Рішення

від 02.05.2019 по справі 915/403/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ====================================================================== РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  02 травня 2019 року                                                 Справа №  915/403/19 м. Миколаїв Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М.,  розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001 (код ЄДРПОУ 20077720) до відповідача Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соляні - 2", вул. Героїв України, 13 Ж, м. Миколаїв, 54025 (код ЄДРПОУ 36271064) про стягнення коштів в розмірі 14 252, 45 грн. без повідомлення (виклику) учасників ВСТАНОВИВ: До господарського суду Миколаївської області звернулось Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з позовною заявою про стягнення з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соляні - 2" боргу у загальній сумі 14 252, 45 грн., у тому числі: пеня у сумі 11 113, 71 грн.; три проценти річних у сумі 1 045, 22 грн.; інфляційні втрати у сумі 2 093, 52 грн. І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ. Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 27.02.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами. Надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив. Судом також встановлено наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 року № 226 “Деякі питання акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” змінено тип публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” з публічного на приватне та перейменовано його в акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”. Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 5 Закону України “Про акціонерні товариства” зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням. Позивачем проведено зміну відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що підтверджується Витягом з ЄДРЮОФОП, відповідно до якого найменуванням позивача є: Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001 (код ЄДРПОУ 20077720). Враховуючи, що зміна типу акціонерного товариства не є його реорганізацією, суд дійшов висновку про необхідність зазначення правильного найменування позивача без вчинення процесуальних дій щодо залучення до участі у справі правонаступника (процесуальне правонаступництво). ІІ. ЗАЯВИ ТА КЛОПОТАННЯ У СПРАВІ. Заяви та клопотання відсутні. ІІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ. 1. Правова позиція позивача. Позивач зазначає, що предметом спору є вимога про стягнення грошової заборгованості. Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договору купівлі - продажу природного газу № 3027/16-ТЕ-22 від 21.12.2015 року, укладеного між сторонами, а саме щодо несвоєчасної оплати природного газу, внаслідок чого відповідачу нараховано та заявлено до стягнення пеню, інфляційні втрати та 3 % річних відповідно до умов договору та вимог законодавства. Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 20, 173-175, 193, 216-218, 230, 231, 264-265 ГК України, ст. 11-16, 258, 509, 525, 526, 530, 549, 610-612, 625, 629, 655, 692, 712 ЦК України. 2. Правова позиція (заперечення) відповідача. 25.03.2019 року до господарського суду Миколаївської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 4678/19). Докази направлення 22.03.2019 року копії відзиву з додатками на адресу ПАТ “Нафтогаз України” долучено до відзиву. Відзив долучено судом до матеріалів справи та прийнято судом до розгляду. Відповідач просить суд відмовити в позові в повному обсязі. В обґрунтування заперечень відповідачем зазначено обставини щодо наявності підстав для списання заборгованості ОСББ «Соляні-2», що не потребує будь-яких дій від теплопостачального підприємства щодо включення до реєстру в порядку передбаченому ст. 3 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії». Заперечення обґрунтовані положеннями ст. 1, 2, 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» та практикою Верховного Суду. Посилаючись на приписи ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України відповідач зазначив, що розмір неустойки може бути зменшений судом. ІV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ. Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне. 21.12.2015 року між ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку “Соляні-2” було укладено Договір № 3027/16-ТЕ-22 постачання природного газу (арк. 17-23). В подальшому між сторонами було укладено додаткові угоди № 1 від 31.12.2015 року, № 2 від 29.01.2016 року та № 3 від 31.03.2016 року (арк. 24-29). Відповідно до п. 12.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 3) договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації природного газу з 01 січня 2016 року до 30 квітня 2016 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. Договір та додаткові угоди підписано сторонами та скріплено печатками сторін. Умовами договору сторони передбачили наступне. Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ (надалі - газ), а споживач зобов'язується прийняти та оплатити цей газ,  на умовах цього договору. Відповідно до п. 3.4 Договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу. Відповідно до п. 6.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 3) оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Відповідно до п. 6.3.3 за наявності заборгованості у споживача за цим договором постачальник зараховує кошти, що надійшли від споживача, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості. Кошти, які надійшли від споживача, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором. Відповідно до пп. 6 п. 7.2 Договору споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати поставлений природного газу в розмірі та порядку, передбаченому даним договором. Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору передано, а відповідачем прийнято у власність природний газ на загальну суму 78 229, 98 грн. за періоди з січня по лютий 2016 року включно та з березня по квітень 2016 року включно, що підтверджується Актами приймання – передачі природного газу (арк. 30-33). Акти підписані та скріплені печатками сторін. Відповідачем ОСББ “Соляні-2” в повному обсязі проведено оплату за отриманий в 2016 році природний газ в сумі 78 229, 98 грн., що підтверджується довідкою по операціям ОСББ “Соляні-2” по договору № 3027/16-ТЕ-22 з 01.01.2016 по 30.09.2018 року (арк. 35). Проте, відповідачем ОСББ “Соляні-2” оплата за поставлений природний газ проводилась з порушенням строку, встановленого п. 6.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 3), що стало підставою для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат. Зазначені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. V. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД. На підставі ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов'язання, яке в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Відповідно до ст.  629 ЦК України  договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець  (постачальник),  який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до п. 8.1 Договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором. 1. Щодо вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене ст. 625 ЦК України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду України від 23.01.2012 року по справі № 37/64). Позивачем нараховано відповідачу 1 045, 22 грн. - 3 % річних від суми заборгованості  за зобов'язаннями січня 2016 за період з 16.02.2016 року по 11.10.2016 року, лютого 2016 року за період з 15.03.2016 року по 24.10.2016 року, березня 2016 року за період з 26.04.2016 року по 24.10.2016 року та квітня 2016 року за період з 26.05.2016 року по 24.10.2016 року. Позивачем також нараховано відповідачу 2 093, 52 грн. -  інфляційних втрат за зобов'язаннями січня 2016 за період з  березня 2016 року по вересень 2016 року, лютого 2016 року за період з квітня 2016 року по вересень 2016 року, березня 2016 року за період з травня 2016 року по вересень 2016 року та квітня 2016 року за період з червня 2016 року по вересень 2016 року. Розрахунок суми 3 % річних у сумі 1 045, 22  грн. та інфляційних втрат у сумі 2 093, 52  грн. є арифметично правильним, таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи. Розгорнутий розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат наявний в матеріалах справи (арк. 14-16). Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість та підставність вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. 2. Щодо вимоги про стягнення пені. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають  правові  наслідки, встановлені договором або законом, зокрема,  сплата неустойки. Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які  боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”  розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Відповідно до п. 8.2 Договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Перевіривши розрахунок розміру пені, судом встановлено, що позивачем здійснено нарахування пені за прострочення  виконання грошового зобов'язання за зобов'язаннями січня 2016 за період з 16.02.2016 року по 15.08.2016 року, лютого 2016 року за період з 15.03.2016 року по 14.09.2016 року, березня 2016 року за період з 26.04.2016 року по 24.10.2016 року та квітня 2016 року за період з 26.05.2016 року по 24.10.2016 року. Розрахунок пені здійснено позивачем арифметично правильно відповідно до вимог чинного законодавства та умов Договору. Нарахування здійснено позивачем, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Періоди нарахування визначено позивачем правильно. Детальний розрахунок пені наявний в матеріалах справи (арк. 14-16). Отже, нарахування пені в сумі 11 113, 71 грн. є обґрунтованим та підставним. Щодо твердження відповідача стосовно списання заборгованості на підставі ч. 3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», то суд зазначає наступне. Дійсно ч. 3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» передбачає, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим законом. Однак відповідно до ст. 2 названого закону його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії. Статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» надано визначення теплогенеруючої організації, під якою слід розуміти суб'єкта господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію. Відповідно до ст. 23 Закону України «Про теплопостачання» господарська діяльність з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії підлягає ліцензуванню в порядку, встановленому законом. Таким чином, для набуття статусу теплогенеруючої організації особа повинна відповідати щонайменше трьом обов'язковим умовам: мати у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання; здійснювати діяльність з виробництва теплової енергії; отримати ліцензію на право ведення господарської діяльності з виробництва теплової енергії. Що стосується віднесення відповідача до виробників теплової енергії, то в цій частині суд зауважує, що: - виробництво теплової енергії - господарська діяльність, пов'язана з перетворенням енергетичних ресурсів будь-якого походження, у т.ч. альтернативних джерел енергії, на теплову енергію за допомогою технічних засобів з метою її продажу на підставі договору (ст. 1 чинної з 2011 р. редакції Закону України «Про теплопостачання»); - господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність; діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів (ч. 1 та 3 ст. 3 ГК України); - основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання; господарче забезпечення діяльності об'єднання може здійснюватися власними силами об'єднання (шляхом самозабезпечення) або шляхом залучення на договірних засадах суб'єктів господарювання; об'єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками (ч. 4,5,7 чинного Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку»). Враховуючи наведене та те, що теплова енергія, в яку перетворює природний газ котельня у будинку відповідача, призначена не для реалізації, а виключно для забезпечення потреб мешканців в опаленні приміщень, господарський суд вважає, що ОСББ «Соляні-2» не веде господарську діяльність з виробництва теплової енергії у розумінні Закону України «Про теплопостачання». Обладнання багатоквартирного будинку, призначене для обслуговування мешканців, перебуває у спільній сумісній власності власників окремих приміщень будинку. Газ закуповують мешканці будинку, а ОСББ як неприбуткова організація лише представляє їхні спільні інтереси в договірних відносинах із суб'єктом господарювання, що цей газ постачає, займаючись господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючого суб'єкта. Аналогічний правовий висновок зроблено в постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 р. по справі № 916/2197/13. Беручи до уваги викладене, той факт, що відповідач не отримав ліцензію на право ведення господарської діяльності з виробництва теплової енергії, а також те, що для отримання права на списання пені, 3% річних та інфляційних втрат за правилами ч. 3 ст.7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» особа повинна бути теплогенеруючою організацією, якою ОСББ «Соляні-2» не є, суд правових підстав для розповсюдження дії цієї норми на відповідача по даній справі не вбачає. При цьому слід зауважити, що Верховним Судом на теперішній час сформовано практику, згідно якої ч. 3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» є нормою, яка застосовується незалежно від включення відповідача до реєстру підприємств, передбаченого цим законом. Однак відповідачами по справам, що знаходились в провадженні Верховного Суду, були не ОСББ, а теплопостачальні та теплогенеруючі організації, які діють відповідно до Закону України «Про теплопостачання». Щодо зменшення розміру неустойки, то суд зазначає наступне. Відповідач у відзиві на позовну заяву просить врахувати ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України. Відповідач вказує, що ОСББ є неприбутковою організацією, бюджет підприємства формується виключно з платежів власників квартир. Розрахунок за теплопостачання напряму залежить від сплати платежів населенням, підприємство знаходиться в залежності від сплати чергових платежів та також стягнення штрафних санкцій за даним договором прямо виключає можливість стягнення таких санкцій з власників квартир, що не своєчасно здійснили такий платіж. Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.     Тлумачення ч. 3 ст. 551 ЦК України   свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі 467/1346/15-ц. Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника. Згідно з положеннями ч. 1  ст. 233 ГГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Частиною 2 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами. Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість. Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання. Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Приймаючи до уваги, що зобов'язання за договором постачання природного газу виконано відповідачем у повному обсязі, що не заперечується позивачем, відповідач є неприбутковою організацією, бюджет підприємства формується виключно з платежів власників квартир,  нарахування та стягнення з відповідача 3% річних та збитків від інфляції у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов Договору, стягнення ж з відповідача пені у повному обсязі, на думку суду, не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання. Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе зменшити розмір належної до стягнення пені до 5 556, 86 грн. (50% від заявленої суми), тобто позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. VІ. ВИСНОВКИ СУДУ. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку. Правовідносини між сторонами у даній справі регулюються договором купівлі-продажу природного газу. Договір в силу ст. 629 ЦК України є обов'язковим до виконання. Умовами договору встановлено чіткі строки проведення оплати за отриманий природний газ. Проте, відповідачем оплату за отриманий природний газ проведено з порушенням встановлених договором строків. За порушення виконання зобов'язання, а саме строків оплати за отриманий природний газ, чинним законодавством та умовами договору передбачено нарахування пені, яку позивачем нараховано обґрунтовано відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України позивачем також обґрунтовано нараховано три відсотки річних та інфляційні втрати. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню. VІІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ. Відповідно до п. 4.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено. Судовий збір в розмірі 1 921 грн. згідно ст. 129 ГПК України слід відшкодувати позивачу з відповідача. Керуючись ст. ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд В И Р І Ш И В: 1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з відповідача Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Соляні - 2", вул. Героїв України, 13 Ж, м. Миколаїв, 54025 (код ЄДРПОУ 36271064) на користь  позивача Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001 (код ЄДРПОУ 20077720): - 5    556, 86 грн. (п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят шість грн. 86 коп.) – пені; - 1    045, 22  грн. (одна тисяча сорок п'ять грн. 22 коп.) – 3 % річних; - 2    093, 52 грн. (дві тисячі дев'яносто три грн. 52 коп.) -  інфляційних втрат; - 1 921, 00 грн. (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна грн. 00 коп.) - витрат по сплаті судового збору. 3. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили. 4. Відмовити в решті позовних вимог в частині стягнення 5  556, 85 грн. (п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят шість грн. 85 коп.) – пені. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст.  253,  254,  256-259 ГПК України  з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17  Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України. Повний текст рішення складено 07.05.2019 року.           Суддя                                                                           Е.М. Олейняш