Рішення

від 14.05.2019 по справі 910/17089/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.05.2019Справа №910/17089/18

За позовомІноземного підприємства "Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Українське бюро з розвитку торгівлі" простягнення 26425,00 грн Суддя Смирнова Ю.М.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Іноземне підприємство "Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське бюро з розвитку торгівлі" 26425,00 грн, з яких: 21844,17 грн основного боргу, 4212,66 грн пені та 3% річних у розмірі 368,17 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки №2210131765 від 03.08.2017 в частині своєчасної та повної оплати поставленого за вказаним договором товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2019, після усунення позивачем обставин, які стали підставою для залишення позовної заяви без руху, за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/17089/18; вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; визначено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов (якщо такий буде подано).

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва від 25.03.2019 №05-23/626 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/17089/18 у зв`язку із прийняттям рішення Вищою радою правосуддя від 05.03.2019 №662/0/15-19 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді господарського суду міста Києва у відставку".

За результатами повторного автоматизованого розподілу справу №910/17089/18 передано на розгляд судді Смирновій Ю.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2019 суддею Смирновою Ю.М. прийнято справу №910/17089/18 до свого провадження; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 11.02.2019 про відкриття провадження у справі та ухвала від 28.03.2019 були направлені судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04050, м.Київ, вул.Глибочицька, будинок 40Х.

Однак, конверти з ухвалами Господарського суду міста Києва були повернуті до суду відділенням поштового зв`язку з відмітками "за закінченням встановленого строку зберігання" та "за зазначеною адресою не зареєстровано".

Згідно з п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення та день проставлення у поштовому повідомленні відмітки відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, за висновками суду, день проставлення у поштових повідомленнях відмітки "за закінченням строку зберігання" та "за зазначеною адресою не зареєстровано" свідчить про відмову відповідача отримати копію судового рішення за адресою свого місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, і вважається днем вручення відповідачу ухвал суду в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.03.2018 в справі №911/1163/17.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду міста Києва в справі №910/17089/18 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське бюро з розвитку торгівлі" про розгляд справи Господарським судом міста Києва.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалами Господарського суду міста Києва від 11.02.2019 та від 28.03.2019 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

03.08.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українське бюро з розвитку торгівлі" (покупець, відповідач) та Іноземним підприємством "Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед" (постачальник, позивач) було укладено договір поставки №2210131765 (договір).

Згідно умов договору постачальник зобов`язується передавати у власність покупцеві, а покупець приймати та оплачувати на умовах і у порядку, визначених цим договором та додатками до нього товар, в асортименті та за цінами, вказаними у специфікації, яка є невід`ємною частиною цього договору (п.2.1), поставка товару на склад покупця (адреса місця поставки вказується у замовленні) здійснюється транспортом постачальника та за рахунок постачальника на умовах DDP склад покупця (відповідно до Інкотермс 2010) з урахуванням положень чинного законодавства України та цього договору (п.2.2), право власності на товар, а також ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) товару переходять від постачальника до покупця з моменту фактичної передачі товару (п.2.3), товар за даним договором поставляється окремими партіями (п.3.2), партією товару вважається його кількість, вказана в одній видатковій накладній (п.3.3), ціна товару вказується у специфікації. Загальна сума даного договору складає сумарну вартість партій товару, поставлених постачальником за цим договором, зазначену у видаткових накладних на кожну партію товару (п.4.1), усі розрахунки за цим договором здійснюються виключно в національній валюті України. Оплата партії поставленого товару провадиться на підставі видаткової накладної, підписаної сторонами (або рахунку, якщо в розділі 11 обрана передплата) в гривнях шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника чи готівкою у відповідності з лімітами та порядком, які встановлені чинним законодавством України (п.4.2), у випадку порушення покупцем строків оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент виникнення боргу від суми заборгованості за кожен день затримки платежу (п.8.1), термін дії договору з 03.08.2017 - 03.08.2018 (п.11.1), строк оплати за поставлений товар: категорія безалкогольні напої - 14 календарних днів з дати поставки товару даного виду, категорія соки - 14 календарних днів з дати поставки товару даного виду (п.11.2).

Відповідно до видаткових накладних №2204795135 від 07.02.2018 на суму 3853,44 грн, №2204796942 від 08.02.2018 на суму 77,76 грн, №2204798401 від 09.02.2018 на суму 6523,20 грн, №2204799516 від 10.02.2018 на суму 6842,88 грн, №2204801713 від 13.02.2018 на суму 2131,20 грн та №2204804085 від 14.02.2018 на суму 5654,59 грн позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 25083,07 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було оплачено поставлений позивачем товар на загальну суму 3238,90 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №106 від 28.03.2018 на суму 1053,44 грн, №107 від 03.05.2018 на суму 909,46 грн, №108 від 17.07.2018 на суму 505,00 грн, №109 від 24.07.2018 на суму 264,00 грн, №110 від 31.07.2018 на суму 507,00 грн.

02.08.2018 позивачем було надіслано на адресу відповідача претензію №18/135 від 01.08.2018 з вимогою про оплату заборгованості за договором поставки №2210131765 від 03.08.2017.

Також 20.09.2018 позивачем було надіслано на адресу відповідача претензію №18/168 від 20.09.2018 з вимогою про оплату заборгованості за договором поставки №2210131765 від 03.08.2017.

Як зазначив позивач у позовній заяві, відповіді на вказані претензії відповідач не надав, заборгованість не оплатив.

Спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем обов`язку щодо оплати поставленого позивачем товару у визначений договором строк, внаслідок чого позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача основного боргу, 3% річних та пені.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правовою природою укладені між сторонами договори є договорами поставки.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, позивач свій обов`язок щодо передачі відповідачу товару, загальна вартість якого склала 25083,07 грн, виконав належним чином, однак відповідач, всупереч п.11.2 укладеного між контрагентами правочину, за поставлений позивачем товар у строки, погоджені між сторонами сплатив лише 3238,90 грн, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське бюро з розвитку торгівлі" виникла заборгованість. Строк виконання відповідачем обов`язку з оплати товару є таким, що настав. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Відтак, за висновками суду, позовні вимоги про стягнення з відповідача 21844,17 грн основного боргу є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також за прострочення виконання зобов`язання по оплаті поставленого товару, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 368,17 грн за загальний період прострочки з 22.02.2018 по 20.09.2018 з урахуванням умов договору щодо строків оплати поставленого товару.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання по оплаті товару, поставленого позивачем, то вимоги останнього про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське бюро з розвитку торгівлі" 3% річних є законними та обґрунтованими.

За висновками суду, розрахунок 3% річних, який наданий позивачем, є обґрунтованим, у зв`язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних у розмірі 368,17 грн.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 4212,66 грн за загальний період прострочки з 22.02.2018 по 20.09.2018, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 8.1 договору передбачено, що у випадку порушення покупцем строків оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент виникнення боргу від суми заборгованості за кожен день затримки платежу.

Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк свого обов`язку зі сплати платежів за договором не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання, і він вважається таким, що прострочив, а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню.

В той же час відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд зазначає, що даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховуються штрафні санкції і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату штрафних санкцій за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Позивач визначив загальний період нарахування пені з 22.02.2018 по 20.09.2018.

З огляду на те, що позивачем заявлено до стягнення суму пені, яка нарахована ним після спливу шестимісячного строку з дня, наступного за останнім днем, у який відповідні зобов`язання мали бути виконані, вимоги позивача про стягнення відповідача пені підлягають задоволенню частково.

За розрахунком суду, у період прострочення виконання відповідачем зобов`язання з оплати поставленого товару, з урахуванням вимог ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача, складає 3724,09 грн.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Іноземного підприємства "Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське бюро з розвитку торгівлі" підлягають задоволенню частково.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське бюро з розвитку торгівлі" (04050, м.Київ, вул.Глибочицька, будинок 40Х, ідентифікаційний код 39364444) на користь Іноземного підприємства "Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед" (07442, Київська обл., Броварський район, селище міського типу Велика Димерка, 51-км Санкт-Петербурзького шосе, ідентифікаційний код 21651322) основну заборгованість в сумі 21844 (двадцять одна тисяча вісімсот сорок чотири) грн 17 коп., пеню на суму 3724 (три тисячі сімсот двадцять чотири) грн 09 коп., 3% річних у розмірі 368 (триста шістдесят вісім) грн 17 коп. та судовий збір у розмірі 1729 (одна тисяча сімсот двадцять дев`ять) грн 42 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Ю.М. Смирнова