Рішення

від 13.05.2019 по справі 905/188/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13.05.2019р. Справа №905/188/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-промислове підприємство Укрпромтехнологія , м.Дніпро

до відповідача Приватного акціонерного товариства Єнакієвський коксохімпром , м.Дружківка

про стягнення заборгованості в сумі 348147,27 грн.

Суддя Левшина Г.В.

при секретарі судового засідання Хохуля М.С.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-промислове підприємство Укрпромтехнологія , м.Дніпро, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Приватного акціонерного товариства Єнакієвський коксохімпром , м.Дружківка, про стягнення заборгованості в сумі 348147,27 грн., у тому числі основний борг в сумі 265785,60 грн., інфляція в сумі 65867,67 грн., три проценти річних в сумі 15772,00 грн. та пеня в сумі 722,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на договір №31/08/2-2016 (на придбання сировинних, паливно-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів) від 31.08.2016р., специфікацію №2 від 28.11.2016р. до договору, видаткову накладну №РН-051216к7 від 05.12.2016р., рахунок на оплату №051216к7 від 05.12.2016р., довіреність №773 від 05.12.2016р., товарно-транспорту накладну (накладна на вантаж відправника) №005034188 від 05.12.2018р., товарно-транспортну накладну №998165497 від 06.12.2016р.

Відповідач 15.02.2019р. надав відзив на позовну заяву від 14.02.2019р., в якому проти позовних вимог заперечує, посилаючись на ті обставини, що надані позивачем докази в якості поставки товару за договором №31/08/2-2016 від 31.08.2016р. не є належними доказами факту поставки з огляду на наступне:

- у ТТН №998165497 від 06.12.2016р. та №005034188 від 05.12.2016р. відправником та одержувачем вантажу вказано лише підприємство позивача - ТОВ НПП Укрпромтехнологія , відповідач у якості одержувача чи будь-якій іншій якості - не вказується;

- у вказаних ТТН не міститься жодного підпису чи реквізиту одержувача, та не має будь-яких відміток про отримання ресурсів;

- у ТТН №998165497 від 06.12.2016р. не вказано, який вантаж перевозиться, а у ТТН №005034188 від 05.12.2016р. вказано - труба негабаритна , що не відповідає асортименту, вказаному у специфікації №2;

- видаткова накладна РН-051216к7 від 05.12.2016р. містить вказівку, що вона складена в м.Дніпро, тобто у місці відправки, а не у місці поставки, у графі отримав є підпис особи, яка не поіменована, її посада, прізвище, ініціали та будь-які інші реквізити не вказані;

- жодний з наданих позивачем у якості доказів документів не є первинним у розумінні приписів чинного законодавства та не підтверджує факт реальності господарської операції з поставки ресурсів відповідачу.

Крім того, відповідач у вказаному відзиві вважає, що оскільки зобов`язання відповідача з оплати товару за спірною поставкою не виникло, відповідно правових підстави для нарахування позивачем інфляції та трьох процентів річних відсутні. При цьому, відповідач зазначає, що сам по собі розрахунок інфляційних та трьох процентів зроблений позивачем невірно, оскільки незрозуміло чому позивачем зазначено дату - 25.01.2017р., як дату виникнення обов`язку по оплаті.

Разом з тим, відповідач заперечує проти вирішення спору у господарському суді посилаючись на підсудність цього спору третейському суду відповідно до п.9.2 спірного договору.

05.03.2019р. до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач стверджує про те, що:

- спір між сторонами підлягає розгляду у господарському суді, оскільки та протязі тривалого часу позивач звертався до відповідача з вимогою погасити заборгованість, а відповідач їх ігнорував і за цей час долар постійно коливався;

- позивачем надані всі документи, які фактично підтверджують виконання вимог договору поставки в повному обсязі.

05.03.2019р. до суду від позивача надійшла заява-уточнення (про збільшення позовних вимог) від 28.02.2019р., в якій останній змінив позовні вимоги в частині зменшення інфляції та збільшення в частині стягнення трьох процентах річних, і заявив про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 347840,22 грн., у тому числі основний борг в сумі 265785,60 грн., три проценти річних в сумі 16515,00 грн., інфляція в сумі 65539,62 грн. Одночасно, як вбачається з даної заяви та наданого до неї розрахунку позивач пеню не нараховує.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає за доцільне прийняти до розгляду заяву позивача про уточнення (про збільшення позовних вимог) та розглянути позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 347840,22 грн., у тому числі основний борг в сумі 265785,60 грн., три проценти річних в сумі 16515,00 грн., інфляція в сумі 65539,62 грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

31.08.2016р. між сторонами був підписаний договір №31/08/2-2016 (на придбання сировинних, паливно-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів), за умовами якого позивач (постачальник) зобов`язався передати, а відповідач (покупець) - прийняти та сплатити: матеріально-технічні ресурси (далі-ресурси) на умовах, передбачених даним договором.

Договір, в якому одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму, згідно із ст.265 Господарського кодексу України є договором поставки. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Таким чином, в силу ст.ст.11, 712 Цивільного кодексу України, ст.265 Господарського кодексу України між сторонами виникли зобов`язальні відносини на підставі укладеного договору поставки.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно п.2.1 договору кількість, номенклатура ресурсів вказується в специфікаціях до даного договору, які є невід`ємними його частинами.

За умовами п.3.1 договору поставка ресурсів здійснюється видами транспорту вказаними в специфікаціях. Постачальник зобов`язаний поставити ресурси на умовах поставки, вказаних в специфікаціях у відповідності з міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів Інкотермс в редакції 2010 року.

Відповідно до п.3.2 договору строки поставки ресурсів вказуються в специфікаціях. У випадку поставки ресурсів у відповідності з графіком - графік оформлюється в якості додатку до даного договору, який є невід`ємною його частиною.

Право власності на ресурси і ризик випадкового знищення або пошкодження ресурсів переходить від постачальника до покупця з дати поставки ресурсів (п.3.4 договору).

Згідно п.4.1 договору поставка ресурсів здійснюється по цінам, які визначені у відповідності з умовами поставки, вказані в специфікаціях і включають в себе всі податки, збори та інші обов`язкові платежі, а також вартість тари, упаковки, маркування та інші витрати постачальника пов`язанні з поставкою ресурсів.

Загальна сума договору визначається як сумарна вартість ресурсів, поставка яких здійснюється згідно доданих до нього специфікацій (п.4.3 договору).

У п.10.4 договору сторонами визначено, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання, але не раніше виконання вимог установчих документів сторін про необхідність надання згоди на укладання органами управління сторін, які мають відповідні повноваження (при наявності таких вимог).

Даний договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторін від виконання прийнятих на себе зобов`язань (в тому числі гарантійних) по даному договору (п.10.5 договору).

На виконання умов договору, між сторонами підписано специфікацію від 28.11.2016р., в якій погоджено найменування продукції, одиницю виміру, кількість, ціну, умови поставки, строк поставки, толеранс, умови оплати.

Так, у специфікації від 28.11.2016р. сторонами погоджено здійснення позивачем поставки відповідачу труби 57х3,5 (12х18Н10Т) у кількості - 0,810 т на суму 102870,00 грн. без ПДВ, труби 89х5 (12х18Н10Т) у кількості - 0,070 т на суму 8890,00 грн. без ПДВ, труби 108х5 (12х18Н10Т) у кількості у кількості - 0,440 т на суму 55880,00 грн. без ПДВ, труби 159х6 (12х18Н10Т) у кількості - 0,350 т на суму 44450,00 грн. без ПДВ, труби 325х8 (12х18Н10Т) у кількості - 5,130 т на суму 728973,00 грн. без ПДВ, всього поставку ресурсів на загальну суму 1129275,60 грн. з ПДВ.

Згідно п.2 специфікації від 28.11.2016р. ресурси поставляються на умовах поставки: FCA, м.Краматорськ, пос.Ясногорка, вул.Усурійська, 2, у відповідності з міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів Інкотермс в редакції 2010 року.

Строк поставки згідно п.3 специфікації від 28.11.2016р. - 4-й квартал 2016 року.

Як вказує позивач, на виконання умов договору ним було здійснено поставку відповідачу зазначеного вище товару за видатковою накладною № РН-051216к7 від 05.12.2016р. (товарно-транспортна накладну (накладна на вантаж відправника) №005034188 від 05.12.2018р., товарно-транспортна накладна №998165497 від 06.12.2016р.) на суму 265785,60 грн.

Відповідач проти позову заперечив посилаючись на те, що жодний з наданих позивачем у якості доказів документ не є первинним у розумінні приписів чинного законодавства та не підтверджує факт поставки товару за спірним договором. Зокрема, відповідач зазначає, що у ТТН №005034188 від 05.12.2016р. та №998165497 від 06.12.2016р. відправником та одержувачем вантажу вказано лише підприємство позивача - ТОВ НПП Укрпромтехнологія , відповідач у якості одержувача чи будь-якій іншій якості не визначений. Крім того, у ТТН №998165497 від 06.12.2016р. не вказано, який вантаж перевозиться, а у ТТН №005034188 від 05.12.2016р. вказано труба негабаритна , що не відповідає асортименту, вказаному у специфікації №2. При цьому відповідач зазначає, що у наданих позивачем товарно-транспортних накладних не міститься жодного підпису чи реквізиту одержувача, та не має будь-яких відміток про отримання ресурсів.

Позивач, у відповіді на відзив заперечив проти вказаних тверджень відповідача та зазначив, що ним надані всі документи які підтверджують виконання вимог договору поставки в повному обсязі. Зокрема, позивач пояснив що вказаний вантаж було завантажено у м.Дніпро та направлено до м.Краматорськ, оскільки вантаж зустрічав менеджер позивача у ТТН одержувачем було вказано підприємство позивача. Стосовно адреси розвантаження позивач зазначив, що доставка вантажу здійснювалась компанією SAT, відділення якої знаходиться у м.Краматорськ, вул.Орджонікідзе, 8, оскільки у компанії відсутні відділення у м.Краматорську, пос.Ясногорка доставка була здійснена на адресу вказану у ТТН на склад розвантаження компанії SAT. Як зазначає позивач, відповідач знав про цей факт та представник відповідача за довіреністю прибув до м.Краматорськ, вул.Орджонікідзе, 8, для отримання товару згідно специфікації №2.

Суд заперечення відповідача щодо відсутності належних доказів постачання товару не приймає, з огляду на наступне.

Так, відповідно до чинного законодавства права і обов`язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції оформлюються первинними документами відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність .

За змістом ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні накладні є первинними звітними документами, на підставі яких проводиться звіт господарської діяльності. Ці документи повинні конкретно ідентифікувати господарську проведену діяльність.

Згідно Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, як факти підприємницької діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Тобто, письмовими свідоцтвами, що фіксують та підтверджують господарські операції, є первинні документи, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати як обов`язкові реквізити, так і додаткові реквізити в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій, дані про документ, що засвідчує особу - одержувача, номер документу, ідентифікаційний код підприємства тощо.

Таким чином, для надання первинним документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські операції, що здійснюються за конкретним договором, укладеним між сторонами.

Як встановлено судом, видаткова накладна № РН-051216к7 від 05.12.2016р. є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин.

Дана, видаткова накладна №РН-051216к7 від 05.12.2016р. містить особистий підпис особи, що отримувала товар, а товар який було отримано за вказаною накладною та товар на отримання якого було уповноважено особу - економіста ОМТС Хохолко В.С. згідно довіреності №773 від 05.12.2016р. є однаковим, та підписи якої містяться на вказаних документах є ідентичними.

Разом з тим слід зазначити, що наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2014р. №987 скасовано дію Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, яка встановлювала обов`язкові реквізити таких довіреностей та порядок їх реєстрації, обліку.

Цим же наказом Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку доповнено абзацом такого змісту: Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо. .

Таким чином, до довіреності на отримання матеріальних цінностей не пред`являються особливі вимоги, вона може бути оформлена у довільній формі. Зі змісту наданої до матеріалів справи довіреності у матеріалах справи довіреності №773 від 05.12.2016р. вбачається, що остання містить відомості щодо повіреної особи, переліку цінностей, скріплена печаткою підприємства відповідача. При цьому, виходячи з того, що уповноваження певної особи на вчинення нею дій від імені юридичної особи відноситься саме до компетенції такої юридичної особи, саме на відповідачеві лежить обов`язок щодо спростування факту видачі ним тієї чи іншої довіреності.

Відповідачем факт видачі наявної у справі довіреності належним чином не спростований.

Відповідно до ст.664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

За змістом умов постачання FCA згідно Інкотермс-2010, як це було обумовлено сторонами у специфікації, продавець виконує своє зобов`язання з поставки, коли він поставить товар, очищений від мит на експорт, перевізнику, визначеному покупцем, у вказаному місці.

Як було зазначено вище, ресурси поставляються на умовах поставки: FCA, м.Краматорськ, пос.Ясногорка, вул.Усурійська, 2.

У ТТН №005034188 від 05.12.2016р. та №998165497 від 06.12.2016р. відправником та одержувачем вантажу вказано лише підприємство позивача - ТОВ НПП Укрпромтехнологія , внаслідок чого, фактично спірний товар прибув з міста Дніпро до міста Краматорська 06.12.2016р.

Таким чином, виходячи з того, що у видатковій накладній відповідачем було підтверджено факт вчинення господарської операції з отримання спірного товару, проте, фактично товар надійшов до міста Краматорська 06.12.2016р., за висновками суду, обов`язок позивача з постачання товару був виконаний 06.12.2016р.

Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст.13 Господарського процесуального кодексу України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписом ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

Ухвалами суду від 19.02.2019р. та 18.03.2019р. відповідача було зобов`язано надати суду відомості щодо посадових обов`язків ОСОБА_1 та регістри бухгалтерського обліку (оборотно-сальдові відомості, картки розрахунків), на яких позивач обліковував розрахунки за договором №31/08/2-2016 від 31.08.2016р., декларації з ПДВ за спірний період.

Відповідач вимоги ухвал суду станом на 13.05.2019р. не виконав, вказаних документів не надав.

Таким чином, за висновками суду, всупереч вимог ст.ст.13, 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України відповідачем відповідних допустимих доказів в підтвердження обставин, викладених у відзиві на позов до матеріалів справи не надано.

Учасник справи відповідно до ст.81 Господарського процесуального кодексу України у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Відповідного клопотання про витребування судом доказів по справі відповідачем також заявлено не було.

За таких обставин, твердження відповідача щодо недоведеності позивачем факту постачання товару є такими, що спростовуються наданими позивачем документами.

Згідно вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до п.5 специфікації №2 від 28.11.2016р. до договору умови оплати: протягом 60 календарних днів з дати поставки ресурсів.

Таким чином, за висновками суду, відповідач мав сплатити вартість товару, отриманого від позивача за видатковою накладною №РН-051216к7 від 05.12.2016р. в строк до 06.02.2017р. (04- 05.02.2017р. вихідні дні).

За висновками суду, всупереч вимог ст.ст.526, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України відповідачем свої зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати вартості товару в сумі 265785,60 грн. не виконані.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім суми основного боргу позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано та пред`явлено до стягнення три проценти річних в сумі 16515,00 грн. за період з 02.02.2017р. по 28.02.2019р. та інфляцію в сумі 65539,62 грн. за період з лютого 2017р. по січень 2019р. (з урахуванням заява-уточнення (про збільшення позовних вимог) від 28.02.2019р.).

Перевіривши проведений позивачем розрахунок трьох процентів річних, суд визнає його невірним, оскільки позивачем невірно визначено строк настання платежу за видатковою накладною №РН-051216к7 від 05.12.2016р (прострочення платежу розпочалося з 07.02.2017р.).

Як наслідок, за результатами проведеного судом перерахунку трьох процентів річних стягненню з відповідача на користь позивача підлягають три проценти річних в сумі 16427,74 грн. за період з 07.02.2017р. по 28.02.2019р., а решта вимог щодо стягнення трьох процентів річних в сумі 87,26 грн. є неправомірною.

Одночасно, щодо вимог про стягнення інфляції, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, розрахунок інфляційних витрат розраховується починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому платіж мав бути здійснений.

Як наслідок, враховуючи, що за умовами підписаного між сторонами договору відповідач мав сплатити вартість отриманого від позивача товару в строк до 03.02.2017р., нарахування позивачем інфляції за лютий 2017р. є невірним.

За результатами проведеного судом перерахунку інфляції стягненню з відповідача на користь позивача підлягає інфляція в сумі 62259,17 грн., а решта вимог щодо стягнення інфляції в сумі 3280,45 грн. є неправомірною.

Що стосується посилання відповідача на підсудність цього спору третейському суду відповідно до п.9.2 договору, суд зазначає наступне.

Положеннями ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України передбачено право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Згідно з п.1 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Таким чином, враховуючи предмет, підстави позову та суб`єктний склад сторін, спір у даній справі підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

При цьому, ч.5 ст.4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Право сторін на передачу спору для вирішення третейським судом також передбачено у ст.22 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно п.9.2 договору якщо спори і розбіжності, вказані у п.9.1 даного договору, не будуть вирішені шляхом перемовин, їх вирішення здійснюється у відповідності з матеріальним правом України наступним чином: - спори, майнові вимоги за якими не перевищують еквівалент 10000 доларів США (з врахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) з основної суми зобов`язань, вирішуються в постійно діючому Регіональному Третейському суді України при Асоціації Регіональна правова група (у відповідності до регламенту вказаного суду), рішення якого є кінцевим і обов`язковим для сторін і підлягає виконанню сторонами в строки, вказані в рішенні суду.

Відповідно до ст.5 Закону України Про третейські суди юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

За приписами ст.12 Закону України Про третейські суди третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід`ємна частина третейської угоди.

Місце проведення третейського розгляду справи у третейському суді для вирішення конкретного спору визначається третейською угодою (ч.2 ст.30 Закону України Про третейські суди ).

У рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 09.07.2002р. визначено, що ч.2 ст.124 Конституції України (в редакції, що діяла станом на 09.07.2002р.) передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, установлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб`єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду за захистом своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб`єктів правовідносин, у тому числі в судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.

Проте, Закон України Про третейські суди передбачає виключно право, а не обов`язок сторін на звернення до цього суду. Також, необхідна наявність волі обох сторін для виникнення у третейського суду підстав для розгляду господарського спору по суті. За умов відсутності у позивача волевиявлення на звернення до третейського суду чинне законодавство України жодним чином не позбавляє його конституційного права на звернення до господарського суду, чим позивач правомірно скористався.

Крім того, відповідно до імперативних приписів ч.1 ст.8 Закону України Про судоустрій і статус суддів ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

У зв`язку з викладеним у сторін існує/існувала виключно правова можливість, а не обов`язок звертатися до третейського суду. При цьому обмеження права звернення до господарського суду не допускається.

Отже, звернення позивача за захистом свого порушеного права до господарського суду Донецької області є правомірним, а спір, що виник між сторонами підлягає розгляду в господарському суді Донецької області.

За таких обставин, враховуючи, що позов доведений позивачем та обґрунтований матеріалами справи, проте, в частині вимог про стягнення трьох процентів річних в сумі 87,26 грн. та інфляції в сумі 3280,45 грн. є неправомірним, виходячи з того, що заперечення відповідача проти позову є недоведеними, позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню в сумі 344472,51 грн., у тому числі основний борг в сумі 265785,60 грн., три проценти річних в сумі 16427,74 грн. та інфляція в сумі 62259,17 грн.

Судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним позовним вимогам.

При цьому, у зв`язку зі зменшенням позовних вимог судовий збір у розмірі 4,60 грн. згідно з п.1 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір підлягає поверненню позивачу з державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 20, 13, 46, 74, 76, 81, 123, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-промислове підприємство Укрпромтехнологія до Приватного акціонерного товариства Єнакієвський коксохімпром , м.Дружківка про стягнення заборгованості в сумі 347840,22 грн., у тому числі основний борг в сумі 265785,60 грн., три проценти річних в сумі 16515,00 грн., інфляція в сумі 65539,62 грн., задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства Єнакієвський коксохімпром (84205, Донецька обл., м. Дружківка, вул. Машинобудівників, буд. 34 Б, р/р НОМЕР_1 в ПАТ ПУМБ , МФО 334851, ЄДРПОУ 31272173) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-промислове підприємство Укрпромтехнологія (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, житловий масив Тополя-1, буд.8, кв. 5, р/р НОМЕР_2 в АТ Укрсиббанк , МФО 351005, ЄДРПОУ 36496024) основний борг в сумі 265785,60 грн., три проценти річних в сумі 16427,74 грн., інфляцію в сумі 62259,17 грн., судовий збір в сумі 5167,09 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю Науково-промислове підприємство Укрпромтехнологія (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, житловий масив Тополя-1, буд.8, кв. 5, р/р НОМЕР_2 в АТ Укрсиббанк , МФО 351005, ЄДРПОУ 36496024) з державного бюджету України судовий збір в сумі 04,60 грн., сплачений згідно платіжного доручення №67 від 17.01.2019р.

В судовому засіданні 13.05.2019р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 14.05.2019р.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Г.В. Левшина