Постанова

від 16.05.2019 по справі 910/10956/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2019 р. Справа№ 910/10956/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Чорної Л.В.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - Шостак М.О.;

від відповідач 1 - Масленнікова Ю.О.;

від відповідач 2 - не з`явився;

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Союзкапітал"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 (повний текст рішення складено 15.02.2019)

у справі №910/10956/18 (суддя Якименко М.М.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Союзкапітал"

до:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія України"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпостач-Черкаси"

про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

У 2018 році Товариства з обмеженою відповідальністю "Союзкапітал" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія України" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпостач-Черкаси" про визнання договору недійсним.

Позов обґрунтовано тим, що Договір №05/12ППГ купівлі-продажу природного газу від 06.12.2016 року, укладений між ТОВ "Енергія України" та ТОВ "Газпостач-Черкаси" за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності директора ТОВ "Газпостач-Черкаси", без дотримання вимог ч.2 ст. 203 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим даний договір підлягає визнанню недійсною.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що правочин було схвалено особою, від імені якої його вчинено, а отже позовні вимоги про визнання недійсним Договору №05/12ППГ купівлі-продажу природного газу від 06.12.2016 року є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Товариства з обмеженою відповідальністю "Союзкапітал" подало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 року у справі №910/10956/18 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що при прийняті рішення судом першої інстанції було порушено норми матеріального права. Зокрема апелянт зазначає, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин - бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відтак, недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2019 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Хрипун О.О., Чорна Л.В.

Відповідно до витягу з протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 11.04.2019, у зв`язку з перебуванням судді Хрипуна О.О. у відпустці, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі №910/10956/18 колегію суддів у складі головуючого судді: Агрикової О.В., суддів: Чорногуз М.Г., Чорна Л.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2019 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Союзкапітал" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 року прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Союзкапітал" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 року у справі №910/10956/18, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 року у справі №910/10956/18 та призначено її розгляд справи на 16.05.2019 року.

23.04.2019 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні 16.05.2019 року представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник відповідача 1 надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Представник відповідача 2 в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника відповідача 2.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Положеннями ч.2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 203 ЦК України загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписами п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (далі постанова пленуму № 11) правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п`ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України Про приватизацію державного майна , частини другої статті 20 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) , частини другої статті 15 Закону України Про оренду землі , статті 12 Закону України Про іпотеку , частини другої статті 29 Закону України Про страхування , статті 78 Закону України Про банки і банківську діяльність , статті 7-1 Закону України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності тощо.

Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин за приписами ч. 3 ст. 215 ЦК України може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до постанови пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договором на підставі ст. 626 ЦК України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.12.2016 року між ТОВ Газпостач-Черкаси (покупцем по договору) та ТОВ Енергія України (продавцем за договором) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 05/12ППГ (а.с. 82-86, далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого продавець зобов`яся передати у власність покупця газ, приведений до стандартних умов ((t) = 20С, тиск газу (Р) =760 мм ртутного стовпчика (101,325 кПа)), (далі - газ), а покупець зобов`язався прийняти та оплатити газ в порядку та на умовах, визначених в Договорі.

Пунктом 3.3 Договору сторони погодили, що право власності на газ переходить від продавця до покупця в пункті передачі газу з дати підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі газу та комерційного акту приймання-передачі (далі - акти). Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на газ.

Ціна на газ, який підлягає передачі, на підставі п. 4.1 Договору визначається сторонами в додаткових угодах до Договору.

Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення відбитками їх печаток і діє до 31.12.2017, але в будь-якому випадку, до моменту повного та належного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором, зокрема в частині здійснення взаєморозрахунків (п. 10.1 Договору в редакції додаткової угоди № 2 до нього).

Сторонами було підписано Додаткові угоди № 1 від 06.12.2016 року, № 2 від 23.12.2016 року, № 3 від 04.01.2017 року, № 4 від 31.01.2017 року, якими було визначено обсяги споживання природного газу, його вартість, порядок та строки оплати. (а.с. 87-90).

Спір у справі виник в зв`язку із оспорюванням позивачем законності договору поставки з огляду на підписання його директором ТОВ Газпостач-Черкаси ОСОБА_1 з перевищенням наданих йому Статутом повноважень щодо підписання правочинів, сума яких перевищує 3 000 000, 00 грн.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, в преамбулі Договору зазначено, що від ТОВ Газпостач-Черкаси його дійсно підписано директором ОСОБА_1 , який діяв на підставі Статуту. Додаткові угоди до Договору також були підписані директором ТОВ Газпостач-Черкаси ОСОБА_1 .

В матеріалах справи наявна належним чином засвідчена копія Статуту ТОВ Газпостач-Черкаси (нова редакція), затвердженого загальними зборами учасників ТОВ Газпостач-Черкаси згідно протоколу № 3 від 30.09.2016, в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного правочину. (а.с. 38-59).

Положеннями п. 12.1 Статуту вищим органом управління Товариства є загальні збори учасників, які складаються з учасників чи їх представників.

Загальні збори учасників на підставі п. 12.4 Статуту мають право приймати рішення з усіх питань діяльності Товариства, в тому числі і тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.

Відповідно до п. 12.19 Статуту одноособовим виконавчим органом товариства є директор.

Пунктом 12.20 Статуту визначено, зокрема, що директор самостійно укладає контракти, угоди, підписує договори, крім тих, ціна яких перевищує 3 000 000, 00 грн. Такі правочини укладаються за рішеннями загальних зборів учасників.

За приписами ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов`язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.

Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ст. 97 ЦК України).

Статтею 92 ЦК України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Пунктом 3 цієї статті 92 ЦК України визначено, що особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно та розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За приписами п. 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов`язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов`язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

Так, за матеріалами справи, загальна ціна оспорюваного договору з урахуванням додаткових угод дійсно перевищує 3 000 000, 00 грн., а загальними зборами учасників товариства рішення щодо укладення такого правочину не приймалось, що свідчить про укладення директором ТОВ Газпостач-Черкаси ОСОБА_1 згаданого Договору з перевищенням наданих йому Статутом повноважень.

За приписами ч.1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Так, стаття 241 Цивільного кодексу України не ставить схвалення правочину в залежності від рішення загальних зборів, а підтвердження такого схвалення є вчинені на його виконання дії, особою в інтересах якої його укладено (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі N 3-38гс14).

Із змісту норми частини першої статті 241 Цивільного кодексу України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу) (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі N 3-59гс14, від 06.04.2016 у справі N 3-84гс16).

Місцевим господарським судом вірно встановлено та не спростовується сторонами, що в зв`язку з неналежним виконання ТОВ Газпостач-Черкаси своїх зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати газу, поставленого за оспорюваним договором, ТОВ Енергія України звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом про стягнення заборгованості з ТОВ Газпостач-Черкаси .

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 06.06.2017 року по справі №925/400/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2017 року, позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Газпостач-Черкаси на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Енергія України 3 563 623,40 грн. основного боргу, 23 984,16 грн. інфляційних нарахувань, 29 047, 58 грн. 3% річних, 261 127,49 грн. пені, 58 166,74 грн. витрат на сплату судового збору.

Господарським судом Черкаської області встановлено, що на виконання умов цього Договору ТОВ Енергія України передало, а ТОВ Газпостач-Черкаси прийняло 3475000 куб. м загальною вартістю 27 386 139,40 грн. , ТОВ Газпостач-Черкаси свої зобов`язання за Договором належним чином не виконало, адже лише частково розрахувалось за отриманий газ, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в розмірі 3 563 623, 40 грн.

Крім того, факт схвалення оспорюваного договору (правочину) особою, від імені якої його вчинено встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2017 року у справі №910/11423/17, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2017 року №910/11423/17.

Як вказано в ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають обов`язковість виконання усіма суб`єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відтак, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що судові рішення у справах №925/400/17 та №910/11423/17, які набрали законної сили, не можуть бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть їм суперечити, встановленим є факт вчинення ТОВ "Газпостач-Черкаси" дій щодо отримання товару та здійснення часткової оплати, які свідчать про схвалення ним оспорюваного правочину.

З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом обґрунтовано відмовлено в задоволенні позовних в вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу природного газу № 05/12ППГ від 06.12.2016 року.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, позивачем не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржникам вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на заявників.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Союзкапітал" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 року у справі №910/10956/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 року у справі № 910/10956/18 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 року у справі № 910/10956/18.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10956/18.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 16.05.2019 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді М.Г. Чорногуз

Л.В. Чорна