Рішення

від 15.05.2019 по справі 914/674/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.2019                                                                                 Справа № 914/674/19

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Іваночка В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут», м.Львів;

до відповідача: Комунального некомерційного підприємства «Рудківська лікарня» Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області, Львівська область, Самбірський район, м.Рудки;

про: стягнення заборгованості;

ціна позову: 121743,14грн.

Представники:

Позивача: Мачічка О.О. – представник (довіреність від 29.12.2018р. №0072р-35-1218);

Відповідача: Страшовська Г.І. – керівник (контракт  від 02.01.2019р. б/н).

ВСТАНОВИВ:

11.04.2019р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» до Комунального некомерційного підприємства «Рудківська лікарня» Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області про стягнення 115489,32грн. суми основного боргу, 5239,73грн. пені, 436,64грн. трьох відсотків річних та 577,45грн. інфляційних втрат; ціна позову 121743,14грн.

Підставами позовних вимог Позивач визначає неналежне виконання Відповідачем умов укладеного Договору про постачання природного газу для потреб не побутових споживачів (бюджетних організацій) від 30.01.2019р. №41ЕВ797-826-19.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.04.2019р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 07.05.2019р.

Розгляд справи по суті відкладався з причин та підстав, викладених в ухвалі Господарського суду Львівської області від 07.05.2019р. у даній справі.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу «Акорд».

Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили представники Учасників справи в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з'явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, надала оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до позовної заяви для огляду судом, зазначила про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

Представник Відповідача в судове засідання з'явилась, позов визнала, подала заяву про визнання позову від 15.05.2019р. вх.№19615/19, надала пояснення про визнання позову, в тому числі визнання Відповідачем факту поставки природного газу, так і щодо якісних і кількісних показників природного газу, відсутності здійснених оплат, підписання Відповідачем акту звіряння розрахунків між Сторонами. Також, представник Відповідача зазначила, що її дії щодо визнання позову не суперечать інтересам Відповідача, не порушують права чи охоронювані законом інтереси будь-яких інших осіб.

Крім того, 15.05.2019р. за вх.№19693/19 від Відповідача надійшла заява про долучення до матеріалів справи належним чином завірених копії контракту керівника та додаткової угоди до основного контракту.

Вказані документи на підтвердження повноважень керівника Відповідача судом оглянуто та долучено до матеріалів справи.

Крім цього, Сторонами визнано відповідність оригіналам доданих до позовної заяви копій документів.

Позиція Позивача:

Позивач з підстав неналежного виконання Відповідачем умов пункту 4.2. укладеного між Сторонами Договору про постачання природного газу для потреб не побутових споживачів (бюджетних організацій) від 30.01.2019р. №41ЕВ797-826-19 просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 115489,32грн. суми основного боргу за поставлений за Договором природний газ, а також 5239,73грн. пені, 436,64грн. трьох відсотків річних та 577,45грн. інфляційних втрат, нарахованих Позивачем Відповідачу за порушення порядку і строку здійснення оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем природного газу за період з 11.02.2019р. по 28.03.2019р.

Позиція Відповідача:

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Проте, 15.05.2019р. за вх.№19615/19 Відповідачем подано заяву про визнання позову повністю, яку представник Відповідача підтримала в судовому засіданні.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, беручи до уваги пояснення Сторін, враховуючи заяву Відповідача про визнання позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

30.01.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (надалі – Позивач, Постачальник) та Комунальним некомерційним підприємством «Рудківська лікарня» Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області (надалі – Відповідач, Споживач) укладено Договір про постачання природного газу для потреб не побутових споживачів (бюджетних організацій) №41ЕВ797-826-19 (надалі – Договір), за умовами якого (п.1.1.) Постачальник зобов'язувався передати у власність Споживачу у 2019 році природний газ ( надалі – газ), а Споживач – прийняти та оплатити вартість газу в розмірах, строки та порядку, визначному Договором.

Річний обсяг постачання газу до 14.800 тис. куб.м. (п. 1.2. Договору).

Пунктом 1.3 Договору визначено планові обсяги постачання газу по місяцях.

Відповідно до пункту 3.1. Договору розрахунки за поставлений Споживачеві газ здійснюються за цінами, що вільно встановлюються між Постачальником та Споживачем. Підписуючи Договір Споживач стверджує, що ознайомлений з тим, що протягом дії договору ціна на газ може змінюватись, про що Сторони укладатимуть відповідні додаткові угоди. Підписуючи Договір Споживач стверджує, що йому надане належне повідомлення про порядок зміни ціни газу протягом дії Договору і ніяких інших повідомлень про зміну ціни газу не вимагається.

Ціна газу становить 10816,50грн. за 1000 куб.м., крім того 2163,30грн. ПДВ. Всього з ПДВ – 12979,80грн., у тому числі тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами. (п. 3.2. Договору).

Згідно пунктів 3.5. та 3.6. Договору місячна вартість газу визначається як добуток ціни газу та загального обсягу фактично поставленого (спожитого) газу, визначеного згідно з розділом 2 Договору. Загальна сума Договору складається із місячних сум вартості газу, поставленого Споживачеві за Договором.

Пунктом 4.2. Договору встановлено, що оплата газу здійснюється Споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника в наступному порядку:

4.2.1. 100 відсотків місячної вартості запланованого обсягу газу сплачується до 25 числа місяця, що передує місяцю постачання. Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи із ціни газу на наступний розрахунковий період і відповідної величини договірного обсягу газу, заявленого на наступний розрахунковий період.

4.2.2. у разі збільшення у встановленому порядку підтвердженого обсягу газу протягом розрахункового періоду Споживач здійснює оплату вартості додатково заявлених обсягів газу в п'ятиденний строк після збільшення такого обсягу.

4.2.3. Остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості газу (п. 3.6. Договору) здійснюється до 10 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу.

Відповідно до пункту 6.1. Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність згідно із Договором чинним законодавством України.

Пунктом 6.2.2. Договору Сторонами передбачено, що у разі порушення Споживачем строків оплати, передбачених розділом 4 Договору, Споживач сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Згідно пункту 11.1. Договору Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності) Сторін і діє в частині постачання газу з 01.01.2019р. до 31.01.2019р., а в частині розрахунків – до повного Сторонами своїх зобов'язань за Договором. Дія Договору розповсюджується на відносини між Сторонами, які виникли на підставі ст.631 ЦК України.

На виконання умов Договору Позивачем у січні 2019р. поставлено Відповідачу відповідно до підписаного та скріпленого відбитками печаток Сторін Акту приймання-передачі природного газу від 31.01.2019р. №ЗЛВ89007289 природний газ в обсязі 11,881 тис. м. куб. на суму 154213,01грн.

Вказаний Акт приймання-передачі природного газу підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб – Сторін Договору.

При цьому суд зазначає, що підписання Відповідачем акту приймання-передачі природного газу, який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і який відповідає вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарських операцій і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач вказує на те, що Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань з оплати поставленого природного газу належним чином не виконано, 11.02.2019р. сплачено на користь Позивача 38723,69грн., внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 115489,32грн.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 115489,32грн. суми основного боргу за поставлений за Договором природний газ, а також 5239,73грн. пені, 436,64грн. трьох відсотків річних та 577,45грн. інфляційних втрат, нарахованих Позивачем Відповідачу за порушення порядку і строку здійснення оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем природного газу за період з 11.02.2019р. по 28.03.2019р.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

У відповідності до ч.1 ст.275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно із ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому суд зазначає, що підписання Споживачем (Відповідачем у справі) акту приймання-передачі природного газу, який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», і який відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначено в описовій частині рішення, представником Відповідача подано заяву про визнання позову від 15.05.2019р. вх.№19615/19.

З приводу поданої заяви суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.6 ст.46 ГПК України суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Представник Відповідача зазначила, що її дії щодо визнання позову не суперечать інтересам Відповідача, не порушують права чи охоронювані законом інтереси будь-яких інших осіб. Інших воднів чи доказів в спростування наведеного представниками Сторін не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі відсутні.

Крім того, 15.05.2019р. за вх.№19693/19 від Відповідача надійшла заява про долучення до матеріалів справи належним чином завірених копії контракту керівника та додаткової угоди до основного контракту, з яких не вбачається обмеження повноважень керівника Відповідача на визнання позову.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі доведеність позовних вимог в частині стягнення 115489,32грн. боргу за природний газ, визнання Відповідачем позову, в тому числі факту поставки природного газу, так і щодо якісних і кількісних показників природного газу, відсутності здійснених оплат, підписання Відповідачем акту звіряння розрахунків між Сторонами, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 115489,32грн. суми основного боргу за поставлений природний газ є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Щодо стягнення 5239,73грн. пені.

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 5239,73грн. пені. за період з 11.02.2019р. по 28.03.2019р.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно положень ст.  229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.  1 ст.  230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.  549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше  майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або  неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч.  1 ст.  550 ЦК  України).

Частиною  1 ст.  231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання — господарською організацією (ч.ч.  6,  7 ст.  231 Господарського кодексу України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (ч.ч. 1 і 2 ст. 551 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Пунктом 6.2. Договору Сторонами передбачено, що у разі порушення Споживачем строків оплати, передбачених розділом 4 Договору, Споживач сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Перевіривши правильність розрахунку пені, беручи до уваги доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення суми основного боргу, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 5239,73грн. пені за період з 11.02.2019р. по 28.03.2019р. підлягають до задоволення повністю.

Щодо стягнення 436,64грн. трьох відсотків річних та 577,45грн. інфляційних втрат.

Позивач просить суд тягнути з Відповідача на користь Позивача 436,64грн. трьох відсотків річних та 577,45грн. інфляційних втрат за період з 11.02.2019р. по 28.03.2019р.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.

Перевіривши правильність розрахунку трьох відсотків річних за заявлений Позивачем період суд встановив, що такий проведено Позивачем вірно, сума належних до стягнення з Відповідача на користь Позивача трьох відсотків річних за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором товару за вказаний Позивачем період становить 436,64грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 436,64грн. 3% річних за період з 11.02.2019р. по 28.03.2019р. є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

При перерахунку суми належних до стягнення з Відповідача на користь Позивача інфляційних втрат за вказаний Позивачем період судом встановлено, що сума інфляційних втрат за порушення порядку і строку здійснення оплати поставленого за Договором газу за період з 11.02.2019р. по 28.03.22019р. становить 1622,05грн.

З підстав наведеного суд дійшов висновків про наявність правових підстав до задоволення позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача інфляційних втрат у повному обсязі (577,45грн.) в межах заявлених позовних вимог.

При цьому суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, а станом на момент вирішення спору по суті заяви про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача інфляційних втрат за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором газу Позивачем не подавалось і не заявлялось, в матеріалах справи така заява відсутня.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також бере до уваги позицію ЄСПЛ, зазначену у п.58. рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України», де зазначено, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі визнання Відповідачем позову повністю, та те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем газу за Договором порядку та розмірі, беручи до уваги визнання Відповідачем як самого факту поставки, так і щодо якісних чи кількісних показників прийнятого за Договором газу, наявність вини Відповідача щодо такої несплати, перевіривши розрахунок суми позовних вимог, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 115489,32грн. суми основного боргу за поставлений за Договором природний газ, а також 5239,73грн. пені, 436,64грн. трьох відсотків річних та 577,45грн. інфляційних втрат є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами  статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік»  встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2019 року для працездатних осіб в розмірі 1921 гривня.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 1921грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору. Належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту здійснення інших судових витрат окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору Позивачем станом на час розгляду справи по суті суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Як доказ сплати судових витрат Позивачем подано Платіжне доручення від 29.03.2019р. №59 про сплату 1921грн. судового збору за подання позовної заяви до господарського суду. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №5 до позовної заяви.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 1921грн., недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 1921грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 275 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3, 6, 11, 15, 16, 509, 525, 526, 527, 530, 601, 610, 612, 614, 626, 627, 628, 629, 632, 655, 691, 692, 712, 714 Цивільного кодексу України, суд –

УХВАЛИВ:

1.          Позов задоволити повністю.

2.          Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Рудківська лікарня» Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області (81440, Львівська область, Самбірський район, м.Рудки, вул.Шевченка, буд.15А; ідентифікаційний код 41045137) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (79039, Львівська область, м.Львів, вул.Золота, буд.42; ідентифікаційний код 39594527) 115489,32грн. суми основного боргу, 5239,73грн. пені, 436,64грн. трьох відсотків річних, 577,45грн. інфляційних втрат та 1921грн. судового збору.

3.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4.          Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

5.          Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 15.05.2019р.

Головуючий суддя                                                                          Фартушок Т. Б.