Рішення

від 07.05.2019 по справі 908/574/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 9/40/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.05.2019 Справа № 908/574/19

м.Запоріжжя Запорізької області

За позовом: Приватного акціонерного товариства "ЗАПОРІЖКОКС", код ЄДРПОУ 00191224 (69600, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, 4)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАРС", код ЄДРПОУ 32116212 (69006, м. Запоріжжя, вул. В.Лобановського, буд. 6А)

про стягнення суми 2139929,02 грн.

Суддя Боєва О.С.

при секретарі судового засідання Бичківській О.О.

За участю представників:

від позивача: Зінченко М.В., ордер серія ЗП № 79358 від 02.01.2019;

від відповідача: Прокопенко М.О., довіреність № 4 від 20.03.2019

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "ЗАПОРІЖКОКС" до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАРС", про стягнення суми 2139929,94 грн. заборгованості за договором комісії № 40/2012/2734 від 14.12.2012.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.03.2019 позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/574/19, присвоєний номер провадження 9/40/19, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.04.2019. Ухвалою суду від 11.04.2019 закрито підготовче провадження у справі № 908/574/19 та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.05.2019.

11.04.2019 від позивача до суду надійшла уточнена позовна заява з якої слідує, що під час складання позовної заяви була допущена технічна описка у сумі заборгованості, заявленої до стягнення з відповідача. У позовній заяві вказана сума заборгованості 2139929,94 грн. Проте, сума заборгованості, що підлягає стягненню становить 2139929,02 грн.

Уточнену позовну заяву позивача судом прийнято до розгляду, що відображено в ухвалі суду від 11.04.2019. Отже, предметом спору у даній справі, з у рахуванням уточнення, є вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 2139929,02 грн. заборгованості за договором комісії №40/2012/2734 від 14.12.2012.

07.05.2019 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позовні вимоги, які підтримані позивачем в повному обсязі, мотивовані наступним. 14.12.2012 між позивачем (комітент) та відповідачем (комісіонер) укладено договір комісії. Відповідно до умов договору комісіонер зобов'язався від свого імені за дорученням комітента та за передбачену договором винагороду здійснити правочини на внутрішньому ринку України з продажу партій коксового дрібняку виробництва ПрАТ "ЗАПОРІЖКОКС". Відповідач у строк по 09.08.2013 здійснив реалізацію партій коксового дрібняку виробництва ПрАТ "ЗАПОРІЖКОКС". Пунктом 3.1.2. та 4.1.1. договору передбачено, що всі платежі за правочинами комісіонера з третіми особами з продажу продукції комітента надходять на рахунок комісіонера. Позивачем відповідачу були виставлені рахунки-фактури на загальну суму 2 180 228,40 грн., однак вказані рахунки були оплачені відповідачем лише частково в сумі 40 299,38грн., що призвело до утворення заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 2 139 929,02 грн. Вказану суму позивач просить стягнути з відповідача. Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, ст.ст. 193, 216, 224, ч. 4, ч.6 ст. 231 ГК України, ст.ст. 1011, 526, 629 ЦК України.

Відповідач зазначив, що визнає позов. Вказане також відображено у відзиві на позовну заяву, в якому відповідач погоджується з існуванням заборгованості перед позивачем за договором комісії № 40/2012/2734 від 14.12.2012 в сумі 2 139 929,02 грн. та вказує, що виставлені позивачем рахунки не сплачені відповідачем з причин відсутності грошових коштів, що в свою чергу призвело до виникнення заборгованості.

В письмовому поясненні, яке надійшло до суду 06.05.2019 (на виконання пропозиції суду надати докази часткових оплат - ухвала суду 11.04.2019), позивач вказав, що за рахунком-фактурою № 2945 від 24.07.2013 на суму 121 388,16 грн. з ПДВ, в рамках угоди про зарахування однорідних зустрічних вимог № 1592/2019 від 29.12.2018 частково була зарахована сума 40 299,38 грн., з метою погашення заборгованості за договором комісії №40/2012/2734 від 14.12.2012.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

14.12.2012 між Приватним акціонерним товариством "ЗАПОРІЖКОКС" (комітент, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗАРС" (комісіонер, відповідач у справі) було укладено договір комісії № 40/2012/2734, за яким комісіонер зобов'язався від свого імені за дорученням комітента та за передбачену даним договором винагороду здійснити угоди на внутрішньому ринку України з продажу партій коксового дрібняку виробництва ПАТ "ЗАПОРІЖКОКС" (продукція) (п. 1.1. договору).

За змістом п. 1.2. договору кількість, строки, визначена комітентом ціна та інші визначальні умови поставки та характеристики продукції, що надається на комісію, визначаються сторонами у Специфікаціях до даного договору, які є невід'ємною його частиною.

Відповідно до п. 1.3. договору, для укладання угод, обумовлених п.1.1 даного договору, комітент передає комісіонеру продукцію на умовах поставки згідно правил Інкотермс-2010р., зазначених в Специфікаціях до даного договору.

Згідно з п.п. 3.1.1., 3.1.2. договору, продукція, яка передана комітентом комісіонеру, грошові кошти, належні комітенту, є власністю комітента. Усі платежі по угодам комісіонера з третіми особами по продажу продукції комітента надходять на рахунок комісіонера.

Відповідно до п. 4.1. договору, умови оплати комісіонером вартості продукції: наступна оплата в національній валюті України (гривні) на банківський рахунок комітента не пізніше 90 банківських днів з дати підписання акту приймання-передачі продукції на комісію згідно п. 3.2.

Строк дії договору неодноразово продовжувався і за змістом додаткової угоди від 01.08.2013 договір діяв до 09.08.2013 щодо строків передачі продукції на комісію, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

Сторонами до договору були підписані Специфікації (Доручення на продаж продукції (коксового дрібняку)) № 1 від 29.12.2012, № 2 від 01.02.2013, № 3 від 01.03.2013, № 4 від 01.04.2013, № 5 від 30.04.2013, № 6 від 31.05.2013, № 7 від 01.07.2013, № 8 від 01.08.2013.

Як зазначили сторони, відповідач у строк по 09.08.2013 (включно) здійснював реалізацію партій коксового дрібняку виробництва ПрАТ "ЗАПОРІЖКОКС".

Відповідно до матеріалів справи, позивачем були виставлені позивачу рахунки-фактури на загальну суму 2 180 228,40 грн., а саме: № 2945 від 24.07.2013 на суму 121 388,16 грн. з ПДВ (дата відвантаження 24.07.2013); № 2998 від 25.07.2013 на суму 162 104,11 грн. з ПДВ (дата відвантаження 25.07.2013); № 3084 від 29.07.2013 на суму 391 887,26 грн. з ПДВ (дата відвантаження 29.07.2013); № 3126 від 30.07.2013 на суму 99 284,35 грн. з ПДВ (дата відвантаження 30.07.2013); № 3136 від 31.07.2013 на суму 98 386,75 грн. з ПДВ (дата відвантаження 31.07.2013); № 3260 від 06.08.2013 на суму 619 597,24 грн. з ПДВ (дата відвантаження 06.08.2013); № 3313 від 09.08.2013 на суму 106 508,40 грн. з ПДВ (дата відвантаження 09.08.2013); № 3272 від 07.08.2013 на суму 119 574,94 грн. з ПДВ (дата відвантаження 07.08.2013); № 3293 від 08.08.2013 на суму 145 129,09 грн. з ПДВ (дата відвантаження 08.08.2013); № 3127 від 31.07.2013 на суму 179 118,53 грн. з ПДВ (дата відвантаження 31.07.2013); № 3000 від 26.07.2013 на суму 137 249,57 грн. з ПДВ (дата відвантаження 26.07.2013).

Однак, відповідач лише частково оплатив виставлені позивачем рахунки - в сумі 40 299,38 грн. (згідно угоди про зарахування однорідних зустрічних вимог № 1592/2019 від 29.12.2018), у зв'язку з чим у відповідача виникла та існує заборгованість перед позивачем за договором комісії № 40/2012/2734 від 14.12.2012 в розмірі 2 139 929,02 грн.

Згідно зі ст.ст. 11, 509 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правовідносини між сторонами у справі врегульовані договором комісії.

Статтею 1011 ЦК України передбачено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно до ч. 1 ст. 1021 ЦК України комісіонер відповідає перед комітентом за втрату, недостачу або пошкодження майна комітента.

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріали справи свідчать, що відповідач взятих на себе договірних зобов'язань належним чином не виконав, оплату виставлених позивачем рахунків-фактур в повному обсязі не здійснив.

Крім того, існування заборгованості у відповідача перед позивачем за договором комісії № 40/2012/2734 від 14.12.2012 підтверджується актами звірки взаємних розрахунків, підписаних обома сторонами та скріплених печатками обох підприємств (копії містяться в матеріалах справи).

Як вже зазначалось, відповідач позовні вимоги визнав повністю про що зазначив у відзиві (надійшов до суду 11.04.2019), в судовому засіданні представник відповідача підтримав позицію, викладену у відзиві.

За змістом п.1 ч. 2 ст. 46 ГПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

З частини 1 ст. 191 ГПК України слідує, що відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Пунктом 6 ст. 236 ГПК України визначено: якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Суд вважає, що визнання відповідачем позову не суперечить закону, порушення прав та інтересів інших осіб не встановлено, тому суд дійшов до висновку про можливість прийняття визнання позову відповідачем.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі усього вищевикладеного, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАРС", код ЄДРПОУ 32116212 (69006, м. Запоріжжя, вул. В.Лобановського, буд. 6А) на користь Приватного акціонерного товариства "ЗАПОРІЖКОКС", код ЄДРПОУ 00191224 (69600, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, 4) суму 2 139 929 (два мільйони сто тридцять дев'ять тисяч дев'ятсот двадцять дев'ять) грн. 02 коп. заборгованості, суму 32 098 (тридцять дві тисячі дев'яносто вісім) грн. 95 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено та підписано 15.05.2019.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.С. Боєва