Ухвала

від 10.05.2019 по справі 907/506/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 907/506/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О.М. - головуючий, Пільков К.М., Погребняк В.Я.

розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи - підприємця Косолапової Анни Андріївни

на постанову Західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Орищин Г.В., Галушко Н.А., Желіка М.Б.

від 21.03.2019

за позовом Фізичної особи - підприємця Косолапової Анни Андріївни

до Фізичної особи - підприємця Куйбіди Івана Васильовича

за участю у третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколь Логістікс", Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кімберлі Кларк Україна"

про стягнення 126 668,46 грн вартості втраченого вантажу,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець Косолапова Анна Андріївна 03.05.2019 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.03.2019 у справі № 907/506/18.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 06.05.2019 визначено склад колегії суддів: Баранець О.М. - головуючий, Пільков К.М., Погребняк В.Я.

Перевіривши матеріали касаційної скарги Фізичної особи - підприємця Косолапової Анни Андріївни колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, зважаючи на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених підпунктами "а"-"г" цієї норми.

Згідно з частиною п?ятою статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017) для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини сьомої зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

У пункті 1 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017) зазначено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у справі № 907/506/18 є стягнення 126 668,46 грн, що становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (176 200,00 грн станом на 18.09.2018 - на час відкриття провадження у справі), а тому у розумінні Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017) ця справа є малозначною.

Водночас у пункті 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено випадки наявності підстав для перегляду у касаційному порядку малозначної справи, а саме:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у малозначних справах після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

У касаційній скарзі не наведено обґрунтування наявності обставин, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017), а тому рішення суду апеляційної інстанції у справі № 907/506/18 не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи - підприємця Косолапової Анни Андріївни на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.03.2019 у справі № 907/506/18.

2. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подавала касаційну скаргу, а копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді К. Пільков

В. Погребняк