Рішення

від 03.05.2019 по справі 125/2304/18

БАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

125/2304/18

2/125/1093/2018

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.05.2019 м. Бар Вінницької області

Барський районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Хитрук В.М.,

за участі секретаря Ходи Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, з участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Гаївської сільської ради Барського району Вінницької області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

УСТАНОВИВ:

Позивач свої вимоги до суду мотивував тим, що він є власником будинку АДРЕСА_1. Відповідач зареєстрований у будинку, але з моменту реєстрації, а саме з 2013 року за вказаною адресою не проживає. Добровільно знятися з реєстраційного обліку він не бажає. Його реєстрація перешкоджає позивачу вільно користуватися та розпоряджатися житлом, отримувати субсидію та призводить до сплати комунальних послуг в збільшеному розмірі. Тому, позивач просив суд визнати відповідача таким, що втратив право на користування житлом.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, надав суду письмову заяву, в якій зазначив, що свої позовні вимоги підтримує повністю та наполягає на їх задоволенні, просив справу розглянути без його участі.

Відповідач у справі ОСОБА_2 був належно повідомлений про день розгляду справи в суді, викликався повісткою під розпис, а саме на 24.01.2019, але в судове засідання не з'явився без поважної причини, не повідомив про причини своєї неявки, позову не оспорив. У судові засідання на 06.03.2019 та 03.05.2019 відповідача було викликано через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Тому суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про судовий розгляд та вирішив провести заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів та ухвалити заочне рішення. Відповідач в судове засідання не з'явився, відзив на позов не надав, в порушення ч. 3 ст. 131 ЦПК України про причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Гаївської сільської ради Барського району Вінницької області, у судове засідання не з'явився, про причину неявки не повідомив, про день, час та місце цього судового засідання був повідомлений належним чином, заяви про відкладення розгляду справи не подав, що відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи по суті.

Суд, дослідивши та оцінивши матеріали справи, вважає, що позов доведений та обґрунтований і його необхідно задовольнити. До такого висновку суд дійшов з наступного.

Так, ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 19.10.2018 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 141965346.

У будинку зареєстрований ОСОБА_2 з 2013 року, проте він у будинку не проживає, що підтверджується актом обстеження матеріально-побутових умов № 474 від 06.11.2018 та довідкою Виконавчого комітету Гаївської сільської ради Барського району Вінницької області № 674 від 06.11.2018.

Реєстрація відповідача створює для позивача перешкоди в користуванні житлом та позбавляє права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном.

Договір найму жилого приміщення між позивачем та відповідачем не укладався. Згоди на користування жилим приміщенням позивач не надавав.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами за своєю правовою природою є цивільно-правовими, регулюються положеннями Цивільного кодексу України щодо права власності та захисту права власності та положеннями Житлового кодексу України.

Зі змісту ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Так, ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, протоколами 2, 4, 7 та 11 до Конвенції закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися, розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежна від волі інших осіб.

Гарантуючи захист права власника, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. 379, 382 ЦК України).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до п. 11 Постанови Пленуму ВС України "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" на ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

У п. 33 постанови Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ N 5 від 07.02.2014 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" роз'яснено, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. п. 34, 39 зазначеної постанови, під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час (Правова позиція ВСУ у справі № 6-709цс16).

Позивачем виконано всі можливі та передбачені законом умови для добровільного зняття з реєстрації відповідача.

Таким чином, позовні вимоги позивача про визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до ст. 7 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду, зокрема, про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Виходячи з того, що Закон України від 11.12.2003 Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Наведену правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 16.01.2012 у справі №6-57цс11.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати позивача складаються з оплати судового збору за звернення до суду з позовною заявою у розмірі 704,80 гривень (а.с. 1), тому на підставі наведених вище положень закону дані витрати слід стягнути з відповідача на користь позивача, у зв'язку з задоволенням позовних вимог у повному обсязі.

За таких обставин суд, керуючись ст. ст. 12, 13, 229, 264, 265, 273, 268 ЦПК України, ст. 150, ст. 167 ЖК України, ст. ст. 328, 334, 386, 391, 405 ЦК України, Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні",

В И Р I Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування житловим приміщенням будинку АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 704,80 гривень (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) судових витрат.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем, або в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення - відповідачем, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Вінницького апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1, місце проживання: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Відповідач: ОСОБА_2, місце реєстрації: будинок АДРЕСА_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Барським РС УДМС України в Вінницькій області 08.08.2013.

Третя особа: Гаївська сільська рада Барського району Вінницької області, місцезнаходження: с. Гайове Барського району Вінницької області, код ЄДРПОУ 04329286.

Суддя