Ухвала

від 14.03.2019 по справі 760/33722/18

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 760/33722/18

Провадження № 1-кс/760/675/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2019 року м. Київ

Слідчий суддя Солом`янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участі: адвоката ОСОБА_3 (свідоцтво № 882 від 30.05.2011р. про право на заняття адвокатською діяльністю та ордер), детектива Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання адвоката ОСОБА_5 , подане в інтересах ОСОБА_6 , про скасування арешту майна в кримінальному провадженні № 42016000000001254 від 16.05.2016р., -

В С Т А Н О В И В:

До Солом`янського районного суду м. Києва надійшло вказане клопотання.

Подане клопотання обґрунтоване тим, що ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 30.10.2018р. в справі № 760/27746/18 накладено арешт, зокрема, на майно, яке належить ОСОБА_6 , а саме: 28/100 частки квартири, загальною площею 109, 6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 408141780000) та корпоративні права ТОВ «ІТК» (код ЄРДПОУ 36677147) у розмірі внеску до статутного фонду 63000 грн., з позбавленням права на відчуження та розпорядження майном, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання підозрюваному ОСОБА_7 .

На думку адвоката, арешт на майно, яке належить на праві власності ОСОБА_6 , накладений незаконно та необґрунтовано, оскільки суд, при вирішенні питання про накладення арешту не дослідив належним чином факт перебування майна у спільній сумісній власності ОСОБА_6 та підозрюваного ОСОБА_7 .

Крім того, адвокат зазначив, що судом не було досліджено питання щодо часу та підстав виникнення права власності ОСОБА_6 на 28/100 частки квартири, загальною площею 109, 6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 408141780000), що послугувало підставою для необґрунтованого накладення арешту на дане майно. Оскільки, вказана частка квартири була подарована ОСОБА_6 21.11.1998р., що підтверджується договором дарування квартири від 21.11.2018р., а шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було зареєстровано 07.07.2007р.

Також, адвокат ОСОБА_5 зазначив, що право власності ОСОБА_6 на дану квартиру виникло у 1998р., на підставі договору дарування, а той факт, що відомості про право власності на дану квартиру були включені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень після 2013р., тобто під час перебування ОСОБА_6 та ОСОБА_8 у шлюбі, на думку адвоката, не свідчить про факт його набуття під час шлюбу. Оскільки проводилася реєстрація права власності, яке існувало ще з 1998р. і не було зареєстроване, так як цього не вимагав закон, який був чинний у 1998р.

Крім цього, на думку адвоката ОСОБА_5 , суд також необґрунтовано наклав арешт на корпоративні права ТОВ «ІТК» (код ЄРДПОУ 36677147) у розмірі внеску до статутного фонду 63000 грн., які належать ОСОБА_6 , оскільки відповідно до Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» частка у статутному капіталі ТОВ «ІТК» та майно приватного підприємства не вважаються спільною власністю подружжя, а тому є особистою власністю ОСОБА_6 .

Тому, адвокат ОСОБА_5 просив скасувати арешт з вказаного майно, оскільки він був накладений ухвалою слідчого судді від 30.10.2018р. необґрунтовано.

В судовому засіданні адвокат ОСОБА_5 підтримав подане клопотання та просив його задовольнити в повному обсязі. Крім того, зазначив, що вказаний арешт накладено необґрунтовано, оскільки ОСОБА_6 не має статусу підозрюваної у даному кримінальному провадженні, а майно, на яке було накладено арешт, знаходиться у особистій власності ОСОБА_6 та набуте нею до укладення шлюбу з ОСОБА_7 .

Детектив НАБ України ОСОБА_4 заперечував проти задоволення клопотання адвоката, вважаючи його безпідставним та необґрунтованими, тому просив відмовити в задоволенні клопотання про скасування арешту майна.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши надані матеріали клопотання та матеріали клопотання про арешт майна в кримінальному провадженні № 42016000000001254 від 16.05.2016р (справа № 760/27746/18), слідчий суддя вважає, що клопотання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, відповідно до ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

В ході судового розгляду клопотання встановлено, що Національним антикорупційним бюро України здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні № 42016000000001254 від 16.05.2016р.

23.10.2018р. ОСОБА_7 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України.

30.10.2018р. ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва (справа № 760/27746/18) накладено арешт, зокрема, на майно, яке належить ОСОБА_6 , а саме: 28/100 частки квартири, загальною площею 109, 6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 408141780000) та корпоративні права ТОВ «ІТК» (код ЄРДПОУ 36677147) у розмірі внеску до статутного фонду 63000 грн., з позбавленням права на відчуження та розпорядження майном

В ході судового розгляду даного клопотання встановлено, що слідчим суддею під час розгляду клопотання детектива про арешт майна, були враховані правові підстави для накладення арешту на вказане майно, яке належить на праві власності ОСОБА_6 та, за версією слідства набуте під час перебування у шлюбі з підозрюваним ОСОБА_7 .

Так, зокрема, слідчим суддею, на підставі долучених до клопотання документів, якими детектив обґрунтовував доводи клопотання, було встановлено, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 07.07.2007р. (актовий запис №617).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, слідчим суддею було встановлено, що на праві власності ОСОБА_6 належить 28/100 частки квартира загальною площею 109, 6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 408141780000).

Крім того, слідчим суддею було встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань ОСОБА_6 володіє корпоративними правами ТОВ «ІТК» (код ЄРДПОУ 36677147) у розмірі внеску до статутного фонду 63000 грн.

З огляду на вказані обставини, слідчий суддя прийшов до висновку, що майно, на яке просить детектив накласти арешт відповідає критеріям визначеним в статті 170 КПК України, оскільки дане майно належить на праві спільної сумісної власності підозрюваному ОСОБА_7 , та у випадку доведеності вини підозрюваного, суд може призначити йому покарання у виді конфіскації майна, оскільки санкція ч. 5 ст. 191 КК України передбачає додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Аналізуючи вказанів ухваліслідчого суддівід 30.10.2018р.правові підставидля арештумайна,розумність таспіврозмірність обмеженняправа власностізавданням кримінальногопровадження,слідчий суддявважає,що арешт на майно ОСОБА_6 був накладений обґрунтовано та адвокатом не доведено слідчому судді, що у його подальшому застосуванні відпала потреба.

Що стосується доводів адвоката з приводу набуття ОСОБА_6 права власності на 28/100 частки квартири з моменту укладення договору дарування, то слідчий суддя вважає, що вони не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

Так, відповідно до ст. 13 Закону України «Про власність», який втратив чинність, у зв`язку з прийняттям ЦК 2004р., об`єктами права приватної власності є, зокрема, квартири.

Згідно положення ст. 128 ЦК УРСР, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передання речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передання визнається вручення речей набувачеві.

Таке правове регулювання правовідносин щодо права власності на майно застосовується до прав, які виникли, або могли виникнути до січня 2004р.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Частиною 4 ст. 334 ЦК України передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

З наданої суду копії договору дарування квартири від 21.11.1998р., вбачається, що даний договір, у відповідності до ст. 227 УК України підлягає реєстрації у Київському міському бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, яка була чинна станом на 1998р., державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників, незалежно від форми власності.

Однак, ОСОБА_6 у 1998р. не зареєструвала право власності на 28/100 частки вказаної квартири, не зважаючи на те, що 15.12.1998р. власник іншої частини квартири зареєстрував своє право власності в Київському міському бюро технічної інвентаризації.

Таким чином, доводи адвоката не спростовують той факт, що лише 10.07.2014р. ОСОБА_6 зареєструвала в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право власності на 28/100 частки квартира загальною площею 109, 6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 408141780000).

За такихобставин,у слідчогосудді,під часвирішення питанняпро накладенняарешту надане майно,були всіпідстави прийтидо висновку,що частинаданої квартирифактично набута ОСОБА_6 під часперебування їїу шлюбіз підозрюваним ОСОБА_7 ,а тому,відповідно довимог ст.ст.60,61,63Сімейного кодексуУкраїни належить підозрюваному на праві спільної сумісної власності, у зв`язку з чим підпадає під категорію майна, на яке може бути накладено арешт з метою забезпечення конфіскації майна, як виду покарання.

Враховуючи вказане, слідчий суддя вважає, що клопотання адвоката не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 131-132, 170, 171, 173, 174, 309, 369, 371-372, 395 КПК України, слідчий суддя

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_5 , поданого в інтересах ОСОБА_6 , про скасування арешту майна в кримінальному провадженні № 42016000000001254 від 16.05.2016р. відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя: ОСОБА_1