Рішення

від 03.05.2019 по справі 920/1050/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.05.2019 Справа № 920/1050/18 м. Суми

За позовом Сумської міської ради (40030, м. Суми, майдан Незалежності, 2; ід. код 23823253)

до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Юність" (40016, м.Суми, вул. Прокоф'єва, 19; ід. код 30033020),

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "МТТ" (40016, м.Суми, вул. Прокоф'єва, 19; ід. код 32603087),

за участю третьої особи, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача

Приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Марченко Інни Володимирівни (АДРЕСА_1)

про визнання недійсним договору купівлі-продажу

Суддя Котельницька В.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: Хижняк А.В. (довіреність від 02.01.2019 № 23/03.02.02-08),

від відповідачів: 1) не прибув,

2) не прибув,

від третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача не прибув

при секретарі судового засідання Пономаренко Т.М.

Суть спору: до господарського суду звернулась Сумська міська рада з позовом до ТОВ "Юність" та Товариства з обмеженою відповідальністю "МТТ" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 04.12.2017, зареєстрованого Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.12.2017, реєстраційний номер 2503.

Перший відповідач подав відзив на позовну заяву, а також заперечення, у яких заперечував проти позову та просив суд відмовити позивачеві у задоволенні його вимог.

Другий відповідач будь-яких клопотань, пояснень чи заяв по суті справи суду не подав, відповідно до рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення про час і місце розгляду справи був повідомлений.

Від третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача будь-яких клопотань, пояснень до суду не надходило, відповідно до рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення про час і місце розгляду справи третя особа повідомлена.

Розгляд справи по суті розпочато 03.05.2019.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

Судом досліджено докази, подані позивачем в обґрунтування позову.

Судом оголошено стислий зміст заперечень першого відповідача та досліджено докази, подані ним на підтвердження його позиції.

Представники відповідачів та третьої особи у судове засідання не прибули, про причини неявки суд не повідомили.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши та оцінивши надані суду докази, суд встановив:

12.12.2014 на підставі рішення Сумської міської ради № 3398-МР від 18.06.2014 Про надання в оренду земельних ділянок між ТОВ Юність (першим відповідачем) та Сумською міською радою (позивачем) був укладений договір оренди земельної ділянки, площею 0,2718 га, кадастровий номер 5910136300:15:001:0030, розташованої за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 122 терміном дії до 18.06.2019. Вказаний Договір оренди зареєстрований у Державному реєстрі речових прав 24.12.2014 за № 8238343.

На момент укладання Договору оренди на земельній ділянці за адресою: м.Суми, вул. Харківська, 122 були розташовані об'єкти нерухомості, що належали відповідачу на праві власності.

Як вказує у позові позивач, один з даних об'єктів нерухомості, а саме нежитлове приміщення площею 43,9 м 2 в адмінбудівлі з їдальнею під літерою E-IV, перший відповідач 04.12.2017 продав за договором купівлі-продажу другому відповідачеві - TOB МТТ . Вказаний договір був посвідчений та зареєстрований у Державному реєстрі речових прав приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Марченко І.В. 04.12.2017 за № 2503. Даний факт підтверджується наявною у матеріалах справи копією зазначеного вище договору та копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Позивач, вважаючи, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 04.12.2017 укладений між відповідачами з порушенням діючого цивільного та земельного законодавства України, звернувся до господарського суду з даним позовом, у якому просив суд визнати даний договір недійсним.

Перший відповідач вважає оспорюваний договір правомірним, а звернення позивача до суду - безпідставним через відсутність порушення прав останнього фактом укладання спірного договору купівлі-продажу.

Другий відповідач правом на участь у судових засіданнях не скористався.

Суд, проаналізувавши умови укладеного між відповідачами у справі договору у системному зв'язку з положеннями діючого земельного та цивільного законодавства України, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 вищевказаного Кодексу наголошує, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з умовами договору купівлі-продажу нерухомого майна від 04.12.2017 перший відповідач передав у власність другому відповідачеві вбудоване нежитлове приміщення загальною площею 43,9 кв. м /перехід/ в адмінбудівлі з їдальнею під літ. Е-IV на умовах цього договору (пункт 1.1).

Відповідно до умов. п. 1.2 цього договору нерухоме майно, що відчужується за цим договором, розташоване за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 122.

У той же час, земельна ділянка загальною площею 0,2718 га, кадастровий номер 5910136300:15:001:0030, розташована за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 122, передана у користування (оренду) першому відповідачу згідно з умовами договору оренди земельної ділянки від 12.12.2014, при цьому у даному договорі вказано, що земельна ділянка була надана в оренду під розміщення виробничих приміщень.

Позивач наполягає на порушенні відповідачами при укладанні спірного договору купівлі-продажу нерухомого майна положень ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. 120 Земельного кодексу України.

Відповідно до норми ст. 377 Цивільного кодексу України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

Відповідно до ч. 6 ст. 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти.

Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

У разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 Земельного кодексу України (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим).

Позивач зазначає, що всупереч зазначеним вище вимогам цивільного та земельного законодавства України, в оспорюваному договорі купівлі-продажу, взагалі відсутня така істотна умова договору як площа земельної ділянки на якій це майно розташовано та її кадастровий номер.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Згідно із ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивачем як при зверненні до суду з даним позовом, так і протягом судового розгляду справи не було подано суду належних і допустимих доказів того, що предмет договору купівлі-продажу нерухомого майна від 04.12.2017 (вбудоване нежитлове приміщення - перехід в адмінбудівлі з їдальнею) є жилим будинком, будівлею чи спорудою, при переході права власності на який у відповідному договорі має вказуватись кадастровий номер земельної ділянки, на якій таке нерухоме майно розташоване.

Відповідно до ст.380 Цивільного кодексу України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання .

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 р. № 507, споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт; будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несучо-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів.

Натомість, як вбачається із змісту оспорюваного договору купівлі-продажу, його предметом є вбудоване нежитлове приміщення в адмінбудівлі.

Відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24 травня 2001 року № 127 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 липня 2018 року № 186) вбудоване приміщення - приміщення, що є частиною внутрішнього об'єму будівлі.

Таким чином, суд робить висновок, що за оспорюваним договором купівлі-продажу першим відповідачем було відчужено об'єкт нерухомого майна, яке за своїми ознаками не може бути кваліфіковане як житловий будинок, будівля або споруда, а є лише частиною внутрішнього об'єму окремої будівлі.

Позивач також у позові зазначає, що укладенням оспорюваного договору купівлі-продажу були порушені його права та інтереси, суть яких полягає в тому, що Сумська міська рада не отримує орендну плату за землю, розташовану під об'єктом нерухомості, що є предметом оскаржуваного договору купівлі-продажу.

Однак у ході розгляду справи першим відповідачем було надано суду довідку № 7945/10/18-28-54-12 від 27.03.2019, видану Товариству Управлінням у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області про відсутність заборгованості по сплаті орендної плати за користування земельною ділянкою загальною площею 0,2718 га по вул. Харківській, 122 у м. Сумах. Також суду першим відповідачем були подані платіжні доручення щодо сплати орендної плати.

Таким чином, суд зазначає, що позивачем не було доведено, що оспорюваним договором порушені права Сумської міської ради.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу , а ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Визнання правочину недійсним відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів особи.

Відтак відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці Верховного суду України.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною у п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.0213 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, відповідно до якої крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин. У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Всупереч зазначеному вище позивач в ході розгляду справи не довів, які саме його цивільні права та інтереси були порушені (не визнані чи оспорені). З позовної заяви не вбачається, що позивач є заінтересованою особою у розумінні ст. 215 Цивільного кодексу України, а тому визнання правочину недійсним, як способу захисту, не може бути в даному випадку застосовано.

Оскаржуваний договір купівлі-продажу укладений між двома юридичними особами - ТОВ Юність та ТОВ МТТ , та жодною із сторін укладений договір не оспорюється і правомірність його укладення під сумнів не ставиться.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку по відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. ст. 123, 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору суд залишає за позивачем.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 183, 232, 233, 236- 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. У позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України). Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 08.05.2019.

Суддя В.Л. Котельницька