Рішення

від 23.04.2019 по справі 911/969/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

     ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "23" квітня 2019 р.                                 м. Київ                            Справа № 911/969/18     Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., при секретарі судового засідання Брунько А.І., розглянув позов Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" в особі уповноваженої особи на ліквідацію - Білої І.В. (м. Київ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "СХП Трейд" (Київська обл., смт. Рокитне) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільгосп-продукт" (Київська обл., смт. Рокитне) про визнання недійсним договору в межах справи №911/1927/17 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Рокитне-Цукор" (Київська обл., смт. Рокитне) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільгосп-продукт" (Київська обл., смт. Рокитне) про банкрутство за участю представників сторін: від позивача: Чернюк В.В. - довіреність № 19 від 29.03.2019; від відповідача-1: не прибув; від відповідача-2: Фоменко А.В. Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" в особі уповноваженої особи на ліквідацію - Білої І.В. (далі - позивач) подало до суду позов про визнання недійсним договору №ФД 01/03-1 про надання поворотної фінансової допомоги від 01.03.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Рокитне-цукор" (далі - відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільгосп-продукт" (далі - відповідач-2). В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що договір хоч і відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, однак за внутрішнім волевиявленням та наміром сторін не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а це є порушенням ч. ч. 1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним. Ухвалою від 17.05.2018 Господарський суд Київської області (суддя Наріжний С.Ю.) вирішив матеріали справи № 911/969/18 за позовом ПАТ "Банк "Київська Русь" в особі уповноваженої особи на ліквідацію - Білої І.В. до ТОВ "Агрофірма "Рокитне-цукор" та ТОВ "Сільгосп-продукт" про визнання недійсним договору №ФД 01/03-1 від 01.03.2016 про надання поворотної фінансової допомоги передати за виключною підсудністю для розгляду Господарським судом Київської області в межах провадження у справі № 911/1927/17 про банкрутство ТОВ "Сільгосп-продукт". Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 21.05.2018 вищевказану позовну заяву передано судді Господарського суду Київської області Антоновій В.М. Ухвалою від 25.05.2018 Господарський суд Київської області вирішив відкласти вирішення питання про прийняття заяви ПАТ "Банк "Київська Русь" в особі уповноваженої особи на ліквідацію - Білої І.В. від 10.05.2018 №1351/16 про визнання недійсним договору до повернення матеріалів справи №911/1927/17 з Київського апеляційного господарського суду. 14.06.2018 матеріали справи №911/1927/17 було повернуто до Господарського суду Київської області. Ухвалою від 19.06.2018 Господарський суд Київської області позовну заяву ПАТ "Банк "Київська Русь" в особі уповноваженої особи на ліквідацію - Білої І.В. від 10.05.2018 залишив без руху та надав строк позивачу протягом 10 днів з дня вручення ухвали суду усунути недоліки позовної заяви. 02.07.2018 до суду від представника ПАТ "Банк "Київська Русь" надійшла заява №2001/16 від 27.06.2018 (вх. №12351/18) про усунення недоліків, до якої було долучено витребувані ухвалою суду документи. Ухвалою від 09.07.2019 Господарський суд Київської області відкрив провадження у справі та призначив підготовче засідання для її розгляду на 02.08.2018. Ухвалою від 17.07.2019 Господарський суд Київської області зупинив провадження у справі №911/969/18 до перегляду ухвали Господарського суду Київської області від 13.07.2017 у справі №911/1927/17 в касаційному порядку. 27.07.2018 до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву. 15.11.2018 матеріали справи повернулись до Господарського суду Київської області. Ухвалою від 21.11.2018 Господарський суд Київської області поновив провадження у справі №911/969/18 та призначив підготовче засідання на 18.12.2018. Ухвалою від 18.12.2018 Господарський суд Київської області продовжив підготовче провадження на 30 днів, відклав підготовче засідання на 12.02.2019 та витребував у відповідачів і ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві необхідні документи. 18.01.2019 до суду від ГУ ДФС у Київській області надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи. 12.02.2019 до суду від відповідача-1 надійшло клопотання про заміну Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Рокитне-цукор" його правонаступником, а саме Товариством з обмеженою відповідальністю "СХП Трейд". Ухвалами від 12.02.2019 та 19.02.2019 Господарський суд Київської області відклав підготовче засідання у справі та розгляд клопотання про заміну сторони правонаступником на 19.02.2019 та на 12.03.2019 відповідно. 25.02.2019 до суду від відповідача-1 надійшло нормативно обгрунтоване клопотання про заміну сторони правонаступником. Ухвалою від 12.03.2019 Господарський суд Київської області замінив відповідача-1 у справі – Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Рокитне-цукор" (09600, Київська обл., Рокитнянський район, смт. Рокитне, вул. Ентузіастів, буд. 6, код ЄДРПОУ 33488304) його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "СХП ТРЕЙД" (09600, Київська обл., Рокитнянський район, смт. Рокитне, вул. Вокзальна, буд. 222; код ЄДРПОУ 39999511), закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 11.04.2019. В судовому засіданні 11.04.2019 було оголошено перерву до 23.04.2019. Ухвалами від 15.04.2019 Господарський суд Київської області повідомив сторін про дату проведення наступного судового засідання. 23.04.2019 до суду від відповідача-1 надійшло клопотання від 22.04.2019 про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю прибуття представника товариства для участі в судовому засіданні. Розглянувши в засіданні суду 23.04.2019 клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, господарський суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, виходячи з наступного. В обґрунтування вказаного клопотання про відкладення розгляду справи, представник відповідача-1 зазначив про неможливість участі в даній справі, у зв'язку з участю в іншій справі №910/9627/18, яка в цей час розглядатиметься Північним апеляційним господарським судом, в якій він представляє інтереси позивача у справі. Разом з тим, суд вказує, що згідно з вичерпним переліком підстав для відкладення розгляду справи, який передбачено ч. 2 ст. 202 ГПК України, підставою для відкладення розгляду справи, зокрема, є перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. У даному випадку судом прийнято до уваги, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є саме неможливість вирішення спору у даному судовому засіданні, а не наявність відповідного клопотання учасника судового процесу. Як зазначено у п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах. Проте відповідачем-1 не було доведено суду неможливість заміни представника у даній справі чи у справі №910/9627/18, а також неможливість розгляду справи без участі відповідача-1 на підставі письмових доказів, що містяться у справі. Також судом враховано, що відкладення розгляду справи може призвести до затягування строків розгляду спору та порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За таких обставин, у судовому засіданні 23.04.2019 судом залишено без задоволення клопотання представника відповідача-1 про відкладення судового засідання. Відповідно до ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою. За таких обставин, з огляду на неявку представника відповідача-1 та враховуючи, що його явка в судове засідання обов'язковою судом не визнавалась, господарський суд дійшов висновку, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка представника відповідача-1 не перешкоджає розгляду справи по суті. Представник позивача в засіданні суду позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Представник відповідача-1 в судове засідання не прибув з причин, викладених у клопотанні від 22.04.2019. Представник відповідача-2 в судовому засіданні усно проти позову заперечив, письмового відзиву на позовну заяву не надав. Здійснивши оцінку всіх наявних у справі доказів, які є достатніми для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, на предмет їх відповідності нормам ГПК щодо належності, достовірності та допустимості, та заслухавши пояснення учасників процесу щодо обставин справи, господарський суд ВСТАНОВИВ: Як зазначено позивачем у позовній заяві, 01.03.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Рокитне-цукор" (позикодавець) уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільгосп-продукт" (підприємство) договір №ФД 01/03-1 (далі- договір), за яким зобов'язалося надати останньому поворотну фінансову допомогу в сумі 3575000,00 грн. Умовами договору (п. п. 2.3 - 2.5, 3.1) передбачено, що поворотна фінансова допомога надається підприємству на безоплатній основі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок підприємства з особового або іншого рахунку позикодавця. Поворотна фінансова допомога використовується для потреб підприємства відповідно до статутних цілей його діяльності. Поворотна фінансова допомога підлягає поверненню підприємством згідно наступного графіку: 575000,00 грн до 01.09.2016, 1500000,00 грн до 15.11.2016 та 1500000,00 грн до 31.12.2016. Оскільки в порушення умов договору підприємство не повернуло позикодавцю отриману фінансову допомогу у строки, що обумовлені в договорі, останній стягнув частину грошової заборгованості у розмірі 1100000,00 грн в судовому порядку. Так, згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2016 у справі №910/18980/16, у зв'язку з неналежним виконанням підприємством зобов'язань за договором №ФД 01/03-1 про надання поворотної фінансової допомоги від 01.03.2016, з підприємства на користь позикодавця було стягнуто борг у сумі 575000,00 грн поворотної фінансової допомоги, а згідно з іншого рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2016 у справі №910/22148/16 стягнуто борг у сумі 525000,00 грн поворотної фінансової допомоги. В подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Рокитне-цукор" звернулось до Господарського суду Київської області із заявою про порушення справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільгосп-продукт" у зв'язку з нездатністю останнього сплатити заборгованість на загальну суму 1100000,00 грн.    Ухвалою від 13.07.2017 Господарський суд Київської області порушив провадження у справі про банктрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільгосп-продукт". Справі присвоєно номер 911/1927/17. Згідно з постанови Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 у справі №911/1927/17 позивача було визнано кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільгосп-продукт" на загальну суму 139288099,79 грн. Визнані апеляційним судом вимоги позивача до товариства як боржника грунтуються на трьох договорах поруки, в тому числі договорі поруки №13940-20/11-5 від 08.04.2011, згідно з якого боржник поручився за належне виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Рокитне-цукор" за кредитним договором №13946-20/11-1 від 08.04.2011.    12.11.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Рокитне-цукор" та Товариством з обмеженою відповідальністю "СХП ТРЕЙД" було укладено договір відступлення права вимоги (цесії) №РЦ1211-1, за яким останнє набуло права вимагати від боржника належного виконання обов'язків за договором №ФД 01/03-1 про надання поворотної фінансової допомоги від 01.03.2016, а саме стягнення суми заборгованості у розмірі 3575000,00 грн. Із поданих в обґрунтування позову пояснень вбачається, що позивач, звертаючись із даним позовом до суду, просить визнати договір №ФД 01/03-1 про надання поворотної фінансової допомоги від 01.03.2016 недійсним із посиланням на ч. ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України як такий, що вчинений з порушенням закону, та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. На переконання позивача, внутрішня воля сторін не відповідала зовнішньому прояву правочину, тобто обидві сторони знали заздалегідь, що договір не буде виконано, а кошти не будуть повернуті відповідачу-1, та будуть використані на інші цілі, аніж передбачено правочином. Позивач вказує, що шляхом укладення спірного договору було приховано від реальних кредиторів кошти на суму 3575000,00 грн, а також сформовано штучну кредитну заборгованість відповідача-2, що стало підставою для ініціювання справи про банкрутство останнього. Додатково позивач звертає увагу на той факт, що спірний правочин порушує законні права та інтереси позивача і завдає йому прямих збитків, оскільки збільшення загального розміру зобов'язань відповідача-2 перед відповідачем-1 та іншими особами, в тому числі за договором №ФД 01/03-1 про надання поворотної фінансової допомоги від 01.03.2016, унеможливлює погашення вимог реальних кредиторів у повному обсязі за рахунок майна боржника. У договорі прослідковується протиправний намір відповідача-1, спрямований на отримання від позичальника не виконання договору, а на використання спірного договору як інструменту збереження своїх активів та ухилення від примусового виконання своїх грошових зобов'язань перед кредиторами, в тому числі перед позивачем на суму боргу у розмірі 1488716,37 грн, що виник на підставі кредитного договору №13946-20/11-1 від 08.04.2011.   Оскільки відповідач-2 прийняв на себе зобов'язання згідно з договору №ФД 01/03-1 про надання поворотної фінансової допомоги від 01.03.2016 у розмірі 3575000,00 грн за наявності непогашеної заборгованості на день вчинення правочину, зокрема перед позивачем у розмірі 1488716,37 грн за договором поруки №13940-20/11-5 від 08.04.2011, звідси укладаючи спірний договір позивач не міг розраховувати на добросовісність відповідача-2, однак не зважаючи на це, перерахував йому грошові кошти. Позивач вбачає у діях відповідачів по укладенню спірного договору попередньо погоджену домовленість двох юридичних осіб, спрямовану на штучне створення кредиторських вимог відповідача-1 до відповідача-2. За загальним правилом ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача, яким є сторона правочину або інші заінтересована особа. Слід зазначити, що Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа", тому коло заінтересованих осіб має застосовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Так, позивач обґрунтував своє звернення до суду тим, що його кредиторські вимоги мають бути задоволені за рахунок продажу в ліквідаційній процедурі наявного у відповідача-2 майна, а отже позивач по відношенню до останнього є заінтересованою особою, в тому числі щодо прийнятих відповідачем-2 зобов'язань, які виникли на підставі укладених правочинів та можуть вплинути на погашення вимог кредиторів у процедурі банкрутства. Згідно з приписами ч. 1 ст. 215 ЦК України унормовано, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу, є підставою для визнання правочину недійсним. Частинами 1, 5 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. У п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 зазначено, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актами Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законом, а також моральними засадами суспільства. Так, відповідно до розяснень Пленуму Вищого господарського суду України, викладених у пункті 2.1 постанови від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Розглядаючи питання про невідповідність укладеного між сторонами правочину від 01.03.2016 вимогам законодавства, суд враховує, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства треба оцінювати згідно з нормами, які діяли на момент вчинення правочину. Так, беручи до уваги зміст правовідносин, які склалися між відповідачами, та характер взятих ними зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання поворотної фінансової допомоги, який за своєю правовою природою є договором позики. В параграфі 1 главі 71 розділу ІІІ ЦК України визначено істотні умови вищевказаного виду правочину, яким в повній мірі відповідає укладений між відповідачами спірний договір №ФД 01/03-1 про надання поворотної фінансової допомоги від 01.03.2016. Яким нормам чинного законодавства України суперечить зміст укладеного між відповідачами правочину, позивач у позовній заяві не зазначає, однак просить суд визнати його недійсним, в тому числі з посиланням на ч. 1 ст. 203 ЦК України. Посилання позивача у позові на те, що оскільки спірний договір не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, отже його зміст суперечить вимогам закону, не вказує про недійсність правочину за  ч. 1 ст. 203 ЦК України. Враховуючи, що позивач у позові не уточнив, якій саме нормі права суперечить спірний договір №ФД 01/03-1 про надання поворотної фінансової допомоги від 01.03.2016, а також чітко не визначив, чого саме це стосується: змісту, форми, способу укладання правочину чи інших вимог, які ставляться до нього, зважаючи також на те, що в поведінці учасників договору по його укладенню немає ознак істотної суспільної небезпеки, суд вказує про відсутність підстав для визнання спірного правочину недійсним із підстав порушення при його укладенні норм ч. 1 ст. 203 ЦК України. Розглядаючи вимогу позивача про визнання недійсним спірного договору, у зв'язку з недотриманням при його укладенні вимог ч. 5 ст. 203 ЦК України, суд вказує, що в обгрунтовування своїх доводів з приводу недійсності правочину, позивач зазначає, що на момент його вчинення внутрішня воля сторін не відповідала зовнішньому прояву правочину, тобто обидві сторони знали заздалегідь, що договір №ФД 01/03-1 про надання поворотної фінансової допомоги від 01.03.2016 не буде виконано. Суд зважає, що фактично позивач вказує про фіктивність правочину, який вчиняється сторонами без наміру створення правових наслідків, що зумовлювалися цим правочином. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно, а ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача. Водночас позивач у даній справі не ставить вимоги про визнання договору №ФД 01/03-1 про надання поворотної фінансової допомоги від 01.03.2016 фіктивним з посиланням на ст. 226 ЦК України, а вказує про його недійсність за ч. 5 ст. 203 ЦК України. Натомість суд зазначає про відсутність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі ч. 5 ст. 203 ЦК України, з огляду на те, що сторонами вчинялися всі дії спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором №ФД 01/03-1 про надання поворотної фінансової допомоги від 01.03.2016. Так, на виконання умов договору відповідач-1 перерахував відповідачу-2 всю суму погодженої між ними фінансової допомоги. Реальність проведення господарської операції була підтверджена в судовому порядку під час розгляду господарських справ №910/18980/16 та №910/22148/16, предметом яких було стягнення заборгованості по фінансовій допомозі, прострочку в оплаті якої допустив відповідач-2 в порушення строків, зазначених у договорі.    Вказане спростовує доводи позивача про те, що спірний правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, отже відсутні підстави для визнання його недійсним у зв'язку з недотриманням на момент його вчинення вимог ч. 5 ст. 203 ЦК України. Приписами ст.ст. 12, 13, 14, 15, 16, 20 ЦК України встановлено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Право на захист особа здійснює на свій розсуд. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання шляхом звернення до суду у визначений спосіб або інший спосіб, що встановлений договором або законом. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. При цьому, господарський суд зазначає, що під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист при зверненні до суду, позивач вказав у позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право та спосіб його захисту, зазначивши, що спірним договором порушуються його права, оскільки останній є інструментом збереження активів відповідача-1 та ухилення його від примусового виконання грошових зобов'язань перед кредиторами, в тому числі перед ним як позикодавцем на суму боргу у розмірі 1488716,37 грн, що виник на підставі кредитного договору №13946-20/11-1 від 08.04.2011. Разом з тим, суд вказує, що в матеріалах справи містяться докази оплати відповідачем-1 позивачу вищевказаної суми заборгованості, що підтверджено копіями платіжних доручень № 97 від 23.03.2016, №98 від 23.03.2016 та копією постанови органу ДВС від 24.03.2016 про закінчення виконавчого провадження №50398643 по судовому наказу №910/14723/15 від 30.11.2015. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що право позивача оскаржуваним договором не порушено, а тому вимоги позивача про визнання недійсним договору №ФД 01/03-1 про надання поворотної фінансової допомоги від 01.03.2016 з підстав, наведених у позовній заяві, є такими, що не підлягають задоволенню. Відповідно до ст. ст. 13, 73, 74, 77 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. З'ясувавши викладені сторонами обставини справи, дослідивши в судовому засіданні подані докази, оцінивши аргументи учасників процесу, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовляє у повному обсязі, оскільки відсутні підстави для визнання недійсним спірного договору з підстав порушення сторонами у момент його вчинення вимог ч. ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України, та у зв'язку з тим, що права позивача, за захистом яких він звернувся до господарського суду, не були порушені при укладенні оспорюваного правочину. Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача. Керуючись ст.ст. 13, 73-79, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, господарський суд,- ВИРІШИВ: В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" в особі уповноваженої особи на ліквідацію - Білої І.В. до Товариства з обмеженою відповідальністю "СХП Трейд" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільгосп-продукт" про визнання недійсним договору №ФД 01/03-1 про надання поворотної фінансової допомоги від 01.03.2016 відмовити. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: (http://court.gov.ua/fair/). Повне рішення складено: 10.05.2019 Суддя                                                                                        В.М. Антонова