Рішення

від 08.05.2019 по справі 826/11990/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 травня 2019 року № 826/11990/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ІВАРЕС ГРУП" (01001, м. Київ, вул. В. Житомирська, 8 Б, офіс 12) до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.07.2018 року

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВАРЕС ГРУП" (надалі - Позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - Відповідач), в якому просить суд: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві №0035931404 та № 0035941404 від 09.07.2018 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 03.08.2018 р., відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що Відповідачем в порушення норм податкового законодавства України, перевищуючи надані йому повноваження, прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими Позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість і застосовані штрафні (фінансові) санкції, а також зменшено залишок від`ємного значення, що призвело до порушення прав та законних інтересів позивача.

Відповідачем надано суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що висновки Акту перевірки та оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України. За таких обставин, відповідач просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.

В С Т А Н О В И В:

Співробітниками Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ ІВАРЕС ГРУП (код 38217564) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин ТОВ ІНТЕНДА ГРУП (код 41267348) за липень 2017 року та ТОВ ФЕЛОРІС ПЛЮС (код 41324730) за вересень 2017 року.

За результатами проведеної перевірки Контролюючим органом складено Акт перевірки № 620/26-15-14-04-05/38217564 від 20.06.2018 року (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки встановлено наступні порушення: п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, зі змінами та доповненнями, в результаті чого, встановлено заниження податку на додану вартість за липень 2017 року на загальну суму 341824 грн., та завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 112157 грн., в т.ч. по періодах: за липень 2017 року - 35179 грн., за вересень 2017 року - 76978 гривень.

Не погоджуючись висновками викладеними в Акті перевірки Позивачем подано заперечення до Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві, Листом від 24.07.2018 р. ГУ ДФС у м. Києві №34828/10/26-15-14-04-05-12 повідомило Позивача, що заперечення на Акт перевірки залишено без розгляду.

На підставі висновків Акту перевірки Контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 09.07.2018 року: №0035941404, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 512736,00 грн, в тому числі за податковими зобов`язаннями на суму 341824,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 170912,00 грн; №0035931404, яким зменшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 112157,00 грн., в тому числі, за липень 2017 року 35179,00 грн та за вересень 76978,00 грн.

Позивач вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, звернувся із даним позовом до суду.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Позивач в позовній заяві зазначає, що у ГУ ДФС у м. Києві немає жодних доказів, що свідчить про порушення нашим підприємством валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

В матеріалах справи міститься Запит про надання інформації від 12.04.2018 р. №15363/10/26-15-14-04-05-12 та в якому зазначено, що Контролюючим органом виявлено факт, що свідчать про недостовірність визначення ТОВ ІВАРЕС ГРУП (код 38217564) даних податкового кредиту у загальній сумі 453981 грн. по взаємовідносинах з ТОВ ІНТЕНДА ГРУП (код 41267348) у сумі 377002 грн., що містяться у податковій декларації з ПДВ за липень 2017 року та з ТОВ ФЕЛОРІС ПЛЮС (код 41324730) у сумі 79978 грн., що містяться у податковій декларації з ПДВ за вересень 2017 року, який отримано представником Позивача 16.04.2018 р.

Так, п. 73.3 ст. 73 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Такий запит підписується керівником (заступником керівника) контролюючого органу і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; 2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок та в інших випадках, передбачених статтею 39 цього Кодексу; 3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; 4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної; 5) у разі проведення зустрічної звірки; 6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з абз. 5 п. 73.3 ст. 73 ПК України, у разі якщо запит складено з порушенням вимог, визначених абзацами першим - п`ятим цього пункту, платник податків звільняється від обов`язку надавати відповідь на такий запит.

З аналізу зазначених норм податкового законодавства вбачається, що запит Контролюючого органу про надання відповідної інформації платником податків повинен містити конкретні підстави, тобто, чітко окреслені обставини, які свідчать про порушення платником податків податкового законодавства. Без повідомлення вказаних фактів платник податків не має об`єктивної можливості надати будь-які пояснення та їх документальне підтвердження.

Як вбачається з матеріалів справи, запит ГУ ДФС у м. Києві складений відповідно до вимог вищенаведених норм податкового законодавства та містять підстави для його направлення, перелік конкретних порушень формування податкового кредиту, які були допущені Товариством при здійсненні господарських відносин з ТОВ ІНТЕНДА ГРУП , ТОВ ФЕЛОРІС ПЛЮС , а також обставини, які свідчать про наявність у Відповідача сумнівів щодо реальності господарських операцій Товариства з вказаними контрагентами. Зазначене, у свою чергу, свідчить про обов`язок Позивача надати пояснення та їх документальні підтвердження на отримані від Відповідача запити.

Дослідивши матеріали справи та встановивши, що Позивачем своєчасно не надано витребувані документи до Контролюючого органу, Суд приходить до висновку про наявність підстави, визначеної пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України, для призначення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства, а отже в даній частині позовні вимоги Позивача є необґрунтованими.

Ознайомившись з висновками, викладеними Контролюючим органом в Акті перевірки та в письмовому відзиві на позовну заяву, на підставі яких здійснено висновки акту перевірки, Суд зазначає, що в межах даного спору слід встановити саме факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та його контрагентом з урахуванням умов спірних правовідносин.

Між Позивачем (Замовник), з однієї сторони, та ТОВ ІНТЕНДА ГРУП (Виконавець), з іншої сторони, 03.07.2017 року укладено Агентський договір №ІГ-0307 (надалі - Договір №ІГ-0307).

У відповідності до п. 1.1 - п. 3.2 Договору №ІГ-0307, за цим договором Агент від імені та за рахунок Принципала зобов`язується надати останньому відповідні послуги, спрямовані на пошук і організацію транспортних перевезень, а Принципал - оплатити надані послуги в терміни і в порядку, передбачені цим договором. За цим договором надаються Агентом послуги включають в себе наступне: Пошук перевізника і попереднє узгодження умов надання автотранспорту; Пошук і забезпечення через уповноважені структури супутніх автоперевезення послуг: експедиторських, страхових, вантажно-розвантажувальних, охоронних; Самостійне укладення відповідного договору з виконавцем на користь Принципала; Прийняття безпосередньої участі в приймання виконаних робіт. По угодах, укладених Агентом з третім (і) особою (ами) від імені та за рахунок Принципала, права і обов`язки виникають безпосередньо у Принципала. Оплата виплачується Агенту шляхом перерахування відповідної суми на розрахунковий рахунок Агента, або списується останнім з перелічених засобів Принципала. Для покриття витрат, які Агент понесе для виконання обов`язків, передбачених цим договором. Принципал перераховує на розрахунковий рахунок Агента кошти протягом 10 робочих днів з дня отримання рахунків, актів виконаних робіт за цим договором. В ході виконання цього договору Агент зобов`язується надавати інформацію або звіти про надані послуги шляхом повідомлень по електронній пошті.

Представлена інформація (звіт) повинен містити чітку інформацію про виконання певного етапу послуг.

В підтвердження виконання умов Договору Позивачем надано суду наступні документи: Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг): №ІН-607001 від 06.07.2017 р. на загальну суму з ПДВ 9025,00 грн, №ІН-607002 від 06.07.2017 р. на загальну суму з ПДВ 190210,00 грн, №ІН-607003 від 06.07.2017 р. на загальну суму з ПДВ 190050,00 грн, №ІН-607004 від 06.07.2017 р. на загальну суму з ПДВ 187760,00 грн, №ІН-1307001 від 13.07.2017 р. на загальну суму з ПДВ 167000,00 грн, №ІН-1307002 від 13.07.2017 р. на загальну суму з ПДВ 71000,00 грн, №ІН-1307003 від 13.07.2017 р. на загальну суму з ПДВ 197650,00 грн, №ІН-1407002 від 14.07.2017 р. на загальну суму з ПДВ 195210,00 грн, №ІН-1407003 від 14.07.2017 р. на загальну суму з ПДВ 189230,00 грн, №ІН-1407004 від 14.07.2017 р. на загальну суму з ПДВ 188150,00 грн, №ІН-1407005 від 14.07.2017 р. на загальну суму з ПДВ 161300,00 грн, №ІН-1407006 від 14.07.2017 р. на загальну суму з ПДВ 156170,00 грн, №ІН-2407001 від 14.07.2017 р. на загальну суму з ПДВ 161150,00 грн, №ІН-2407002 від 14.07.2017 р. на загальну суму з ПДВ 176110,00 грн, №ІН-2407003 від 24.07.2017 р. на загальну суму з ПДВ 10000,00 грн, №ІН-2407004 від 24.07.2017 р. на загальну суму з ПДВ 12000,00 грн, які Судом досліджено та копії залучено до матеріалів справи.

Крім того, між Позивачем (Замовник), з однієї сторони, та ТОВ ФЕЛОРІС ПЛЮС (Виконавець), з іншої сторони, 01.09.2017 року укладено Агентський договір №ФП-1/09 (надалі - Договір №ФП-1/09).

У відповідності до п. 1.1 - п. 3.3 Договору №ФП-1/09, за цим договором Агент від імені та за рахунок Принципала зобов`язується надати останньому відповідні послуги, спрямовані на пошук і організацію транспортних перевезень, а Принципал - оплатити надані послуги в терміни і в порядку, передбачені цим договором. За цим договором надаються Агентом послуги включають в себе наступне: Пошук перевізника і попереднє узгодження умов надання автотранспорту; Пошук і забезпечення через уповноважені структури супутніх автоперевезення послуг: експедиторських, страхових, вантажно-розвантажувальних, охоронних; Самостійне укладення відповідного договору з виконавцем на користь Принципала; Прийняття безпосередньої участі в приймання виконаних робіт. По угодах, укладених Агентом з третім (і) особою (ами) від імені та за рахунок Принципала, права і обов`язки виникають безпосередньо у Принципала. Оплата виплачується Агенту шляхом перерахування відповідної суми на розрахунковий рахунок Агента, або списується останнім з перелічених засобів Принципала. Для покриття витрат, які Агент понесе для виконання обов`язків, передбачених цим договором, Принципал перераховує на розрахунковий рахунок Агента кошти протягом 10 робочих днів з дня отримання рахунків, актів виконаних робіт за цим договором. В ході виконання цього договору Агент зобов`язується надавати інформацію або звіти про надані послуги шляхом повідомлень по електронній пошті. Представлена інформація (звіт) повинен містити чітку інформацію про виконання певного етапу послуг.

В підтвердження виконання умов Договору Позивачем надано суду наступні документи: Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг): №ФП-2009001 від 20.09.2017 р. на загальну суму з ПДВ 216430,00 грн, №ФП-2009002 від 25.09.2017 р. на загальну суму з ПДВ 245440,00 грн, які Судом досліджено та копії залучено до матеріалів справи.

Так, між Позивачем (Первісний кредитор), ТОВ ФРІТЕКС (Новий кредитор) та ТОВ ІНТЕНДА ГРУП (Боржник), 26.07.2017 р. укладено Договір №56 про відступлення прав вимоги (надалі - Договір №56).

У відповідності до п. 1.1 - п. 2.3 Договору №56, Первісний кредитор передає належне йому право вимоги згідно з Договору №ІГ-0307 від 03.07.2017 р. та №ІГ-1707 від 17.07.2017 р. (далі Основний Договір) з Боржником, а Новий кредитор приймає право вимоги що належне Первісному кредитору за Основним Договором. За цим Договором Новий кредитор одержує право (замість Первісного кредитора) вимагати від Боржника залежного виконання всіх зобов`язань за Основним договором. Боржник заявляє про свою згоду на заміну Первісного кредитора по Основному договору на Нового Кредитора і підтверджує наявність у нього грошового зобов`язання по Основному договору перед Первісним кредитором у розмірі 442337,00 грн. (Чотириста сорок дві тисячі триста тридцять сім гривень 00 копійок.), яке після підписання цього Договору стане зобов`язанням Боржника перед Новим Кредитором. Відступлення права вимоги за цим Договором є безоплатним. Первісний кредитор зобов`язується в день укладення даного Договору передати Новому кредитору копії всіх документів, в тому числі договір з Боржником та первинні бухгалтерські документи, які стосуються Основного договору. Боржник зобов`язується підписати Акт звірки з Новим Кредитором протягом 5 робочих днів після підписання цього Договору.

В підтвердження виконання умов Договору №56 Позивачем надано суду наступні документи: платіжні доручення: №23 від 02.03.2017 р. на загальну суму з ПДВ 53080,00 грн, №27 від 15.08.2017 р. на загальну суму з ПДВ 389257,00 грн; банківська виписка, які Судом досліджено та копії залучено до матеріалів справи.

Крім того, між ТОВ ФРІТЕКС (Первісний кредитор), ТОВ АРУТИС-С (Новий кредитор) та Позивачем (Боржник), 02.10.2017 р. укладено Договір №10-6 про відступлення прав вимоги (надалі - Договір №10-6).

У відповідності до п. 1.1 - п. 2.3 Договору №10-6, Первісний кредитор передає належне йому право вимоги згідно з Агентського договору № ФП-1/09 від 01.09.17 р. (далі Основний Договір) з Боржником, а Новий кредитор приймає право вимоги що належне Первісному кредитору за Основним Договором. За цим Договором Новий кредитор одержує право (замість Первісного кредитора) вимагати від Боржника належного виконання всіх зобов`язань за Основним договором. Боржник заявляє про свою згоду на заміну Первісного кредитора по Основному договору на Нового Кредитора і підтверджує наявність у нього грошового зобов`язання по Основному договору перед Первісним кредитором у розмірі 461870,00 грн. (Чотириста шістдесят одна тисяча вісімсот сімдесят гривень 00 копійок.), яке після підписання цього Договору стане зобов`язанням Боржника перед Новим Кредитором. Відступлення права вимоги за цим Договором є безоплатним. Первісний кредитор зобов`язується в день укладення даного Договору передати Новому кредитору копії всіх документів, в тому числі договір з Боржником та первинні бухгалтерські документи, які стосуються Основного договору. Боржник зобов`язується підписати Акт звірки з Новим Кредитором протягом 5 робочих днів після підписання цього Договору.

В підтвердження виконання умов Договору №56 Позивачем надано суду наступні документи: платіжні доручення: №23 від 02.03.2017 р. на загальну суму з ПДВ 53080,00 грн, №27 від 15.08.2017 р. на загальну суму з ПДВ 389257,00 грн; банківська виписка, які Судом досліджено та копії залучено до матеріалів справи.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту а пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України для виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає лише такі випадки для не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), як не підтвердження податковими накладними та/або відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або порушення порядку заповнення податкової накладної оформлення їх з порушенням вимог (пункт 198.6 статті 198, пункт 201.10 статті 201).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено Судом, на момент складання податкових накладних контрагенти Позивача, були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг (товар); в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких Позивач формував податковий кредит, та які знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1статті 201 Податкового кодексу України.

Частиною першою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із пунктом 2.1 Розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 2.4 Розділу 2 зазначеного Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

Також, згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов`язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Отже, формування суб`єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб`єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

В матеріалах справи в повному об`ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між Позивачем та вказаними Контрагентами. Зазначені документи, складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, фактичні обставини об`єктивно засвідчують правомірність формування Позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Також, як вбачається з Акту перевірки, в якості доказу не підтвердження реальності господарських операцій, є твердження Контролюючого органу про неможливість реального виконання контрагентами Позивача (по ланцюгу) договірних зобов`язань через відсутність у останніх необхідних умов для ведення господарської діяльності.

Однак, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Відповідні висновки узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 22 вересня 2015 року у справах №810/5645/14 та №2а-2717/11/2670. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Отже, висновки Відповідача, які ґрунтуються лише на податковій інформації та звітності контрагентів Позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірного договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Контролюючи органи не наділені повноваженнями на перевірку економічної доцільності рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо).

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами (по ланцюгу) своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Також, Контролюючим органом не подано доказів на підтвердження недобросовісності Позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: пояснень посадової особи щодо її непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного суб`єкта господарювання, судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення Позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Відповідно до приписів статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, в контексті спірних правовідносин належить відмітити рішення Європейського Суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що справедливий баланс не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року по справі №826/16134/14 (адміністративне провадження №К/9901/9387/18).

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Отже, господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 08 серпня 2018 року по справі №816/3144/13-а (№К/9901/507/18).

Окрім того, в законодавстві відсутня норма, яка б зобов`язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

При цьому, аргументи Відповідача ґрунтуються на інформації з АІС "Податковий блок", однак, така інформація не є належним та допустимим доказом у справі, а висновки про відсутність у контрагентів Позивача умов для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатньою для визнання господарських операцій з Позивачем нереальними (безтоварними).

Крім того, жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у контрагентів позивача матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах.

Також не заслуговує на увагу посилання Відповідача на досудові розслідування в кримінальних провадженнях за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 209 Кримінального кодексу, протоколи допиту свідків в рамках кримінального провадження, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

За змістом ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 283 Кримінального процесуального кодексу України прокурор зобов`язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснити одну з таких дій: 1) закрити кримінальне провадження; 2) звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

У відповідності до ч. 6 ст. 78 КАС України, вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

В рішенні від 5 липня 2016 року по справі № 21-1793а16 Верховний суд України вказав, що сам факт заперечення директором контрагента своєї участі у діяльності товариства та у підписанні товариством від його імені первинних облікових та бухгалтерських документів, за умови, що на час встановлення фактичних взаємовідносин сторін керівником цього товариства в Єдиному реєстрі підприємств і організацій України значився саме цей директор, не може бути, на думку суду, свідченням безтоварності спірних операцій, за умови скасування щодо нього постанови про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України ("Фіктивне підприємництво").

При цьому Суд керується пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними": при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - Позивача та контрагентів за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205, 212 КК України відповідачем не надано, а договори, укладений позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Аналогічна правова позиція викладена в Постановах: Верховного Суду від 28.08.2018 року по справі №826/11298/14 (№К/9901/48398/18), від 25.052018 року по справі №2а-8687/09/2270/16 (№К/9901/2772/18), Постанові Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2016 р. по справі №К/800/11516/16; в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Крім того, Суд враховує позицію Верховного Суду, висловлену в Постанові суду по справі № К/9901/6704/18 (804/4940/14) від 06.02.2018 р., зокрема, що наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу. В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

За змістом рішення Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2016 року у справі №К/800/3837/16 наголошено на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 КАС України. Чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов`язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

У рішенні в справі "Щокін проти України" (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов`язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

З аналізу матеріалів справи та норм права, Суд приходить до висновку, що викладені в Акті перевірки висновок Контролюючого органу про порушення Позивачем є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 08 серпня 2018 року по справі №820/4428/17 (№К/9901/51373/18).

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, Суд дійшов висновку, що взаємовідносини Позивача з зазначеними вище контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентами первинними документами, зокрема, податковими накладними, отже Позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит.

Враховуючи вищевикладене, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги Позивача щодо скасування податкових повідомлень-рішень №0035931404 та № 0035941404 від 09.07.2018 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням викладеного, Суд приходить до висновків про задоволення позовних вимог повністю.

Керуючись положеннями статей 2, 4, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВАРЕС ГРУП" (адреса: 01001, м. Київ, вул. В. Житомирська, 8 Б, офіс 12, код ЄДРПОУ 382175864) задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві №0035931404 та № 0035941404 від 09.07.2018 року.

3. Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; код ЄДРПОУ 39439980) за рахунок державних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВАРЕС ГРУП" (адреса: 01001, м. Київ, вул. В. Житомирська, 8 Б, офіс 12, код ЄДРПОУ 382175864) судові витрати у розмірі 1762,00 грн (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя А.Б. Федорчук