Рішення

від 16.05.2019 по справі 909/301/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.05.2019 м. Івано-ФранківськСправа № 909/301/19

Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Фанди О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопарк-Сервіс 2005", вул. Ревуцького, буд. 24/4, кв. 82, м. Київ, 02068, представник позивача: Пудрик Ю.В., вул АДРЕСА_1 08136,

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Галицька", вул. Василіянок, 22, м. Івано-Франківськ, 76018,

про стягнення майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 50 000,00 грн.

без виклику представників сторін

установив: Товариство з обмеженою відповідальністю "Автопарк-Сервіс 2005" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Галицька (далі - відповідач) про стягнення майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 50 000,00 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 12 серпня 2018 року в м. Києві по вул. Михайла Кравчука, 1 відбулася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої транспортний засіб FIAT DOBLO пасажирський-В САО 869050 з номерним знаком НОМЕР_1 (цивільно-правова відповідальність власника якого застрахована в ПрАТ СК "Галицька") під керуванням ОСОБА_1 здійснив наїзд на шлагбаум САМЕ G4040, який належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Автопарк Сервіс 2005" на праві користування згідно Договору оренди обладнання від 16.04.2018 року, внаслідок чого пошкоджено вказане майно. На підставі

З урахуванням наведеного та у відповідності до приписів чинного законодавства України, позивач просить відшкодувати йому завдану майнову шкоду за рахунок відповідача.

Господарський суд Івано-Франківської області ухвалою від 01.04.2019 року прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження та ухвалив здійснювати розгляд справи відповідно до приписів ст.252 ГПК України за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами та встановив сторонам строк для подання заяви у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з відповідним обґрунтуванням. Вказаною ухвалою надано відповідачу строк подачі суду (протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з дня вручення цієї ухвали) відзиву на позовну заяву і всіх письмових та електронних доказів (які можливо доставити до суду).

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило та з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Позивач належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі ухвалою суду від 01.04.19, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (вх. № 7018/19 від 12.04.2019 та вх. №7150/19 від 15.04.2019 р.). В судове засідання повноваженого представника не направив, однак 06.05.2019 року направив клопотання без ЕЦП (вх.№7620/19) про долучення до матеріалів справи письмових доказів, після чого 07.05.2019 року надав суду клопотання з ЕЦП (вх.№7642/19).

Ухвалою суду від 01.04.19 відповідачу надано строк подачі суду (протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з дня вручення цієї ухвали) відзиву на позовну заяву і всіх письмових та електронних доказів (які можливо доставити до суду).

Зазначену ухвалу отримано відповідачем 10.04.19, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення (вх. №6892 від "10" квітня 2019 р, ухвалу від 01.04.19 вручено Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Галицька" - дата вручення 08.04.19).

Станом на момент винесення рішення відповідачем не подано суду відзиву та будь-яких інших доказів.

Як вбачається із ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Враховуючи викладене вище та керуючись з ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України, суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

При розгляді даної справи суд також керується положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 р. у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Крім того, судом взято до уваги, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 р. у справі Смірнова проти України). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02 вересня 2010 р., Смірнова проти України від 08 листопада 2005 р., Матіка проти Румунії від 02 листопада 2006 р., Літоселітіс проти Греції від 05 лютого 2004 р. та інші).

З урахуванням викладено, суд встановив наступне.

12 серпня 2018 року за адресою м. Київ по вул. М.Кравчука,1 за участю транспортного засобу FIAT DOBLO пасажирський-В САО 869050 з номерним знаком НОМЕР_1 (цивільно-правова відповідальність власника якого застрахована в ПрАТ СК "Галицька") під керуванням ОСОБА_1 здійснено наїзд на перешкоду шлагбаум САМЕ G4040, встановлений на в`їзді до автостоянки за адресою м. Київ, вул. М.Кравчука,1.

Вказане майно належить позивачу на праві користування згідно Договору оренди обладнання від 16.04.2018 року.

13 серпня 2018 року внаслідок вказаної вище аварії складено Дефектний акт пошкодженого майна, яким підтверджується неможливість експлуатації шлагбауму. Вартість пошкодженого майна, що не підлягає експлуатації після ДТП складає 53 900 грн 00к.

Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 16.10.2018 року по справі №753/16885/18 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень передбачених ст. 124, ч.1 ст.130 КУпАП.

31 серпня 2018 року позивач звернувся до відповідача із Заявою від 31.08.2019 року про відшкодування шкоди заподіяної майну та доданих до неї відповідних документів.

12 вересня 2018 року зі сторони відповідача складено Звіт про результати огляду майна.

Проте, всупереч положенням Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відповідачем не прийнято жодного рішення відносно необхідності відшкодування шкоди заподіяної майну позивача.

Після цього, позивач Вимогами від 17.01.19 та від 24.01.2019 року звертався до відповідача про негайне винесення рішення щодо відшкодування йому (позивачу) майнової шкоди завданої ДТП.

Однак, відповіді позивач повторно не отримав, що зумовило його звернутись з позовом до суду.

Відповідно до п.3 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання матеріальної та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

згідно ч.1 ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч.2 ст.1187 ЦК України).

Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Відповідно до положень ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ".

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (ч.3 вказаного вище Закону) є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до положень ч.1 та ч.5 ст.1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність , пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи , яка цю діяльність здійснює та інших осіб.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до положень ст.28 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" шкода заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого - це шкода пов`язана, зокрема з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого.

Як підтверджується матеріалами справи 12 серпня 2018 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортного засобу FIAT DOBLO пасажирський-В САО 869050 з номерним знаком НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , яка відбулася адресою м. Київ по вул. М.Кравчука,1 пошкоджено шлагбаум САМЕ G4040, встановлений на в`їзді до автостоянки за адресою м. Київ, вул. М.Кравчука,1, користувачем якого є позивач на підставі Договору оренди обладнання від 16.04.2018 року.

Відповідно до положень 92 вказаного вище Закону розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих , становить 50 000грн 00к. на одного потерпілого.

Відповідно до ч.3 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до положень ч.1 ст. 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права.

Відповідно до положень ст. ст. 9, 22, 31, 35 та 36 вказаного вище Закону настання страхового випадку (вчинення ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого.

Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Відповідно до наявного у матеріалах справи Дефектного акту від 13 серпня 2018 року вартість пошкодженого майна, що не підлягає експлуатації після ДТП складає 53 900 грн 00к.

З огляду на вище наведене сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди, внаслідок ДТП особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі відповідає відповідний обов`язок боржника (особи, яка зазнала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов`язанні ним є страховик).

Разом з тим, зазначені зобов`язання не включають одне одного. Деліктне зобов`язання первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завданням шкоди. Натомість страхове відшкодування виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов`язково припиняє деліктне зобов`язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов`язаною. При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його користь або на користь третьої особи страховик зобов`язаний виконати обов`язок зі здійснення страхового відшкодування.

Таким чином, потерпілому, як кредитору, належить право вимоги в обох видах зобов`язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування, або шляхом звернення до страховика, в якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст.1194 ЦК підстав.

Як вбачається із матеріалів справи Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 16.10.2018 року по справі №753/16885/18 ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом FIAT DOBLO пасажирський-В САО 869050 з номерним знаком НОМЕР_1 (цивільно-правова відповідальність власника якого застрахована в ПрАТ СК "Галицька" (на момент ДТП діяв Поліс № ОСОБА_2 ), визнано винним у вчиненні ДТП.

З огляду на вимоги ч.ч.1,3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З аналізу наведеного вище суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог та таких, що підлягають задоволенню.

Судовий збір, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. 6, 9, 22, 28, 31, 35, 36, 92 Закону України „Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст.11, 22, 386, 396, 999, 1166, 1187 Цивільного кодексу України, ст. ст.13, 73, 74, 77, 86, 129, 165, 178, 233, 237, 238, 240, 241, 252, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопарк-Сервіс 2005" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Галицька (далі - відповідач) про стягнення майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 50 000 грн 00 к. - задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Галицька" (вул. Василіянок, б 22, м. Івано-Франківськ, код 22186790) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопарк-Сервіс 2005" (вул. Ревуцького, буд. 24/4, кв. 82, м. Київ, код 33228079) - 50 000 грн 00к. (п`ятдесят тисяч гривень) страхового відшкодування та 1921 грн 00к. (одну тисячу дев`ятсот двадцять одна гривня) судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Західного апеляційного Господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Фанда О. М.