141/П-84 від 09.02.2018 (а. с. 5), що управління не наділене компетенцією щодо проведення оперативно-розшукових або слідчих заходів на предмет встановлення перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем.

Відповідно до ст.21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, угодою сторін.

Згідно із ЗУ від 28 грудня 2014 року № 77-VII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці (далі - Закон) внесено зміни, зокрема до ст.24 КЗпП України, звідки виключено частину четверту, в якій йшлося про те, що трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи. Частину третю викладено у новій редакції: працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому КМУ .

Одночасно цим Законом змінено назву ст.235 КЗпП України та доповнено її після частини п'ятої новою частиною наступного змісту: При винесенні рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи .

Суд вважає, що зміни, які внесені до трудового законодавства, за своїм змістом не тягнуть погіршення становища працівників, які фактично були допущені до роботи тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані власником чи уповноваженим ним органом. Крім того, зміст ст.24 КЗпП України не обмежує права працівника на укладення трудового договору з працедавцем із часу фактичного допущення його до роботи без укладення трудового договору та видання наказу чи розпорядження.

Аналогічна правова позиція міститься у роз'ясненнях, наданих у п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів № 9 від 6 листопада 1992 року, за яким фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того чи було прийняття на роботу належним чином оформлене.

Таким чином, суд приходить до висновку, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу та потребує доведення цих фактів відповідними засобами доказування. Факт виконання трудових функцій охоронця підтверджується доводами позивача та показами свідків, які також перебували у трудових відносинах із відповідачем.

З урахуванням роз'яснень, викладених у п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право, при цьому наведений у ЦПК України перелік фактів, які встановлюються судом, не є вичерпним. За наявності зазначених умов суд може встановлювати й інші факти, що мають юридичне значення

Зазначене роз'яснення у Постанові Пленуму кореспондується з ч.2 ст.315 ЦПК України, відповідно до якої у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

На підставі зазначеного судом встановлено, що ОСОБА_1 з 10 липня 2017 року без видання наказу чи розпорядження уповноваженої особи ТОВ Євро Фарм фактично був допущений до роботи на посаду охоронця, де виконував ці обов'язки до 26 січня 2018 року.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Представник відповідача у судове засідання не прибув та не спростував доводи позивача і надані ним докази, які в сукупності в достатній мірі підтверджують законність та обґрунтованість його вимог і підтверджують факт знаходження його у трудових відносинах з ТОВ Євро Фарм в період з 10 липня 2017 року по 26 січня 2018 року на посаді охоронця.

Щодо позовних вимог в частині невиплати відповідачем належних позивачу сум заробітної плати, то відповідно до вимог ст.30 ЗУ Про оплату праці на роботодавцеві лежить обов'язок обліку виконуваної роботи та бухгалтерського обліку по оплаті праці.

Згідно з ЗУ від 21 грудня 2016 року № 1801-VІІІ Про Державний бюджет України на 2017 рік в 2017 році встановлено мінімальну місячну заробітну плату у розмірі 3200 гривень. В січні 2018 року мінімальна заробітна плата відповідно до ЗУ Про Державний бюджет України на 2018 рік від 07.12.2017 № 2246-VIII становила 3723 гривні.

З огляду на ці положення, оскільки судом встановлено, що позивач був допущений до роботи відповідачем та виконував роботу охоронником, йому за виконану роботу у період з 1 грудня 2017 року по 26 січня 2018 року відповідач повинен сплатити 7 446,00 грн. заробітної плати.

Щодо вимог про зобов'язання внесення відомостей до трудової книжки суд відзначає, що згідно з положеннями ст.48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п'яти днів після прийняття на роботу. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Оскільки суд вважає доведеним факт роботи позивача у відповідача, тому запис про роботу необхідно внести до його трудової книжки, про що суд зобов'язує відповідача.

Крім цього, відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідачем вказаних вимог закону дотримано не було, остаточний розрахунок при звільненні не проведений, внаслідок цього по сьогоднішній день існує заявлена позивачем заборгованість по заробітній платі в розмірі 7 446,00 грн., тому вказана сума заборгованості підлягає стягненню в судовому порядку.

У відповідності до ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Станом на день прийняття цього рішення відповідачем не надано до суду доказів, які б свідчили про виплату заборгованості по заробітній платі та проведення із позивачем остаточного розрахунку при звільненні, тому розрахунок середнього заробітку має відбуватися по день винесення рішення судом.

У зв'язку із порушенням строків виплати заробітної плати та всіх сум, які належать позивачу при звільнені, відповідач має сплатити середній заробіток за весь час затримки, тобто за період з наступного дня після звільнення з 27 січня 2018 року по день винесення рішення судом 2 квітня 2019 року.

При розрахунку сум середнього заробітку, суд виходить з наступного.

Порядок обчислення середньої заробітної плати закріплений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати , за частиною 3 пункту 2 якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно ч.3 п. 3 вказаного Порядку в розрахунок середньої заробітної плати включаються усі виплати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Згідно п.8 Постанови КМУ від 08.02.1995 № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Позивачем був наданий до суду власний розрахунок середньоденної заробітної плати з січня місяця 2018 року по травень місяць 2018 року.

Згідно даних зазначених позивачем в позові розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 14 892,00 гривень, що відповідає передбаченому Порядку та наявним у справі відомостям про розмір заробітної плати за останні два повних календарних місяця.

Відповідач не представив суду власного розрахунку середньоденної заробітної плати позивача, а також точного графіку роботи позивача.

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди суд зазначає, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом вказаного положення, законною підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст.237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У відповідності із п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року із змінами внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25 травня 2001 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань фізичних, душевних, психічних та з урахування інших обставин.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз'яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, судом встановлено, що внаслідок несвоєчасної виплати відповідачем позивачу заробітної плати та остаточного розрахунку при звільненні, позивачу була спричинена моральна шкода, між тим, розмір визначений позивачем у 10 000,00 гривень є завищеним.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, зокрема: характер порушення прав позивача, період виниклої заборгованості по заробітній платі, розмір заборгованості, що утворилася, істотність вимушених змін у його житті через тривалу невиплату заробітної плати та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав, приходить до висновку, що достатньою і справедливою буде компенсація моральної шкоди в розмірі 1 000 гривень.

Крім того, з відповідача відповідно до ст.141 ЦПК України, в дохід державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.12, 13, 80-82, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Встановити факт перебування ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: 10014, АДРЕСА_1) в трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Євро Фарм (код ЄДРПОУ 38349577, юридична адреса: Житомирська область, Житомирський район, 12420, с. Тетерівка, вул. Шевченка, 25-А; фізична адреса: 10031, м. Житомир, вул. Тараса Бульби-Боровця, 36) в період з 10 липня 2017 року по 26 січня 2018 року.

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю Євро Фарм (код ЄДРПОУ 38349577) внести до трудової книжки ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) відповідні записи про його роботу охоронником товариства в період з 10 липня 2017 року по 26 січня 2018 року та звільнення його за власним бажанням за статтею 38 Кодексу Законі про працю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Євро Фарм (код ЄДРПОУ 38349577) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заборгованість по заробітній платі, що виникла за період з 1 грудня 2017 року по 26 січня 2018 року в сумі 7 446 (сім тисяч чотириста сорок шість) грн. 00 коп. , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за чотири місяці з 27 січня 2018 року по травень 2018 року в сумі 14 892 (чотирнадцять тисяч вісімсот дев'яносто два) грн. 00 коп. з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті і в рахунок відшкодування моральної шкоди грошові кошти в сумі 1 000 (одна тисяча) грн. 00 коп .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Євро Фарм (код ЄДРПОУ 38349577) в дохід державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 409 (одна тисяча чотириста дев'ять) грн. 60 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення, подавши апеляційну скаргу Житомирському апеляційному суду через Корольовський районний суд м. Житомира протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя О. П. Сингаївський